Tribuna/Футбол/Блоги/Його Величність Футбол/Григорій Козловський: «Українці будуть ділити торт, доки він не скисне. Так і клуби наші поздихають»

Григорій Козловський: «Українці будуть ділити торт, доки він не скисне. Так і клуби наші поздихають»

Андрій Сеньків поговорив з найбільш екстравагантним власником клубу в українському футболі, який зі зброєю розмовляє з арбітрами, запрошує Алієва і Мілевського, роздає вболівальникам гроші і сам малює емблему свого клубу – «Рух».

2 августа 2017, 11:28
22
Григорій Козловський: «Українці будуть ділити торт, доки він не скисне. Так і клуби наші поздихають»

Андрій Сеньків поговорив з найбільш екстравагантним власником клубу в українському футболі, який погрожує арбітрам, запрошує Алієва і Мілевського, роздає вболівальникам гроші і сам малює емблему свого клубу – «Рух».

Григорій Козловський – відомий у Львові бізнесмен. Основний прибуток він отримує з «Львівської тютюнової фабрики», на якій офіційно працює лише директором. Фактично ж, подейкують, є її власником. Цікаво, що губернатор Закарпатської області Геннадій Москаль неодноразово заявляв, що це підприємство займається контрабандою сигарет.

Крім цього, Козловський, за інформацією місцевих ЗМІ – власник львівських готелів («Гранд Готель», «Святослав»), ресторанів («Королівська пивоварня», «Тралі-валі»), кав’ярень («Кабінет», «Під синьою фляжкою») та фітнес-центру у Винниках (5 км від Львова). Втім, у список топ-10 найбагатших людей Львова по версії Forbes (2013 рік) бізнесмен, що цікаво, не потрапив.

Важливо розуміти, що Козловський – депутат Львівської міської ради. Причому вважається одним з найвпливовіших. Він ніколи не пересувається без охорони – біля нього завжди можна побачити кількох людей з автоматами, навіть на футболі.

Власне за футбол Козловський взявся у 2009-у, створивши у Винниках «Рух». Спершу команда виступала в чемпіонаті області і аматорському чемпіонаті України, а рік тому стала професійною. В першому ж сезоні «Рух» виграв срібло другої ліги і опинився в першій.

Про незвичний типаж власника «Руху» і його вміння створювати гучні інформаційні приводи українські вболівальники дізналися, коли Козловський запросив в клуб Алієва і Шацьких. І, звичайно, коли минулого року, після кубкового матчу з «Арсеналом», Козловський ввірвався в суддівську кімнату, де погрожував арбітрам зброєю (хоча він запевняє, що ніякої зброї не було). КДК на рік заборонив йому відвідувати футбольні матчі. Однак згодом, коли галас стих, справу зам’яли – пом’якшили покарання до умовного. 

«Мене перестало трясти і я не бігав в туалет по десять разів за матч. Тому вирішив піти вище»

– Для чого Григорію Козловському «Рух»?

– Можна запитати, для чого людині машина або будинок, а футбол – це стиль життя і хвороба, яка не лікується. Ти його або любиш, або робиш вигляд, що любиш.

От клубами, які перестали існувати, займалися люди, які робили вигляд. А наступним поколінням українських клубів – наприклад, «Колосом», «Інгульцем» – керують люди, які люблять футбол. Тримати команду в першій лізі насправді важко – в нас же нема заводів-пароходів. Президенти, які справді люблять футбол, готові зняти останню сорочку, щоб робити свою справу.

– Вам не здається, що любити футбол мало? Чи не варто спробувати бодай якось зробити клуб самоокупним?

– В Україні та ближньому зарубіжжі нема жодного самоокупного клубу. То що – нам усім з футболом закінчити? Я – президент клубу і хороший економіст з вищою освітою. Тому знаю трохи більше, ніж усі. Те, що малюється на папері, і є насправді – дві великі різниці.

– Чому мало любити футбол на аматорському рівні? Для чого вам перша ліга?

– Ми робили команду аматорів і вигравали все, що можна. Багато фахівців, тренерів, президентів чотири роки говорили: «Ми не розуміємо Винників. Це ж команда рівня першої ліги».

Але ми продовжували грати в аматорах. Я тоді казав – от заходиш у магазин і купуєш там дороге вино. Чи є різниця, де його пити – в ресторані чи десь на галявині в лісі? Вино стане від цього гіршим? Можливо, в лісі навіть смачнішим буде.

Та коли я зрозумів, що перестав отримувати задоволення і адреналін від «вина на галявині», то пішов вище. На матчах мене вже не трясло і я не бігав в туалет по десять разів – до гри вже знав результат, бо ми були на голову сильнішими.

– Вас не лякає, що фінансово клуб залежить від однієї людини – вас?

– Ви потрапили в десятку мого найслабшого місця. Я зібрав команду і сказав, що ми живемо у важкий час. В країні війна. Ніхто не знає, що нас чекає завтра. Знаю точно лише одне: якщо ми заявилися, то цей рік дограємо, навіть якщо я помру.

Це мене страшно лякає – я ж розумію, що вся структура залежить виключно від мене. Але така сама ситуація в інших клубах, навіть у «Динамо» та «Шахтарі». Якщо не стане братів Суркісів чи Ахметова, то ці клуби чекає важка доля.

– Ви не думали, як зробити так, щоб клуб залежав не лише від вас?

– Від цього в мене болить голова. І не тільки в мене – у тих же «Шахтаря» з «Динамо».

Ви знаєте, скільки заплатили за Погба? 120 мільйонів. А знаєте скільки заробили на футболках Ібрагімовича? 110 мільйонів. Тому Златан і говорив, що саме він купив Погба для «Манчестер Юнайтед». Оце бізнес. Команда, яка вилітає з англійської прем’єр-ліги, отримує 100 мільйонів фунтів. Оце бізнес.

Це не ми маємо думати про такі речі, а федерація. Але я не хочу нікого звинувачувати, бо це довгий шлях.

– Що для вас означає поняття «хороший футбольний клуб»?

– Президенти клубів мають бути футбольними людьми, розбиратися в футболі. Проблема в тому, що навіть ті президенти, які люблять футбол, з часом в ньому розчаровуються. Перш за все це пов’язано з менеджментом. Людина один рік вкладає гроші, другий, третій, а потім розуміє, що з неї зробили банкомат. А от коли в команді живуть менеджери, які дихають разом з тобою і при цьому розуміються в футболі, то виходить зовсім інша історія.

– Де шукати таких менеджерів?

– Наведу прикад «Руху». До того, як почати працювати в клубі, наші менеджери допомогали нам 8 років. Причому безкоштовно. Це було на рівні області та аматорів. От настільки люди дихали і жили з нами в одному напрямку. Тому ці люди вірою і правдою заслужили свої посади. Не було б їх – не було б і «Руху». Це ті кити, на яких тримається наш клуб.

– Ким для «Руху» є Мирон Маркевич?

– Він не тільки для «Руху», а й для всього українського футболу є хресним батьком. Він на кожному матчі аж підскакує. Каже, що так не переживав навіть на лавці «Металіста» і «Дніпра». В «Русі» нічого не відбувається без Мирона Богдановича. Ми з ним два Водолії, які народилися в один день. В нас дуже схожі непрості характери. Це наш поводир, який вказує шлях у світле майбутнє.

– Що вкладаєте в поняття «хресний батько»?

– Це не італійське поняття, а українське. Це хороша людина, яка вболіває за тебе, як за своє дитя. 

«Чудо, що Мілевський до нас не перейшов»

– Чому вхід на матчі «Руху» є безкоштовним?

– Про які гроші ви говорите, якщо люди не мають, що їсти? На матчі «Руху» ходить по 3-4 тисячі людей – я дарую їм свято і сам отримую свято. А ви хочете, щоб я в них за це брав 50 гривень? Це ж неправильно. Ці 50 гривень нас не врятують, а людині боляче. От коли з’явиться бодай якийсь середній клас, тоді зможемо говорити про ціни на квитки.

Взагалі не розумію команд прем’єр-ліги, які при трьох людях грають у футбол. Для кого вони грають? Та зробіть вже вільний вхід.

– Ви ж ще й розігруєте по 500 гривень серед глядачів. Навіщо роздавати гроші?

– Людей треба повернути на стадіон і знову навчити любити футбол. Ми це загубили під час війни. І я дивуюся, що президенти інших клубів не роблять конкретних кроків, щоб вернути людей. Навіть ковбасу в магазині без реклами не продаш.

– Але ж так декотрі вболівальники більше люблять гроші, які ви роздаєте, а не футбол.

– Можливо. Буває таке, що люди виграють 500 гривень і йдуть зі стадіону. Але ж і діти приходять. Я розумію, що мама чи тато вже не полюбить футбол, але ж діти можуть полюбити. Ми сієм насіння, яке дасть плоди потім. Завтра та дитина прийде в секцію чи академію, а не займатиметься наркоманією чи алкоголізмом. І через років 30-40 скаже, що завдяки Григорію Петровичу полюбила футбол і стала зіркою.

Сподіваюся, Боженька побачить це і зарахує мені. Я глибше дивлюся на такі речі. Ви дивитеся на ту купюру, як на 500 гривень, а я дивлюся глибше.

– Криза українського футболу в низькому достатку людей?

– Квитки у хороших топових чемпіонатах покривають 30 відсотків бюджету. А український футбол кілька років тому перейшов з першого класу одразу в четвертий, хоча знання і сили залишились на рівні першого. Наш футбол нагадував мильну бульбашку, картонний будинок. Вітер подув – він упап і залишилася гола земля.

Тому нам потрібно впасти на дно – повернутися назад в перший клас, нагадати, що там вчили, і почати рухатися в другий, третій. Це шлях Польщі, Чехії, Словаччини.

– А «Рух» це не мильна бульбашка? Чим проект «Руху» принципово відрізняється від «Металіста» й «Дніпра», які зазнали краху?

– «Рух» – це клуб, який живе реальним життям з реальними зарплатами і витратами. Ми витрачаємо рівно стільки, скільки можемо собі дозволити.

– Що ще клуб робить для популяризації «Руха»?

– Вважаю, що наш менеджмент працює досить непогано. Бувають і нестандартні рішення. Як, наприклад, запрошення Шацьких та Алієва. Мене тоді ніхто не розумів. А це був найсильніший футбольний крок в історії незалежної України. Привести таких футболістів на рівень області – це розрив мозку. От є такий термін в бізнесі «шокова терапія», коли виходять з кризи швидкими темпами. Ми таку «терапію» провели в плані футболу.

Також ми займаємося благочинністю, їздимо по дитячих будинках, школах, інтернатах, робимо відкриті тренування. Робимо те, що можемо. Ми ж не в силі полетіти на Марс й загітувати інопланетян приходити на матчі «Руху».

– Вам не здається, що про все це мало хто знає?

– Це ж не для афіші. Я багато допомогаю українській армії. А знайдіть хоча б одну фотографію чи пост, які це підтверджують. Я забороняю це робити. Але якщо ви зайдете до мене в кабінет, то все зрозумієте.

Вважаю, якщо людина робить добро, то має робити його тихо. Якщо робиш показово, то це по-іншому називається. Люди це знають і відчувають. Тому й ходять на стадіон. Запитайте в будь-кого.

– Після трансферів Шацьких і Алієва нічого гучного в плані піару навколо «Руху» не траплялося.

– Відкрию вам маленький секрет – Мілевський практично тиждень був у Винниках після «Тосно». Робили це по-тихому і страшно боялися, щоб все не зірвалось. Ми майже потиснули один одному руку. Він дивом до нас не перейшов.

Коли він приїхав сюди, казав: «Мені вже самому цікаво на це все подивитися. Бо за три роки ти вже мені мозок виніс». Отак ми і познайомилися, бо раніше лише по телефону говорили. Ми дуже добре поспілкувалися, сходили в баню. Все, що я про нього не чув, виявилося неправдою.

– Ви кажете, що «Рух» живе скромно, але при цьому запрошуєте Алієва, Шацьких і Мілевського.

– Шацьких не отримував в «Говерлі» зарплату 17 місяців. От запитую футболіста УПЛ: «Яка в тебе зарплата?» Він каже – 5 000 доларів. «А скільки тобі заплатили?». Відповідає: «Вже не платять 9 місяців». То я і пропоную: «Давай я скажу, що платитиму тобі 10 – і поїхали».

Насправді, я кажу те, що гравці реально будуть отримувати. Це не будуть космічні гроші, але реальні. Повірте, це невеликі гроші. Ми приземлена команда.

– І яка середня зарплата в «Русі»?

– Це некоректне питання. Зарплатами футболісти задоволені.

– Вони на рівні прем’єр-ліги?

– Якщо взяти в цілому, то це в тисячі разів більше. Бо порівнюючи тисячу гривень і нуль, маємо отаку різницю.

«Кого ми там маємо малювати на емблемі, як не лева? Козла чи півня?»

– Кажуть, нову емблему «Руху» малювали безпоседньо ви. Правда?

– Ми наймали дизайнерів, але мені все було не то. Тоді я зібрав менеджмент і кажу: «Хлопці, ті дизайнери не розуміють нас. Ні кольорів, ні гами, ні тих всіх речей».

Читаю, що на якісь інші емблеми вона схожа. Це вже нам дизайнери допрацьовували. Як в тому фільмі «Дванадцять стільців»: «Кіса, хочу запитати, як художник в художника – ви малювати вмієте?» І пальцями малювали. Так само і я. Зібрали всіх директорів, тренерів – дизайнери сиділи поряд, а ми їм розказували, чого хочемо. Отак і зробили цей продукт.

– Але емблема «Руху» дійсно схожа на логотип «Мілану».

– Та ні. В них подовгаста, а в нас трохи ширша. А що ж ви можете нового малювати, якщо в світі існують десятки тисяч клубів зі своїми гербами? Все одно щось на щось буде схожим. Завжди. Чудес не буває в тому світі. Якщо наша емблема схожа на інші чотири чи п’ять – це супер.

Раз ця емблема викликала такий ажіотаж, то вона правильно намальована. Вона ж залишила людей небайдужими.

– Чому символом став лев?

– Це символ Львова. Нас часто сприймають як Винники, але ж ми невід’ємна частина Львова. І я не хочу, щоб нас сприймали окремо. Тому – футбольний клуб «Рух» Винники-Львів. В поштовій адресі вказано «Львів-Винники» – ми це трішки змінили, бо дислокуємося все-таки у Винниках.

Кого ми там маємо малювати, як не лева? Козла чи півня? А лев ще й з короною, бо Львів – це короноване місто. Тут був Данило Галицький.

– Ви вважаєте, що розбираєтесь в дизайні настільки, щоб робити емблему?

– Я вважаю, що людей можна ділити на дві категорії: які хочуть щось робити і які щось роблять. Я відношуся до другої категорії. Правильно, не правильно, подобається, не подобається, але роблю. От і все. Я не розбираюся у всьому, але у футболі – точно.

– Чому так вирішили?

– Я грав у футбол професійно. Мене навіть колись Маркевич у «Волинь» запрошував, за «Скалу» також грав. Тоді часи були інші – ми грали за 10 доларів.

Але я рано одружився – треба було годувати сім’ю. Тому футбол швидко закінчився. Здається, що я недолюбив футбол і зараз його докохую. Отримую те, чого не отримував тоді.

– Ви часто говорите про філософію вашого клубу. В чому її суть?

– У Західній Україні і у Львові є дуже багато футболістів, які не потрібні нашій головній команді – «Карпатам». І ті сини Львова розбіглися по цілому світі. Вони кидають сім’ї і їдуть на заробітки. Наше завдання – збудувати команду львів’ян. Таке собі львівське Більбао. В мене є така мрія.

В другій лізі в нас було 100% львівських гравців, зараз – 99,9%. В подальшому ми хочемо відкрити клубну академію, спілкуємося з мером і губернатором стосовно цього. Максимум через два роки вона буде побудована. От коли вона буде, клуб перестане залежати від однієї людини. Через 10 років матимемо своїх вихованців, які будуть приносити прибуток. Інших методів заробити я не знаю. Вони нам не світять у найближчі 20 років.

– Що потрібно не вихованцям львівського футболу, щоб потрапити в «Рух»?

– Вони мають не на одну, а на дві голови бути сильнішими за місцевих.

– Можна назвати їх легіонерами?

– Так, це легіонери, але з українським серцем. Ми хочемо, щоб воно було не просто українським, а львівським.

– А Святослав Козловський грає в «Русі», тому що ви його батько чи він справді хороший футболіст?

– Йому в команді найважче. Так, як я ставлюся до нього, не ставлюся до жодного футболіста. Гравці, які хочуть підвищення зарплати, підходять до мене перед сезоном. Підходив до мене і син, але я йому відповів: «Якщо тобі мало, то йди в «Барселону». Там більше платять». Це дуже жорстко.

Хоча він і заслуговує на підвищення. Тим більше, після важкої травми. От після сьогоднішньої гри (з «Колосом». – прим. автора) ви можете сказати – він хороший футболіст?

– Особливо не помітив.

– Ну, він закрив праву бровку, звідти нічого не прилетіло. Я вважаю його хорошим перспективним футболістом. Коли прийдете за ще одним інтерв’ю в кінці року, дасте іншу відповідь на це запитання.

– В подальшому «Рух» гратиме у Винниках чи є варіант з переїздом до Львова?

– Я стараюся не вживати слова «ніколи», тому лише Боженька знає, як воно буде. Одна з моїх улюблених фраз: «Якщо хочеш насмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Не знаю, як буде.

– Які у вас стосунки з «Карпатами»? «Рух» якось співпрацює з ними?

– Скажімо так, я хотів би, щоб у нас був любовний діалог з Петром Петровичем (Димінським. – прим. автора). Мрію про це. Не перестаю говорити, що «Карпати» – головна команда нашого регіону. Але ми маємо бути якось пов’язаними.

Звісно, пріоритет надається сильному, бо він може об’єднати. Знаєте – як курчатка залазять під квочку. От так і «Карпати» мають розпростерти свої крила і прийняти нас.

– Тобто, у вас нема амбіцій стати головною командою бодай Львова?

– Ні. Нам на це життя не хватить. Та й ми цього не хочемо. Нам нічого ділити. Є ФК «Львів», «Скала», ми і «Карпати». Нам треба об’єднатися в одне ціле.

– В єдиний клуб?

– Чому ви вважаєте, що коли в човні сидять 10 людей, то є одне весло?

– А як це має виглядати?

– Наприклад, у «Скалі» є два футболісти, які мені страшно подобаються. Давайте ми візьмемо їх до себе. Якщо вони заграють і я їх продам, то дам «Скалі» певну суму. Якщо ні – вони повернуться. Так само ми. В нас же є 23 людини. В заявку не всі потрапляють. Так нехай би вони грали в другій лізі. Там вони будуть швидше прогресувати.

Так само й з «Карпатами». Є купа футболістів, які не можуть заграти на їхньому рівні. А коли ми будемо в полюбовних стосунках, ці хлопці матимуть шанс. Чи, наприклад, завтра у «Карпат» поламався автобус. Вони подзвонили – мовляв, Петровичу, допоможи. І я допоможу. Або затопило поле чи воно сухе – дозволимо в нас зіграти.

Знаєте, чим відрізняються євреї від українців? От є торт. Євреї його швиденько поділили і пішли далі, а українці будуть той торт ділити, доки він не скисне. Так і клуби наші поздихають. Тому я хочу втілити принцип мудрого ізраїльського народу в наш футбол. Бо нам нічого ділити. Вершиною піраміди мають стати «Карпати». Коли ми будемо грати з ними, глибоко в душі я вболіватиму за них.

– Це нагадує стосунки «Іллічівця» і «Шахтаря», коли Бойко ходив на матчі в шарфі гірників.

– Я захочу, щоб виграв «Рух», але моє серце буде розриватися. Це без лукавста. А як може бути по-іншому? Я ж «Карпати» все життя любив, то чому тепер маю не любити?

– Ви ж маєте своє.

– «Карпати» були до мене, є зараз і будуть після мене.

Фото: «Рух»

Лучшее в блогах
Больше интересных постов

Другие посты блога

Все посты