Tribuna/Футбол/Блоги/Повісточка/Докерувалися. Власники українських клубів, які зникали (майже) одразу після гри в УПЛ

Докерувалися. Власники українських клубів, які зникали (майже) одразу після гри в УПЛ

Їхні клуби зникали як після фіналу Ліги Європи чи впевненого місця усередині турнірної таблиці, так і невдовзі після вильоту з вищого дивізіону. Їхні клуби зникали як з об’єктивних причин, так і просто тому що «іграшка» набридала. Можете быть несогласны зібрав усіх таких директорів та/або власників клубів, що зникали невдовзі після виступів в УПЛ. І довів: суто олігархічний футбол нічим не кращий за суто муніципальний.

Блог — Повісточка
16 октября 2020, 00:41
10
Докерувалися. Власники українських клубів, які зникали (майже) одразу після гри в УПЛ

Їхні клуби зникали як після фіналу Ліги Європи чи впевненого місця усередині турнірної таблиці, так і невдовзі після вильоту з вищого дивізіону. Їхні клуби зникали як з об’єктивних причин, так і просто тому що «іграшка» набридала. Можете быть несогласны зібрав усіх таких директорів та/або власників клубів, що зникали невдовзі після виступів в УПЛ. І довів: суто олігархічний футбол нічим не кращий за суто муніципальний.

Примітка. В матеріалі зібрані директори/власники тих футбольних клубів, що припинили свою участь у професіональних змаганнях протягом року з моменту завершення їх останнього сезону в УПЛ/Вищій Лізі і не повернулися у професійний футбол. Саме тому в матеріалі не буде Оболоні чи Зірки (котра зникла у 2006), проте будуть Таврія та Зірка (котра зникла у 2019). «Герої» цієї підбірки розташовані у алфавітному порядку за прізвищами.

Олексій Бабурін: Торпедо (1999)

Коли Торпедо у 1998 році вилетіло з Вищої ліги, Олексій Бабурін був начальником управління ВАТ «АвтоЗАЗ» та займався питанням футбольного клубу. Вже наступного сезону команда знялася зі змагань у Першій лізі і зникла назавжди.

Сам Бабурін у 1998 році пішов угору кар’єрними сходами, уперше обравшись до Верховної Ради від Запоріжжя, де протягом чотирьох скликань поспіль (до 2012 року) представляв комуністів. Потім було дві невдалі спроби обратися, після чого він пішов з політики. Його місце там зайняв син – невдало балотувався разом з батьком від КПУ, потім – у міську раду від Нашого Краю та минулого року як самовисуванець. Також невдало.

Максим Березкін: Зірка (2019)

З ім’ям Березкіна пов’язаний як злет Зірки до рівня команди УПЛ, так і її раптове зникнення з професійного футболу. Нині команда ніби бере участь у аматорському чемпіонаті, а Березкін свариться із своїм заступником за те, хто з них більш причетний до клубу.

Поза футболом Максим Березкін – син колишнього народного депутата Станіслава Березкіна («Відродження»). Їхня родина володіє аграрним бізнесом, завдяки чому могла собі дозволити фінансування клубу. Однак у 2018 році Національне антикорупційне бюро розслідувало заволодіння компаніями Березкіних 20 мільйонами доларів США. Максим навіть встиг провести ніч у СІЗО. Розслідування триває. Максим розвиває свою ГО, що займається юридичною допомогою бізнесу.

Олександр Богуслаєв: Металург Запоріжжя (2016)

Уточнення. Металург Запоріжжя, що з’явився у 2016 році шляхом перейменування клубу «Россо Неро» не має жодного стосунку до виступів попереднього клубу в професійному футболі.

Запорізький Металург зникав довго, протягом кількох сезонів. Двічі залишався в УПЛ лише завдяки збігу обставин (одного разу для цього було достатньо перемогти тричі). На третій раз власники обіцяли, що фінансування не припинять, однак їх представник в клубі – президент Андрій Шевчук – заявляв протилежне.

Сам же Олександр Богуслаєв – син запорізького бізнесмена та політика В’ячеслава Богуслаєва (колишній власник заводу «Мотор Січ»), який 2019 року сенсаційно програв на окрузі, де завжди був безумовним фаворитом. Італійські журналісти у серпні цього року вияснили, що Богуслаєв-молодший придбав у Італії острів приблизно за 10 мільйонів євро.

Віталій Данилов: Харків (2010)

Віталій Данилов – людина доволі відома у футбольних колах. Окрім того, що він був президентом Харкова, він ще й був першим президентом УПЛ (і встиг виписати своєму ж клубу штраф у 12 очок). При чому в офіційних біографіях вказується, що до клубу він мав стосунок лише до 2007 року. Проте аж до 2010 року поруч зі словами «президент фк Харків» згадується саме його ім’я.

На той час він був нардепом від Батьківщини, куди не зміг переобратися 2014 року. Минулого року, отримавши 16 номер у списку, пройшов до Ради від Батьківщини.

Іван Дунець: Темп/Темп-Адвіс/Ратуша (1996)

Одразу вибачусь перед читачами, якщо я неправильно інтерпретував ту інформацію, що є нині у вільному доступі. З відкритих джерел вдалося вияснити, що Темп з Шепетівки після вильоту з Вищої ліги спочатку об’єднався із Адвісом з Хмельницького, ставши Темп-Адвісом (тут в гру вступає Іван Дунець). Після цього посеред сезону клуб розформовується, його місце займає клуб Ратуша з Кам’янця-Подільського, що програє всі матчі другої половини сезону і також знімається зі змагань.

Іван Дунець – і досі генеральний директор машинобудівного заводу «Адвіс», який володів «адвісівською» частиною Темпу. На початку нульових активно балотувався на місцевих та всеукраїнських виборах від кількох різних партій, включно з Партією Регіонів. Політичною активністю не займається, проте у березні цього року на сайті Українського союзу промисловців і підприємців вийшла його «програмова» стаття про повернення робочої сили до України.

Ігор Коломойський: Кривбас (2013), Дніпро (2018)

Історії зникнення обох клубів є досить свіжою і прогриміла ледь не на всю країну. Кривбас увесь останній сезон боровся із відсутністю фінансування, проте все ж зміг на прощання зайняти 7 місце, а Дніпро стрімголов пройшов шлях від фіналіста ЛЄ до середняка Другої ліги і зникнення.

Сама ж особа Ігоря Коломойського також не потребує окремого представлення. Станом на 2020 ЗМІ пов’язують його із деякими членами «Слуги народу» та партією «За майбутнє», а у футбольній частині – із клубом «Дніпро-1». Сам олігарх володіє медіахолдингом та бізнесом у сфері видобування корисних копалин.

Сергій Курченко: Металіст (2016)

Історія падіння Металіста також доволі відома. Проблеми почалися із перемогою Євромайдану – у відставку подав Мирон Маркевич, більшість лідерів-легіонерів також не продовжила співпрацю з клубом.

Ім’я Курченка гриміло у ті часи: журналісти довели його зв’язки із «сім’єю» Януковича, і, зокрема, через ці зв’язки втік із України разом з Януковичем. Нині російські недержавні ЗМІ звинувачують його у корупційних схемах у так званій «ДНР» та можливій причетності до вбивства її ватажка Олександра Захарченка. В Україні його останній значний актив – Український медіа-холдинг (Кореспондент, АвтоРадио та ще низка ЗМІ) минулого року було заарештовано, а минулого місяця на конкурсі передано в управління групі компаній «1+1 Медіа».

Олександр Лівшиць: Кривбас (2013)

Про історію Кривбасу вже було сказано трохи вище. Сам же Олександр Лівшиць разом із своїм братом Феліксом є відомими бізнесменами на рівні свого міста – Кривого Рогу Зокрема, з ними пов’язують кілька компаній, що займаються видобутком та збутом залізної руди та газу.

Анатолій Могильов: Таврія (2014)

Причина зникнення клубу доволі очевидна – анексія Криму. Не зрозуміло лише, чому клуб не було перевезено на «материкову» частину України, як це згодом зробили клуби з Донецька.

Сам Анатолій Могильов досі залишається останнім законним головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, до цього був міністром внутрішніх справ в уряді Азарова. Нині активною політикою не займається, проте доволі часто з’являється на каналах, пов’язаних із Медведчуком (112, ЗІК).

Джумбер Нішніанідзе: Темп (1996)

Про історію Темпу було згадано вище (див. Іван Дунець). Основним власником Темпу був саме Джумбер Нішніанідзе – грузин-бізнесмен, тодішній власник однойменного будівельного кооперативу. Власне, на гроші, зароблені з продажу будматеріалів, він зумів вивести клуб до еліти українського футболу. Однак їх не вистачило, щоб там втриматися.

Навесні 2013 року бізнесмен помер від цукрового діабету.

Вадим Новинський: Севастополь (2014)

Причина зникнення Севастополя – така ж, як і в Таврії. Прямої вини Новинського у подіях, звісно ж, немає, хоча про його непряму причетність можна вести довгі суперечки.

«Головний політик» УПЦ МП, колишній громадянин РФ, бізнес-партнер Ахметова, один з найбагатших людей в Україні, нардеп від Опозиційного блоку (не плутати з ОПЗЖ!) – достатній список для характеристики особи. Варто додати, що кілька років тому ходили чутки про можливу причетність Новинського до фінансування Чорноморця або намірів його придбати, проте політик це заперечує.

Олександр Онищенко: Арсенал (2013)

Перший раз київський Арсенал зник тоді, коли тодішній нардеп після кількох років володіння клубом (придбав у Вадима Рабіновича) виявив, що офіційно ним нібито не володіє. І заявив, що йому не відомо, хто власник клубу.

Набагато цікавішою є доля Онищенка-політика. Неодноразово звинувачуваний як у політичній, так і у бізнес-корупції, його газовий бізнес потрапив у поле зору НАБУ. Сам Онищенко оперативно втік з країни, і вже з-за кордону звинувачував попереднього президента Порошенка у політичній корупції. Регулярно з’являється у російських та проросійських ЗМІ, пише книжки, займається кінним спортом. Наразі живе в Німеччині.

Івіца Піріч: Арсенал (2019)

Ідея відродження Арсеналу з’явилася майже одразу після його зникнення, і після кількох років в аматорах він повернувся у професійний футбол. Ближче до виходу в УПЛ командою опікувався її колишній футболіст, футбольний агент Івіца Піріч. Після того, як у дебютному сезоні команда посіла останню сходинку, клуб знову припинив своє існування.

Поза футболом Піріч – почесний консул України в Хорватії, регулярно возить українських військовослужбовців та їхніх дітей на реабілітацію та відпочинок до Хорватії за власний кошт.

Сергій Тарута: Металург Донецьк (2015), Сталь (2018)

Металург Донецьк зник, злившись зі Сталлю, а от Сталь уже зникла, бо її власник – «Індустріальний союз Донбасу» (основний власник – Тарута) перестав фінансувати клуб.

У 2014 році очолював Донецьку ОДА. Минулого року балотувався на посаду президента України, проте зняв свою кандидатуру на користь Юлії Тимошенко. Нині – народний депутат від Батьківщини. Протягом останніх років перестав потрапляти до списків найбагатших людей України.

Нестор Шуфрич: Говерла (2016)

Насправді у цьому списку Нестор Шуфрич виконує номінальну роль «гаманця», адже усю фінансову та оперативну діяльність координував його син Олександр Шуфрич.

Колись один із найколоритніших менеджерів УПЛ, вже після зникнення клубу встиг замість виплати боргу Севидову змусити його виплачувати борг, бути побитим у центрі Києва (це сімейне) та почати грати у дуже любительському футбольному турнірі.

Його батько нині – нардеп від ОПЗЖ, опікується свободою слова. Його не били вже 666 днів.

Замість висновку

Якщо опустити деякі випадки, коли власники справді опинялися у скрутному становищі (Нішніанідзе, Лівшиць, той же Курченко), більшість власників клубів, що зникли, влаштували своє життя досить непогано. Тобто, той же Богуслаєв дозволяє собі придбати острів за гроші, за які можна 2-3 сезони фінансувати клуб. Для цих людей футбол – це просто іграшка, і вболівальникам варто замислитися, якщо хтось із них прийде до ще якогось клубу і почне ставити високі задачі (хто сказав Дніпро-1?).

Другие посты блога

Все посты