Як працюють клуби УПЛ під час війни: благодійні матчі, гуманітарна допомога і аукціони
Друга частина чемпіонату так і не розпочалася.
Друга частина чемпіонату так і не розпочалася.
Вже два місяці клуби УПЛ живуть у дуже незвичному режимі – воєнного стану та на тлі відкритої агресії РФ. Кожна команда перебуває в різних умовах. Але тепер вони борються не за місце в таблиці, а допомагають своїй країні здобути перемогу над агресором. Низка клубів успішно переформатувала роботу під волонтерство, а деякі команди перебувають під загрозою зникнення.
«Верес»
Гравці «Вереса» з перших тижнів війни займалися волонтерством – допомагали з розвантаженням та завантаженням автомобілей, які везли гуманітарку в різні точки України. Форвард Михайло Сергійчук вступив до лав тероборони.
У середині березня клуб разом з Рівненською обласною асоціацією футболу та місцевим туроператором об’єдналися та організували евакуацію дітей та жінок з Рівного до Болгарії. Сторонам вдалося домовитися з болгарськими партнерами, які розселили у готелях на курортах Сонячний берег та Святий Влас близько 150 осіб. Спочатку думали організувати виїзд лише юних вихованців, але вирішили евакуювати всіх охочих. Проживання повністю безкоштовне.
Всього з академії «Вереса» до Болгарії відправили 35 дітей. Попередньо домовилися, що юні футболісти зможуть там жити до кінця травня.
Головний тренер Юрій Вірт виставив на аукціон свою медаль за перемогу в Кубку УЄФА. Її придбали за 220 тисяч гривень, а кошти Вірт витратив на потреби ЗСУ – купив рації, каски та бронежилети. «Буду дуже щасливий, якщо ці гроші допоможуть врятувати хоча б одне життя», – сказав тренер.
«Верес» теж виставив три лоти з ігровими футболками та клубною атрибутикою – вдалося зібрати 31,5 тисяч гривень для потреб ЗСУ. Дмитро Поворознюк теж долучився до ініціативи та виставив на аукціон свою медаль чемпіона першої ліги.
У квітні «Верес» спільно з обласними футбольною та футзальною асоціаціями, а також з футзальним клубом «Кардинал Рівнестандарт» вже провели два благодійних Кубки ЗСУ. На цих турнірах сумарно зібрали майже 115 тисяч гривень.
«Ворскла»
Президент «Ворскли» та один з найбагатших українців Костянтин Жеваго через майже два тижні війни публічно виступив, назвавши речі своїми іменами – в Україні війна та геноцид українців, а Путін – воєнний злочинець.
«Сотні мільйонів гривень вже направлені як допомога армії, територіальній обороні та населенню. Зокрема, компанія «АвтоКрАЗ» безплатно передала військовим та територіальній обороні автівок більш ніж на 50 млн гривень, Ferrexpo – виділила понад 50 млн гривень на підтримку гуманітарних потреб ЗСУ, сплатила 1 млрд гривень податку на прибуток наперед та забезпечує гуманітарні потреби населення та тероборони в регіоні присутності.
Підприємства, які виробляють продукти та медичні препарати безплатно здійснюють постачання багатомільйонних партій своєї продукції для потреб Харкова, Полтави, Києва та інших міст», – відзвітував Жеваго.
Всього група компаній Ferrexpo, яка належить Жеваго, передала для потреб на передовій 72 одиниці різної спеціальної техніки – вантажні авто, цистерни, автобуси. У грошовому еквіваленті це близько 3,5-4 млн доларів.
Легіонери покинули Україну. Найцікавішу історію евакуації мав Лукас Ранжел. На нього вийшов популярний бразильський тревел-блогер, який попросив Ранжела допомогти виїхати з України його 52-річній тещі. Лукас не відмовив – і разом з цією українкою за три доби зумів покинути територію країни. Повна історія тут.
Головний тренер Юрій Максимов відправив свою сім’ю на Закарпаття, сам певний час перебував неподалік Полтави та біля Києва, але потім і сам приєднався до рідних. У Закарпатській області разом з сином став на облік тероборони. «Я готовий взяти зброю до рук, мені нічого втрачати, ми ж не нападаємо, а захищаємося», – сказав Максимов.
Футболісти «Ворскли» відвідували українських військових у шпиталі, а клуб неодноразово привозив лікарням Полтави потрібні медикаменти.
«Ворскла» – це значущий соціальний проект нашого регіону. Реагуємо на будь-які запити, намагаючись задовольнити ту чи іншу потребу», – каже віце-президент клубу Олег Лисак.
Полтавці проводять благодійні аукціони. Зокрема, продали футболку Андрія Ярмоленка за 11,5 тисяч гривень. А зараз актуальний лот капітана команди Володимира Чеснакова.
«Десна»
Чернігівці стали одними з тих, хто постраждав найбільше від вторгнення РФ. Місто суттєво постраждало вже в перший тиждень війни, а масштаби руйнувань кожного дня лише ширилися.
Протягом перших трьох тижнів Чернігів покинули всі футболісти «Десни». Як повідомив представник прес-служби клубу Дмитро Дорошко, гравці активно долучилися до допомоги. Зокрема, Євген Селін допомагає з пошуком амуніції, замовленнями та логістикою. Такі футболісти, як Андрій Домбровський, Леван Арвеладзе, Пилип Будківський, Ігор Литовка допомагають фінансово. Долучилися й колишні гравці «Десни» – брати Фаворови, Єгор Картушов, Олександр Філіппов, Андрій Тотовицький, Владислав Калітвінцев та інші. Всі вони зібрали близько 500 тисяч гривень, на які купили квадрокоптери, тепловізори.
Деякі представники «Десни» створили свій волонтерський центр. Вони допомагають як військовим, так і мирному населенню. Зараз додаткові кошти збирають через аукціони, зокрема, продають футболки Генріха Мхітаряна та Андрія Пятова.
Президент клубу Володимир Левін перебував у Києві, коли біля столиці вели бої. «Займаюся гуманітарною допомогою для українців, які приїжджають у столицю та покидають її», – казав Левін.
Головний тренер Олександр Рябоконь одразу ж прилетів з Туреччини в Україну. 58-річний фахівець вступив до тероборони Києва. Він наслідував прикладу тренеру команди U-19 Олександра Зуба, який перебуває в теробороні Чернігова.
На початку березня було три обстріли стадіону імені Гагаріна. Всього прилетіло 8 снарядів, били «Градами» та авіацією. Біля арени була невелика клубна база, яку теж знищили.
Стадіон потребує майже повної відбудови, бо пошкоджено поле, зруйнована трибуна. Німеччина та «Боруссія» Дортмунд висловили готовність відбудувати арену.
«Динамо»
Кияни з першого дня ведуть активну роботу на інформаційному фронті. Офіційний сайт не працював протягом першого тижня через постійні DDOS-атаки, але в соцмережах було багато публікацій в тому числі англійською мовою, щоб привернути увагу світової спільноти до війни в Україні.
Президент «Динамо» Ігор Суркіс зберігав мовчанку протягом трьох тижнів. Він зробив першу заяву лише після публікації ультрас «Динамо», які звинуватили керівництво клубу у відсутності публічної позиції.
«РФ здійснила безпричинну, жорстоку військову агресію проти України. Йде знищення мирного населення.
З перших днів війни наш клуб зайнявся вирішенням гуманітарних питань – евакуація жінок та дітей, вихованців ДЮФШ імені Лобановського, фінансування лікарень у Києві, які допомагають пораненим, та дитячих будинків, які вкрай потребують допомоги.
Наш клуб надає постійну фінансову допомогу для придбання медикаментів, проведення операцій як постраждалим цивільним особам, так і військовослужбовцям. Ми продовжимо це робити і фінансуватимемо гуманітарні програми підтримки українців. В цьому випадку мене взагалі не цікавить питання фінансів, а лише питання перемоги України та збереження життів наших співвітчизників», – казав Суркіс, який разом зі своїм братом та нардепом від «ОПЗЖ» Григорієм виїхав з України ще в перші дні війни.
На початку березня «Динамо» почало реалізацію гуманітарної програми допомоги українським лікарням. Вона включає фінансову підтримку дитячих будинків. Клуб відзвітував про допомогу низці дитячих будинків та освітнім організаціям Львівської області. Була неофіційна інформація, що «Динамо» перерахувало 7,5 млн гривень п’ятьом лікарням Києва, в яких перебувають поранені.
У кінці місяця керівництво «Динамо» надало фінансову підтримку одному з підрозділів ЗСУ, у якому перебуває співробітник клубу. Також клуб допомагав з евакуацією людей з Києва, залучивши своїх партнерів.
Юних футболістів з академії евакуювали до Польщі та Угорщини. Їх прийняли в себе «Вісла», «Гурник», «Заглембе» Сосновець «Варда» та «Академія Пушкаша».
«Динамо» розірвало контракт з форвардом команди U-19 Артуром Уваровим, бо той приховав факт, що його батько – представник влади так званої ЛНР.
«Футболісти «Динамо» продовжують і власноруч фінансово допомагати нашій армії: перераховують кошти на рахунок Збройних сил України та допомагають проводити аукціони власних футболок з автографами», – сказано в заяві «Динамо». Гравці брали участь у відеозверненнях до світової спільноти.
Активним був Беньямін Вербич, який покинув Україну після початку вторгнення. «Коли почалася війна, я хотів допомогти українській армії фінансово, але дядько моєї дівчини підказав, що українським військовим необхідні дрон із тепловізором, бронежилети, медикаменти та джгути для зупинки кровотечі. І я вирішив знайти ці речі у ЄС», – сказав словенець, українська дівчина якого згодом звітувала про покупки Вербича для ЗСУ.
Георгій Бущан, Сергій Сидорчук, Микола Шапаренко разом з гравцями «Шахтаря» Тарасом Степаненком, Сергієм Кривцовим та Миколою Матвієнком створили фонд гуманітарної та військової допомоги. Їхня ініціатива допомагає доставити в Україну потрібні речі з-за кордону. Денис Бойко теж допомагав з гуманітаркою.
Головний тренер Мірча Луческу в перший день вторгнення сказав, що не покине Київ, бо не боягуз. Проте вже за кілька днів був у Бухаресті. Він допоміг евакуюватися в столицю Румунії капітану команди Сергію Сидорчуку, дружина якого от-от мала народити четверту дитину. Луческу засудив війну, але не підтримав відсторонення російських спортсменів.
Згодом тренер приєднався до своїх футболістів, яким дозволили покинути Україну. «Динамо» вирішило провести благодійне турне Європою, під час якого збиратиме гроші для підтримки України. Вже зіграно кілька матчів, проте початкові плани щодо тривалості серії спарингів довелося змінити після скандалу з відмовою, а потім згодою відпустити гравців до збірної України в травні.
Під час турне «Динамо» вже запам’яталося скасуванням матчу зі «Стяуа», бо власник румунського клубу назвав полк «Азов» нацистами.
«Дніпро-1»
Дніпряни оперативно відреагували діями на вторгнення РФ. Клуб у перші дні відкрив пункт приймання волонтерської допомоги на території академії.
У березні почесний президент «Дніпра-1» Юрій Береза розповів про формування клубом нового підрозділу національної гвардії.
«Ми зробили все можливе, щоб легіонери на чолі з головним тренером Ігорем Йовічевичем виїхали за межі України. На території Євросоюзу ми організували штаб підтримки України, ЗСУ, зокрема підрозділи «Дніпро-1». Ігор Йовічевич разом із нашими легіонерами та клубом «Динамо» Загреб створили пояс підтримки «Дніпру-1», місту Дніпру та ЗСУ.
Решта команди перебуває на території України та займається волонтерськими проектами. Усі українські футболісти на місці. Чинний президент клубу Максим Береза вступив у підрозділ рядовим. Є такі й серед футболістів, але поки що давайте без прізвищ. Вони разом з підрозділом проходять зараз бойову підготовку на полігоні», – розповідав Береза.
Перший підрозділ батальйону «Дніпро-1» вже боронить землю на сході України, а Йовічевич брав участь у демонстрації на підтримку українців у Загребі.
Наприкінці березня «Дніпро-1» запропонував свою базу для розміщення дітей, які були евакуйовані зі східних та південних областей України та якими опікується Координаційний центр УАФ.
Артем Довбик на аукціоні продав свою футболку збірної України, в якій забив Швеції на Євро-2020. Вторговані 100 тисяч гривень надіслали на потреби ЗСУ. Зараз Довбик перебуває в розташуванні «Динамо», щоб підтримувати форму.
«Зоря»
Один з найбільш непомітних клубів в інформаційному просторі.
Неофіційні джерела повідомляли, що вся команда «Зорі» разом з головним тренером Віктором Скрипником протягом перших днів залишалася в Запоріжжі. Потім легіонери роз’їхалися, а деякі українці, серед яких Віталій Вернидуб та Дмитро Хомченовський, займалися волонтерською допомогою у місті. Коли з’явилася інформація про вторгнення РФ у Запорізьку область – поїхали на захід й деякі інші футболісти.
«Ми чекали на якусь інформацію від керівництва. Але дочекалися тільки слів — мовляв, тримайтеся, нам усім треба вижити. Спочатку говорили, щоби залишалися в Запоріжжі. Але потім саме ті, хто це говорив, поїхали найшвидше. І всі почали роз’їжджатися», – сказав Денис Фаворов.
У квітні з’явилася інформація, що «Зоря» може припинити існування. Але анонімний представник керівництва клубу заперечив цю інформацію. Артем Громов розповідав, що з президентом Євгеном Геллером зв’язку немає.
«Знаю, що багато хлопців допомагають нашій армії: хтось в територіальній обороні, хтось допомагає фінансово», – сказав Микита Каменюка, який працює тренером U-19 у «Зорі». Фінансово вирішив допомогти і Сергій Булеца, який на аукціон допомоги ЗСУ свій «Срібний м’яч» ЧС U-20. За скільки його продали – невідомо, УАФ не звітувала.
«Інгулець»
Як часто бувало і в мирний час, головним ньюзмейкером клубу став президент Олександр Поворознюк. Він з перших днів війни організував тероборону Петрово, а потім з’явився на відео, в якому сказав Зеленському вже легендарну фразу «Вова, ї##ш їх, б###ь».
«Всі під’їзди до Петрового, включаючи мости й дороги, заміновані. Сюди танки не зайдуть. А якщо й зайдуть, то одиниці. Якщо зайдуть, то коктейлів вистачить на всіх», – говорив Поворознюк на початку березня.
Футболістів початок війни застав у Києві, куди команда прибула на матч з «Динамо» в УПЛ. «Більшість з нас виїхали на клубному автобусі, поїхавши на нашу тренувальну базу під Дніпром. Частина хлопців залишилася в Києві або поїхала в інше місце до своїх сімей, а гравцям-іноземцям вдалося покинути країну», – розповідав асистент головного тренера Младен Бартулович.
«Усі допомагають армії як один. Чим можуть. Дуже дякую їм за це. Дзвоню до них і кажу: «Хлопці, ви не лізьте, бл#дь, нікуди. Ваша справа – грати у футбол. Якщо не справимося, тоді будемо вас підключати». Мені відповідає один з гравців: «Олександре Григоровичу, за таким президентом, сидіти і нічого не робити ми не можемо», – говорив Поворознюк.
За словами головного тренера Сергія Лавриненка, хто має можливість з футболістів, той підтримує форму.
«Колос»
Клуб базується за 70 км від Києва, проте саме в столиці багатьох представників «Колоса» застав початок вторгнення. Андрій Богданов у перший тиждень став до лав тероборони, а потім вступив до ЗСУ. На другий тиждень майже всі гравці покинули Київ, про що казав Ніка Січінава.
«Допомога, яку ми отримуємо, надходить від президента «Колоса» та інших співробітників клубу. Телефонують, дають інформацію, переконують, що ми можемо їсти та пити. Ми намагаємося самі отримувати їжу в магазині, але більшість нашої допомоги надходить від президента клубу. Він нам близький, а ми йому; він хвилюється і нікуди не втік. Ми знаємо, що він з нами», – розповідав Січінава про допомогу від клубу.
Президент «Колоса» Андрій Засуха разом з керівництвом клубу перебував у Ковалівці. Президент передав 12 автомобілів для потреб ЗСУ, клубний автобус віддали для евакуації жінок та дітей, а працівники «Колоса» були залучені в штабі допомоги мирним жителям та ЗСУ, який створили на базі клубу. Згодом налагодили регулярну видачу гуманітарки для переселенців з інших регіонів.
У Ковалівку приїжджали французькі та швейцарські журналісти, яким керівництво клубу розповідало про роботу гуманітарного штабу та правду про війну в Україні.
Найбільше не пощастило тренеру «Колоса» з фізпідготовки Костянтину Голубу, який протягом 37 днів жив на окупованій території у Київській області.
«Львів»
Офіційний сайт клубу не працює, але соцмережі переналаштували виключно під інформування про війну. Лише близько через місяць від початку вторгнення стало відомо, що «Львів» надав свою базу в Брюховичах для розміщення 30 внутрішньо переміщених осіб.
Головний тренер Олег Дулуб був змушений покинути Україну через тиждень після початку війни.
«Нам з Василем Хомутовським (тренер воротарів – прим.) сказали, що треба терміново виїжджати, бо білоруські війська скоро вторгнуться в Україну. Якби це сталося, Європейський Союз не прийняв би нас на свою територію. Були підстави довіряти цьому інсайдеру. Крім того, ми бачили, що відбувається навколо нас. Наші українські футболісти, наприклад, мали прийти до штабу територіальної оборони та зареєструватися.
Ми запитали: що нам робити, іноземцям? Люди з клубу кудись подзвонили, поговорили і сказали – негайно виїжджайте. Хоча я й досі шкодую, що покинув Україну, бо там залишилася команда і там до мене завжди добре ставилися», – говорив Дулуб.
Футболісти, які лишилися в команді, брали участь в благодійному Кубку ЗСУ. А Олександр Романчук згодом організував у Коломиї ще один футбольний турнір, на якому збирали кошти для потреб ЗСУ.
«Маріуполь»
Можливо, 24 лютого почалося не лише широкомасштабне вторгнення РФ в Україну, а й завершилося існування клубу «Маріуполь».
Першу команду війна застала в Туреччині. Але багато представників клубу перебували в Маріуполі в перші тижні інтенсивних боїв та обстрілів. Тренери з академії, зокрема Володимир Яксманицький, зуміли виїхати з міста лише майже через місяць.
«Відходжу після 3 тижнів пекла. Люди, які воюють у соцмережах, зрозумійте – у пеклі, де живуть жителі Маріуполя, соцмереж немає. Там нічого нема, від слова зовсім.
Ви коли-небудь пили воду з калюжі чи стічної труби, коли розтанув сніг на даху?» – писав Яксманицький після евакуації.
З’являлася інформація, що не могли вийти на зв’язок з футболістом Родіоном Плаксою та екс-гравцем «Маріуполя» Ігорем Тищенком, але пізніше стало відомо, що вони живі та в безпеці.
Віце-президент клубу Андрій Санін теж перебував у місті протягом 25 днів.
«За останньою доступною мені інформацією – всі наші спортивні об’єкти так чи інакше постраждали від артилерійських та бомбових ударів.
Фінансування клубу також призупинено. Але навіть у цій складній ситуації ми змогли виплатити у повному розмірі зарплату за лютий 2022-го, а в березні ми виплатили гроші більшій частині персоналу клубу – кого змогли ідентифікувати як тих, хто вижив – гідну матеріальну допомогу», – сказав Санін.
Головний тренер Остап Маркевич виїхав до Іспанії, де проживає його сім’я. «Допомагаю з гуманітарною допомогою при організації «Пласт Іспанія», яка є великим осередком концентрації й збору гуманітарної допомоги. Команда майже у повному складі, в Туреччині, лише за винятком кількох тренерів і гравців», – сказав фахівець.
Його критикував екс-тренер «Маріуполя» Микола Павлов. «Я не називатиму прізвищ, але в «Маріуполі» головний тренер з двома своїми помічниками втік з корабля першим. Здається, на третій день після початку війни точно не пам’ятаю, як писали в ЗМІ. При цьому команда перебувала у Туреччині, і їй там нічого не загрожувало», – говорив Павлов.
Частина гравців, яка належить «Шахтарю», вже знайшла нові команди. Офіційні ресурси клубу майже неактивні, зараз з’явилися спроби провести благодійні аукціони.
«Металіст 1925»
Харків’яни теж вимушені покинути своє місто через дуже безпосередню агресію РФ. Відомо, що спочатку футболісти перебували в Харкові та на околицях міста, але згодом майже всі представники клубу евакуювалися.
Ще місяць тому з’явилася інформація про пошкодження бази клубу у Високому внаслідок обстрілів. Після того не було повідомлень про стан інфраструктури «Металіста 1925». Домашнім стадіоном фактично опікується «Металіст», на ньому живуть працівники саме того харківського клубу, є там і волонтери.
Станом на середину березня, керівництво частково перебувало в Луцьку. З футболістів лише 2-3 лишилося в Харкові. Легіонери виїхали, у цьому допоміг президент «Руху» Григорій Козловський.
«Перші думки зранку — зробити щось корисне для людей та країни. Ми маємо свій неофіційний гуманітарний штаб, який очолює дружина Валерія Бондаря. Збираємо якісь кошти, вона робить закупівлі та відправляє допомогу до Харкова, Бучі та інших місць», – розповідав Дмитро Криськів, який теж перебуває в Луцьку.
Зарплати виплатили всі, але подальші виплати під питанням, тому що всі підприємства, які приносили гроші клубу, – зараз не працюють.
«Металіст 1925» почав співпрацю з «Нюрнбергом». Німецький клуб допомагає різними способами, зокрема, збирає кошти для потерпілих в Україні, працює над гуманітарними конвоями.
Команду U-16 вдалося евакуювати до Польщі, де її прийняла «Корона».
«Минай»
Клуб, який перебуває найбільш далеко від вторгнення РФ, але лише географічно. Вже 24 лютого «Минай» розпочав збір речей для волонтерів та можливих переселенців на Закарпатті. Пункт збору організували на стадіоні «Миная». Згодом там почали розташовувати вимушено переміщених осіб. Зараз там може жити близько 200 осіб.
Через кілька днів клуб допоміг покинути Україну тренерському штабу «Шахтаря».
На початку березня «Ювентус» надіслав в Україну автобуси, щоб забрати на свою базу дітей з академії «Миная». Туринці надали місце для проживання та тренувань до кінця війни. Також юних футболістів евакуйовували до Латвії, Чехії та Угорщини.
Волонтери клубу та гравці з U-19 допомогли облаштувати бомбосховище в Ужгороді – прибрали сміття, відремонтувати ліжка, завезли питну воду. Також вони активно працюють у гуманітарному штабі, який приймає закордонну допомогу, а потім направляє її іншим регіонам.
Головний тренер «Миная» Володимир Шаран повернувся додому, в Олександрію. «Наскільки мені відомо, в Ужгороді залишилось 12 наших футболістів. Серед них – Євген Селезньов. Якраз після зборів до нього привезли сина, тож їхати до Києва сенсу не бачить. А тим часом, за його словами, свій дім в околицях столиці він надав людям», – сказав Шаран.
«Після початку війни я був у клубі один раз. Там усі зайняті допомогою біженцям та воїнам України. Кожен має допомагати своїй країні максимально. Футбол зараз відійшов на інший план. Ми всі думаємо про те, щоб у моїй країні не було пі####сів, які диктують як нам жити.
Даю слово, що я не побіжу як щур і не покину Україну під час війни. Знаю, що багато чоловіків українці платять гроші, щоб залишити країну. Це боягузи та дешеві люди. Я не говорю, що боєць, але в такій ситуації я ніколи не зможу виїхати. Я люблю свою країну і маю свої принципи», – розповідав Селезньов.
«Олександрія»
Клуб одразу ж повідомив гравцям, щоб ті їхали до своїх сімей на невизначений термін. Керівництво постійно тримало зв’язок з футболістами, а в соцмережах «Олександрії» постили корисну інформацію для місцевих жителів.
«Усі з нашого клубу вирушили до своїх сімей, а не воювати. Давайте будемо чесними: як ми можемо таким чином допомогти, якщо ми не маємо жодного досвіду? Ми можемо допомагати по-іншому: допомагаємо армії, в тому числі їжею», – розповідав Денис Мірошниченко.
У середині березня гравці «Олександрії» об’єдналися та займалися доставкою гуманітарки. Зокрема, до ініціативи приєдналися Кирило Ковалець з батьком Сергієм Ковальцем, Максим Третьяков, екс-гравець команди Артем Сітало та сам Мірошниченко. Інші прізвища не називали, проте говорили, що майже всі гравці долучилися до допомоги. Усі охочі могли допомогти їм з цим фінансово. Владислав Калітвінцев виставив на аукціон футболку, в якій мав дебютувати за клуб.
У кінці березня «Олександрія» почала проводити благодійні екскурсії базою клубу, а також організувала тренування для дітей, у тому числі для переселенців.
Президент клубу Сергій Кузьменко допоміг поліції міста отримати три нові автомобілі для патрулювання. На початку квітня клуб «Олександрія» відзвітувала про придбання матеріальних ресурсів для місцевої тероборони на суму 200 тисяч гривень.
«У територіальну оборону пішов водій клубного автобуса. Інші люди займаються волонтерством. Просто ніхто не піариться, не фотографується», – розповів головний тренер Юрій Гура.
«Рух»
Львівський клуб теж оперативно відреагував та включився у допомогу Україні. «Рух» допоміг в організації роботи гуманітарного штабу, коли президент клубу Григорій Козловський зайнявся підготовкою тероборони у Винниках.
В академії клубу прийняли дитячі команди з інших регіонів – з Херсона, Мелітополя, Одеси. Всього розмістили близько 700 осіб. Кухарі «Руху» готують їжу для переселенців, клуб допомагав з організацією гуманітарних вантажів у східні області. У клубному магазині почали продавати мерч з фразою «Русский военный корабль иди н###й», а гроші передавали ЗСУ.
Головний тренер Леонід Кучук виїжджав до Польщі, але згодом повернувся. «Я вже давно прийняв рішення, що житиму в Україні, буду її захищати і помру тут, чого б мені це не вартувало. Як і всі українці, я ховаюся у підвалах, ходжу туди й вночі», – сказав тренер.
«Наша перша команда наразі перебуває у Львові, намагаємося за можливості забезпечити їм тренувальний процес. Але це складно, тому що тут досить часто лунають сирени і нам доводиться припиняти заняття. Та ми даємо гравцям змогу тренуватися та відновлюватися. Вони постійно тут, з нами, і також чекають. Наші футболісти також готові піти на фронт та захищати нашу землю», – сказав генеральний директор Ігор Дедишин.
«Якщо ворог прийде до Львова – всі візьмуть у руки зброю і стоятимуть до кінця. В тому числі й футболісти. І тоді Путін пошкодує, що напав на Україну», – каже Козловський.
Реабілітолог «Руху» Юрій Труш організував мініфутбольний турнір, на якому зібрали 100 тисяч гривень на потреби армії.
Наприкінці березня львівський клуб створив фонд допомоги Україні. До нього долучилися не лише представники «Руху», а й інші футбольні люди – Мирон Маркевич, Іван Федик, Віктор Вацко, Дмитро Поворознюк та Михайло Кополовець. Він займається гуманітарною допомогою тимчасово переміщеним особам, реабілітацією дітей-переселенців, допомогою українським лікарням, госпіталям та військовим.
Фонд вже евакуював сотні дітей, жінок та людей похилого віку з гарячих точок України. Також організував благодійний турнір, в якому зіграло чимало професійних футболістів.
Навіть в умовах війни вдалося відкрити філію академії в Івано-Франківську.
«Чорноморець»
У перші дні вторгнення команда перебувала в Одесі, але згодом частина футболістів поїхала до своїх сімей. Легіонери, яких взимку підписали чимало, знайшли нові клуби.
«23 лютого, за день до лиха, нам повністю виплатили зарплату за січень. За добу зібрали і сказали: хто як вважає правильним — нехай так і робить. Ми всі на зв’язку. Постійно передзвонюємо. Наш чат активний, питаємо один одного, хто як, чи всі живі-здорові. Клубний лікар постійно всіх обдзвонює», – розповів Євген Паст, який перебуває в Ізмаїлі.
У квітні футболісти «Чорноморця» відвідали поранених військовослужбовців, які проходять лікування в одній з лікарень Одеси. Їм передали сувенірні набори, продукти, медикаменти та медичне обладнання. Разом з ними був Ігор Бєланов, який взяв до лікарні свій «Золотий м’яч».
«Немає єдиного місця, де перебуває команда в цей момент. Легіонери, звичайно, одразу поїхали, інакше й не могло бути. Вони виїхали з України, і добре, що більшість легіонерів зараз мають команди, можуть тренуватися та грати. А в інших футболістів думки про свої сім’ї, дітей. Гравці клубу також роблять все можливе, щоб допомогти нашим захисникам, справжнім героям України. Роблять все, щоб наблизити нашу перемогу. Зрозуміло, що в цей час футбол на другому місці, а тому кожен сам намагається підтримувати форму», – сказав головний тренер «Чорноморця» Роман Григорчук.
Сам очільник команди на Івано-Франківщині організував футбольний турнір, на якому зібрали кошти для потреб українських військових.
Генеральний директор «Чорноморця» Анатолій Місюра виступив категорично проти рішення дозволити «Динамо» та «Шахтарю» покинути Україну для проведення благодійних матчів. «У країні триває війна, ми захищаємо Україну. Весь народ об’єднався та працює на те, щоб вигнати ворога. Які можуть бути пільги? Що це за вибіркова система? Хтось має право виїжджати, хтось – ні. Давайте всіх тоді випустимо, хто хоче втекти чи виїхати», – сказав функціонер.
«Шахтар»
У перший день вторгнення бразильці команди зібралися всі разом, щоб покинути Україну – їм це й вдалося через кілька днів. Італійський тренерський штаб на чолі з Роберто Де Дзербі залишався у Києві довше за легіонерів, але теж був вимушений повернутися на батьківщину.
Іноземцям вдалося виїхати з допомогою президента УЄФА Александера Чеферіна, на якого вийшов директор «Шахтаря» з футболу Даріо Срна. Разом з ними були два гравці «Динамо» – Вітіньо та Карлос де Пена.
«Коли почали писати, що 16 лютого почнеться війна – ми були в Туреччині. Ми спілкувалися з керівництвом. Нам пообіцяли, що все буде добре, ми повернемося в Україну. Нас про все проінформують. Але коли почалася війна 24 лютого, нам сказали, що будуть щось писати. Але, на жаль, якоїсь такої допомоги нам не дали», – розповідав Георгій Судаков у перші дні.
Згодом українські футболісти «Шахтаря» долучилися до волонтерської допомоги у містах, де перебували. Зокрема, активно волонтерив той самий Судаков з Михайлом Мудриком, Віктор Корнієнко. Досвідченіші гравці евакуювалися у західні області України. Андрій Пятов та Тарас Степаненко покинули територію країни, бо мають по троє дітей. Вони приєдналися до Сергія Сидорчука в Румунії.
Фонд Ріната Ахметова регулярно допомагає з продуктами та медикаментами тим, хто найбільше потребує – надсилали вантажі в Київ та область, на Донеччину, Луганщину та в інші регіони. Звітів про допомогу багато, обсяги дуже значні. Всі компанії Ахметова разом з «Шахтарем» надали 1,4 млрд грн на допомогу Україні та українцям за 40 днів війни.
Сам президент «Шахтаря» назвав війну війною та заявив про плани віддати «усі свої сили та кошти, щоб Україна відновилася і стала сильною та квітучою країною». А перемогою для України назвав припинення бойових дій, виведення російських військ та відновлення кордонів включно з Кримом і Донбасом. Ахметов перебуває в Україні.
Генеральний директор «Шахтаря» Сергій Палкін повідомляв про загибель дитячого тренера з академії клубу.
Гірники теж відправилися в європейське турне благодійних матчів. Вже зіграли кілька матчів, провели гарні акції підтримки України. Зокрема, виходили на поле в футболках, де замість прізвищ – назви українських міст, які постраждали від агресії РФ найбільше. Форму потім продавали на аукціонах. Була красива акція, коли на заміну вийшов 12-річний хлопчик з Маріуполя, який забив переможний гол. Футболісти активно роздають інтерв’ю іноземним ЗМІ, розповідаючи правду про війну в Україні.
Помітною подією стало приєднання до команди Ярослава Ракицького, який ще на початку вторгнення розірвав контракт з «Зенітом». Про підписання угоди поки не йдеться, українець підтримує форму з «Шахтарем».
Проект «Давай, грай!» для розвитку дитячого футболу теж продовжує роботу, але лише у Львівській та Івано-Франківській областях. Тренуються як місцеві діти, так і переселенці.
Фото: «Шахтар», «Верес», «Ворскла», «Динамо», «Дніпро-1», «Зоря», «Колос», «Львів», Reuters, «Минай», «Олександрія», «Рух», «Чорноморець»
