Tribuna/Футбол/Блоги/Його Величність Футбол/Юрій Ткачук: «Грізманн розізлився, як вдарить – м’яч пролетів прямо повз мою голову. І матами криє»

Юрій Ткачук: «Грізманн розізлився, як вдарить – м’яч пролетів прямо повз мою голову. І матами криє»

Андрій Сеньків поговорив з екс-гравцем «Металіста», який опинився в «Атлетіко» після 32 зіграних хвилин в УПЛ, але через рік повернувся в Україну. Точніше, в найбільш іспанський наш клуб – «Карпати».

13 августа 2017, 20:40
20
Юрій Ткачук: «Грізманн розізлився, як вдарить – м’яч пролетів прямо повз мою голову. І матами криє»

Андрій Сеньків поговорив з екс-гравцем «Металіста», який опинився в «Атлетіко» після 32 зіграних хвилин в УПЛ, але через рік повернувся в Україну. Точніше, в найбільш іспанський наш клуб – «Карпати».

«Якщо ти на одному рівні з іспанським гравцем, грати не будеш»

– Як оцінюєш період в Іспанії?

– Заграти так, як я можу, не вдалося. На це, по-перше, вплинула мова. Дуже важко, не знаючи мови, бути там одному. Я виявився непідготовленим.

– Виходить, мало бути хорошим футболістом?

– Так, коли ти приїжджаєш в чужу країну, не знаючи мову. От ти сидиш в роздягальні і не знаєш навіть, про що люди говорять. Ти тупо сам з собою. Важко розкріпоститися і розслабитися, постійно замкнутий. А це заважає на тренуваннях.

– Настільки сильно тиснуло?

– Нереально. Тренування – дім, дім – тренування. Ввечері виходив на вулицю, щоб годину-півтори поговорити по телефону з друзями і батьками. Приходиш додому – і що робити? Вже всі фільми-серіали передивився. Не знаєш, чим зайнятися.

Коли більш-менш щось розумієш і трохи говориш, тоді можеш піди кудись повечеряти, пройтися з кимось з команди, якісь друзі з’являються. Це допомагає повернутися до звичного способу життя.

– Як ти вчив іспанську?

– У Мадриді я півтора місяця ходив до репетитора, але це не допомогло. В «Атлетіко» був перекладач, а охоронцем на базі був українець – вони мені допомагали. Коли перейшов у «Мелілью», там ніхто не знав навіть англійської. Я ходив з мобільним перекладачем. Також сильно допоміг один партнер по команді, я завжди ходив з ним. Завдяки йому і вивчив мову.

– Виходить, ти її просто пізно вивчив?

– Чому пізно? Мені ж не 30 років. Ще все попереду. Надіюся, ще повернуся в Іспанію.

– Основна проблема всіх українців в Європі – незнання мови?

– Мова – одна з головних причин. Ще одна – ми звикли, що в Україні є лідерами. А там зовсім інше відношення до легіонерів. От, наприклад, в Україну приїжджає іноземець – і він одразу виходить на перший план. Навіть якщо він не зіграв ні хвилини, навіть якщо на дві голови нижчий за українського конкурента, він буде грати, бо іноземець.

А в Іспанії ти мусиш довести, що на дві голови сильніший за місцевого гравця. Якщо ти на одному рівні з їхнім гравцем, грати не будеш. Треба заробити довіру, ніхто тобі просто так місця в основі не дасть.

– Який рівень у нижчах лігах Іспанії?

– Є команди, які могли б достойно грати в УПЛ, якщо не враховувати «Динамо» і «Шахтар». Наприклад, в сегунді Б (третій дивізіон. – прим. Tribuna.com) є 80 команд. 15-20 з них можуть спокійно грати в УПЛ. Наприклад, «Лорка» чи «Картахена», які вийшли в сегунду – вони реально не гірші за українські команди. І гратимуть красивіше.

– Невже навіть на такому рівні іспанський футбол так відрізняється від нашого?

– В першій і другій лігах України треба просто бути фізично сильним. В Іспанії ж все побудовано на тактиці. Дві години тренування можеш бігати без м’яча, лише пересуваючись полем за позиціями.

У «Металісті» було щось схоже. В команді було багато латиноамериканців, тому ми не бігали просто так. Але там я все розумів. А в Іспанії поки роздуплишся, то вправа вже закінчилася. Тобі наче щось розказують, ти киваєш головою – мовляв, так-так. А насправді нічого не розумієш.

– Що ще особливого від тебе вимагали в Іспанії?

– Слідкувати за собою, в першу чергу за вагою. До цього там серйозно ставляться. Треба завжди правильно їсти, правильно спати. Не можна розслаблятися, навіть у вихідний. Постійно у напрузі – боїшся, що прийдеш на зважування і отримаєш штраф чи не зможеш тренуватися.

– Але в Україні декотрі тренери навіть слідкують за гравцями за межами полями. В Іспанії є таке?

– Там ніхто так не контролює. Якщо в Україні ніхто не дозволяє вживати вино чи пиво під час вечері команди, то в Іспанії всі можуть випити по кілька бокалів, коли збирається команда щотижня. Просто в Україні ти випиваєш один, а далі важко зупинитися. Іспанці ж розуміють, для чого це все. Вони дорожать кожною хвилиною, прожитою в футболі, і хочуть якнайдовше затриматися в спорті. В Україні в 32-33 роки вже закінчують кар’єри, а в Іспанії в такому віці ти ще молодець.

– Правда, що іспанці ліниві люди?

– Та ти що. В футболі там точно всі працьовиті. Не знаю жодного футболіста і тренера, який би запізнювався чи лінувався. Кожен тренер приходив на тренування за дві години до початку, щоб переглянути відео суперників чи ще якось підготуватись.

– Тоді, виходить, українські футболісти мало працюють, якщо порівнювати з іспанцями?

– У нас є такі футболісти, яким легко все вдається, і вони інколи розслабляються на тренуваннях. В Іспанії сильний футболіст хоче бути ще сильнішим і доводить це на кожному тренуванні. От Грізманн – найсильніший футболіст «Атлетіко», але нема жодного тренування, де він ходив би пішки. Він нереально працює.

«Коли вперше прийшов на тренування «Атлетіко», пульс був за двісті, боявся бігати, навіть дихати не міг»

– Як зірки «Атлетико» ставляться до футболістів, які тільки розпочинають свою кар’єру?

– Важко оцінити, враховуючи, що я тоді взагалі мови не розумів. Хіба що Філіпе Луїс і Фернандо Торрес трішки мені допомагали, бо знали англійську. А загалом – з тобою завжди привітаються, знають, як тебе звати, запитають, як справи. А які вони в житті – я не знаю. Я з ними ніде не гуляв, навіть не тренуванні не міг поспілкуватися.

– Коли ти вперше тренувався з першою командою «Атлетіко», голова не крутилася?

– Пульс був за двісті, боявся бігати, навіть дихати не міг. Такого хвилювання в житті не було. Це словами не передати.

Тоді ще й прикол вийшов. Перша і друга команди тренуються поряд, на сусідніх полях. Мене покликали до першої хвилин на 30. А я тоді вдягнув бутси Крішітану Роналду — з написом «CR7». В Україні це ж нормально, нова модель. А тут я завтикав, в яких бутсах і де знаходжусь. Це ж перше тренування – у мене паніка. І от виходжу я, ми всі стаємо в коло. І голкіпер Мойя каже Бургосу (помічник Сімеоне. – прим. Tribuna.com): «Диви, в яких він бутсах прийшов». Всі як почали сміятися з мене. Прикинь – прийти на тренування «Атлетіко» в бутсах Роналду! Бургос каже: «Щоб більше цих бутсів тут не було». Мені лишалося лише вибачитися.

– Бургос і Сімеоне на тренуваннях такі ж імпульсивні, як і на матчах?

– До мене Бургос добре ставився, постійно підколював, бо знав англійську. Називав мене «Руссо». Їм важко вимовити «украніано», «руссо» легше.

На тренуваннях все по-іншому, ніж на матчах. Жодного разу не бачив, щоб Сімеоне на когось голос підвищив. Коли вони тренуються, то все виходить — на це можна дивитися, як на спектакль.

– Хто найбільше вразив?

– Грізманн, Філіпе Луїс, Сауль і Коке. Вони для мене топові.

Нападникам роблять простріли з флангів – і вони біжать замикати. Якось Грізманну подали м’ячів 20, причому не скажу, що всі прям такі зручні – в ножку-голову. Але він усі перетворив в удари у ствір, а 18 з них забив. Лівим-правим коліном – байдуже. Людина тупо все забивала. Оце клас.

У Луїса техніка особлива, граційна. Коке бігає найбільше за всіх, у нього два серця. А Сауль – приклад молодого футболіста, який правильно розвивається. Він дуже швидко вийшов на топ-рівень. На тренуваннях він нічого не видумує, робить все просто. Але найважче – робити саме те, що просто.

– «Атлетіко» – досить жорстка команда. Тренування так само проходять?

– Так. Якщо тебе хтось штовхне чи грубо зіграє – навіть не вибачиться. Хіба що, коли засадять вже конкретно і потрібна буде допомога лікаря. Все дуже жорстко, контактно – не так, як у нас, коли зірок чіпати не можна.

– Але ж саме через твою грубу гру проти Грізманна виник конфлікт. Виходить, засадив таки конкретно?

– Не сказав би, що настільки конкретно... Це сталося на зборах. Тренувалися тільки ті, хто грав за збірну. І з другої команди кількох гравців запросили. Не було нікого, хто спілкувався б англійською і міг пояснити суть вправ. Ми стали в квадрат. Коли дають довгу передачу, треба зробити два дотики. А я ж не розумію – весь час граю в один, щоб швидше було. Раз так граю – свисток і м’яч віддають іншій команді. Другий раз – теж саме. Третій – знову. Грізманн розізлився, як вдарить – м’яч пролетів прямо повз мою голову. І матами криє. А що я можу йому відповісти? Він – Грізманн, а я хто?

Потім почали грати в футбол. І стався цей епізод. Я міг зіграти трохи м’якше, але вийшло, як нас вчили в дитинстві: одною ногою – в м’яч, а іншою – в ногу. Попав йому у голеностоп. Грізманн одразу вийшов за межі поля, лікарі набігли, тренування закінчили.

– Що було далі?

– Наступного дня викликає до себе директор академії і каже: «Грізманн просив, щоб тебе більше не брали на тренування першої команди. Це через те, що ти вчора натворив». Тиждень я з першою командою не тренувався, а потім разом з директором пішов до Грізманна – вибачатися. Той каже: «Ноу проблем. Це все емоції».

– Виходить, Грізманн впливає на те, хто може тренуватися з першою командою?

– Просто в академії ніхто не хотів сварок через мене. Я – не такого рівня футболіст, щоб мене хтось відстоював. 

«Мама сказала, що якщо підпишу контракт з «Анжи», то більше не буду її сином і вона знати мене не хоче»

– Перед «Атлетіко» ти ледь не перейшов в «Еркулес». Правда, що президент клубу кудись зник прямо під час переговорів?

– Я так розумію, що був там першим іноземцем без європейського паспорта. І вони не знали, що з цим робити.

Приїхав на перегляд – уже через кілька днів сказали, що хочуть підписувати контракт. Сіли обговорювати умови. Пропонують одні гроші, ми погоджуємося, але хочемо контракт на рік. Вони ж пропонують на два роки без підвищення зарплати на другий. Наступного дня ми погоджуємося, але вони зменшують зарплату на 500 євро. Що це за справи такі? Зазвичай, коли хочуть футболіста, то навпаки гравець торгується і може вибити собі хороші умови.

Ми сказали, що це все фігня – треба їхати звідси. Тоді вони погодились на попередні умови, але якщо я не отримаю необхідні документи за місяць, то платити не будуть. Як це так? Я ж тренуюся, ризикую своїм здоров’ям. Тому я розвернувся і поїхав в «Анжи».

Вони вже дзвонять – повертайся, будемо платити половину. Ми повертаємося, а президента нема. Чекав день, другий, бо ж без контракту тренуватися ніхто не буде. І якраз подзвонили з «Атлетіко». Це машина. Якщо в «Еркулесі» мені казали чекати на документи півроку, то в «Атлетіко» їх зробили за три тижні.

– Ти справді був готовий перейти в «Анжи»? Для тебе футбол поза політикою?

– Для мене – так, але для моєї сім’ї – ні. Мама (на фото вище. – прим. Tribuna.com) сказала, що якщо підпишу контракт з «Анжи», то більше не буду її сином і вона знати мене не хоче. Тому я пробув там лише 3-4 дні.

– Чому ти потім вирішив покинути «Атлетіко» і перейти в «Мелілью»?

– Друга команда грала взагалі в терсері (четвертий дивізіон. – прим. Tribuna.com). А в нас була умова: якщо команда не виходить у сегунду Б, то я йду в оренду. Бо в терсері неможливо грати, це просто жах. Там поля дуже погані, а команди банально б’ють м’яч. Я відчував себе наче під мостом – м’яч тільки наді мною і літав.

– Що собою представляє «Мелілья»?

– Звичайна команда, без історії. Вони років 30 грають в сегунді Б.

– Але навіть там ти все одно мало грав. Чому?

– Мене брав один тренер, а потім прийшов інший. Весною я зіграв тільки два чи три матчі. Спочатку все було нормально, потім тренер почав ставити іншого футболіста. Були свої нюанси, скажімо так.

– Який рівень зарплат в сегунді Б, якщо порівнювати з УПЛ?

– В «Динамо» і «Шахтарі» зарплати рівня середняків прімери. Але якщо не брати наші топ-клуби, то в сегунді Б є команди, де зарплати в кілька разів вищі. У середньому там платять 2-3 тисячі євро. В клубах, які боряться за вихід до сегунди – 13-15 тисяч.

– Ти ж ще хочеш повернутися в Іспанію?

– Хочу. Але вже не гравцем молодіжної команди якогось клубу, а хоча б в клуб сегунди, який має завдання вийти в прімеру. А для цього треба зіграти чимало матчів в УПЛ та єврокубках.

Я вже знаю мову – буде набагато легше. Мені ще хочеться в Італію, Францію, але без знання мови там треба починати все спочатку. А в Іспанії я і людей вже розумію. Коли вони тобі усміхаються в обличчя, це не означає, що ти їм подобаєшся. Вони всім усміхаються.

– Наскільки добре ти прямо зараз знаєш іспанську?

– Легіонери «Карпат» кажуть, що я дуже добре говорю. Для розмовного рівня мені вистачає. Є слова, яких не знаю, але їх можна пояснити простішими.

– Головна причина твого переходу в «Карпати» – іспанські тренери і партнери?

– Так. Друга – це те, що я вперше за 10 років так близько додому (Ткачук народився в Чернівецькій області. – прим. Tribuna.com).

– Хто тебе запросив у «Карпати»?

– Спочатку мені подзвонив другий тренер «Мелільї». Мовляв, за тебе Друді розпитував. Вони разом були на тренерських курсах. Наступного дня дзвонить агент і каже: «Карпати» надіслали контракт». А хто, що і як – навіть не цікавився. Якби в мене були пропозиції з прімери, то я б не повернувся до України. Але сегунда Б і команда, яка хоче виступати в єврокубках – це різні речі.

– Тренування і розпорядок в «Карпатах» такі ж, як в Іспанії?

– Розпорядок – так. Тренування – більш-менш також. Все дуже наближене до Іспанії.

– З людьми, які зараз у команді, реально зробити «тікі-таку»?

– От всі кажуть «тікі-така». Іспанія – це не «тікі-така». Одна «Барселона» так грає. Все. Нема більше в світі жодної такої команди, як «Барселона». А загалом іспанський футбол просто більш технічний і темповий. А коли пишуть: «Де «Карпати» з їхньою «тікі-такою»?», то я сміюся. Бо ми навіть не намагаємось так грати, зовсім не тренуємо «тікі-таку».

– Як в «Атлетіко» поставились до того, що ти йдеш?

– Я приїхав з «Мелільї» і пішов говорити з директором академії. «Атлетіко» ж до січня не може реєструвати нових футболістів, а в мене якраз закінчився контракт. Директор хотів, щоб я залишився в Іспанії. Він сам почав шукати для мене команди, щоб я туди перейшов з опцією повернення в «Атлетіко». Але ці команди мені не сподобалися – це були навіть не середняки сегунди Б. Я сказав, що маю пропозицію від «Карпат» – він був дуже задоволеним, що тут іспанські тренери. Обіцяв слідкувати за мною. Так що я розійшовся з «Атлетіко» по-хорошому.

– Як змінився український футбол за той час, коли тебе тут не було?

– Тішить, що зупинився спад. Через кілька років наш футбол має піднятися.

– Перед поїздкою в Іспанію ти був у «Металісті», коли він розвалювався. Який урок виніс?

– Не можна обманювати футболістів. Кожного дня нам казали, що от-от буде зарплата, накручували. З однієї сторони вже не віриш, а з іншої – ще маєш якусь надію. Приходиш з надією, а грошей знову нема. Краще прямо сказати, що грошей не буде – всі грали б собі спокійно. Знали б – зараз граю тут, щоб перейти в команду, де платитимуть. Я ненавиджу обман. Скажіть найгіршу, але правду.

– Ти – молодий футболіст, який до «Металіста» не заробив багато. Як взагалі жив без грошей?

– То хтось борги віддав, то за дубль премії заплатили, то якісь дві копійки керівництво давало. Всі жили на базі, у місто рідко коли виходили – можна було прожити взагалі без грошей.

– Що ви весь час на базі робили?

– 24 години на добу грали в карти. Прокидалися, поснідали – в карти до тренування. Потренувалися, помилися, пообідали – знову в карти. Повечеряли – в карти. А що ще робити? Карти і серіали. Це був дуже близький колектив. Хоча всі і були розчаровані, що втратили купу грошей, але було і весело.

Рейтинг букмекеров Украины с отзывами пользователей: Фаворит, 1xBet, Пари-Матч и другие компании.

Лучшее в блогахБольше интересных постов

Другие посты блога

Все посты