Блог Його Величність Футбол

«Український клуб не може існувати за рахунок вболівальника». Як живе народний «Верес»

Репортаж Андрія Сеньківа – ремонт «Авангарда», гроші з однієї кишені, домашня калганівка.

Ніколи не забуду «Верес» у Львові – з Рівного туди курсували спеціальні електрички. Вони возили вболівальників на матчі. А ще – машини та автобуси. На декотрих матчах на стадіоні панувало справжнє свято – червоно-чорні кольори, гул, заряди. Важко було говорити – розчути тих, хто поряд, нереально.

Водночас «Карпати» жевріли та доживали на старенькій «Україні» з камерною атмосферою (зараз ситуація ще гірша). Я не фанат «Карпат», але відчуття когнітивного дисонансу ніяк не відпускало. Клуб не зміг зібрати у своєму місті бодай якусь аудиторію, а «Верес» у чужому – міг. 

Але швидко виявилося, що команда зовсім не вболівальників «Вереса», а конкретної людини. Спершу клуб змінив юридичну прописку з Рівного на Львів, а потім вже легендарно помінявся місцями та назвами зі «Львовом». До цього ще були розвал тієї команди, удар директора клубу Паньківа по лицю фанату, переслідування ультрас, речівки проти Копитка та банери проти «львівського шапіто».

«Верес» догравав чемпіонат в традиційному для України стилі – беззубо, без мотивації й з порожніми трибунами. За кілька місяців вболівальницький потенціал вивітрився і прийшла сувора реальність: «Камон, друзі, це не ваша команда, а моя. Що хочу, те й роблю». 

Рокировка «Вереса» и «Львова»: как им это удалось

«Верес» почав з нуля, знову опинившись замість «Львова» у другій лізі. В перший сезон після відродження клуб фінансувався не лише з кишені з Олексія Хахльова, який відродив «Верес» ще в перший раз. Гроші йшли й з кишені інвесторів, яких він привів, – але дуже мало. Все вилилося в фінансові проблеми, затримки зарплат, шість замін, неоновлений фан-шоп(що страшно для теперішнього «Вереса») і п’яте місце у підсумковій таблиці.

Ситуація змінилася влітку – у «Верес» зайшов киянин Іван Надєїн, засновник групи компанії «Укртепло». До складу долучился досвідчені футболісти (Чеботарьов, Петько, Солдат, Мисик, Кучеров), а головне – головний тренер Юрій Вірт. Який раніше виводив «Верес» в УПЛ. Після осінньої частини його команда – третя в своїй групі в другій лізі.

Tribuna.com відправилася в Рівне, щоб з’ясувати – чим і як живе народний клуб прямо зараз. І наскільки він народний взагалі після всього, що трапилося. 

Керівництво

Лютий холод. Потік людей підіймається по сходах і виходить на міст – потрапити з перону в місто у Рівному можна лише так. Біля входу у вокзал мене вже чекають. Її звати Ірина Теслюк, це генеральний директор «Вереса».

Одразу вибачається: «Соррі, що без макіяжу, по-домашньому. Не встигла – купа роботи, ще й матч завтра». Одразу переходить на ти й зовсім не дивується, що ми проявили увагу до її клуб: «Це ж «Верес». Більшість дороги Іра проводить за телефоном – справи, документи, зустрічі. 

Ми їдемо до серця «Вереса» в Рівному прямо зараз – «Veres Place», місце клубу в одному з торгових центрів міста. Тут можна випити кави, обговорити справи команди, купити атрибутику чи ще якихось штучок з символікою клубу. Її тут багато.

В окремій кімнатці купа футбольних роз, блакитно-жовтий прапор з підписами бійців АТО й екран з приставкою – тут відбуваються кібер-матчі. 

На екрані, що навпроти каси, російська попса. Іра просить переключити на футбол. Хлопці не стали придумувати – ввімкнули «Трендець». Ображаються, що Дмитро Поворознюк не приїжджає – він же свій, рівненський. Кажуть, що обіцяв бути, коли команда вийде в першу лігу. 

Через дорогу церква. З вікна видно, як туди йде група людей в спортивних куртках. Іра жаліється: «Завжди їм кажу не йти в церкву в спортивному. Це некрасиво». Завтра важлива гра з «Діназом», а Юрій Вірт часто таке практикує – просить допомоги й у вищих сил. 

Розмова з Теслюк переривається кілька разів – мусить відповісти на дзвінки, вирішити питання зарплат і фінансів. Крім матчу, завтра зустріч з Іваном Надєїним. Він не так часто приїждає на ігри, бо мешкає в Києві. Тому треба бути готовою на всі 100.

«Купою жінок набагато важче керувати, ніж купою чоловіків». Вона головна у «Вересі» і знає багато про маркетинг

Через 10 хвилин в «Veres Place» заходить компанія – футболісти якраз вийшли з церкви. Одразу ж впізнаю Чеботарьова, Петька, Бабійчука та Шестакова. Вони розсілися на кріслах і дивляться на екран.

Іра каже, що завтра у Рівному класний концерт і є можливість потрапити туди безкоштовно. З активністю тихо. Петько просить показати тату «Тоттенгема», на пропозицію набити емблему «Вереса» усміхається. «Сергію, бери дівчину, вузькі штани і на концерт», – жартує до нього Ірина. Той сперечається: «Я в такому не ходжу». 

Ми продовжуємо розмову з Теслюк. Видно, що вона не очікувала питань про народність. Впевнено реагує на закиди про обмін зі «Львовом» та одного власника: «Людям дали свято. Ви бачите в ситуації або чорне, або біле, але це не завжди так. Якщо люди хочуть відчувати, що їх обдурили, то завжди знайдуть для себе щось таке». Вона працювала у «Вересі» ще в УПЛ – комерційним директором.

Знаходжу в ній щось схоже з Олексієм Хахльовим. Жодного зайвого слова й відходження від курсу народності. Хоча по факту народності, як нема, так і не було – клуб фінансує Іван Надєїн. Іра просить поспілкуватися з ним – він обділений медіа-увагою, оскільки рідко буває в Рівному. Ми зустрічаємося одразу ж після гри з «Діназом» (2:1). Видно, що він не до кінця розуміє всі процеси, але визнає – клуб тримається на його грошах.

Розповідає про те, як потрапив у це місто, в спорт і «Верес»:

«У мене в Рівному бізнес, ми опалюємо майже все місто. В травні до мене звернулася міська рада, щоб зберегти команду – в клубу було дуже складне фінансове становище. Місто будує стадіон, а якщо є стадіон, а нема команди, то кому потрібен цей стадіон? Ми погодилися стати одним з учасників команди.

Поки, на жаль, я єдиний, хто фактично підтримує команду. Особисто закриваю 90 відсотків всього бюджету. Міська рада не дала на клуб жодної копійки. У мене була можливість не фінансувати «Верес». Але мені запропонували підтримати саме цей клуб. Якби не запропонували тут, то запропонували б підтримати десь в іншому місці. Якщо б я так любив футбол та баскетбол, то підтримував би команди там.

В футболі я людина нова. Раніше думав, що в Україні реально є футбольна корупція, що все можна купити. Судді купуються, пенальті ставляться. А де ця корупція? Віддаю шану УАФ, вони реально створили навіть у другій лізі конкурентну цікаву історію. Не бачу корупції в українському футболі». 

Питання народності та самоокупності болюче для всіх, хто оточує «Верес». Однак вирішити його спробують нестандартним для України методом:

«У грудні в нас вперше в Україні буде створено публічне акціонерне товариство з публічним розміщенням акцій. Ми плануємо розмістити акції номіналом 50 мільйонів гривень у публічний простір. Будь-хто у будь-якому куточку світу може купити акції. Відповідно, я не матиму контрольний пакет. Блокуючий буде у міста (20-30 відсотків). Вони мають викупити. Якщо не викуплять, то викуплять вболівальники.

Сподіваємося, що половина бюджету фінансуватиметься з акцій. Якщо вийдемо у першу лігу, бюджет буде десь 20 мільйонів. Тому очікуємо 10 мільйонів від акціонерів. 10 – спонсорські допомоги. В Рівному населення 240 тисяч. Якщо кожен дасть хоча б по тисячі гривень... Добре, по 100 гривень. Це вже серйозно. Ще є бізнеси, підприємства. Якщо не зберемо 50 мільйонів, то 20 чи 30. Подивимося, наскільки ця історія взагалі можлива. 

Наш бюджет прямо зараз – 13,4 мільйона гривень на рік. Поки що маємо 11-12, є певний дефіцит бюджету. Сподіваємося, нас ще хтось підтримає. Ми постійно шукаємо й у процесі перемовин з бізнесом. У нас велика сітка спонсорів. Хтось допомагає продуктами, хтось послугами, хтось перевезеннями, хтось готелем, хтось грошима. Це також народність. 

У першій лізі я ще готовий фінансувати. Туди треба виходити. В другій складніше. Прикро, коли ти вкладаєш 10 мільйонів гривень і не виходиш в першу. Але в цьому і цікавість футболу».

Матч з «Діназом» Надєїн дивився поряд з Хахльовим. Прямо зараз колишній бос клубу – член наглядової ради клубу, а також голова місцевої федерації футболу. Вболівальники розповідають про те, що саме він володіє іміджевими правами на клуб – на назву, емблему. В клубі слабо працює механізм наглядової ради та голосувань – влада в руках людини, яка дає гроші. Всі, з ким вдалося поспілкуватися, вірять, що ситуація зміниться у 2020-му. Якраз тоді запрацює акціонерна система.

Тренер

Вірт каже вулицю, де знаходиться база «Вереса». Питаю на рецепції хостелу номер таксі – типові додатки в Рівному не працюють. Через 15 хвилин опиняюся за містом у житловому районі без багатоповерхівок, але з будинками, з подвір котрих чути собак. Вечір, темінь. Знаходжу потрібний дім і передзвонюю тренеру. Він виходить на вулицю. Зовсім не такий, яким пам’ятаю його по Львову. 

Він помітно схуд – хоч його дружина й пече торти на продаж. Раніше розповідав, що заїдав солодким стресові ситуації. Але останнім часом перестав. Миколайович гукає Батю – величезний дядько в шортах і футболці нагадує Дамблдора. От тільки бракує бороди. «Батя, а зроби нам чайку», – каже тренер. Батя працює в клубі масажистом, але виконує й інші функції. Зокрема, він символ команди. В футбольних колах його тут знають усі. «Не знаю, що получилося – бо бистро. Там все єсть, сахар тоже», – велетень заходить з підносом. Чай, печиво, шоколад. Все на місці. 

База «Вереса» – звичайний житловий 2-поверховий будинок. Його орендували в однієї сім’ї – вона також тут живе. Ми сидимо на нульовому поверсі – тут кухня і більярдна. Більшість гравців живе тут, деякі – на квартирах у місті. Вірт нічого не їсть, тільки попиває чай. Розповідає про те, наскільки крута західна група в другій лізі – багато конкурентних команд, цікаві виїзди. Але раптово стишує: «Ну що? Давай починати інтерв’ю». 

Саме він виводив «Верес» з першої лігу в УПЛ (не без атестаційних нюансів «Десни»), запрошував в клуб Кобіна, Федорчука і компанію й робив все, щоб клуб потрапив у першу шістку. В 2017-му його неочікувано звільнили, команда все одно потрапила в топ-6, але провалилася там. Вірт кілька місяців працював у «Русі», а зараз знову тут. 

«Різниця між тим «Вересом» і теперішнім є. Там були одні керівники, тут – другі. Хіба Хахльов залишився. Перед командою стоять завдання потрапити в першу лігу. Для мене краще боротися за вихід в першу, ніж бути тренером в першій, де боротися за 7-8 місця. Для мене це було б нецікаво. Багато вболівальників приїжджало до Львова. Але їм не подобалося, коли в них забирали команду. Тепер другий захід. І люди знову повірили», – каже він. Вірт жорстко критикує «Львів» і навіть плутається – він ж не тренував клуб з такою назвою:

«Клуб переїхав до Львова і став ФК «Львів». Але добре, що мене вже там не було – голова не боліла. Від мене нічого не залежало і на цю тему я з паном Хахльовим не спілкувався. Мені сказали написати заяву. В той сезон ФК «Львів» (упс, – прим.Tribuna.com) міг зайняти третє місце. 2-3 футболісти, підсилитися. Ще б ніхто не заважав і все. Керівники самі розвалили той колектив. Сьогодні ця команда на останньому місці по якості гри. Вони – головний претендент на виліт». 

Багато людей з «Вереса» їздили дивитися на берлінський «Уніон» – символ народності серед футбольних клубів. У Рівному порівнюють свій клуб з «Уніоном». Принаймні хочуть, аби він був схожим і вболівальники приймали реальні рішення, а не імітували цей процес.

«Унион» впервые в истории вышел в бундеслигу. Мы видели там настоящее безумие

Вірт сміється: 

«Не відчуваю ніякої народності. Чесно – ні. Ну яка народність? На що народ впливає? Я в адміністративні питання клубу взагалі не лізу, але не бачу, чим і як на роботу клубу може впливати народ. Чую, що можуть бути продані акції людям, але як воно все буде, не знаю. Поки є тільки лозунги. 

Що таке Німеччина, а що таке Україна? Там є система, про що можемо говорити, якщо місто будує стадіон вже 5 років? І це тільки початок етапу. До завершення невідомо ще скільки років. Є люди, які хочуть допомогти. Але їх мало, треба дуже багато років. В Україні ніколи не буде футболу без олігархів. Хто буде ті клуби тримати? Де взяти 10 тисяч вболівальників, які дадуть по тисячі гривень? Скільки у нас ходить людей на УПЛ? В Німеччині на аматорів ходить по 5-7 тисяч. А в нас? Дякувати треба тим меценатам. Руку потиснути, респект сказати. Добре, що такі люди є. Чим більше олігархів, тим краще. 

Український клуб не може існувати за рахунок вболівальника. Тільки трансфери та єврокубки. «Уніон» – це добре, але треба в реальність».   

На кухню сходяться футболісти – час вечері. Розумію, що час їхати. Виходимо на вулицю, собачий холод, перший мороз. «Ти вибачай, що я в місто не приїхав – мені от клуб Теслу виділив, а я не підзарядив. Сьогодні стоїть тут», – тренер кидає рукою на машину. 

Стадіон

Побачити вже легендарний рівненський стадіон – обов’язковий пункт програми. Питаю про це в Теслюк. Вона каже, що завезе й все покаже – без неї мене туди не впустять. Крізь паперову волокіту і обіцянки Хахльова таки прорвалися. Реконструкція «Авангарда» стартувала. В це важко повірити, а ще важче – побачити вживу. Невже? 

Робота триває з березня, а з міського бюджету на реконструкцію вже виділено 50 мільйонів гривень. 40 з них вже освоїли – ще 10 освоять до кінця року. Загальний кошторис арени – 200 мільйонів. Тут вже провели демонтажні роботи на східній та західній трибунах, встановили каналізацію та 500 зазізобетонних паль. На території стадіону також будують легкоатлетичний манеж – цегляна споруда. 

Згідно з планом будівництва реконструкцю об’єкта завершать в травні  2021-го. Однак Теслюк каже, що головне довести до ладу дві трибуни й постелити газон. Це буде зроблено вже наступного року й команда зможе грати там вже влітку-восени. А решта ремонтних робіт проводитимуться паралельно. «До кінця року маємо перекрити перший поверх, де монолітні колони. Поки по планах на цей рік встигаємо. Терміни залежать від фінансування на наступний рік», – не настільки позитивно налаштований прораб. 

Інша проблема «Вереса» – відсутність місця для тренувань. Команда їздить за 40 кілометрів у Млинів – там, де й проводить матчі. Раніше тренувала на рівненському «Воднику» – там жахливий газон.

«Одне поле в Млинові не може витримати таких навантажень. Там і ДЮФЛ грає, і ветерани. Це поле в такому, м’яко кажучи, нехорошому стані. В центрі міста є стадіон, але він не придатний для тренувань. Це основна проблема. Президент тільки прийшов в команду і не може зразу все перебудувати. Хочеться і базу, але в майбутньому. До першої ліги ще далеко. 

Вірю, що зроблять стадіон, але не вірю, що так швидко, як би хотілося. Кажуть, що через рік-півтора вже буде. Підрядник сказав, якщо виділять всі кошти, то зроблять. Мають підняти дві центральні трибуни, відкриють стадіон, а решту будуть добудовувати по ходу. Стадіон у Млинові – для спарингів максимум», – пояснює Юрій Вірт.   

Червоно-чорна сім’я

Матч з «Діназом» уже завтра. Теслюк пропонує підвезти й туди. Але відмовляю – хочу разом з вболівальниками. Вони збираються біля «Veres Place», звідти у Млинів їх повезе автобус. Ціна питання – 100 гривень. 

Мова не про ультрас, а про звичайних вболівальників. Саме вони роблять цей клуб справді народним. Їх рух називається «Червоно-чорна сім’я». Тут є жінки, діти і цілі сім’ї, які топлять і їздять на домашні та виїзні матчі. Такий собі середній прошарок між кузьмою та ультрас.

Всі мають бодай один атрибут з символікою «Вереса», барабан і сектор. На стадіонах вони збираються купкою – так гучніше. Таким же активом жоден український клуб похвалитися не може.

Щоб потрапити в автобус, треба попередньо записатися. На місці збору стоїть Таня. В руках список – їй здають гроші. Брати в мене 100 гривень відмовляється. Жартома питаю: «А як вам ФК «Львів»?» Народ невесело гуде – мовляв, ще одна згадка про «фекалів» і висадять на середині дороги. Сміємося.

Дивно, але вони не відчувають себе кинутими. Вони кайфували від перебування «Вереса» у Львові і з приємною ностальгією згадують червоно-чорні експреси. Кайфують і зараз. «Раніше на всі матчі було далеко їздити – і на домашні, і на виїзні. Зараз хоч і треба їхати, але недалеко», – пояснює Таня. В автобусі людей 30, декотрі стоять. Їздять на матчі регулярно – це їх команда. 

Не вписується в антураж дядько років 60-ти, котрий сідає біля мене. Запашок спиртного й крихти на бороді не залишають сумнівів – буде весело. «Та в мене друг завжди їздить, але сьогодні якраз має роботу на городі. Квиток на футбол вже взяв. Не хочеться, щоб пропадав – віддав мені», – розповідає дядько. Каже, що на футболі вперше. «Оце отаку щуку брав», – відмірює руками. Боже ти мій, а він займається ще чимось, окрім рибалки? Він говорив навіть в той момент, коли я спілкувався з іншими. Той момент, коли необов’язково говорити для того, щоб тебе слухали. 

В автобусі без пісень чи кричалок. Все неочікувано спокійно й тихо. Народ обговорює своє – майбутні виїзні матчі, скандал в Тернополі, потенційну кількість людей на стадіоні й реконструкцію «Авангарду».

«В мене багато друзів ходило на «Верес» у Рівному. Але в Млинів їздити не хочуть. Якби там не було, але це незручно – хоч це й недалеко, але день втрачаєш», – пояснює Валентин. Високий чоловік з фотоапаратом-мильничкою на шиї. З кожного матчу рідної команди він ліпить ролики на ютуб. На секторі не стоїть – каже, що так кадри вийдуть однаковими. Його любов – ходити весь матч по стадіону. 

Ми мчимо в Млинів по шикарній дорозі, ніяких вибоїн чи ям. 40 хвилин і біля стадіону. Його зробила і дозволила грати «Вересу» міська влада цього райцентру. Інших розваг тут нема. Тут живе трохи більше восьми тисяч людей. 

Звичайний стадіончик з однією накритою трибуною. Навколо – купа машин. Багато вболівальників приїхало на гру саме так. Поряд озеро. лавочки, альтанки і фаст-фуд.

Сміємося у весь голос – шаурма складається практично з самої капусти. В альтанках починається рух – всі зі своїм. Моя бригада гукає до себе. Канапки, калганівка, все по-домашньому.

Мене мучать болісні сумніви – пити чи не пити. Кілька разів говорю ні. Але повторюю вчинок святого Петра і таки погоджуюся. 1, 2, 3 – кілька чарок міцно зігрівають у таку погоду. «От чуєш, чуєш оцей кавовий присмак? Його має бути менше, не подобається мені. Наступного разу робитиму по-іншому», – сміється Людмила, на матчі вона їздить разом з сином. Просять не фотографувати. «Та це круто. Найцікавіше, що буде на цьому футболі», – переконую.

До матчу 10 хвилин. Народ швидко допиває і йде на трибуни. Вирішую зробити кілька фото і роблю хибу – в одній з альтанок ще були люди.

В них самогонка. Куштую ще чарчину там. Який же топовий у Млинові футбол!

Тримаю себе в руках і потихеньку йду на трибуни. По дорозі зустрічаю Хахльова, разом з ним його помічник – Володимир Гребьонкін. Той розповідає Хахльову, що ми разом були в Берліні, де я сміявся над народністю «Вереса» і вчинками Олексія. В очікуванні супербатлу потираю в голові руки, але екс-президент народного збиває з ніг: «Ну що? Єгермейстера трохи хряпнули? Зігрілися?» «НІ», – відрубую і крокую далі. Як же я можу – робота, інтерв’ю, фото, все серйозно. А тут таке – спалив. Словом, стало соромно, а Хахльов знав куди вдарити. 

Калганівка та самогонка гріли недовго – дубак, хоч вий. Не грів і футбол. Все неквапливо, з браком і без емоцій. Але «Верес» таки виграв – 2:1.

Див не було і на стадіоні. Єдині, хто тішили – Червоно-чорна сім’я.

Зацініть. Запалюють навіть діти:

Шкода лише, що їх так мало. Це підтверджує і Юрій Вірт:

«Повага тим, хто їздить, але їх мало. Це одні й ті ж люди. Ну приходить 400-500 людей – ще місцевих трохи. Цікаво, скільки в Рівному ходитиме. 2 роки назад в середньому приходили 3-4 тисячі. Коли стадіон розбитий, теж не хочеться йти, коли все нове, бар, кафе – інша справа. Як в тому ж «Уніоні». Виграли, програли – різниці нема. Це культ. Хочеться, щоб і у нас таке було». 

Інші люди на трибунах різного віку, але більшість – з символікою «Вереса».

Хоча трапляються різні. І навіть на 850-місній арені – купа порожніх місць.

В перерві матчу – розіграші та подарунки.

У клубу багато дрібних спонсорів, один з них – рівненський барбершоп. Він презентував одному з вболівальників стрижку прямо біля поля. Кілька переможців відмовляються – хтось лисий, комусь холодно скидати шапку. Черга підходить до хлопчика, який подає м’ячі. Оригінально. 

Під час матчу працювала й палатка з атрибутикою.

Сам стадіон – страшно мініатюрний, справді тренувальне поле. Добре, що таке підходить під матчі другої ліги. 

Єдина на стадіоні трибуна: 

Туалет, табло і ровер. Трушно. 

А от що біля самого поля: 

І як Баті нехолодно? Брр.

Цікаво, що на домашні матчі в Млинів не приїджають ультрас «Вереса». Він називається «Чорний сектор». Хоча на виїздах бувають часто – але окремо від інших вболівальників. Ось що розповів Ігор Романов, представник ультрас, який вболівав за «Верес» ще донародного зразка:  

«Хочемо таким відношенням пришвидшити повернення команди в Рівне. Тоді теж повернемося на рідний сектор. За останні роки багато інформації про те, коли цей стадіон зроблять. Ми будемо вірити фактам. Поки бачимо, в якому він стані. Але роботи на стадіоні відбуваються. Не думаю, що це буде у 2020-му. 

Позитивно, що є Червоно-чорна сім’я. Найактивніша кузьма в Україні – у Рівному. Ніхто не може навести подібний приклад. Вони молодці абсолютно, в них трошки інша філософія, ніж у нас. І це нормально. 

Народність? Люди, які сприяли поверненню «Вереса» у 2015-му, мали хорошу ідею. Над нею треба ще трошечки попрацювати, вони ще сирувата. Сама по собі ідея гарна. Розуміємо, що це перший подібний досвід в Україні. Багато спілкувалися про це з Олексієм Хахльовим. Можливо, вони врахують наші побажання і клуб колись справді можна буде назвати народним. Бо поки що це не зовсім те, чого очікували.

Має бути відкритість, вона не завжди є. Є рухи, які відбуваються поза межами інформаційного поля, і потім доводиться дзвонити та допитувати, що і як відбувається. Такі процеси мають бути більш відкритими. На важливі процеси в клубі мають рівнозначно впливати члени клубу. Якщо рішення однобоке, то клуб важко назвати народним.

Хахльов – однозначно позитивний герой в історії «Вереса». Він був одним з найголовніших героїв у тому, що «Верес» повернувся на українську арену. За рік до його появи навіть ніхто не міг сподіватися, що «Верес» повернеться. Клуб особливо нецікавий тим, хто може вкласти в нього гроші. Він шукає шляхи для фінансування та розвитку клубу і так далі. Розумію, чому він пішов на співпрацю з львівськими. Сталося так, як сталося. Ця сторінка перегорнута. Не треба з цього робити трагедію. Було й було. «Верес» є, залишається, грає, хоч і в другій лізі. Нема цілі швидко вийти в УПЛ. Найголовніше зараз, що клуб є. 

Треба сприймати нинішні реалії в країні. Нічого так просто бути не може. Не може клуб бути народним і так просто існувати за народні вкладення в 100 гривень за картку. Є бюджет клубу – самі знаєте, які там розміри. Люди дуже наївні, якщо кажуть, що від нас все мало залежати. Керівництво зробило свої висновки. Наступного разу ця ситуація буде по-іншому виглядати. На кожен сезон потрібно шукати можливості для існування. Сьогодні це Іван Надєїн, завтра нема, ще щось буде. Стабільності нема ні в кого. Клуб може грати в фіналі Ліги Європи, а в наступному сезоні зникнути взагалі. 

Однак ідея народності об’єднала дуже багатьох навколо клубу. Якщо не залазити в нюанси, то й не було би «Червоно-чорної сім’ї» в такому вигляді, в якому вона є зараз. До того, як «Верес» зник, все було інше – всім було байдуже на цю команду. Окрім нас і десятка людей, яким це цікаво. Команда грає не в рідному місті і має непогану підтримку. Просто над ідеєю народності треба працювати. Важливо, щоб місто пишалося своїм футбольним клубом і вважало його своєю візитівкою, знати своїх героїв у різних епохах. Щоб це був бренд. 

Люди мають відчувати, що ця команда б’ється за рідне місто. Справа не фінансова, як ідеологічна. В чомусь Хахльову і вдалося її втілити». 

Після фінального свистка народ біжить до поля – всі гравці, головний тренер й Батя йдуть до вболівальників. Це обов’язково.

Перемога ж!

На трибуні залишається Хахльов, він танцює і махає до людей. Ті відповідають привітно, перекидуються жартами. Після всього, що сталося, вони не хочуть конфліктів. Вони щасливі, що є частиною футбольного клубу, що мають можливість творити спільноту, їздити на матчі й раз на тиждень збиратися в альтанці.

До них спускається Надєїн, тисне руки кожному, відповідає на питання. Всі, хто прийшов, відчувають – на них небайдуже. Це і є народність – відчувати себе причетним до чогось, мати діалог. От тільки це не єдиний аспект цього поняття. В цьому і найбільша біда.

«Зеленський, поможи!» Як живе перший чемпіон України

Фото: Tribuna.com; Андрій Лічко, НК «Верес»; із соціальних мереж.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...