Блог Його Величність Футбол

«Купою жінок набагато важче керувати, ніж купою чоловіків». Вона головна у «Вересі» і знає багато про маркетинг

Інтерв’ю Андрія Сеньківа з директором «Вереса» Іриною Теслюк – про проблеми українського футболу, маркетинг, народність рівненського клубу та сексизм.

Після всім відомого обміну між «Вересом» та «Львовом» рівняни другий рік поспіль розпочинають у другій лізі. В цьому сезоні ситуація куди приємніша, ніж у попередньому, – команда займає лідируючі позиції й претендує на підвищення у класі.

Цьому допомагає не лише новий-старий головний тренер Юрій Вірт, новий президент та інвестор Іван Надєїн з «Укртепло», а й новий генеральний директор – Ірина Теслюк. «Жінка керуватиме «Вересом», – переважно з таким заголовком виходили місцеві новини про її призначення. Хоча Ірина стала гендиректоркою 9 липня, але до цього вже працювала в «Вересі» (з самого початку відновлення клубу) – на посаді комерційного директора.

Ми розмовляли у «Veres Place» – фан-шопі та місці зустрічі вболівальників клубу. Бесіда зупинялася кілька разів – Ірина весь час у справах, весь час на телефоні. Якщо керуєш футбольним клубом, інакше ніяк.

«Футбол має бути модним. Це таке явище, яке і діти, і старші мають вважати модним. Щоб коли у них є футболка «Вереса», вони рахували себе в тренді»

– Як ви потрапили в футбол?

– Я менеджер-економіст, працювала в банку, керувала страховою компанією. Коли Олексій Хахльов вирішив відроджувати клуб, допомогла відкрити фан-шоп, запустила його в роботу. Мені сподобалася ця ідея. І одна з перших вступила в народний клуб «Верес».

Такий характер, що де не з’являюся, то намагаюся взнати все, пролізти кругом, все з’ясувати. Почала помагати з різними комерційними моментами – з формою, наприклад. І вже не змогла без цього клубу – чи клуб без мене. Довелося завершити свої інші проекти і повністю ввійти в структуру «Вереса» як комерційний директор. 

Це було 4 роки тому. Працювала і в другій, і в першій, і в прем’єр-лізі. Адміністративний штаб був дуже маленьким. Доводилося виконувати абсолютно різні функції. Якщо в інших клубах УПЛ є цілі відділи з продажу квитків, організації кейтерінгу чи самого матчу в технічній зоні, то в нас такого взагалі не було.

За один матч набігала по «Арені Львів» 18-20 кілометрів. «Іро, там фірточка не закривається. Іро, там води немає. Іро, ідіть зустріньте Садового», – у нас навіть не було хостес. Але це дало велику школу. Після того можу робити все.

Коли ми понизилися в класі й знову почали грати в другій лізі, це не злякало. Мені тут душевніше. В прем’єр-лізі голий футбол, без емоцій. Найбільш тепле для нас – наші фанати, ми ними пишаємося, але решта було скляним. В другій лізі ж є душа. Ми повернулися в своє місто. Коли у нас з’явився спонсор в лиці «Укртепло» та президента Івана Надєїна, він побачив в мені якості, які хотів би бачити в людини на посаді генерального директора.

– В українському футболу часто можна зіткнутися з трешом, де люди часто мислять совково. Ти або пускаєш все на «самотік», або йдеш геть. Чому ви не йдете геть?

– Не можу щось кинути, не довівши до кінця. Стикаємося з різним, з бюрократією, з людьми старої закалки на місцях. Намагаємося вводити нове, навіть підбираючи помічників чи волонтерів. Хочеться бачити у них кардинально нове сучасне бачення, що стосується всього навколо футболу.

Люди взагалі не розуміють, що таке маркетинг в футболі, для чого він потрібен. Коли ти це робиш, а більшість цього не розуміє, то хочеться сказати: «Ну то йдіть і просто дивіться футбол. Не буде у вас навіть шарфика». Хочу довести, що в українському футболі має бути сучасність, маркетинг, любов до вболівальників.

Футбол має бути модним. Це таке явище, яке і діти, і старші мають вважати модним. Щоб коли у них є футболка «Вереса», вони рахували себе в тренді. Щоб гордилися цим. Щоб футболка була стильна і не в одному екземплярі. 

– В Україні є тенденція, що в клубах на різних посадах мають працювати люди, які раніше були в футболі. Необов’язково бути спеціалістом, щоб працювати на якійсь посаді. 

– Кожен спеціаліст має бути фахівцем своєї галузі. Маркетологом не може бути людина, яка раніше працювала футболістом чи тренером. На це треба вчитися і розуміти. Талант може бути, але вчитися на маркетолога треба. Краще хай це буде маркетолог, який почне розбиратися в футболі, ніж футболіст, який почне розбиратися в маркетингу. Взагалі управляти – дуже велика праця. Легше сісти і пошити 20 штанів, ніж стояти зверху і дивитися, що не так робиться.

– До роботи в «Вересі» ви цікавилися футболом? 

– Не цікавилася футболом. Вивчила його, наскільки це потрібно для моєї посади. Не компетентна давати оцінки гри, роботи тренерів чи дій футболістів на полі. Довіряю спортивному штабу – Юрію Вірту, Оресту Балю. Вони дають результат і ми приймаємо, але не впливаємо на нього. Ні президент, ні керівництво не впливають на дії спортсменів. У них просто є завдання, а вони його або виконують, або не виконують. 

– Футбольний маркетинг важчий, ніж звичайний маркетинг? 

– Футбол – бізнес вузької спеціалізації, якщо це можна назвати бізнесом. В Україні ж це зовсім не бізнес, а меценатські проекти, в які безповоротно вкладають кошти. В футболі маркетинг – це іміджева історія. Зробити правильний імідж футбольному клубу, щоб його знали і бачили. Це важче, ніж зробити маркетинг ковбаси чи якихось інших речей. 

– Що входить у ваші завдання? 

– Основні завдання для управлінця – контролювати всі процеси, бути на підхваті по всіх питаннях, де може виникнути проблема. 

– Можете звільнити тренера?

– У жодному разі. Можу слідкувати, щоб все було в порядку, вирішувати організаційні моменти та критичні проблеми, збирати інформацію та без істерик доносити її до президента. Вести справи, щоб йому було зручно все контролювати.

Бігти до нього, що часто бачу в інших футбольних клубах, не варто. Наприклад, тренер дзвонить, що закінчилися футболки, адміністратор – що не нагодували, і так далі. Бачила таке, що президент клубу, який є поважною людиною, вирішує питання, які смішно чути. 

– Як має виглядати ця структура клубу в нормальному світі? 

– У нас є президент і наглядова рада. Це люди, які є спонсорами. Андрій Біланчук відповідає за громадські проекти та вболівальників. Власник «Цементбетона» – за фінансові питання. Олексій Хахльов – за спортивні питання. Спершу я йду до них за порадою, а тоді вже вирішую ситуацію. Президенту подаються проблеми, але вже з варіантами їх вирішення або й з готовим вирішенням. 

– Яка найбільша проблема українського футболу? 

– Більшість клубів є комерційно невигідними і не вміють заробляти. Відсутність культури вболівання і роботи з вболівальниками. Клуби не звертають увагу на людей. Для них важливий результат. Головне, щоб президент був задоволений, а що відчувають люди на трибунах – неважливо. Ми спілкуємося з кожним вболівальником, чим вони живуть і що хочуть. Я в шоці, що клуби цього не розуміють.

Мені важко судити точно, але якби мені дали клуб з такою історією, як у «Динамо» чи «Карпат», то там стільки роботи, що можна гори звернути. Там є тисячі людей, які готові. Їх треба правильно покликати і щось зробити від клубу. Не розумію, чому вони не працюють над цим. Ми на руїнах збирали 7-8 тисяч людей. Лише треба правильно кликати.

– Як правильно кликати? 

– Це ціла маркетингова стратегія. Її дуже важко прослідкувати в деталях. Важко сказати, який наш маркетинговий хід спрацював найбільше. Бувало таке, що ми штучно створювали ситуації, які були хайповими. Людям хочеться обговорювати неординарні ситуації. Біля нашого клубу це є постійно.

Є величезна реклама по місту – газети, листівки, афіші. Це недорого фінансово, але затратно по людях. Ми розміщали стійки «Вереса» у різних закладах та кафе. Приходили і просили за наш кошт забрендувати стіну нашими кольорами. Якщо ті ж діти всюди бачать наші кольори та емблему, то в них в голові створюється бренд. Якщо вони бачать дві ручки й одна з них з лого «Вереса», то захочуть саме її.

«Мені в житті постійно допомагає, що я жінка. Банальна фраза «Ви ж чоловік. Ви мене зрозумієте» дуже впливає»

– Жінка на будь-якій посаді – це нормально. Але футбольні люди забобонні та дивні. Ви стикаєтеся з моментами, коли вам незручно і хочеться когось послати через це?

– Не думаю, що стикаюся з якимось такими моментами, з якими б не стикався чоловік на цій посаді. Чоловікам також буває незручно і хочеться всіх послати. 

– Тобто, нема акценту на статі?

– Чоловіки постійно акцентують на цьому увагу – і команди-гості, і працівники клубу. Вже звикла до цього. Але ще жоден тренер чи футболіст не сказав, що є проблема, що генеральний директор «Вереса» – жінка. Я знаходжуся на своїй посаді і абсолютно не стикаюся напряму з футбольними моментами.

Це завдання спортивного директора, тренера, гравців, адміністратора. Я звикла делегувати обов’язки і довіряти людям на своїх посадах. Я не маю доступу до роздягальні чи автобусу, до їхніх чоловічих обрядів. 

– Наскільки важко жінці керувати купою чоловіків?

Мені здається, що купою жінок набагато важче керувати, ніж купою чоловіків. Це однозначно. Більшість моїх друзів – чоловіки. Мої роботи були пов’язані переважно з чоловіками. Ходжу в бізнес-клуби, де багато чоловіків. Давно зрозуміла, що мені набагато легше налагоджувати контакти з чоловіками, ніж з жінками. 

– Чому? 

– Це довге пояснення. В ньому буде вбачатися сексизм, гендерна нерівність. Чоловіки більшість спокійні та виконавчі, більш згруповані, твердіші у своїх переконаннях. Люблю всіх наших футболістів і весь робочий процес у «Вересі». Мені з ними легко.

– Проблема сексизму в Україні є?

– Ця проблема є, а особливо в Україні. В Європі над цим успішно працюють, виділяються великі кошти на такі проекти. А у нас це дуже велика проблема – є статистика, дані. Багатьох жінок ображають чоловіки. Жінки не відчувають в собі сили, вони пригнічені, придавлені чоловіками.

«Дівчаткам було по 13-14 років. До них приставали тренери». Жіночий футбол в СРСР та Україні

– Ви стикались з таким? 

– Ні, але бачу тенденцію, що на одній і тій же посаді чоловік і жінка можуть отримувати різну зарплату. Але маю такий характер, що не доходить до того, щоб мене ображали чоловіки. Чи мені хотіли менше заплатити, бо я жінка. 

– Що з цим робити? 

– На державному рівні впроваджувати програми захисту жінок, робити різні семінари та активності в жінках, робити їх упевненими в собі. Бо вони дуже часто фінансово залежні від чоловіків. Надіюсь, у нас дійде до того, що буде повне гендерне рівноправ’я в країні.

– Використовуєте свою жіночу красу та методи маніпуляції нею?

– Обов’язково і однозначно. Буду сваритися на тих жінок, які це не використовують. Якщо чоловіки використовують свої плюси – силу та повагу, то жінки мають використовувати інтуїцію, привабливість, вплив на чоловіків та їхні рішення. Буває, приїжджаєш з проблемою, а сидять 30 чоловіків. Вони не можуть відповідати тобі з агресію, бо ти з посмішкою кажеш: «В мене проблема. Вирішіть її». Дуже великий фактор грає, що ти жінка і можеш викликати приємні емоції, як у чоловіків, так і у жінок.

– Розкажіть ситуації, коли ваша інтуїція дуже сильно допомогла. 

– Я не забобонна людина. Інтуїція, що я відчуваю людей, відчуваю ситуацію, якою вона є насправді. Також використовую механізми розрядки ситуації. В мені це добре розвинуто. Коли є велике скупчення чоловіків і проблема, моє завдання – правильно скласти, склеїти і донести її так, щоб не сталося конфлікту. Мені в житті постійно допомагає, що я жінка. Банальна фраза «Ви ж чоловік. Ви мене зрозумієте» дуже впливає.

Маю таку звичку – коли мене приймають погано, однаково прийму добре. Щоб людині стало соромно, що вона прийняла погано. Не продовжувати агресію і накопичувати негатив, а розбити його об стіну доброти, розуміння та поваги. Дуже часто в УПЛ приїжджали до команд, які навіть води не давали. Мені хотілося зробити так, щоб ми прийняли їх по-іншому: поставити воду, канапки, сказати, що раді їх бачити. Їм ставало незручно.

«Однозначно в клубі не має бути одноосібного власника. Від його настрою повністю залежить робота всього клубу»

– Що робить «Верес» народним клубом, окрім назви? 

– Це участь людей, які бажають долучитися і долучаються до життя клубу. Вони кожен день беруть участь в житті клубу. Люди розуміють, що вони допомогли відродити цей клуб. Тепер ми створюємо перше в Україні акціонерне товариство, акції клубу будуть у вільному доступі, їх зможе придбати кожен. Люди, які були з нами з самого початку, отримають безкоштовну акцію. Її можна буде продати чи докупити ще. Її орієнтовна ціна – 100 гривень. 

Ми приймаємо участь в житті міста. Ми долучаємося до різних акцій, громадських, соціальних будинках, працюємо з дітками, ходимо в дитячі будинки, школи, лікарні, на фестивалі з нашою палаткою. Долучаємо туди наших партнерів і спонсорів. Ми хочемо пропагувати футбол у Рівному. Щоб люди і депутати розуміли, наскільки футбол важливий для життя нашого міста. 

Люди в атрибутиці «Вереса» їдуть в Млинів на футбол. Нас питають: «Скільки ви їм платите? Це ви замовили їм футболки». Вони платять за автобус, купують футболки, виготовляють банери. Хотіли давати їм безкоштовні квитки, але вони хочуть купувати – щоб внести в клуб якісь гроші.

Ми хочемо зробити синергію з влади, бізнесменів, політиків і людей. Щоб всі переживали за цей клуб. І влада, і бізнесмени, які вклали свої кошти, і люди, які мають акції. Це європейська схема. 

– Це дуже правильний відхід. Але скільки відсотків бюджету клубу наповнюється вболівальниками? 

– Дуже мало. Проблема, що затрималося формування акціонерного товариства в зв’язку з юридичними аспектами. Це перший ПрАТ в Україні, який створюється з нуля. Були акціонерні товариства, які реорганізовувалися, а от з нуля ще не одне створювалося. Це зафіксовано. 

В грудні вже має бути кінець цього всього. Коли будуть акції, зможемо сказати, яку частку люди внесли. Бо прямо зараз програма «Стань членом народного клубу «Верес» Рівне» призупинена. Переводимо її в «Купи акції». Хочеться, щоб 30 відсотків бюджету закривала влада, ще 30 – продаж акцій і 40 – з бізнесу і спонсорів. 

– Зараз це схоже на сімейну нараду, де є діти і батьки, але вирішальне слово все-таки за батьками. Якщо президент, який дає гроші, захоче щось по-своєму, люди знову будуть непотрібні. Муляж, красиві слова та ідея, які не працюють.

– Це не муляж, це спроби і намагання. Повірте, ми стараємося зробити найбільш правильну модель футбольного клубу в Україні. Можливо, воно виглядає якось не так. До кожного, що ви робите, можна сказати, що не так, а можна допомогти. В будь-якому випадку це правильний шлях. Більш правильного для себе я не бачу. Чомусь цього разу впевнена, що все вийде. Покаже час.

– Справді народний клуб має жити рівно за стільки грошей, скільки дають люди. Якщо люди дають стільки, скільки достатньо, щоб грати на чемпіонаті Рівненської області, грайте там. Для чого грати в другій чи першій лізі? Для чого залучати людей, які покривають велику частку бюджету, і ви стаєте таким самим клубом, як і решта? Тільки з якоюсь інакшою ідеєю. 

– Ми їздили переймати досвід в берлінського «Уніона». Ця система нам дуже близька. Хочемо йти тим самим шляхом. У них більшу частину платить бізнес, це 300 компаній. Люди також можуть долучатися. Все нормально співіснує.

Не треба так різко перекидати. В нас є люди, які готові приймати участь. З акціями все буде зроблено юридично правильно. Люди відчуватимуть, що в них є акція народного клубу. Якщо хочеш скупити таку кількість акцій, щоб стати членом наглядової ради, то матимеш таку можливість.

– Людей, які вболівають за «Верес» обдурили, але вони далі вболівають за цей клуб. Чому? 

– Що значить обдурили?

– Їх кинули. Пустили в народний клуб інвестора, який перевіз клуб в інше місто, а потім перейменував. 

– Їх ніхто не кидав. «Верес» мав можливість грати в першій лізі, а потім в УПЛ. Все це було без боргів. Людям дали футбол і відродили команду. Стільки грошей було вкладено в організацію клубу і його участь в прем’єр-лізі, що не повернеться язик сказати, що когось кинули.

Людям дали свято. Ви бачите в ситуації або чорне, або біле, але це не завжди так. Якщо люди хочуть відчувати, що їх обдурили, то завжди знайдуть для себе щось таке.

– Їздити до Львова і грати за гроші Копитка – це не народність.

– Це проблема міста Рівного. Роками в місті не робилося нічого, щоб тут був професійний футбол. Нема ні центрального стадіону, ні полів для тренування чи дитячо-юнацьких шкіл. Нічого не робилося ні міським, ні обласним управлінням, ні управлінням спорту. Коли ми почали відроджувати «Верес», то зіграли якісь амбіції президента клубу на той час. Більшість людей, яких ви опитаєте, щасливі, що прожили той час з клубом, що вигравали в «Динамо», що їздили до Львова. Ми організували електричку туди, нічого страшного не було. Я сама з задоволенням їздила до Львова.

Важливо, що основне ядро людей навколо клубу сформувалося саме тоді. Вони контролюють наші дії, дивляться, щоб ця ситуація не повторилася. Ніде в другій лізі нема такої кількості людей на виїзні матчі. В Тернопіль приїхало близько 250 наших вболівальників. Цьому допомогла і та ситуація. Ці люди унікальні, таких поки нема в Україні. Бажаю, щоб кожен клуб в Україні мав таких. Це юристи, лікарі, бізнесмени, круті люди, які знайшли себе в любові до «Вереса».

Рокировка «Вереса» и «Львова»: как им это удалось

– Тобто, це була єдина можливість для цих людей побачити свою команду в прем’єр-лізі? 

– На той час було так. Зараз ми пішли другим шляхом. Надіюсь, він буде більш правильним. Будується стадіон і маємо мрію побачити прем’єр-лігу у нас в Рівному на центральному стадіоні.

– Ви були задоволені чи розчаровані тим, що «Верес» грає у Львові? 

– Будь-який шлях до мети має різні періоди. Якщо такий період стався у нас, то він був. Признаємо, що були зроблемні помилки. Можна було краще, але ніхто не знає, як би було, якби ми пішли іншим шляхом. Це вже історія. З мінусом і з плюсом. Не можна опускати руки, сісти і говорити: «Ми помилилися». Треба йти далі.  

– Чого точно не має бути в клубі, якщо робити висновок з львівської історії? 

– Однозначно в клубі не має бути одноосібного власника. Від його настрою повністю залежить робота всього клубу. В народному клубі такого бути не може. Громадська спілка «Народний клуб «Верес» одразу ж отримає 30 відсотків акцій клубу. 30 відсотків – міській владі. Частину бере «Укртепло» і ще є частина бізнесменів, яка підписалася, щоб викупити акцій на 1-1,5 мільйона гривень. Президент клубу, який покриває більшу частину бюджету, згоден з цим і не хоче йти цим шляхом самотужки. 

– Бачите різницю між Надєїним і Копитком? 

– Це навіть не порівнюється. Іван Олексійович йде з нами в одному напрямку. Тоді бюджет повністю покривався за кошти «Лімо». Тоді у нас з’явився інвестор, який міг приймати рішення без згоди інших членів клубу.

– Куди зник Хахльов? 

– Він не зник. Клуб займає велику частину в його серці та житті. Він відродив цю ідею, вклав туди багато коштів та здоров’я. Він президент ГС «Народний клуб Верес» Рівне», голова Рівненської федерації футболу. Присутній на всіх домашніх та виїзних матчах. Так, трохи відійшов в тінь. Але якщо потрібні поради, звертаємося. Він входить до координаційної ради по футбольних питаннях. Цікавимося його думкою.

– Найперше, що має мати клуб – фундамент. Фундамент – це академія та стадіон. Цього у «Вереса» нема. 

– Хочемо, щоб так було. Цей шлях вже є, перспектива набагато довша, ніж раніше. Дійдемо до цього. Коли «Верес» буде в Рівному, зі стадіоном і базою, то навколо цього можна багато зробити.

Хороша реклама поганого продукту вбиває сам продукт. Не можна мати маленький продукт і робити дуже велику рекламу. Все має бути рівномірно. 

– Не думали, що стадіон ніколи недобудують? Або зроблять через 10 років?

– Мислю тільки позитивно. Знаю, що він буде побудований.

– Як людина, яка керує структурою, маєте оцінювати ризики.

– По теорії ймовірності все може статися. Наприклад, завтра не настати. 

– Я ж не кажу, що завтра впаде «Арена Львів», а кажу про стадіон, який недобудовується роками. 

– Сьогодні не бачу цих ризиків, спілкуючись з міською владою та забудовником. Все по плану. 

– Знаєте, коли плюс-мінус буде готовий цей стадіон?

– Все будується за графіком. Проблема була, що довго приймалася документація та проект. Коли будівництво почалося, то все робиться вчасно. Дедлайн стоїть на травень 2021-го, але ми завжди любимо мріяти. Зробити поле, дві центральні трибуни і спробуємо приймати матчі там вже в наступному році. Решту реконструювати вже по ходу. 

– Чому граєте саме в Млинові?

– Це Рівненщина. Голова місцевої ОТГ віднісся з позитивним настроєм до «Вереса». Швидкими темпами зробив стадіон, який могли б атестувати під другу лігу. Тепер маємо багато вболівальників у Млинові, які, впевнена, потім будуть їздити на матчі на рівненський «Авангард».

В стратегії народного клубу є робота з районними центрами. Інколи ми веземо на матчі дітей з малозабезпечених сімей з сіл біля Млинова. Коли з ними говорили, то вони казали, що це найбільш яскрава подія в їхньому житті. Значить, це недаремно. Коли відкриється «Авангард», там буде 7-10 тисяч на кожен матч. Впевнена. 

«Постійно читаю, що сплю з Цигаником». Чарівна Саша Лобода поговорила з нашим блогером

Фото: Tribuna.com; НК «Верес».

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...