«Пропагандон» та «фраєр». Конфлікт між Болотніковим та продинамівськими журналістами через старе інтерв’ю Франкова

Сергій опублікував розмову 2016-го року попри заборону.

Що сталося?

24 червня, у день оголошення про закриття журналу «Футбол», журналіст і автор проекту KDK Сергій Болотніков опублікував інтерв’ю з Артемом Франковим, яке брав у 2016 році ще у часи роботи головним редактором Tribuna.com. Тоді це інтерв’ю не вийшло, бо після вичитки Артем Франков заборонив його публікувати.

Частину інтерв’ю Болотніков виклав у вільний доступ, а повну версію – для своїх підписників на платформі Патреон:

«Ні, мова зараз не про злорадство. Просто тепер, коли журнал Футбол закрився і Франков більше не головний редактор, я можу спокійно навести вам один шматок з цього інтерв’ю, який ідеально пояснює, чому таких медіа не має існувати», – пояснив мотивацію свого вчинку Сергій.

Цей вчинок викликав конфлікт між Болотніковим та групою продинамівських журналістів. 

За законом не можна публікувати інтерв’ю без згоди. Його давно критикують і хотіли змінити ще 9 років тому

Необхідність узгодження героєм інтерв’ю перед його публікацією закріплена у пункті 3 статті 13 Закону «Про авторське право та суміжні права»:

«Співавторством є також авторське право на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю».

Артем Франков мав законне право відмовити у публікації. Ба більше, у судовій практиці України вже був щонайменше один прецедент, коли герой інтерв’ю, опублікованого без його згоди, виграв позов.

Однак ця норма застаріла та давно критикується – її намагалися неодноразово змінити. З точки зору журналістики вона виглядає неадекватно. Спочатку людина погоджується на інтерв’ю, має можливість обирати які завгодно слова та сказати все, що захоче, а якщо результат не подобається – відмовляється. Насправді згоди на інтерв’ю та його факту повинно бути достатньо для публікації, якщо не спотворені ніякі факти.

Ще у 2013 році народний депутат Микола Княжицький (тоді «Батьківщина») вносив законопроект, який повинен був прибрати це положення. Комітет з питань свободи слова та інформації рекомендував прийняти його за основу із подальшим доопрацюванням, однак у сесійну залу так і не був винесений.

Подібна доля спіткала й законопроект 2015 року авторства низки депутатів, які прийшли у політику з журналістики. Він пропонував прибрати пункт 3 статті 13 Закону «Про авторське право та суміжні права» та прописати механізми захисту героя інтерв’ю від спотворення його слів у інших законах, які регулюють діяльність ЗМІ.

Конфлікт між журналістами: до Болотнікова у коментарі прийшли Шахов-молодший та Дмитрулін

Сергій Болотніков пізніше репостнув це інтерв’ю на особисту сторінку. І викликав реакцію – журналіст «Динамо» Андрій Шахов-молодший прийшов захищати Франкова:

«Здорово, мабуть, публікувати інтерв‘ю, яке тобі заборонили викладати. І цей фейкер говорить про журналістські стандарти та етику? Добре, що футболісти та тренери тепер бачать, що з цією людиною краще не комунікувати. Її варто лише ігнорувати, адже навіть під час війни він буде танцювати на вашому тілі заради піару та хайпу. Мабуть, тому він надовго ніде не затримується.

Болотніков, тхне».

Пізніше доєдналися журналіст SportArena Микита Дмитрулін (син екс-гравця «Динамо» Юрія Дмитруліна), журналіст того-таки «Футболу» Андрій Шахов-старший, який також близький до «Динамо», та ще один користувач фейсбуку (він важливий, адже на нього реагували учасники суперечки). Ось вона у повному (станом на 17:00 26 червня) обсязі:

Болотніков після цього висловився про цю дискусію у телеграм-каналі KDK:

«От багато з вас кажуть – нафіга ти домахався до тих франкових, шуріків і решти пропагандистів, їхні часи позаду, дай їм спокійно піти.

Так, на Франкова і Ко вже нічого не вплине. Та й їхній вплив на аудиторію, можливо, десь переоцінений вже. Але біда в іншому – ось вона, на скріні нижче.

Прийшли до мене в коменти два синочка. Один – замредактора журналу Футбол Андрія Шахова, працює в Динамо. Інший – знаменитого динамівця Юрія Дмитруліна, блогер Спортарени.

Те, що це фактично діти – неважливо, я не страждаю ейджизмом, тим більше сам дитина проти умовного Франкова. Інтелектуальний рівень, ЧСВ і хамство – теж упускаєм, я і собі дозволяю різкі висловлювання. Проблема взагалі не в цих конкретних персонажах.

Проблема в тому, що поки одні пропагандисти відходять, їм на заміну росте ось така нова партія. Вони – вже не совок, не застали 90-і, працюють або мають можливість працювати в вільних медіа. Але вчились у пропагандистів, тому взагалі не розуміють, про що я говорю, і не бачать нічого страшного в позиції Франкова. Вони навіть значення слова пропаганда не знають.

І завтра вони будуть робити те саме, що їхні вчителі – замовчувати невигідну якомусь клубу інформацію, просувати вигідну, маніпулювати, а там і до відвертої брехні недалеко. Пропагандистами же вони і далі будуть вважати кісєльова і скабєєву.

Чому так? Бо в нашому суспільстві немає інституту репутації. Ми або не помічаємо, або свідомо закриваємо очі на зашквари людей, які називають себе журналістами. Ну бо «я виріс на цьому журналі», «там постери прикольні були» та й взагалі «я лише про європейські чемпіонати читав». Ми далі слухаємо їх, запрошуємо на ефіри і тиснемо руку. Ми самі дозволяємо умовним франковим маніпулювати нами і вирощувати таких же «журналістів».

Я сподівався, що війна покаже всім значення медіа. Що всі побачать на прикладі росії, до якої дебілізації суспільства приводить пропаганда, і позбудуться хоча б цього. Але вже йде дев’ятий рік, а цього явища досі як гівна під снігом навесні.

Якщо ви досі не вмієте відрізняти чесні медіа від піарних, є одне просте правило – журналісти працюють в інтересах аудиторії, пропагандисти використовують аудиторію в інтересах своїх чи інших осіб.

Будь ласка, не дозволяйте себе використовувати».

Фото: скріншоти зі сторінки Сергія Болотнікова у фейсбуці