android-character-symbol 16.21.30apple 16.21.30@Combined ShapeЗагрузить фотографиюОчиститьdeleteinfoCombined ShapeИскатьsports_on_siteplususeric_avatar_placeholderusersview
Блог Його Величність Футбол

«Один спонсор дає нам свинну тушу. Інший – забезпечує хлібом». Репортаж з підземелля українського футболу

Романтика, абсурд, зарплати по 3 тисячі, договірняки і війни з арбітрами – Андрій Сеньків побував в гостях у стрийської «Скали».

Розмова з президентом «Скали» Миколою Кметем (на фото вище) розпочинається неочікувано – з дзвінка ректора Дрогобицького університету, де вчаться гравці «Скали». Сьогодні у збірної вишу принциповий матч. Йому потрібне підсилення з юнацької команди клубу. Кміть не проти допомогти: «Відправимо всіх, хто живий. Зараз подзвоню Бакалову — він все організує».

Колишній тренер «Арсеналу» і експерт каналів «Футбол» очолив «Скалу» U-19 у вересні. Це масштабна подія для клубу. 

Через кілька хвилин Бакалов забігає в кабінет, захеканий і мокрий – на дворі дощ, а в команди якраз тренування. Ідея забрати футболістів на університетську гру йому явно не подобається: 

Кміть: Михайлович, треба рятувати університет.

Бакалов: Да некому. Я же не против, чтобы они поехали. Но куда их пускать – они еле ходят.

Кміть: Та відпусти двох.

Бакалов: А що я потім буду з ними робити? (переходить на українську. – прим. автора).

Кміть: Та он у Васі три серця.

Бакалов: Він і так набігався. А відновлення як? При цій погоді бігати.

Кміть: Михайлович, у нас потім буде інша ситуація — ніхто ж не захоче в армію йти.

Бакалов: Я поняв.

«Скала» і київський «Арсенал» – єдині команди не з УПЛ, які представлені в чемпіонаті U-19. Так стрийський клуб обкатує свою молодь, яка не потрапляє в основну команду. І це йому непогано вдається – позаминулого сезону юнацька «Скала» фінішувала шостою в турнірі, згодом посіла 10-е місце і зараз йде на тій же сходинці. А нещодавно команда побувала на тренувальному зборі в Німеччині, де перемогла однолітків з «Гамбурга». Тепер команда збирається їздити Європою регулярно, щоб засвітити молодих гравців для продажу.

 

Але, що цікаво, команда U-19 створює «Скалі» і проблеми. На відміну від клубів прем’єр-ліги, стрияни не можуть заявляти гравців юнацької команди в основну, хіба що як повноцінний трансфер. Причина – формальна, навіть технічна. «Справа в тому, що ПФЛ і УПЛ — це дві різні організації. Клуб УПЛ в обох турнірах грає під егідою однієї організації, ми ж — під двома різними. І в них банально не синхронізовані комп’ютери, нема однакової системи», – жаліється Кміть. 

«Я тримаю команду в другій лізі, щоб не розвалилася академія»

«Скала» – особливий і навіть дивний клуб. Основна команда йде лише на шостому місці з десяти в групі А другої ліги. Але його власник Микола Кміть, колишній губернатор Львівської області і відомий на західній Україні бізнесмен (був президентом холдингу, який виробляв мінеральні води «Моршинська», «Миргородська» та інші) – мабуть, єдиний президент українського футбольного клубу, якому успіхи головної команди неважливі.

На першому місці тут – клубна академія. Принаймні, так стверджує Кміть: «Я тримаю команду в другій лізі, щоб не розвалилася академія. Тоді можна підписувати з гравцями попередні контракти – з 14 років. Якщо ж професійної команди немає, тоді це не академія, а футбольна школа. Звідти дітей спокійно може забрати будь-який клуб». 

В академії «Скали» – понад 300 дітей. Тут вони займаються з семи років. Команди «Скали» всіх вікових груп, які виступають в ДЮФЛ, часто не поступаються, а то й перемагають «Динамо», «Шахтар» чи «Карпати».

І тут починається найцікавіше – «Скала» виховує футболістів, але не продає їх. Кміть пояснює: «У нас є купа папок, де зберігаються зобов’язання інших клубів перед «Скалою». Там боргів – на мільйони. От дивіться. Ми відпустили Бондаренка в «Олександрію» за однієї умови – якщо гравець буде проданий в інший клуб, то «Скала» щось отримає. Навіть якщо в клуб просто надійде пропозиція, але вони відмовляться, то все одно нашу частину від потенційного трансферу мають заплатити.

Ми не заробляємо нічого. Виходить, що ми виховуємо футболістів для умовного «Нафтовика» чи «Інгульця». Мені це не подобається, але як інакше? В Україні ніхто ні за що не готовий платити. Нещодавно «Шахтар» надіслав нам запит на трьох футболістів. Ми написали їм свої умови. Бонус від наступного трансферу, бонус за виступи за збірну, бонус за участь в єврокубках. Але вони навіть на це не реагують. Нічого не пишуть. Хотіли ж забрати гравців безкоштовно. Раніше мова йшла хоча б про невеликі гроші, а зараз – це нульова справа.

Ближнє зарубіжжя ми вже об’їздили: Польщу, Словаччину, Угорщину. Наших гравців там хотіли бачити, але також безкоштовно. Ми давали гравців в оренду до Словаччини, але там смішні гроші – тисячу доларів за рік. І це клуб вищої ліги. Чомусь там існує така думка – якщо з України, то має бути безкоштовно.

Тому ми вирішили: якщо за футболіста ніхто не платить, то краще його в «Карпати» віддати, ніж в «Шахтар» чи «Динамо». Так було з Заїкіним, якого хотів «Шахтар». Ми казали – платіть. Вони відмовилися, і ми віддали його в «Карпати». Договір з «Карпатами» – 50 на 50. Вони не платять за це гроші, але ми користуємося їхньою структурою», – каже Кміть. 

Поки його найдорожчий трансфер – Олександр Єрмаченко в «Динамо» за один мільйон гривень. Це сталося в далекому 2011 році. 

«Я багато де працював, але не можу про це говорити»

Щоб більше заробляти на футболі, клуб нещодавно запросив на посаду генерального директора Луїса Есмі (на фото вище) – іранського агента, який працює в Україні з 2004 року, організував трансфер в «Персеполіс» Володимира Прийомова та Олексія Полянського, представляв інтереси Желько Любеновіча. Решта його клієнтів – майже всі іранці, в тому числі гравці збірної (Амірі, Резаеян, Бейранванд).

Призначення виглядає дуже дивним. І розмова з Есмі це лише підтверджує.

– У мене великий досвід — я в футболі 15 років. Правда, в менеджменті ніколи не працював.

– А де ви працювали? 

– Багато де, але ніхто досі не знає, де саме. Існують домовленості – я не можу про це говорити. Можу сказати, що я був селекціонером в збірній Ірану та інших великих країн. Працював в Португалії селекціонером і скаутом-аналітиком. Маю досвід роботи помічником головного тренера. Але було домовлено, що це все має бути тихо. 

– Чому?

– Такі були умови, бували різні випадки в моєму житті.

– Назвіть три найбільш відомих ваших трансфери. 

– Багатьох футболістів я продав і працевлаштував. Але я ніколи цього не розказую, навіть близькі люди не знають. У кожної людини є своя політика, скажімо так.

Я трохи працював з Любеновічем, допоміг йому залишитися в «Зорі». Одного іранського футболіста влаштував у «Гамбург» – зараз він працює тренером. Три моїх футболісти грають в Іспанії, в Португалії – близько семи футболістів. Допомагаю багатьом гравцям різних збірних Ірану. Тільки не називатиму імен і клубів. 

Але я вже не працюю агентом. Тепер я розвиваю клуб. Основне завдання – знайти спонсорів, іноземних чи місцевих.

– Як?

– Це вже секрети менеджерської роботи, про які я не говоритиму. Впевнений, що ми реалізуємо цей проект. 

Під час розмови Кміть вийшов з кабінету. Коли повернувся – одразу ж перебив Луїса і почав відповідати замість нього. Здалося, що президент «Скали» банально остерігався того, що скаже іранець. І не дивно – що саме робить Луїс в клубі і чому саме він став директором, з’ясувати так і не вдалося.

Кміть намагається пояснити:

– Завдання Луїса — знайти нам партнерів для бізнесу, які були б готові вкладати гроші в клуб. І щоб наша академія стала найкращою в Україні. Не в п’ятірці чи десятці, а найкращою. Її вершина — команда U-19, яка має боротися за перші місця. Індикатор його успіху — це трансфери наших гравців закордон.

– Чому не запросили досвідчених спеціалістів – голландця, наприклад?

– Бо він прийде і скаже: «Щоб я щось тут зробив, треба стільки-то грошей». А Луїс розуміє, що більшого бюджету не буде, і готовий працювати з тим, що є. Мені не вдається заробляти на футболі. Може, йому вдасться. 

Втім, чи не першим, що Луїс зробив у «Скалі» – не продав когось, а запросив півзахисника Сіаваша Хагназарі, який зіграв чотири матчі за збірну Ірану. Есмі запевняє, що Хагназарі приїхав у Моршин не за грошима: «Він – найкращий гравець серед команд першої і другої ліг. І в нього тут зарплата, як у всіх. Три роки тому його запрошували «Карпати». Але в Ірані рано чи пізно треба йти в армію — чи в 20 років, чи в 27. Він два роки відслужив і приїхав до нас. Ми хотіли відправити його в Європу, але ж спершу треба адаптуватися.

Кміть додає: «В нього були хороші пропозиції з чемпіонату Ірану — від «Персеполіса», наприклад. Ми можемо продати його в Іран – компенсуємо річний бюджет». 

За сім матчів у другій лізі Хагназарі забив один гол і не віддав жодної результативної передачі. 

«Змагатися в тому, хто більше дасть суддям, ми не будемо»

Головна причина, чому Кміть обрав такий метод існування клубу – судді. За його словами, без хабарів арбітрам вирішувати серйозні завдання нереально: «Судді навіть відкрито казали: «Пишіть на нас, нічого страшного». Ми писали листи Колліні. Вони з Лучі розбирали наші матчі. Потім ті судді один-два матчі не працювали. Але з часом поверталися і знову нас вбивали».

Кміть вважає, що робота з арбітрами – це ціла система.

«Приходить в команду новий директор і каже президенту: «Дайте мені такий-то бюджет – і я виведу команду в прем’єр-лігу. Зараз я все «порішаю», а вже в УПЛ будемо грати чесно». Або може бути таке, що президент чесний, виділяє гроші на клуб, а директор вже вирішує, що з ними робити. Чи ще один варіант – гравці отримують преміальні за перемоги, половину віддають на суддів, перемагають і знову отримують преміальні. В клубів, які борються за виживання, інша мотивація – тренери і директори бояться звільнення, а гравці не хочуть грати в нижчій лізі. Там вже, як виходить. Інколи тренер навіть свої гроші дає.

В цій ситуації треба тиснути на суддів. Бо хто давав – важко з’ясувати, а хто бере – очевидно. Змагатися в тому, хто більше дасть суддям, ми не будемо. Краще розвивати академію». 

Кміть певен – через небажання працювати з суддями у «Скали» з’явились проблеми з договірними матчами. Франческо Баранка звинуватив клуб в тому, що матчі з «Тернополем» (0:1) та «Сумами» (0:4) носили сумнівний характер.

«По цих матчах ми написали листи – мовляв, давайте розбиратися. Чітко видно, що на контору грала не «Скала», а судді. Навіть директор «Тернополя» зізнався, що вони брали участь в договірній грі з арбітром. Він телефонував Макарову і говорив про це. Там була велика ставка на те, що «Скала» програє», – пояснює Кміть.

За словами Кмітя, історія почалась раніше – з товариського матчу проти «Вереса» (2:4), на який було поставлено аномальні 134 тисячі євро. 94 з них – на перемогу «Вереса». Підозрілі матчі з «Тернополем» і «Сумами» – начебто наслідок гри з «Вересом». Кміть пояснює свою версію:

«Футболісти казали перед матчем, що на них тиснули і пропонували гроші. Ми почали говорити про це ще перед грою.

Ми тоді якраз розпустили всю команду – грала молодь. Логічно, що мали програти. Але ставка була на те, що «Верес» заб’є у першому таймі. Та їхня помилка, що з нами не домовилися. «Верес» вийшов на перший тайм розслабленим і пропустив два м’ячі – більше 40 тисяч доларів «згоріли». В другому таймі суддю так зарядили, що він зарахував два голи у наші ворота з двометрових офсайдів. Ми пропустили ще два чистих м’ячі – і вийшло, що «Скала» здавала.

У другому таймі звідкись приїхало два «Мерседеси» і хапнули того суддю. Мазяр стояв біля мене, а потім зразу побіг до них. Після цього контора явно образилася на «Скалу» і захотіла дискредитувати нас — це я вже кажу про матчі з «Тернополем» і «Сумами». Коли Баранка говорить, що «Скала» зливала  – він або або в долі, або не професіонал. Ми написали йому листа – і все затихло».

 «Чесно скажу – нічого не робимо для залучення вболівальників»

«А ви знали, що «Скала» – найстаріший клуб України? Це бренд. На стрийському стадіоні написано: «Нам 104 роки», – пишається Кміть. Хоча є одна проблема – клуб грає не в Стрию, а в Моршині, що в 10 км від рідного міста. Тут знаходиться і база, і головний офіс.

Причина дивна – орендний договір стадіону «Сокіл» в Стрию (на фото вище), який належить місту, просто закінчився і сторони його не продовжили. Кміть вважає, що винна не «Скала», а місцева влада:

«Скала» щороку платить в стрийський бюджет 400-500 тисяч гривень. Коли ми грали в першій лізі, наш стадіон був найгіршим – роздягальні, туалети і т.д. Навіть в другій лізі такого нема. Ми звернулися до міста – попросили наші 500 тисяч інвестувати в стадіон. Не в нас, а в стадіон. Там ж не тільки футбол, там люди бігають, спортом займаються. Гроші, які я інвестую, оподатковуються. Потім я знову інвестую – в футбол – і знову податки. Хочеться, щоб вони поверталися в дитячий футбол.

Місто хотіло продовжити оренду на один рік. Але чому на один? Ми хотіли на 5», – обурюється Кміть. І дає зрозуміти, що на компроміс не піде. 

14 украинских клубов, которые играют не дома

Здається, йому взагалі байдуже, де буде грати команда і скільки вболівальників на трибунах. Матчі «Скали» в Моршині в середньому збирають по 100 людей. І ця цифра влаштовує клуб.

Один показовий приклад – у клубу з бюджетом 10 млн грн функції коментатора і диктора на стадіоні виконує одна людина, яка, до того ж, працює не в шумоізолюючій кабінці, а посеред трибун. Виглядає це приблизно так – коментуючи матч, він раптом бере мікрофон і робить оголошення на весь стадіон, не вимакаючи при цьому звук у трансляції.

– Що робить клуб, щоб люди ходили на матчі? 

– Чесно скажу – нічого не робимо. Коли були в Стрию, «Скала» по відвідуваності була вище, ніж в турнірній таблиці. Оголошення робили, влаштовували різні розіграші, книжки продавали, мали клубний магазин. А так – люди не хочуть їздити в Моршин на футбол. І що тут поробиш, – здається, Кміть знайшов винних.

«За рік я витрачаю на клуб 10 мільйонів гривень»

Своєрідна стратегія розвитку клубу ледь не довела «Скалу» до закриття минулої зими. «Клуб підтримували чотири партнери. Вони по різних причинах перестали давати гроші – залишився лише я. Ми вже хотіли знімати команду. Довелося вдвічі скоротити бюджет. Хлопці з U-19 погодилися грати за півставки – 1500 грн», – згадує Кміть. 

Зараз гравці отримують мінімальну зарплату – 3 200. Але з преміальними можна заробити в 4 рази більше. По словам Кметя, в групі А другої ліги лише «Агробізнес» платить більше.

«За рік я витрачаю на клуб 10 мільйонів гривень, – зізнається Кміть. – Покриваю 90 відсотків бюджету. Решту – Моршинський завод. Ще кілька партнерів допомагають. Наприклад, одні дають нам свинну тушу кожного місяця – на столову. Є хлібзавод, який повністю забезпечує нас хлібом».

Цифри вражають – бюджети клубів другої ліги у кілька разів менші. Або Кміть перестарався, намагаючись похвалитись, або «Скала» – найдивніший проект українського футболу по співвідношенню витрачених грошей і вихлопу.

Але власник стрийського клубу не збирається зупинятись: «Щоб зробити великий крок, треба 2 мільйони доларів в рік». З таким бюджетом можна взагалі в УПЛ грати.

Щоб дістати такі кошти, Кміть вигадав ідею і вже перетворив її у законопроект: «Є, наприклад, прибуткова компанія «Моршинська», яка платить сотні мільйонів податків в бюджет. Частину податків, обмежену законодавством, вона може віддавати на спорт. Ми навіть розписали конкретні цифри: на команду ДЮФЛ — 100 тисяч доларів в рік, клуб другої ліги — 300 тисяч, першої — 700 тисяч чи мільйон. Якщо цю межу не прописати, то почнеться відмивання грошей. Я порахував – це вливання 20-30 мільйонів доларів кожного року на всю країну. Це б реально підняло футбол». 

Будущее украинского футбола хуже, чем нам кажется

Чому на логотипах ПФЛ має бути вівця, ведмідь чи галка, а не лев

Автор

КОММЕНТАРИИ

Комментарии модерируются. Пишите корректно и дружелюбно.

Лучшие материалы