Реклама 18+
Реклама 18+
Блог Його Величність Футбол

Роман Безус: «З серйозними схемами зіткнувся в «Динамо» – це сковувало»

Півзахисник збірної України та «Гента» Роман Безус дав інтерв’ю Андрію Сеньківу. Розповів про проблеми українського футболу, англійську мову, любов до Миколи Павлова та пояснив конфлікт з Мироном Маркевичем.

– Майже всі футболісти кажуть, що обов’язково треба взяти інтерв’ю у Роми Безуса. Він – людина-енциклопедія.

– Неправда. Вас обманули. 

– Хто написав «Трьох мушкетерів»?

– Дюма. Але можете не питати про книжки. Я їх не читаю. Лише одну – Біблію. І то – дуже важко дається читати. Починаю, але довго не можу концентруватися. 

– Земля крутиться навколо Сонця, чи Сонце – навколо Землі?

– Земля навколо Сонця.

– Яка столиця Албанії? 

– Не знаю. Треба Даллку дзвонити. 

– Плануєте голосувати на виборах? 

– Якщо буде час, можливо. Підтримую зв’язок з людьми, які представляють Україну в Бельгії. Є варіант поїхати в Брюссель.

– Багато людей каже, що нема сенсу голосувати – це нічого не змінить. Згодні? 

– Якщо чесно задуматися, то десь воно так і є. Але варто віддати бодай якийсь голос. Я не поділяю повністю ніякої програми. Нема людини, до якої б повністю мав довіру і був упевнений. Тому поки не можу сказати, за кого голосуватиму. 

***

Український футбол

– Рівень футбол в Україні хоче бажати кращого. З чим ви це пов’язуєте, крім економічної кризи? 

– Криза – одна з перших причин, все пов’язано. Багато футболістів поїхало, люди не завжди обирають футбол – на щось інше витрачають гроші. Яскравість гри не та – команди більше обороняються, ніж атакують. Чомусь на «Челсі» прийшло більше 60 тисяч – люди йдуть дивитися на зірок. Також неправильна структура деяких клубів.

Можна будувати команду більше на своїх вихованцях, якщо така скрутна ситуація. Говорю не про великі клуби, а про маленькі – навіть про моє місто Кременчук. Є дитячі академії, але скільки гравців з них потрапляють бодай до другої чи першої ліги – питання. Якщо за десять років академія випускає 4-5 професійних футболістів, це погано. Якщо кожного року буде по 2-3, це вже добре. А в нас клуб другої ліги бере гравця з першої і ставить завдання виходу в першу. Треба давати шанси своїм вихованцям. А не просто платити гравцям другої ліги, яким по 27-28 років. Якщо в команді твого міста гратимуть футболісти, твої земляки, то все місто буде підтримувати. 

– В Європі навіть маленькі команди збирають повні трибуни, продають трансляції і заробляють гроші. Чому в Україні – не так?

– Наприклад, у «Генті» нема місця для прізвищ на футболках – все забито рекламою. Люди, які дають рекламу, можуть співпрацювати між собою. Наприклад, допомогав проводити турнір в Кременчуці. Пішли до одних за допомогою, до інших – взамін наб’ємо їх бренди на футболки. Ті відмовили – всі хочуть, щоб була лише їхня реклама, щоб лише вони були. Не дуже зрозумілі амбіції. 

– Якби клуби з самого початку виходили в нуль і витрачали не більше заробленого, то криза могла би не вдарити настільки сильно. Згодні?

– Можемо лише здогадуватися. Не впевнений на 100 відсотків, що так би було. Не хочу, щоб рівень впав до аматорського. Коли було лише «Динамо», а «Шахтар» тільки підіймався, то рівень другої та першої ліг був дуже високим. Тоді він не був штучним: легіонерів мало, багато місцевих, конкуренція. Вже потім з’явилися грошові проекти. І чемпіонат був у топ-5. Штучно, не штучно, але був.

– Екс-футболіст «Ворскли» Андрій Оберемко розповідав, що розумів – він не вартує тих грошей, які йому платять. Якби він поїхав у команду такого ж рівня в тій же Німеччині, йому б ніхто не дав таку зарплату. У вас не виникало такої ж думки? 

– Якщо дають, то чого не брати? В збірній з хлопцями вже розмовляли на цю тему. Якщо в умовного гравця «Ворскли» був вибір між «Хоффенхаймом» чи українським грандом, то ніхто навіть не задумувався. Але для молодих гравців набагато краще в юному віці їхати в Європу і там робити ім’я. Потім легше швидше піднятися – у нас закрита територія.

В «Генті» є грузин Чакветадзе, він лише 3-4 місяці зіграв в клубі і 5-6 матчів за збірну, а його вже хочуть топ-клуби. У нас такого нема. Європейці не будуть платити по 10-15 мільйонів за нашого перспективного гравця, але 2-3 – можуть. Всі думають по 20-30 разів про рівень чемпіонату, адаптацію українців. Добре, що зараз в українців все складається в Бельгії – є контакти з тренерами, директорами. Навіть кажуть: «Українці добре себе зарекомендували. Було б добре спробувати ще когось». Просять порадити. 

– Виходить, в спортивному плані ця криза стала й плюсом?

– Десь так і є. Треба розуміти, що в нас тоді був дуже сильний чемпіонат – рівень тоді був набагато вищий, ніж у Бельгії. Зараз навпаки – в Бельгії набагато вищий, ніж у нас. 

– Той рівень чемпіонату було неважко зробити, маючи гроші. Взяти крутих футболістів, нормального тренера, дати їм хорошу зарплату і все. Це була верхівка, під якою не було жодної системи – можна взагалі вхід на стадіон робити вільним. Хіба ні?

– Так, системи на довгі роки не було – ніхто ж не думав, що в країні буде така ситуація. Всі надіялися, що завжди будуть круті футболісти і високий рівень. Але ми не можемо нічого сказати, а навпаки – дякувати власникам клубів за те, що вони вкладали і втрачали гроші. І втрачають. Вони були закохані у цей футбол. Коли в Ярославського забрали «Металіст», навіть мені було боляче – хоча ніякого відношення до цього клубу не мав. Був і стадіон, і вболівальники, Харків жив футболом, будувалася якась система. Люди переживали суперемоції. І для країни це гарно.

 Збірна

– Коли їхали в «Сент-Трюйден», сильно втратили в зарплаті?

– В 4-5 разів. 

– Чому саме такий варіант, якщо є країни, де можна заробляти більше?

– Був варіант в Туреччині. Був там 2 дні, подивився на місце, на рівень, як буде краще сім’ї. Але з’явився «Сент-Трюйден» і я захотів робити європейську кар’єру. 

– Як з англійською?

– Взагалі її не знав. Але вижив. Попросив клубу допомогти. Прийшов вчитель, якому років 17. Він не знав, з чого починати. І я розумів – нічого з цього не візьму. В мене хороші стосунки з ультрас «Дніпра», один з них – викладач англійської. Здзвонювалися з ним. Я дуже не переймався, щось вчив, спілкувався – це не супер-англійська, але все розумію і можу щось сказати. 

– Мова – головна проблема українців в Європі?

– Частково. Інша проблема – побут. Там все по закону – парковки, сміття, документи. Якщо тут такі питання швидко вирішуються, то там – не так. Думаєш, чому так? Не можеш розрахувати свій час. 

– Після матчу з «Остенде», ви сказали: «Якби грав так в Україні, мене б замінили». Чому? 

– Це був більше жарт. Всюди ж різні тренери, це не залежить від національності. В нас тренери кажуть на червоне світло проїхати, автобусу здати назад, хтось має перший зайти в автобус, хтось другий. Якщо цього не дотрималися – катастрофа, вже не виграємо. Кричать, матюкаються на стадіонах. В Бельгії такого нема. Працював з 4-5 тренерами – всі з холодною головою, навіть під час гри. 

– В 2016-му ви були в збірній – приїхали і поїхали. Як воно? 

– Нічого, це життя. Для мене це не просто так. 

До столика підходить Андрій Шевченко (розмова відбувалася в готелі, де живе збірна) і каже до Романа: «Я извиняюсь, можно тебя на 20 секунд?» Після цього тренер і гравець відійшли хвилин на 7. Підслухати не вдалося – відстань була чималою.

– Чому збірна – це настільки важливо?

– Коли був дитиною і в мене нічого не було, мріяв приїжджати сюди. Тут вже були і гарні, і погані моменти. Потім стало ціллю і мотивацію повернутися. 

– Коли Рауль Ріанчо сказав, що ви граєте в Німеччині, – це сильно вдарило?

– Це було сказано в жартівливій формі – хоча не без правди. Він обмовився. Тоді Мальдера підходив до мене і розповідав про мої матчі за «Сент-Трюйден». Тому слова Рауля – просто помилка. Тренерський штаб був в курсі всього. 

– Андрій Шевченко говорив про те, що слідкує за вами, але ви не вписуєтеся в його схему. Зараз щось змінилося?

– Так, в мене вже була приємна розмова з тренером. Схеми інколи змінюються. Я завжди буду з повагою відноситися як до збірної, так і до нашої країни. Я її люблю. Треба поважати людину, яка керує країною. Якою б вона не була. Це ж вибір народу. 

– Є думка, що Марлос та Мораєс в збірній – не дуже добре. Збірна України – маркер робити футбольних шкіл, рівня українських футболістів. А зараз натуралізують гравців з інших країн. Це добре?

– Важке питання. Хочу запитати у відповідь. Дуже багато футболістів вийшло саме з футбольних шкіл чи це більше самородки? 

– Хочеться вірити, що зі шкіл. 

– Повністю пройшли всі етапи від школи до клубу? Я не назву жодного такого. Зараз, можливо, так – є така молодь. А раніше такого не було – хтось десь пробився, прорвався. Людей поступово і структуровано не проводили аж до збірної. Якщо в людини є український паспорт і вона підходить тренеру, то її треба викликати. Це рішення тренера. Ці гравці повинні нам допомогти. 

Павлов, «Динамо», Маркевич

 

– В українських командах найбільш зручно вам було працювати з Миколою Павловим. Чому? 

– Історій з Миколою Петрович дуже багато – є що згадати, але нема що дітям розказати. Павлов більше вчив життю, як себе поводити в стресових ситуаціях. Кожен ранок починався з його кабінету. Якщо потім йдеш до лікаря, то тиск можна не міряти – завжди підіймався. Навіть коли були нормальні розмови. Він знайомився з батьками, з татом здзвонювався, знав дружину, цікавився всім. Десь кричав – за вагу, зачіску. Пам’ятаю, грали з «Маріуполем». Я грав не дуже, але виграли – 6:2. Наступного дня, як накричить, як напіхає. Я не розумію, в чому ж справа. Не буду повністю казати всі слова: «Дивись, у всіх футболки заправлені, а в тебе – зверху. Ми цей матч грали без тебе – ти думав, як виглядатиме твоя футболка». Це було перебільшення, але привчило дисципліні і певних моментів. Він спілкувася з президентом, вони зробили мені великий подарунок – щоб я залишився ще на рік.

Якщо говорити про структуру клубів, він приїхав в Кременчук, подивився на юнаків і нас двох забрав у «Ворсклу». Через півроку я дебютував у вищій лізі, в 18 років. Якщо хотіти, можна знайти і правильні підходи. Тоді з Полтавської області в команді було людей 10, а 7 – грали за основу. Чомусь зараз цього нема. Це не питання до школи – вона як працювала, так і працює. В «Кремені» зараз вищий рівень школи, ніж у «Ворсклі». Вони не слабші за тих, що зараз грають в Полтаві. Просто для них не знайшли місця чи часу на них подивитися. 

– Павлов – душевний дядько з купою історій. Але після інтерв’ю був жорсткий фідбек – писали, що йому нема що робити в сучасному футболі, в нього старі методи. Прямо зараз він би міг працювати?

– З правильними керівниками клубів – 100%. З такими, які тоді були в Полтаві. Павлову треба дозволяти все, давати повну свободу дій, щоб у нього була впевненість. Я подивився фільм «Легенда №17» і захотів подзвонити Миколі Петровичу. Вже було пізно і стримався.

Він би за 2-3 місяці зібрав футболістів, дав трохи більшу зарплатню, ніж є в українських клубів, і команда була б у трійці. 

– В «Динамо» та «Дніпрі» ви грали нестабільно. Чому не вдалося стати залізно основним в цих клубах?

– В «Динамо» були проблеми в психологічному плані. Виходив і десь переживав. 2-3 матчі були невдалі і не міг впоратися з тиском. Сам на себе тиснув – завжди критично ставлюся. Так воно й пішло. Були хороші епізоди, але не завжди. В «Дніпрі» вже відчувалося полегшення в голові, були інші думки. Там була дуже велика конкуренція і свої проблеми. Не відчував там повну довіру, яка була в Полтаві. Десь 30 відсоткам футболістам зі 100 вона потрібна.

– Сергій Ребров говорив, що ви не вписуєтеся в його схему. Ходять розмови, що ви недисциплінований гравець на полі – не тримаєте лінії, забігаєте в чужі зони. Було таке?

– Частково так. Було раніше. Вперше з серйозними схемами я зіткнувся в «Динамо». Було важко – це сковувало деякі дії. Розумів майже все, але інколи треба бігти лише в конкретну зону. А голова думала – можна і тут м’яч отримати. Були періоди, що робив лише те, що й хотіли від мене. Але це не завжди виглядало краще. Коли вже в Бельгії опинився, часто змінювалася тактика. І в цьому плані я став більш освіченим. 

– Не можу не запитати про Маркевича. Після кожного матчу він щось говорив – «Безус не хоче грати в футбол», «йому треба йти в оренду» і в такому дусі. Чому він це робив?

– Не дуже хочу повертатися до цієї теми. Для мене це пройдена історія. Ніяких образ нема. 

Так склалося, що з журналістами в мене нормальні відносини. Не тому, що робив щось для них, а так вийшло. Це десь зіграло мені в гіршу сторону. Журналісти постійно питали в тренерів і в «Динамо», і в «Дніпрі»: «А чому Безус не грав? А що з ним?» І тренеру доводилося щось про мене казати. Якщо кожен тиждень питають про одне й теж, то це відкладається в голові тренерів. Але, якби був тренером і мене питали про таке, я би так не відповідав. 

– Коли опинитесь перед Маркевичем, що йому скажете? 

– Нічого, поздоровкаюсь. Все нормально, чесно. Тим більше, за останні півроку в «Дніпрі» таких моментів не було.

– Наскільки важко грати в клубі, де не платять гроші і ще й тренер публічно критикує? 

– Я люблю футбол, це моє життя. Отримую задоволення, колись десь з хлопцями граю, з дітьми. Мені не треба далеко шукати мотивацію – просто виходити на поле і грати. 

– А що з боргами?

– Пройдена історія. Кудись іти нема сенсу. 

– Чого вам найбільше хочеться в футбольному плані прямо зараз?

– Хочеться послухати Лігу чемпіонів до кінця кар’єри і бути в збірній. А там – як дасть Бог. Важко щось планувати, старший син у вересні вже йде в школу в Генті. В клубі треба ставати лідером, хлопців психологічно розуміти. Чи можна комусь щось казати, пихнути. В «Сент-Трюйдені» ж уже все знав. А зараз не прийду в команду і не скажу: «Ей ти, чому мені пас не даєш?» Але потихеньку звикаю. 

Добре, що в команді є Яремчук і Пластун. Ми завжди – за одним столом. Вже орендував будинок і планую робити новосілля. Недалеко ще й Бацула живе, якого знаю ще з Кременчука. Діти побігають, дружини поспілкуються. Організуємо щось таке.

Безус перейшов в найбільш український клуб Бельгії. Щоб замінити грузина? 

Без Ракицького і з Болбатом. Шевченко прийняв кілька гострих рішень, але без новачків

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Реклама 18+
Loading...