Реклама 18+
Реклама 18+
Блог Його Величність Футбол

«Рішення, складніші за закупівлю канцелярії, йдуть через Суркіса». Вболівальник «Динамо» проти футболу олігархів

Ігор Гомонай – активний вболівальник «Динамо». Він не пропускає домашніх матчів, також часто їздить за командою на виїзди. Ігор – засновник організації «Футбольна демократія», а головна його мета – повернення людей на стадіони.

Андрій Сеньків поговорив з ним про братів Суркісів, оліграхів в футболі та системних змінах в «Динамо» та українському футболі.

«На Євро зі Швеції приїхала рок-група, і музикант загубив гітару. Вони добряче тут пили»

– Батько взяв мене на футбол в 6 років, коли «Динамо» виграло в «Зеніта» (2:0). Купа дорослих людей поводила себе дуже дивно – кричали, скакали. Це мене зачепило. В 12 років почав ходити на фан-сектор, я застав стару гвардію, яка зараз повністю відійшла від справ. Але в цю культуру я повністю не вбудувався. Був виїзних матчах, але з іншими компаніями – по Україні, в Європі. Коло спілкування створилося навколо футболу. 

За кілька років до Євро-2012 УЄФА шукала людей в Україні, щоб підготуватися до зустрічі вболівальників. Приїжджали люди з країн, які потенційно могли тут грати – дивилися на людей, фан-культуру. Україна була дуже невідомою для закордону. Великих інцидентів не було, але люди перепивали пива і губилися. Поліція не могла похвалитися володінням англійської – ми їм допомагали.

Так я потрапив у навколофутбольну європейську тусовку. Якщо якась команда грає в Україні, мені пишуть іноземні фанати і просять щось підказати. Працюю з ними на матчах – в Києві, в Одесі, в Харкові. Є люди, з якими я працював кілька разів – наприклад, фанати «Янг Бойз» та «Аяксу». Цікаво переймати такий досвід – рано чи пізно це знадобиться і в Україні. 

– Були трешові історії?

– Відчувати себе в безпеці на виїзді непросто. В середині країни є фанатське перемир’я, тому вони стали більш активними на міжнародній сцені. Якщо хтось приїжджає – і навіть немає історії протистояння – фанати намагаються отримати шмат навколофутболу, який не отримують через перемир’я.

В Європі є багато команд, які чекають нашого приїзду. Там не будуть розбирати, хто ультрас, хто хулігани, а хто – звичайні вболівальники. Якщо ти в кольорах, або на секторі, то автоматично стаєш ворогом. Прихильників «Динамо» намагаються зловити. Поки мені щастить. 

– На Євро-2012 були дивні питання від іноземних вболівальників? 

– Якась компанія з Швеції загубила свого колегу. Його два дні не могли знайти, не могли додзвонитися. Зайшли у Facebook, а його тегнули 15 хвилин тому – він у пабі був. Він познайомився з якоюсь дівчиною, там і заснув. Було, що зі Швеції приїхала рок-група, і музикант загубив гітару. Вони добряче тут пили. 

Шведи тусили в якомусь дорогому барі і залишилися вдвох – друзі порозходилися. Довелося підключати посольство, дипломати приїжджали – потім зібрали гроші, повернулися й віддали. 

Але великих інцидентів не було – це ж часи Януковича. Той Євро можна порівнювати з чемпіонатом світу в Росії. Гостям можна було все. Іноземцям треба було дуже постаратися, щоб правоохоронні органи серйозно звернули на них увагу. Така собі показова картинка.

– Різниця в менталітетах сильно відчувалася? 

– Так. От підходить дядечко і питає: «А де у вас тут гей-клуб?» Люди не знали, що робити. Хто ж про таке відкрито питає? Тоді був шок. Або нас просили поширювати антидискримінаційні матеріали, лівацькі теми. У нас так тоді не можна було – інший ступінь розвитку. 

Поліція після Євро хотіла, щоб все було якомога простіше – скажіть, скільки буде вболівальників, коли приїдуть і де житимуть. І все забезпечимо. Але люди живуть по різних локаціях. Клуб створює список по готелях – щоб більш-менш повідомити поліцію, в тих місцях мають бути посилені патрулі. 

«Неонацистська складова ультрас – шлях до самоізоляції»

– Як ти себе позиціонуєш? 

– Якщо брати приклад Німеччини, де повні стадіони і малий відсоток туристів на матчах, то сказав би, що можу вважатися активним вболівальником. В мене є стала компанія, яка ходить роками на матчі «Динамо» на одні й ті ж місця, літаємо на виїзди. Інколи можу піти й на фан-сектор. Дехто мене знає, але буваю там не так часто. 

Не розумію людей, які не ходять матчі і критикують. Яке ти маєш відношення до клубу, якщо ти неактивний вболівальник? 

– Чому рідко ходиш у фан-сектор?

– Не склалося, не всі ж однакові. Таких як я багато, але ми непомітні. Є велика кількість таких маленьких компаній, які разом ходять і їздять. Але вони не об’єднуються, як це роблять ультрас з купою фірм.

А чому не в ультрас... Не хочу запаковувати себе в якусь ідеологію, яка може обмежувати.

– Ультрас – світло в українському футболі, чи вони прогинаються під керівництво клубів?

– Перший варіант. Єдине питання – чому вони змішують патріотизм і ультраправі теми. Якщо б вони того не робили, то мали б набагато більше можливостей змінювати не лише клуб, а і країну. Це приклад низових самоорганізованих структур зі сталими принципами. Більшість з них – патріотична налаштована. На жаль, все це сильно нівелюється неонацистською складовою. Це шлях до самоізоляції. 

– Чому саме так?

– Це типу круто, ти проти лівих. Необов’язково кричати: «Гітлер, салют». Для них це такий дурний культ, якась хвороба дитини. Це не можна, а я все одно зроблю. Вся Європа ліва, а ми – ні. Для мене це не в’яжеться з ідеями Майдану та євроінтеграції. Закордоном перегиб в іншу сторону, як показує ситуація з Зозулею. 

– Клуби мають створити альтернативу для людей, які і не ультрас, і не «кузьма»?

– Знаю багато людей, які перестали ходити на стадіон через те, що історично клуби не зацікавлені у великій кількості вболівальників. Клуб купує гравців, призначає тренерів і немає ніяких пояснень. Тобі Рафаїлов розповідав, що «футболісти грають для президента, бо він їм гроші платить». Це описує менталітет менеджменту нашого футболу.

Були ті, хто довго скаржилися, терпіли, але однаково ходили. Це умовний середній клас, до них треба повернутися обличчям. Перше, що маєш зробити – зрозуміти, що це за люди, як вони живуть, що їх цікавить. Наприклад, організувати нормальні фуд-корти з пивом, щоб людина не просто заходила на стадіон і 90 хвилин дивилася футбол. Для цього треба справді дуже любити гру. Для решти треба створити комфорт. 

«Футболисты и президент ничего болельщикам не должны». Рафаилов – об устройстве клуба, геях, бомжах и России

«Нічого страшного, якщо чемпіонат стане рівнем першості під’їзду»

– Традицій масового вболівання в нас немає. В СРСР був хліб і видовища. Футболістам треба було вигравати щось на міжнародній арені, а вболівальникам відводити подих на стадіоні. Показати, що комуністичний режим краще за капіталістичний. Коли Україна отримала незалежність, нічого не змінилося. Просто прийшли олігархи, які так само використовують футбол для своєї вигоди.

Навіщо «Шахтар» зараз вкладає гроші в клуб? Вони і так сильніші за всіх на голову. Це через футбол? Я так не думаю. 

– А як? 

– Колись це був проект проти Києва. Навіщо той же ФК «Львів» існує? Є логіка, коли турнір стає комерційним. Як в АПЛ. Туди дійсно йдуть багаті люди, які можуть заробити. Вкладаєш мільярд, через рік забираєш два. 

А в нас навпаки. Низового дворового футболу майже немає. Він є – але про нього мало хто знає. Проте УПЛ створили і вкладають туди дурні гроші. Це політика й інші завдання, з футболом нема нічого спільного. Просто використання футболу для своїх цілей. 

– Ти хочеш, щоб тобі пояснювали і ти міг впливати на діяльність клубу. Але ж ти приносиш клубу в рік реально мізерні гроші – секунди життя Гармаша в «Динамо». Чому тобі мають щось пояснювати? 

– В цей футбол можна грати і можна його дивитися. Але він штучний. Якщо в Німеччині перестануть пояснювати вболівальникам свої рішення, то вони або перестануть носити свої гроші, або будуть влаштовувати акції протесту. Вони не вважають, що приходять в гості. Десь доклалися до реконструкції стадіону, десь рятували, коли клубу булу складно. І вважають себе частиною клубу.

«Кресла на футболе – для задницы. Мы ей не болеем». Немецкий «Унион» нравится всем

В Україні теж є люди, які підтримують і допомагають клубу. Вони говорять і ставлять питання керівництву. Просто з більшою частиною клубного менеджменту в Україні немає сенсу розмовляти. 

– Ультрас «Динамо» говорять з Суркісом? 

– Говорять. Це їх справа – про що. Домовляються про перформанси і правила гри. Але як тільки мова заходить про глобальніші речі, то мова йде про інше. Мовляв, я великий Суркіс, я плачу купу грошей. Як будете мати такі фінанси, будете говорити. 

– Це або тобі треба більше витрачати, або клубам менше.

– Скільки ти заробив, стільки і можеш купити. У нас є певний рівень економіки й доходу громадян – футбол має бути на тому ж рівні. А зараз є дикий розрив. Гармаш не може отримувати стільки в країні, де футболка коштує 300 гривень. Футбол – дзеркало суспільства і найбільш доступний вид спорту. Це те, що об’єднує всіх. Зараз у суспільства завищені очікування, звичка до безкоштовного й до того, що ти ні на що не впливаєш. Треба перебудувати цю модель мислення.

– Чемпіонат ж може стати рівнем першості Люксембурга.

– В цьому нема нічого страшного. Навіть якщо чемпіонат стане чемпіонатом рівня під’їзду. Потім стане чемпіонатом будинку, потім чемпіонатом вулиці та мікрорайону. Буде розвиток з правильним підходом. Цього не треба боятися. Тим більше, до такого рівня ми не впадемо – є якісь традиції й школи. 

Немає команд, які постійно перемагають. Спорт – історія злетів і падінь. Той же «Мюнхен-1860» переживає непрості часи, але там не дають поставити хрест на існуванні клубу. А у нас ходять з плакатами «Дніпро має жити». Нема традицій і прикладів. От був «Верес», де були люди, які хотіли щось зробити. А прийшли інші – поюзали і пішли далі.

Але такий досвід також потрібен – без невдач в побудові народних команд ніяк. Не можна відразу думати, що ця ідея хибна. Просто ґрунт, на якому намагаються це зробити, поки неготовий. Ні люди не готові ментально, ні система. Треба вчитися працювати зі спонсорами, меценатами. Має бути тонка система, де контроль і останнє слово – за людьми, які все розпочали, а не за тими, хто дає гроші. Неможливо перенести те, що є в Європі, до нас. Треба слідкувати, досліджувати, дивитися, яка ініціатива за цим всім стоїть. 

– Німеччина брала Подольскі та Клозе, Іспанія – Сенну. Ми – Марлоса та Мораєса. Це нормально? 

– Я абсолютно проти натуралізації в нашій ситуації. Якщо брати інші приклади в цих країнах, то всі гравці проходили школу, багато мігрантів – в тій же Бельгії чи Німеччині. Наша збірна взагалі формується не за спортивним принципом. Гравці «Шахтаря» навіть можуть не грати за клуб, але їх викликають. Матчі збірної мені складно дивитися. Глянь на «вірних пиву», які мали на меті посварити активну частину ультрас. Фактично у збірній зараз є два виїзних сектори. Активні фани не хочуть разом з ними сидіти. 

Гра за збірну – це інше, ніж гра за клуб. Є приклади, коли на поле виходили молоді гравці і доводили своїм старанням. Я готовий вболівати за таку збірну, ніж дивитися на феєрію Пятова в Португалії чи потуги в Люксембурзі. Для мене не працює принцип «гра забувається, а результат залишається». А це якась комерційна напівштучна штука, яку мені впарюють під назвою «національна збірна». На місці цих бразильців могли б грати менш розкручені, але свої хлопці. 

– Але ж у них такі самі паспорти.

– Звісно, формальності виконано. Був би взагалі треш, якби ще й формальності не виконали. Чи очки через Мораєса зняли. Але окрім законів є логіка та емоції. Хоча я би не був проти, якби за збірну грав чувак, який 20 років живе в країні, є носієм мови та традицій. 

«Шахтар» – антиукраїнський проект, який хотів об’єднати Донбас проти України. Це їм частково вдалося»

– Що треба, щоб «Динамо» почало рухатися вперед, а не назад? 

– Найбільша проблема, що власники клубу дуже люблять футбол, «Динамо» і себе в цьому всьому. Знаю багато людей, які приходили туди працювати і щось змінювати, але система їх поглинула. З одного боку престижно, що вони працюють в такому клубі, з іншого – вони не здатні щось робити. Там кум, сват, брат. Співробітники клубу на рівні виконавців нічого не бачать. Ти кажеш, що катастрофічно впала відвідуваність. А вони відповідають: «Ми все робимо добре. У нас все є – служба піару, маркетинг, реклама, сайт». А чому нічого не виходить, ніхто не знає. Головне – працювати. Неважливо, яким буде результат. 

95 відсотків кадрових призначень не базується на професійних показниках. Що далі говорити? 

– Суркісу не потрібні професіонали? 

– «Шахтар» найняв професіоналів – найкращих на українському ринку й людей з-за кордону. Вони не боялися йти шляхом, яким тут ніколи ніхто не йшов. Лише не можу сприймати, для чого вони це робили – політичне і електоральне протиставлення Києву. Відповідно, всьому українському. Це антиукраїнський проект, який хотів об’єднати Донбас проти України. Це їм частково вдалося. Є дуже багато класних людей, які вболівають за «Шахтар» – мені їх шкода. Так, як і їм шкода мене.

Але підхід все ж різний. В «Динамо» всі рішення, які трохи складніші за закупівлю канцелярії, йдуть через Суркіса. В його світі, в його сприйнятті все нормально. У всіх працівників така ж картинка: «Ми – «Динамо». Ми – бренд. Що нам ще робити? Ми занадто круті для такого». Не знаю, що буде, коли підуть Суркіси. Ясно, що будуть люди, які плакатимуть за ними – бо при них «Челсі» приїжджало. 

Можу припустити, що в ситуації з «Динамо» все буде добре. Набагато легше розвивати такий бренд, ніж бренд «Вереса». «Динамо» Суркіс не потрібен. Там потрібен добрий менеджмент, робота зі спонсорами й в інших напрямках. Треба опустити на землю всіх суперзіркових гравців і працівників. 

– Хацкевич – красень?

– Хацкевич – такий, як є. Мені не подобається 90% матчів «Динамо». Але це не мірило того, чи я ходитиму на стадіон. Це частина культури й традиція. По-іншому бути не може. Був один рік, коли я повністю пропустив сезон після Євро-2012. Було вигорання. Але пройшов рік і я знову повернувся. 

– Прихід містечкових фріків типу Козловського, Поворознюка, Засухи – для нас добре чи погано? Це вже не футбол олігархів, а футбол агрономів. 

– Точка входу знизилася дуже сильно. Але зарано щось говорити прямо зараз. Якщо створюється проект, який треба лише тому, хто його придумав, то для чого він? От кому треба «Олімпік»? Лише Гельзіну. Коли він піде, кому це треба буде? «Динамо», «Карпати», «Дніпро» можуть залишитися. З останнім – дуже складна ситуація.

Якщо б тому «Дніпру», який створили вболівальники, не протиставили «Дніпро-1», то були дуже гарні шанси. Була підтримка від бізнесу й колишніх гравців. Коли у клубу є вболівальники, які хочуть не лише хліба і видовищ, а залучаються до співпраці, то вони щось можуть зробити. 

– Коли все зміниться? 

– Ми знаходимося напередодні шухеру. Якщо будуть зміни, то вони вплинуть на все. Можуть бути кілька років невизначеності. Що буде з бізнесом, олігархами і системою спрогнозувати важко. Але процес буде довгим, його треба міряти не п’ятирічками, а десятирічками. Ми ще на самому початку шляху.

Юрий Свиридов: «Считать, что за болельщика конкурируют «Шахтер» с «Динамо», уже неправильно» 

Коломойский возвращается в Украину. Скучали?

Фото: з особистого архіву Ігоря Гомоная; «Аргумент». 

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Реклама 18+
Loading...