Роман Зуб: «Маркевич займався такою х#####ю, що ви навіть не уявляєте»
Легенда «Карпат» не підбирав слів в інтерв’ю Андрію Сеньківу.
Легендарний півзахисник «Карпат» Роман Зуб не підбирав слів в інтерв’ю Андрію Сеньківу – про договірні матчі, Маркевича та Дячука-Ставицького, підкати Фоменка, неповагу до Кварцяного, японську філософію та проблеми України.
Біографія Зуба достойна екранізації. Він починав в дублі «Динамо» під керівництвом Михайла Фоменка, грав за «Волинь» Віталія Кварцяного. отримував річну дискваліфікацію в «Легії» за вживання допінгу, навічно посварився з Мироном Маркевичем, тренував дубль «Карпат», деякі футболісти якого грали нечесні матчі, а зараз продає автозапчастини.
Чого в нього не відняти – харизми та гумору. «Що у вас завтра?» – телефоную Зубу за день до інтерв’ю, домовлялися ж уточнити деталі. «Середа. А у вас?» – відповідає.
«На тренуваннях Фоменко міг без проблем в підкат піти»
– Що треба було, щоб грати в футбол в 80-х і 90-х?
– Шалений характер. Коли ти, молодий, приходив в команду, то навіть голову боявся піднести. Не дай бог на чуже місце сісти. Якщо старший щось сказав, то він – правий. От я потрапив в дубль «Динамо», кому ти що скажеш? Вперше вийшов на тренування, і 5 літрів крові на обличчі було. Зайшов в автобус – Лобановський, Пузач, Блохін, Буряк. Я голову в сторону і на мотор.
– Ніколи не говорили з ними?
– Чому ж. Наприклад, в столовій я сидів навпроти Сергія Балтачі. Нічого йому не говорив – чекав, поки він перший заговорить. Андрюха Баль завжди називав мене «львів’яка». Народився з ним в один день. Приїхали на збір під Києвом, зранку Лобановський вітає іменника – Баля. А я стою і думаю: «Хоч би мене не згадали». «А в нас сьогодні ще один іменинник», – каже. «Йомайо», – думаю. Але було приємно. Я ж рот боявся відкрити – це люди, від яких можеш чогось навчитися.
– Ви тренувалися разом?
– На тренування їздили разом – перша команда на одному полі, дубль – на іншому. Ми – на мотор, зірки – попереду. Інколи в дублі були й хлопці з першої команди – Лозинський, Михайличенко, Оліференко. Але страх проходив, коли виходив на поле. На тренуваннях грав в парі з Лозинським і він кричав: «Перестань бігати». Вже досвідчений – йому 30, хотів постояти. А Фоменко казав: «Рома, шараш. Роби те, що робиш». А що я? Після кожного тренування майку викручував.
– Не сварилися з ними?
– Чого? Олег Володимирович колись мені напіхав, я його не бачив. Грав в настільний теніс, матюкнувся – щось не вийшло. А він позаду стояв. Одразу сказав йому: «Вибачте, будь ласка». На ви!
– З Лобановським ніколи не говорили?
– Кілька разів – як правильно вправи робити. Він бачив сучасний футбол ще тоді. Розривали пресингом за 15-20 хвилин і катали собі м’яч. Так, тоді грали з заднім захисником, а зараз в лінію. Але суть та ж. Все моделювалося на тренуваннях – і в дублі, і в першій команді. Якщо ти попадаєш туди, мусиш грати саме так – на всіх рівнях.
– Михайло Фоменко тоді тренував дубль «Динамо». Кажуть, він працював разом командою. Правда?
– Так. Він міг взагалі без проблем в підкат піти. Я теж з пацанами в підкати стелився. Вони спочатку не могли зрозуміти, що ж відбувається. Це робиться для того, щоб показувати прикладом – як потрібно.
– Фоменко – жорсткий?
– Дуже жорсткий. Він сказав – має бути тільки так. Якщо зробив по-іншому – довго й нудно сидиш на лавочці. Чому він пішов з дубля – не хотів бути під Лобановським і виконувати вказівки. В нього ж самого все виходило.
– Руки розпускав?
– Я чув такі речі, але не бачив такого. Кажуть, що бився з футболістами. Але це неправильно. Ти – керівник, мусиш постаратися отримати від людини те, що хочеш, але іншими методами. Якщо б до мене ліз отак тренер – я б захищався.
– Досвід гри в Кварцяного – корисний?
– Він завжди був таким імпульсивним. Але з часом ще додав в тому.
Корисний досвід в якому плані? П###улєй получити? Коли беруть сумку з м’ячами і б’ють футболіста по голові, це не педагогічно. Якщо по-іншому не можеш донести, то я не знаю. Теж не люблю, коли ноги прибирають, але все ж. Коли тебе записують на диктофон в роздягальні, то тебе не поважають. З тебе сміються.
Я люблю і поважаю Кварцяного як людину – він класний мужик. І організатор – щось вирвати для команди, домовитися. Це його. З ним класно посидіти, поспілуватися, на гарбилях. Офігєнний дядько. В плані футболу він переграє. Ми на словах один раз посварилися і на тому закінчили. Тоді ми зарплату купонами отримували – ходили з ножницями, вирізали. Смішно.
– Захищали партнерів від Кварцяного?
– Там було таке, що здуріти можна. Але не хочу виносити те, що було в роздягальні. Для чого?
«Кажу Маркевичу: «Краще б я той гол не забив, вас би тут вже не було». Більше мене в команді не було»
– Маркевича вважають найкращим українським тренером після Лобановського. Згодні?
– Абсолютно не вважаю. Фінал Ліги Європи – заслуга Рамоса. Маркевич прийшов на готову команду і мав шалений фарт. Це єдине, що в нього було.
– Чому ви так вважаєте?
– Він міг стати хорошим тренером. Але займався х##ньою. Такою, що ви собі навіть не уявляєте. Вони разом з Дячуком-Ставицьким зіспівались свого часу. На трансферах і всьому н####ували всіх – і Гірника, і Димінського.
– Через це він і получив від людей Димінського?
– Я не вникав. Але по розмовах – так, його пресував Димінський. Вони з Дячуком його здорово побрили. Маркевич потім їздив в «Анжи» гроші відробляти.
– Є два Маркевичі. Один, якого знають люди. Інший, про якого говорять футболісти.
– Всі футбольні люди називають його ган##ном.
Розкажу, як я пішов з «Карпат». Грали в Полтаві. На початку другого тайму Юрко Беньо отримав червону картку. Ми вдесятьох виграли – забив Чижевський і я. На зібранні Беня штрафують, а я кажу: «Ви що – це ж виграшна гра». Я приходжу, а мене – по баблу. Якщо б ми цю гру не виграли, то Маркевича прибрали би. А він сидить, голова вниз, ніколи в очі не дивиться. Кажу йому: «Краще б я той гол не забив, вас би тут вже не було». Він підняв очі. Більше мене в команді не було.
А хлопці штрафували за дрібниці. Маковей приходить – каже, оштрафували на 200 доларів. Дячук сказав, що він молодий і ще собі заробить. Інший приходить – оштрафували за те, що 3 дні тому погано тренувався.
– А його тренерські якості?
– От йде розбір гри, включили тєлік, дивимося дві години. А він нічого не говорить. Що це за розбір? Сидимо, футбол дивимося. Хтось спить, хтось щось своє робить.
– Знаменита історія – коли ви наступили на червону картку. З суддями часто сварилися?
– Постійно. От був Кутаков, то я його Мудаков називав. Прямо так йому і говорив. Якщо тобі не подобається, треба казати прямо. Судді самі бігають і матюкаються. Скаже тобі: «Ти шо, oх##їв? Йди на##й!» А ти ж не схаваєш це, кажеш у відповідь і отримуєш червону. Бо ти ніхто, а він керує.
От я зараз помагаю одній команді на чемпіонаті області. Суддя нас прибив зразу, а потім – бійка на полі. Реальна бійка. В той час суперник забиває нам гол. А якби вдарили когось в висок і вбили людину? Розумієш – людині настільки пофіг. Головне – свою тисячу гривень отримати.
– В Польщі не захотіли лишитися? Там ж легше з цим всім.
– В мене дискваліфікація була, а потім не хотів лишатися. Може, мені хтось щось підсипав. Зараз Олімпіада в Сочі – аналізи міняються. Їздив в Москву до професора. Він каже: «Навіть якби ти це виводив з організму, ми би побачили». І додав: «Поляки не мали ліцензії лабораторії Олімпійського комітету. Вони мали завести тебе в Кьольн або Женеву, не могли в Варшаві брати ті аналізи».
Того ж року тренер «Легії» їздив на Олімпіаду, і в його футболістів була така ж ситуація. Вони це все затерли. І потім не хотіли палитися. Підставили мене.
– Враховуючи все, що ви пережили в футболі, доводилося бухати?
– Для чого? Це останнє, що би я робив. Це ще більше пригнічує. Ми випивали, так. Посиділи, поговорили, висловили все один одному, а на другий день вся напруга злітає. Але кожен день не можеш це робити. Кожна клітинка організму має працювати на тебе, а коли часто п’єш – так не вийде.
– Травми позначаються на подальшому житті?
– Йові ще коли розказував – в Іспанії можуть передбачити травму за 2 тижні до її отримання. А де ми? Феодалізм. Тільки трошки від мавп вилізли.
Мені 52 роки, але почуваю себе добре. А що в середині – паталогоанатом скаже. Добре, що я ходжу бігати, рухаюся, на турніки. Йогою займався. Але коліно дає про себе знати – робив операцію, закинув.
Йога заспокоює, розтяжку дає. Завжди був високого росту і незграбним. Заздрив людям, які могли на шпагат сісти або в позу лотоса. Цілі не знімаються, все попереду.
– Був період, коли ви наїлися футболом і хотіли піти геть?
– Ні. В своєму житті можеш навчитися лише однієї справи. Можеш навчитися кількох, але дуже добре можеш робити лише одну. Кілька речей ти не проживеш і так глибоко не зрозумієш, як одну.
«Я говорив керівництву, що хлопці грають нечесно. Мені сказали: «Це наші інвестиції»
– Ви дивитеся футбол?
– Дивлюся тільки неукраїнський. Наш – абсолютно нецікаво. Тільки деколи рахунки взнаю. От цікавий був футбол, коли Чернігів з Полтавою 3:3 зіграв. Це була вистава. І наступний матч з «Чорноморцем», коли вони за останні 8 хвилин пропускають тричі.
«Десна» – хороша команда, яка грає в якісний футбол. І пропускає 3 м’ячі від Полтави, яка за сезон забиває 15. Воно наводить на різні думки. Це процес, яким можна управляти. Я не вірю в те, що відбувається в нашому футболі. Це катастрофа.
– Коли ви грали, такого не було?
– Було. Але без тоталізатора. Хтось комусь міг допомогти – наприклад, коли вилітала якась команда.
– Чим тоталізатор гірший за домовленості?
– Нічим не гірший. По факту – це те саме. Що тут брехати? Але ми це робили дуже рідко – одна гра на кілька сезонів. Те, що зараз відбувається – система.
– Ви через це не працюєте в футболі?
– В першу чергу через це. Тоді й пішов з «Карпат». Але там ще інша причина – в клуб повернувся не хочу називати хто. Другом не назву – може, й ворог (має на увазі Юрія Дячука-Ставицького, – прим. Tribuna.com). Це людина, з якою не знаходив спільних точок, граючи в футбол. Потім рік пробував працювати з дітьми у «Львові». Але в один момент розвернувся і пішов. Дуже важко робити все самому. Шукаєш поля, транспорт – добре. Але коли починаєш платити за цей транспорт – це трошки перебір. Робив це із задоволення, але коли витрачаєш половину зарплати на транспорт – про що можна говорити? Розвернувся і пішов.
Думаю так. Роби і говори тільки те, що тобі подобається, що ти хочеш. Інакше – гвалтуєш себе. Так, я дуже полюбив дітей у «Львові» і типу не можу їх кинути – треба думати про них, про їх розвиток, психологію, комок в горлі стоїть. Але якщо залишуся – це позначиться на мені і моїй сім’ї. Я буду ходити незадоволений, бурчати. Про себе мені не треба думати, про своє психологічне здоров’я?
Зрозумій – дітей «вбивають». В Мукачеві вбивають судді, в Франківську просто забрав дітей з поля. Це показник недорозвинутості в мізках людей. Переростки грають. Не ставлять завдання виховати футболіста, а виграти турнір. А кому це треба зараз? Треба, щоб ти бачив – діти розвиваються. А так – загнав дітей, фізично завантажив, придумав схеми, виграв турнір, а що з технікою, з розвитком?
– Все одно дуже багато людей тренують дорослі команди, дублі, дітей. Чому вони можуть, а ви – ні?
– Не скажу, що я не міг тренувати дубль. Але прийшли люди, яким я не подобався. Тим, кому говорив все в очі. Хоч зараз можу сказати все Дячуку. Всім. Мені просто стало нецікаво. Для чого змушувати себе? Ти не отримуєш ніякого задоволення: ні психологічного, ні морального, ні фінансового. Навіщо тоді це робити? Так, люди працюють, – але не хочу озвучувати, бо є різні складові.
– З чого взяли, що ваша команда грала нечесно?
– Мені вистачає того, що я бачив. Не ображайтеся, але ви б розуміли це, якби кілька років пограли в футбол. Є маленькі нюанси, які видно. До мене також під’їжджали люди, пропонували ці речі, але відмовився зразу. Бо ми робимо з дітей уродів. Вони ніколи не гратимуть в футбол.
Вони не можуть вийти з зони комфорту, де можна заробити гроші меншими зусиллями. А футбол настільки важка робота, що є моменти, коли мусиш вилізти зі шкіри. А ті люди того не зроблять.
– Якою була перша реакція, коли побачили – щось не те?
– Ніж в спину. Дуже болісно. Коли вертаюся думками туди, відчуваю зраду. Коли вкладаєш і не очікуєш, бачиш перед собою зрадників. Це Іуди. Вони іншими вже не будуть. І не розуміють, що куди не підуть, їх будуть сприймати тільки так.
– Ви говорили з гравцями?
– Відкрито говорив. Вони відповідали: «А що робити? Нам сказали, що в ліс вивезуть». «Але ж я вас в це не втягував», – казав.
– А в клубі?
– Я говорив керівництву, але зараз не знаю, що думати. Мені сказали: «Це наші інвестиції». Запитався: «Хто з них гратиме в футбол?» У відповідь почув лише фразу про інвестиції. Правильно Володя Микитин зробив в «Зорі» – масову чистку. Теж таке пропонував – зарити одного пожиттєво. Закопаємо його в футболі – і всі решта зрозуміють.
Шкода, що люди не розуміють – в житті лише один шанс. Життя одне, другий раз не народишся. Яку репутацію заробиш, така й буде.
– Не шкодуєте, що витратили час, тренуючи?
– Зовсім ні. Не факт, що в мене щось би вийшло, але ж получалося. Годинами сидів з оператором, робив нарізки. Вирізав момент гри «Атлетіко» й накладав на наш. Зараз футбол такий, що будь-який момент можна змоделювати. Переносиш на тренування і відпрацьовуєш. Знаєте, як приємно – людина в ситуації робить одне, ти показав – і вже робить правильно. Команда розвивалася і прогресувала, поки не почала займатися фігньою. Позитив в тому, що не всі такі – були люди, які грали чесно і відкрито. А з тими, хто тим займався, навіть говорити не хочеться.
– Коли ви працювали в «Карпатах», з тренером першої команди був Ігор Йовічевіч. Що він мав такого, чого не було в інших?
– Ігор – фанат. Настільки, що заряджав усіх. Він – топова людина. Так, при ньому не було таких результатів. Але він ставив дітей, брав з дубля і ставив – Костевич, Швед, Кльоц, Страшкевич. При тому, що очки знімали, не було дозаявки, не було форвардів. Потім вже Юрій Михайлович прийшов і порішав.
«Питав елементарні речі – найвища вершина світу, найглибша точка. І вони цього не знали. Це дебілізм»
– Коли закінчили кар’єру, знали, чим будете займатися?
– Знав точно одне – футболом займатися не буду. Я наївся футболом, наївся суддівства, наївся того всього бл##ства.
Але мене підтягнули на чемпіонат області. Команда йшла на останньому місці, виграла 14 матчів, стала чемпіоном в своїй групі і виграла кубок. Дедишин давно запрошував в клуб, але аж в той момент я погодився.
– В більшості футболістів наступає кризовий період після кар’єри. У вас був?
– Шукав себе. Таке враження, що в тебе щось було, а його забрали. Багато вільного часу. Потім підвернулися автозапчастини, маю магазин, де їх продаю. Займаюсь тим років 15.
– Не було соромно, що ви – відомий футболіст і продаєте автозапчастини?
– Візьми історію Сергія Танасюка – він багато років працює таксистом. Яка різниця? В цьому нема нічого встидного. Кожен заробляє гроші так, як може. Значить, моя вина в тому, що не зміг стати тренером чи відкласти багато грошей.
– Були впевнені, що все вийде?
– Як можна бути впевненим в тому, що ти ніколи не робив? З часом зрозумів – мене влаштовує. Постійно рухаюся, магазин собі працює, є менеджер. Мені цікаво. І цілком достатньо того, скільки я заробляю. А скільки людині треба? Поїсти, вдягнутися, відпочити. Є хворі люди, яким завжди мало. З собою ти нічого не забереш.
Дуже подобається філософія японців, які живуть в скромних умовах. Дивився один фільм. Батько помер і син приїхав попрощатися. Йому показують: «Ось його речі». А там одна сумочка. Більше нічого не треба. Думаєте, люди, які їздять на Феррарі, дуже щасливі? Коли нема машини, ти думаєш: «Боже, хоч би на чомусь поїхати». Все відносно.
– Навіть футболісти з клубів-аутсайдерів УПЛ мають понтовий шарм. Чому?
– Нехай люди інколи беруть в руки книжки, а не в інтернеті сміття вичитують. Тоді будуть трохи розвиватися. Не скажу, що футболісти обмежені. Футбол – дуже і дуже важка робота. От вийдіть в таку погоду і відпрацюйте одне тренування, а ввечері – друге. Ти хочеш відкрити книжку, а очі просто закриваються. Вже коли йде сезон, більше часу і є можливість читати.
Візьміть будь-якого гравця з-за кордону і які вони інтерв’ю дають. Там освічені і начитані люди. І подивіться, які інтерв’ю дають наші футболісти. Вони не розвиваються. Завжди говорив хлопцям читати – щоб могли висловити свою думку. Питав їх елементарні речі – найвища вершина світу, найглибша точка. І вони цього не знали. Не хочеться говорити вголос, але це дебілізм. Отримуєш травму в 20 років – і що далі?
– Що з останнього прочитаного вам дуже сподобалося?
– Зараз на Чехова підсів. Наскільки це цікаво – я просто в шоці. Поїхали з жінкою відпочивати. Взяв посібник тренера, а вона – Чехова. Я забрав в неї, бо в тому посібнику не було нічого цікавого. А Чехова просто розірвав за три дні. Біля Федорова купив збірник його томів. Читати є що. Нічого ж не змінилося. Люди, які були 100 років тому, і які є зараз – такі ж. Вони просто люди, іншими не стали. Ті ж проблеми, страхи, потреби.
– Ви заробляли порівняно великі гроші. Голову не зносило?
– Та яке, я проста людина. Але розумію, що гроші змінюють людей. Якщо в 20 років отримати зарплату в 50 тисяч доларів, то в тебе група крові зміниться, дах зриває. Що робити з такою кількістю грошей? У нас таких грошей не було – нормальні, але не більше того. В «Карпатах» всі пацани були трудягами та пахарями. Колись патріотизм за місто і клуб не був порожнім словом. Зараз все тільки гроші і договірнячки вирішують.
«Дивишся на батьків і розумієш – з тобою таке ж буде. Твоя країна тебе знищує»
– Україна сильно відрізняється від інших країн?
– А чим ми далеко від Росії втекли? Давайте говорити реальні факти. В нас такий самий менталітет і радянське виховання. Тому люди і їдуть закордон і там залишаються. Так, там важко і треба працювати. А не важко сидіти тут і розуміти, що ти ніхто? Скільки людей сидить на шиї в батьків, поки ті на заробітках?
– Радянський менталітет реально викорінити?
– Він давно в людях сидить. Наприклад, мені важко сперечатися чи щось пояснити своїм батькам. Стараюся цього не робити. Це ж треба хотіти змінитися, слухати, чути, порівнювати те, що бачиш, з тим, що є в тобі. Ви знаєте, скільки Йовічевіч та його помічник Оскар змінили в «Карпатах»? Вони ще тоді розказували – в Іспанії можуть передбачити травму за 2 тижні до її отримання. А де ми? Феодалізм. Тільки трошки від мавп відповзли.
В плані професійності є речі, які непотрібні для нашого організму. А у нас нема грошей на якісну їжу – жеремо все. Те, що ти виходиш на поле, не означає, що ти професіонал. Сон, відпочинок, харчування – це комплекс. А ми грали лише за рахунок здоров’я.
– А характер?
– Я вважаю, що характеру мені якраз і не вистачило. Не було людини, яка би розказала, що я можу.
Був такий час, що не платили гроші. Через це виникало відчуття, що тобі по барабану. Повний хаос. Не було такого – чіткі цілі, чіткі умови. Все нестабільно. Домовилися про одну зарплату, тобі 5 місяців не платять. Потім приходить вся сума і по новому курсу. Як про футбол можна думати?
– Хочете жити в Україні?
– Не знаю, чи залишуся в тій країні. Якщо не буде змін – шукатиму варіанти, ту ж польську мову знаю. Дуже печально ми закінчуємо. Дивишся на батьків і розумієш – з тобою таке ж буде. Твоя країна тебе знищує. Не хочеться на це дивитися і відчувати, що з тобою відбувається.
В Україні більше 80 відсотків людей мають вищу освіту, а в Німеччині – 17. Люди розуміють, що до 27-28 років вчитися – ненормально. Виняток – маєш чіткі цілі. А в нас все по шаблону – батьки сказали, забашляли, пішов, і вони далі тобі кашляють. Ти закінчив університет – і що?
Сина зараз в Польщу відправляю вчитися. Хай заробляє професію. Страшно відпускати його самого в іншу країну, тільки дев’ятий клас закінчив. Але інакше він життя не навчиться. Нехай за собою прибирає, готує. Це нормально.
– Був момент, коли було страшно за життя?
– Коли молодий, думаєш, що з тобою нічого не буде. А приходить період і розумієш – помреш. Ніхто ще не вижив і не живе вічно. Помруть всі навколо тебе – і ти, і твої діти. Це частина життя. Японці ставляться до того по-іншому. Життя – частина смерті. З народження готують себе до смерті. Мозок перевертається від японської філософії. Головне залишити про себе хорошу пам’ять. Щоб ніхто не сказав – він мудак.
Зараз трохи по-іншому все. Всі хочуть один одного киданути, обманути. В Польщі був – там українці з українцями таке творять, що взагалі. Безкоштовні страхівки за гроші продають – свої своїм же. Тебе обікрали, а злодій тебе ще гівном зробить. Щось пропонуєш, а в людини зразу долари в очах – гроші рахуються. Ніхто про інше не думає.
– Чого хочете прямо зараз?
– Стабільності і порядку речей. Хочеться планувати хоча б свій день – не те, що тиждень. І довіри. Зі мною ж ніхто зв’язуватися не хоче – ніколи не промовчу. Кажу все, як є.
– Вам не образливо, що ви не потрібні?
– А хто кому потрібен? Та ніхто нікому не потрібен, крім своєї сім’ї. Ви ще до того прийдете і відчуєте. В нашій країні цього нема. Знання непотрібні. Приходиш сесію здавати, а тобі кажуть: «По##й твої знання. Давай котлєту». Все зводиться лише до одного.
– В чому сила?
– В правді. От мені дзвонять – треба капот привезти. Зразу кажу: «За 100 злотих я капот не привезу. Це неможливо». Для чого брехати чи щось придумувати? Говорю так, як є. Отримую від цього задоволення. Від правди.
«Другий інвестор блокує роботу клубу». Директор «Карпат» – про Смалійчука, втечу Папи та Димінського
Фото: Футбол 24, архів Юрія Назаркевича, ФК «Карпати»