«Бернабеу» дихав діями на полі, Мессі більше ходив, аніж бігав. Емоційний репортаж з Ель-Класіко
Сеньків певен – бачив щось дико неземне.
Андрій Сеньків певен – бачив щось дико неземне.
Нещодавно зі мною трапилася цікавезна і майже блокбастерна історія про поїздку в Бостон. Прочитайте, там весело. Життя реабілітувалося швидко. «Сантьяго Бернабеу», «Реал» – «Барселона».
***
Мадридська мжичка. Дрібні краплі непомітно заліплюють очі, стікають по склу окулярів. Доводиться протирати. Відводжу погляд і бачу щось легендарне. Біля арени станція метро, яка так і називається – «Сантьяго Бернабеу». Поряд два величезні крани, вони трохи заважають зробити інстаграмне фото. Але я реаліст, тому хай буде так.
За дві години до матчу елементарно важко ходити. Вічно на когось наткнешся, зачепиш, майже зіб’єш. Поліція жорстко регулює рух, поетапно допускаючи глядачів до певних частин стадіону.
Навколо різні національності, різні мови, різні емоції. Тут і польські діти в футболках Куртуа. Батько підганяє: «Хватить вештатися. Пішли на трибуну». І азіати, які ведуть прямі трансляції з кількох гаджетів водночас. Й російськомовні глядачі, які подовгу затримуються біля кожної палатки, багато фотографуються й дивуються масштабами. Словом, звичайні туристи.
Бігати, метушитися, озиратися, робити квадратні очі – все це треба зробити. Всі вони потрапили на найбільш розкручену вивіску європейського клубного футболу.
Особливо усміхнув потік людей, який спостерігав за приїздом команд. Правда, вони бачили автобуси на відстані в кількасот метрів. Поліція запевняла: «Нічого ловити». Але ще раз – соцмережі ніхто не відміняв. Тому можна було піти на жертви. Наприклад, потримати на спині сина чи друга.
Поряд з ними абсолютно спокійні іспанці. П’ють пивко у пабах довкола, хто на вулиці – з дощем.
Неспішно запалюють цигарки, смакують передматчевими розкладами, не звертають уваги на котел, в якому щомиті підіймається температура. Якщо для іноземців Кроос, Бензема чи Мессі – люди з іншої планети, то для них справа буденна. Таких матчів бачили десятки. Таких зірок, як на яскравому мадридському небі.
Біля кожного сектора перекупи. Спершу продають квитки втридорога. Перед самим матчем віддають за півціни. Можна було хапнути й за 100 євро. Все за звичною схемою.
Якщо зробити фото з гравцями «Реала» чи «Барселони» – мрія найвищої категорії й ви опустили руки, не проблема. Є альтернатива. Тут маса інших супер-героїв.
Круто, що функціонує окремий довідковий центр. Працівники підходять індивідуально й консультують тих, хто цього потребує.
Окрема тема останніх тижнів – коронавірус. Стадіон, як місце скупчення великої кількості людей, мав би лякати. Але лише одиниці надягнули маски. Не дивно, що одразу ж отримали увагу від ЗМІ. Хайме каже, що боїться епідемії, а чи не єдиний метод захисту від неї – якраз маска. Тому й з нею.
Футболісти «Ухань Чжоер» також на грі. Вони прилетіли в Іспанію на зимові збори, та повернутися не змогли. Ла Ліга та «Реал» організували їм похід на Класико. Не побачити хлопців біля стадіону неможливо. Тому навіть поспілкуватися між собою вони не могли.
Телевізійники то приходили, то відходили, то зберігали дистанцію, то залізали камерою до рота. Заздрити немає чому. Попит на такі кадри можна зрозуміти.
Черги за всіма напрямками за дві години до старту – також.
***
Можна написати про вулкан. Про лаву, яка викотилася на стадіон й залила все довкола. Що найбільший кайф – загинути під нею. Це мрія кожного, а змогли хіба оці з 80 з гачком тисяч. Придумувати порівняння просто, творити дива в тексті не є проблемою. Але клянусь, кладу руку на серце й даю зуб, що для вболівальників «Реала» та «Барселони» вчора не було нічого більшого й важливішого.
«Перемога твоїх або смерть?». Ніхто би не думав над відповіддю.
Фан-сектор «Реала» задавав тон, співав, красиво розмахував стягами, виділявся. Велика біла пляма на різнобарвному стадіоні.
Візуально таким же був верхній сектор західної трибуни: всі в білому. Подумалося про арабів, а насправді клуб виділив кожному дощовики такого ж кольору. Вітер задував каплі на трибуни. Але нікому до нього не було діла.
Фан-сектор було чутно лише тоді, коли на полі нічого не відбувалося. В моменти тиші (що траплялося рідко) добряче виручав. Нагадував, хто господар.
Стадіон жив, страждав, захоплювався, плювався, кохав і сходив з розуму. Всі водночас, в одному пориві, в однакових моментах, з однаковими емоціями. Що потрібно, щоб усі ці люди настільки монолітно злилися в один клубок? Щоб бачили футбольне поле настільки спільно? Це. Щось. Неймовірне.
Вони реагували абсолютно на все: підкати, відбори, точні передачі, удари в руки воротарю, обіграші, свистки арбітра. Кожну дію супроводжували або оплесками, або свистом. Лаос кілька разів поспіль приймає рішення на користь «Барси». Народ зривається з сидінь, розмахує руками, кидає уявний комок в сторону судді, відвалює всіх мадриських прокльонів.
Дивитись футбол отак? Не певен, що вижив би. Горіли очі, зривалися горлянки, на лобі виступали вени. Доходили до хрипоти, смачно спльовували й веселили вже тонесеньким голоском.
Ось реакція на напівмомент Вінісіуса:
На мить відводжу голову, всі взлітають догори – здається, гол. Ні, трапилося дещо принциповіше. Мова про невдалу дію Мессі. Через кілька хвилин Лео валиться один-на-один з Куртуа, його в підкаті зупиняє Марсело. Трибуни ревуть, показують від ліктя, тичуть непристойні жести. Обійми, лайка, прокльони по десятому колу. Більш щасливих людей неможливо знайти. Вони ненавидять Мессі більше, аніж люблять «Реал».
Сам Лео дав безліч причин для такої поведінки. Він губився на полі, ходив підтюпцем, пришвидчувався вкрай рідко.
Апогей безпорадності Лео – фол на жовту проти Каземіро. І єдиний вдалий обіграш за всю гру. Більш щасливих людей не бачив з дня перемоги України над Португалією. Єдиний епізод, коли «Бернабеу» аплодував гравцям «Барси» – сейв тер Штегена після удару Іско. З трибуни здалося, що німець полетів у космос й повернувся через секунду.
Зідан хапався за голову, розводив руками, вказував, кричав, аплодував і присідав. Всю гру Зізу провів біля поля. З вигляду абсолютно спокійний та академічний тренер на матчі злився зі стадіоном. Це щось більше, аніж тактика чи схеми. В цьому був нерв і заряд. Це робить різницю, коли грають генії.
Сетьєна з французом поєднувало лише одне – біла підошва кросівок. Кіке рідко виходив до поля, розраховуючи на програму, яку було запущено напередодні. Математизми підвели. Хвиля змила все.
Гол Вінісуса – логічне завершення неземного тиску.
А Маріано довів цього чоловіка до божевілля. Хоча, можливо, воно прийшло раніше?
Тим часом, у «Барсі» вийшов рятувати гру Бретуейт. І виглядав краще, аніж Мессі та Грізманн. Це багато про що говорить. Таке враження, що з них випустили повітря. Що вони втратили сенс, загубили енергію, полюбили прокрастинацію. А «Реалу», таке враження, було плювати на все. Забив навіть Маріано.
Страшно дивно, але це перша поразка каталонців в гостьовому Ель-Класіко в прімері з 2014-го. Попередні 6 років «Барселона» виходила холодною з цього пекла. Або перетворювала його у свій рай. Для цього потрібне щось неземне. Вчора таким був «Сантьяго Бернабеу».
***
Цей репортаж підготовлено за сприяння компанії «Епіцентр К», яка організувала поїздку на матч.
Рік тому «Епіцентр» та «Фонд Реал Мадрид» підписали договір про співпрацю. І тепер громадська організація «Епіцентр – дітям» створює в Україні школи «Фонду Реал Мадрид». Такі школи вже працюють в Тернопільській, Хмельницькій та Київській областях. В них займаються близько 500 дітей, де вони удосконалюють знання шкільних предметів та вчаться грати у футбол та баскетбол.
Фото: Андрій Сеньків/Tribuna.com, Михайло Реуцький, REUTERS/Sergio Perez
