«Акції перед матчами про російську окупацію були би значно краще, аніж виступи Зеленського». Худжамов – 🔥
Рустам запалив у прямому ефірі Tribuna.com.
Екс-воротар «Шахтаря» та «Маріуполя» Рустам Худжамов в прямому ефірі Tribuna.com на сторінці в інстаграмі поговорив з Андрієм Сеньківим – про політику, мову, завершення кар’єри та расизм.
Про травму та завершення кар’єри
Ситуація дуже складна. Вона не є доброю, бо вболівальники не дізналися про моє становище безпосередньо від мене. А від когось третього (Олександра Бабича, – Tribuna.com), не я це розповів.
Першу серйозну травму з цим коліном отримав в 13 років, потім операція в 17. Більше мучився, аніж грав у футбол, в ці 4 роки в дитинстві. В мене є надія на продовження кар’єри, але вона не дуже велика.
Операцію ще не робив, а вона дуже складна. Має складатися з двох частин. З огляду на те, як я грав в цьому чемпіонаті, розумію, що можу давати результат. Але треба бути реалістом – в 37 років наврядчи вдасться знайти професійну команду. Для свого его вийти побігати – але не на професійному рівні.
Про те, чому не вдалося стати основним у збірній України та грати за топ-клуби
Коли сильний чемпіонат, де багато воротарів високого рівня, десь сам себе задушив. Так хотів грати, аж забагато. Люди, які могли давати шанс, не давали. Плюс травма. Це 50 на 50. Не мій стиль говорити, що всі винні, а не я.
Про те, чому футболісти мало читають і не розвиваються
Просто не хочуть. Сів у телефон – інстаграм та фейсбук затягнув, а вже треба спати лягати. Хтось не хоче, хтось з дитинства не звик читати. Хтось думає, якщо прочитав склад освіжувача повітря в туалеті, то вже почитав.
Некрасивих хлопчиків скидують у «Маріуполь»? Спершу поржав, а потім пішов до дзеркала: «А що ж не так»? Мене ж два рази туди скидали, першого разу недокинули.
Не вважаю себе некрасивим хлопчиком. Якщо посплю, то цілком нормальний. Було трохи ржачно, але й трохи обідно. Не можу оцінити похід Федецького в політику, бо він туди не дійшов. Я би не пішов від «Слуги народу», я ж не мазохіст йти з Дубінським в одній партії.
Про великі гроші в українському футболі
Справді не так багато було мотивації їхати в Європу. Хіба мав якісь амбіції. Але вони могли обмежитися умовною «Ворсклою» – там добре платили. Максимум – потрапити в «Динамо» чи «Шахтар». Там взагалі гарне життя починалося.
Тоді в Україні футбол був на підйомі – по зарплатах, преміях, по всьому. Були правила гри, які встановили не ми. Отримували – як отримували, нічого не зробиш. За зарплату я ніколи не рубався, не вигризав, я приходив і вже тоді чекав якоїсь пропозиції.
Український футбол – свинство 50 на 50. Найбільше – це жадібність на кожному етапі. Люди намагаються зайняти посаду, щоб вкрасти гроші, взяти відкат, домовитися. Оця херня не дає нам жити й розвиватися.
Про бренд Brave GK та конфлікт
Коли Лунін вийшов у моїх рукавичках на презентації «Реалу», то стало простіше – називаєш прізвище Андрія й тих, хто з нами працює. В мене був не партнер, а найманий працівник. Ця людина за спиною два роки тому зареєструвала фірму зі схожою назвою. Дізнався про це лише зараз. І потихеньку – йшли туди гроші чи не йшли, не знаю. Але копаю в цьому напрямку. Людина мене киданула й працює собі зараз. Якщо шукаєш мої рукавички, потрапляєш на його сторінку та його сайт.
З ким не спілкувався, всі кажуть, що це нормальна ситуація для України. Але я так не вважаю, бо це ненормально. Даю тобі роботу, тебе впізнають, воротарі з тобою розмовляють, даєш йому гроші на розвиток, на рекламу. А людина просто намагається тебе киданути. Ну як так? Має бути хоча б якась подяка, що з тобою ті ж воротарі почали розмовляти. Для мене це дуже дивно.
Про расизм
Мій батько – узбек. Вся рідня розкидана по Росії та Узбекистану. Батько вчився в Санкт-Петербузі, мама теж там. Познайомилися, одружилися, переїхали на Київщину до батьків мами.
В селі, де я ріс, батька не дуже любили – він не бухав, ніде не лазив. Він займався боксом і був десантником. На початку 90-х могли сказати «чорний». Не говорили узбек чи казах, а «чорний». Якщо йому таке казали, він одразу «тушив світло», тому відігравалися на мені. Навіть з хлопцями з команди бився через це.
Про українську мову та різницю між Львовом та Маріуполем
Українську знаю добре ще з дитинства, завжди розмовляв українською. Але працював у регіонах, де говорять російською, в мові з’являється багато русизмів. Ти переходиш межі, де вже починається суржик. Тепер всі інтерв’ю стараюсь давати українською. Ось прочитав книгу українською – якщо хочеш говорити українською, читай українською.
Я з села під Києвом, завжди розмовляв українською, приїжджаю до Києва в команду. Нас зібрали в один клас на Нивках. Коли починав говорити українською, мені казали: «Фу, селюк. Ти з села». А на початку 90-х всі намагалися відділитися від цього. З’являлися закордонні машини, статусні речі. Якщо говорив українською, то це було нестатусно.
Зараз дехто демонструє, що не питання, якою мовою розмовляти – українською чи російською. Головне – як ти ставишся до країни. Це важливіше. Хоча мова дуже важливіша для виживання нашого етносу та нації. Перехід на російську – проблема. Тих, хто розмовляє українською, вважають селюками, бандерівцями чи кимось не дуже добрим. Хоча ми розмовляємо на рідній землі рідною мовою.
Різниця між Львовом і Маріуполем є, але вона не пов’язана з мовою. Справа в історії та можливостях того чи іншого регіону. У Львові накладає відбиток близькість Європи та вихованість. Там є варіанти, як заробляти гроші. А в Маріуполі, на жаль, не так багато можливостей, щоб заробляти нормальні гроші для прожиття. Люди не винні, що вони такі. Просто виросли в такому середовищі, де нема роботи та перспектив. Люди потрапляють в капкан. Хоча останнім часом ситуація змінюється в кращу сторону.
Про те, чому говорить не лише про футбол
В «Маріуполі» питали один раз, чи не збираюся робити політичну кар’єру, бо з огляду на мої інтерв’ю – таки збираюся. Ні, не збираюся. Але чітко розумію, що неможливо жити окремою кастою футболістів. Коли є футбол, а навколо – нічого не цікавить. Навколо нас купа людей, які живуть не так, як би їм хотілося. Не можу розділити футбол, спорт, політику. Ти – громадянин своєї країни. Ти будеш мовчати, хтось поряд з тобою замовчить, ще хтось, де ми будемо? Де буде наша країна, якщо позатикаємо наші язики в сраку?
Українські футболісти чомусь мають страх – залежать від думки іншої людини, бояться критики, мотивів може бути багато. Для мене парадокс, що українці бояться бути українцями. Я за те, щоб проводити акції, які свого часу проводилися в Грузії перед футбольними матчами. Де чітко говорили про російську окупацію. Це було б значно краще, аніж виступи Зеленського. Це би привернуло увагу по всьому світу.
Для мене приклад – Зозуля. Це людина, яка не лише говорить, а й робить. Він міг бути противагою тому ж Усику. Не знаю, хто б ще так міг зі світу спорту чи футболу. Фото з «1488» не вважаю зашкваром – швидше товстим тролінгом. Ну який він фашист? Він патріот. Я поржав, нормально.
Про політичну ситуацію в країні
Голосував би за Пороха. Аргумент – були зміни. Відчутні зміни. Можливо, не такі зміни, можливо, я не все знаю, чогось не розумію або не бачу. Розумію, що були різні договорняки. Але в країні почалися зміни. Те, як Порох послідовно намагався покарати росіян. Я живу 37 років. За ці роки я пишався тим, що я українець, мені було не соромно за того, хто говорить з трибуни.
Чому проголосували за Зеленського? Людям дали надію на те, що все зміниться. В серіалі («Слуга народу» – прим.) побачили, як воно могло б бути. У тому серіалі показано те, що хотіли б люди, щоб зробили в Верховній раді, коли він зайшов з автоматами, стріляв по ним. Люди сподівалися, що буде так, що він всіх розжене, поставить нові обличчя. Але ніхто ж не знає, що це за нові обличчя. Люди повелися, бо хотіли змін, але вони їх не отримали. А зміна правителя – це ще з Запорізької Січі пішло. Рік поправив – і все.
Всі думають лише про те, як сісти в «Мерседес», а не про те, що буде завтра з країною. Зараз не людяність вийшла на перше місце, не те, щоб по собі залишити ім’я. Найбільша проблема українців – це стати босом хоча б на 5 хвилин. Тоді ти шукаєш момент, аби щось вкрасти.
Нічого не зміниться при цій владі. Ні х**а не буде, в Україні почнеться Дикий Захід. В мене в діректі купа повідомлень, щоб позичити гроші. Це тільки початок. Нічого ж не робиться. Для тих, хто нагорі, найважливіше записати відео. А не їздити скрізь, щоб зробити країною кращою.
Про Усика
Не поділяю його точку зору. Але що – загнати його в резервацію? З такими людьми просто краще не мати діалогу. Проблема в тому, що коли до влади прийшов самі знаєте хто, то такі точки зору знову повилазили назовні. Ти чи я в своїй країні можемо відчувати себе некомфортно. Якщо ти вважаєш, що СРСР – режим абсолютних вбивць, то не можеш це казати, бо стаєш порохоботом чи бандерівцем. Якщо кажеш, що Сталін – тварюка, то також стаєш порохоботом. Не українцем, не патріотом, не свідомою людиною, а падлюкою для всіх. Це проблема.
Але майданчик для Усика чи Панті, з яким у вас недавно вийшло інтерв’ю, – це один з принципів демократії. Де люди з різними поглядами, віруваннями, сексуальною орієнтацією є громадянами однієї країни. Але дуже важливу роль грає те, куди ці люди збираються нас вести, куди ми прийдемо, до чого? Йдемо дружити з Росією, так? Для чого дружити з тими, хто повбивав купу українців? Не тільки зараз, а з 1917-го по 1990-й. Найбільш дієве з такими людьми – залишити, не чіпати.
На початку 2014-го вийшов гуляти з малим у Донецьку. Біля нас якась літня жінка говорила по телефону. Запитувала: «Ти бачила виступ Путіна, де він казав, що не кине Донецьк? Я готова була розцілувати той телевізор». Думаю, що вона там залишилася. Цікаво, чи їй сподобалося все, що відбулося. Не думаю.
Про маси
Люди не хочуть критично мислити. Коли тобі всі кажуть, що Порох – херня, то на третій день починаєш вірити. Не можу сказати, що українці – примітивна нація. В нас дуже багато стартапів, розумних працьовитих людей. Захоплююсь, що українці хочуть змінити себе та країну. Це дивовижно.
Але правда – набагато легше керувати бідним населенням. Якщо в тебе основним питанням не стоїть вижити, то приділяєш більше уваги своєму розвитку. Коли починає працювати голова, ти починаєш аналізувати інформацію й помічати, де тебе хочуть обманути. Матеріальне становище наклидає відбиток. Коли твоя голова забита не виживанням, ти більше розвинутий й критично мислиш. Це правда.
Про те, що отримував зарплату від політиків та олігархів
Якщо тебе це мучить, то з самого початку не треба підписувати контракт. Займаюся футболом 30 років. Коли хочеш вирватися з бідного дитинства і заробити футболом, то розумієш – є футбольне поле, маєш там робити свою роботу. Ото і роби. Домовився за контракт – отримуєш зарплату. Але розумію, що на певних етапах клуби втрачали вболівальників, бо власниками була зайнята та чи інша сторона.
Реально, щоб без цих людей був професійний футбол. Треба розвивати країну. Всі на якомусь етапі хочуть заробити. Треба, щоб були невеличкі поля в кожному селі чи місті. Щоб тренери добре заробляли, а не думали ставити в склад сина якогось багача. Поки це не закінчиться, в нас не буде футболу.
