Tribuna/Киберспорт/Блоги/Знак оклику/«Не хочу, щоб NaVi називали себе українським клубом, поки за них грають росіяни». Інтерв’ю з аналітиком кіберспорту Олександром Петриком

«Не хочу, щоб NaVi називали себе українським клубом, поки за них грають росіяни». Інтерв’ю з аналітиком кіберспорту Олександром Петриком

Про розвиток українськомовного контенту, політику в кіберспорті та післявоєнні плани.

Блог — Знак оклику
26 июня 2022, 09:30
10
«Не хочу, щоб NaVi називали себе українським клубом, поки за них грають росіяни». Інтерв’ю з аналітиком кіберспорту Олександром Петриком

Блогер Tribuna.com Валентин Юрчук записав потужне інтерв’ю з Олександром Петриком про розвиток українськомовного контенту, політику в кіберспорті та післявоєнні плани.

Олександр Петрик відомий кіберспортивний журналіст, коментатор і аналітик, успішний ютубер, у нього близько 250 тисяч підписників, і просто найрозумніший учень 4 класів Селидового.

З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України Олександр зайняв чітку проукраїнську позицію, заблокував усі відео для громадян країни-агресора та повністю перейшов на рідну мову як публічно, так і в побуті. Завдяки ньому на світ народився один із перших українськомовних кіберспортивних проектів – «Кацапське інферно», присвячений CS:GO, який зараз Петрик активно розвиває на YouTube та в Telegram

Він радо погодився поговорити про розвиток українськомовного контенту, розповів багато цікавих історій з життя і поділився власним баченням на проблеми й майбутнє нашого кіберспорту.

Відео всієї розмови – в кінці матеріалу

«Мені завжди було цікаво створювати документальну базу для історії кіберспорту»

 Як ти взагалі познайомився з відеоіграми?

– Це було ще дитинство. Десь початок 2000-х, 2001 рік. Я у своєму місті на Донеччині в комп’ютерному клубі разом із однолітками, друзями. Тоді ще була ера комп’ютерних клубів, які відкривалися у кожному, навіть маленькому містечку. У нас на тисяч двадцять-тридцять населення – штук п’ять.

Усі ходили туди грати, бо ні у кого ще не було вдома комп’ютерів. Мабуть, це моє перше знайомство з іграми. Був рік десь 2004-2005, коли ми грали у FIFA, CS версії до 1.6. Ще була GTA San Andreas.

А з кіберспортом?

Уже й не пам’ятаю. Перший LAN-турнір, на який я поїхав, був десь у 9 класі, досить в зрілому віці. Це було на «Донбас Кіберспорт Арені» в Донецьку, фінал ЛКІ Україна. У мене в інстаграмі навіть фото є з Tafa і B1ad3 з тієї поїздки.

 

Але якщо я поїхав на такий LAN турнір, це означає, що вже дивився змагання та розумів, що відбувається. Мабуть, вже тоді бачив по телебаченню трансляції матчів чи програми .

– А як почав займатися журналістикою?

– Журналістика в моєму житті з’явилася приблизно в той самий період – 8-9 клас. У нас у Селидовому (моє рідне містечко) був центр творчості, а в ньому з’явився гурток. Я туди й записався, бо журналістика – це єдине, що було мені цікаве серед усякого там малювання, вишивки, танців. Багато усього, але чомусь саме коли з’явилася вона, стало дуже цікаво. Поговорив з батьками, вони сказали: «Ну добре, іди», я й пішов.

Писали про події з життя міста, різні суспільні теми, найчастіше спорт. Шкільні турніри з баскетболу, успіхи селидівських тенісистів на регіональних змаганнях чи відкриття майданчику. А іноді писав культурні речі: про місцевих реперів чи про танцювальні й співочі колективи. Нас іноді навіть друкували у місцевому виданні – газеті «Нова зоря», здається, так вона називалася. Можна навіть знайти якісь публікації з моїм іменем.

Ще у дитинстві були ранні потяги до цієї професії. Я сам клеїв газети, вирізав статті з інших, частіше за все, спортивних. Усе клеїв на А4, обирав найцікавіше, і виходила типу моя газета під моєю назвою, яку я потім родичам по 50 копійок продавав.

Серйозно журналістикою зайнявся, вже коли поступив в університет на цю професію. Єдине, про що я писав спочатку – футбол, бо я був на практиці в газеті «Команда» й інших футбольних виданнях. Потім стало якось байдуже на нього, і з року 2012-го пишу тільки про кіберспорт.

– Як був створений твій канал на ютубі?

– Саме створив я його, коли ще був у цьому селидівському журналістському гуртку. Так вийшло, що ніхто: ані викладач, ані старші колеги просто не вміли залити відео в інтернет і опублікувати сюжет, який ми зняли. Для цього знадобився я, який на той момент був наймолодшим, але мав навички роботи з комп’ютером та інтернетом, знав, як залити відео на ютуб.

Тоді створив канал, куди залили перші випуски програми, яку знімали своїми силами. Ще свій сайт на Ucoz створили, тоді це був тренд.

Вже коли був у Києві, ходив на турніри, де знімав маленькі відео, теж усе туди заливав. Це було навіть важко назвати каналом, просто сховище для відео. Вже з часом якось трансформував у те, що є зараз.

– Як вдалося поєднати ці два захоплення: кіберспорт і журналістика?

– Це був десь 2012-2013 рік, коли я вже був на першому курсі в університеті Шевченка на журналістиці. Ми в гуртожитку з друзями просто спілкувалися, і один мій друг – Вадим, який бачив, що я багато часу приділяю перегляду трансляцій, ходив на турніри та і сам грав, запитав мене: «Чому ти не пишеш про це?».

 Ця ідея чомусь мені самому не спала на думку. Кіберспортивної журналістики як такої не було, і я сам не читав якихось новинних ресурсів. Але потім знайшов GameInside, побачив, що в Україні є сайт, на якому можна писати. Поговорив з головним редактором, і він почав публікувати мої аналітичні матеріали про різні турніри.

Це, по суті, були мої перші проби пера. Я писав, люди читали і навіть було багато коментарів. Десь підказували, які речі треба підправити, та я й сам перечитував і розумів, як зробити ще краще. Так поступово, стаття за статтею, почалася моя журналістська діяльність в кіберспорті.

–  А як узяв своє перше інтерв’ю? Яким воно було?

– Це був TECHLABS в Києві 2013-го. Я вже тоді працював на Gameinside, навіть зробив сам собі футболку брендову, щоб показати це. Спілкувався з людьми, які там працювали, питав, до кого підійти і взяти інтерв’ю. Мені сказали до Вані «Edward», бо він найдобріший, найменш ЧСВ і не відмовить.

Звичайно, я тоді дуже сильно хвилювався, але підійшов, попросив, ми записали. Вийшло, як для першого разу, непогано. Це відео досі є у мене на ютуб.

Як твоя кар’єра інтерв’юера розвивалася надалі? З ким вдалося поспілкуватися?

– Протягом своєї діяльності журналіста вдалося поспілкуватися багато з ким. Частіше за все, це були українські кіберспортсмени: і найвищого рівня, і аматорського. Навіть, коли був якийсь LAN в CyberZone: я міг взяти інтерв’ю у команди, яка зайняла третє місце, де немає відомих кіберспортсменів. Але все одно цікаво з ними поспілкуватися, бо в них прикольна історія.

Брав невеличке інтерв’ю, щоб просто розказати, хто це такі, їх підсвітити. Можливо, колись через 10 років, чувак виграє мажор, хтось знайде це інтерв’ю і скаже: «Вау, нічого собі, у нього брали інтерв’ю ще коли він займав 3-тє місце на LAN`чику в CyberZone».

Мені завжди було цікаво створювати таку документальну базу для історії кіберспорту, брати маленькі чи великі інтерв’ю. У тому числі, якось спілкувався з молодим s1mple.

Є інтерв’ю, що запам’яталися тобі найбільше?

– Насправді, мабуть, ні. Інтерв’ю для мене завжди були методом отримати інформацію. Є звісно такі, до яких я прямо дуже сильно готувався, були ґрунтовними. Пам’ятаю, коли ще працював на StarLadder, ми записували з bondik велике інтерв’ю. На той момент воно вийшло прямо вершиною моєї журналістської кар’єри.

Одне з інтерв’ю, яке я досі пригадую, було з хлопцями з Akuma, тобто досить нещодавнє. Ми його ще робили в прямому ефірі на подкасті «Респаун». Я досі його згадую, тому що воно було якимось особливим і вирізнялось. Ну і, звичайно, перше інтерв’ю я пам’ятатиму. А так більше нічого.

– А як став аналітиком?

– Насправді, сам не знаю, як так вийшло. Я постійно працював на GameInside, ходив на усі турніри в Києві, у тому числі на StarLadder, постійно там світився: стояв за спинами команд з камерою, щось документував, з кимось спілкувався, писав статті. Коротше кажучи, крутився в інформаційному просторі.

Я так розумію, Юра «strike» пішов і пролобіював мою кандидатуру, коли з’явилась необхідність в аналітиках. Мене було видно за створенням різного відеоконтенту, інтерв’ю, я писав аналітичні статті, тобто, в цілому, мав перелік навичок, який був необхідний для роботи аналітиком: ти маєш розбиратися в CS і вміти щось говорити на камеру. Тому мені дали шанс.

Саме аналітиком я став випадково. Поїхав на мінський StarLadder у 2016 році. Забив на сесію, бо мене покликали брати інтерв’ю для трансляцій і ютуб каналу StarLadder. Тобто, як найманого інтерв’юера. А по ходу турніру вже щось сталося з аналітиком: чи хтось захворів, чи когось звільнили. Треба було терміново посадити когось в студію аналітиків.

І тут згадали, що є такий пацанчик, який готовий усе проаналізувати, який шарить з цифрами, який може розказати факти цікаві. Мене посадили, і відтоді я став аналітиком.

– Як тим часом розвивався твій канал на ютубі? Як він став таким, яким його знають зараз?

– До 2017 року це був просто канал, куди я заливав свої відоси з різних турнірів, зняті прямо на хендікам. Не було розроблено якоїсь стратегії контенту чи періодичності. Щось збирало сотні тисяч переглядів, щось – сотні. Мені, насправді, було байдуже, я просто заливав, аби хтось міг подивитися.

А у 2017-му, після мейджору в Кракові, мені чомусь захотілося зробити коротеньке відео про легендарний раунд Zeus`а у півфіналі проти Astralis. Той відос на 3-4 хвилини нереально завірусився, розлетівся, і в мене було десь плюс 20 тис. підписників з нього.

Тоді я вирішив, що треба займатися ютубом серйозно, почав по троху робити контент.

– А як зародилася легендарна рубрика з фішками?

– Я навіть не знаю, не пам’ятаю цієї історії. Просто в потоці постійної генерації ідей для майбутнього контенту це була одна з них. Мені було цікаво, бо я і сам грав, а таким чином вивчав гру. Так воно й вийшло.

На той момент, мені здається, не було якогось аналогу, навіть на англомовному ютубі. Просто розкид гранат – так, але прямо якісь фішки від кіберспортсменів – такого не пам’ятаю.

– Чому робив контент саме російською мовою?

– А у нас в кіберспорті і не було контенту не російською мовою. Так воно історично склалося: коли я в 2012-му прийшов писати статті, не було куди їх писати українською, тільки російськомовний GameInside. Там би публікували й українською, але у мене якось не народилася ідея писати нею на сайт, де усе російською. Це було контрінтуітивно на той момент.

Так само, у 2016-му, коли я прийшов аналітиком на StarLadder, там були трансляції тільки російською мовою. Який контент я там зроблю українською? Так само на ютубі. На той момент, коли я починав щось робити, не було прикладів українськомовного контенту, і тому в мене навіть думки не з’явилося про те, що у цьому є сенс.

Я не мав розуміння того, як це буде розвиватися у майбутньому і навіщо взагалі робити контент саме українською, коли можна російською добитися більшої аудиторії.

«Кіберспорт – це вид спорту, який вимагає фізичної діяльності трохи інших частин тіла, ніж у футболі чи баскетболі»

– Ти постійно дивишся на матчі зі сторони. А в самого є досвід у якості кіберспортсмена?

– Насправді, майже ніякого. Я не кіберспортсмен, грав на турнірах, любительських LAN змаганнях, у тій самій CyberZone, або іноді якісь шоу-турніри на сцені, наприклад, Київ Спорт Арени. Але сказати щоб я кіберспортсмен – ні.

Я просто непогано граю, у мене 10 левел на FACEIT. Постійно катаю з різними напівпро і про гравцями чисто по фану. Такий приблизно в мене рівень гри і розуміння CS, за рахунок спілкування з безліччю кіберспортсменів, тренерів, інших аналітиків, коментаторів. Але він сформувався в мене без перебування безпосередньо на сервері чи якихось змаганнях. Це виявилось непотрібним.

 

– Якби усе ж була можливість займатися серйозно та стати кіберспортсменом, ти би взявся за це?

– Я думав про це. Якби була можливість – мабуть, так. Але в мене її не було чисто технічної: комп’ютера, інтернету, щоб нормально грати. Десь до 2017-2018 року я жив узагалі в гуртожитку, де був дуже галімий інтернет, не було місця для того, щоб поставити комп’ютер, і я міг нормально грати в CS тільки у клубах.

Щоб стати кіберспортсменом (я це чудово розумів ще на момент 2012 року, коли тільки переїхав у Київ) тобі треба грати по п’ять, вісім, десять годин на день. Коротше кажучи, це має бути твоєю метою номер один. Я, мабуть, втратив той момент, коли міг стільки часу інвестувати в CS, ще коли був у своєму рідному місті, де не було взагалі нормального комп’ютера. Тобто так, гра запускалася, але там було все дуже погано. Це я мовчу ще про інтернет Укртелеком, який був безальтернативним і на якому пінг 200 – подарунок долі.

У мене просто не було умов, щоб стати кіберспортсменом, а коли я вже учився в університеті – можливості інвестувати стільки часу, щоб постійно сидіти в комп’ютерних клубах. Я просто не для того переїздив до Києва.

–  Якось ти розповідав, що тобі пропонували стати тренером. Чому не погодився?

– Бо це теж серйозна робота, яка потребує дуже великого часу. Для того, щоб досягти у ній успіху, треба бути сфокусованим. Я не можу бути тренером, паралельно залишатися ютубером, аналітиком, коментатором. Мені просто не вистачить часу на все це, на життя і так далі.

Тому, якщо я колись вирішу стати тренером, то це буде або частина медійного проекту, або я тоді заб’ю на всі свої інші медійні проекти: поєднувати їх неможливо. Або можливо, але це буде і там і там погано. А я так не хочу.

– Тим не менш, були якісь цікаві пропозиції, на які ти міг би погодитися?

– Узагалі, ні. Але, я думаю, що якби я проявив ініціативу у цьому напрямку, то знайшов би собі місце в якійсь, для початку, академії чи команді топ-100 топ-200 HLTV. Поступово б якось розвивався. Але я ніколи цієї ініціативи не проявляв. Уже пояснював, чому наразі це для мене сенсу не має. Завжди доводиться обирати.

– До того як ти досягнув таких успіхів, були якісь інші заняття, з якими ти хотів би пов’язати життя?

– Ну, в супермалому дитинстві я мріяв стати футболістом. Навіть шість чи сім років ходив на футбол, але потім в мене була травма ноги і, як результат, у житті з’явився кіберспорт. А так, мабуть, більше ні. Десь після того як зникло серйозне бажання грати в футбол, у мене в житті з’явилися комп’ютерні ігри, журналістика. Якихось альтернативних ідей не було.

Тому, якби я не був кіберспортивним ютубером чи журналістом, був би просто спортивним. Скоріш за все, футбольним чи тенісним, щось таке.

 

– Як протягом життя до твого захоплення кібером ставилися батьки?

– Звичайно, їм не подобалося, що я граюсь пізно, і звичайно, вони мені казали що заробити комп’ютерними іграми на життя неможливо. Але, коли почав заробляти, у них змінилася думка. Зараз вони мене підтримують повністю. В принципі, вони й до цього підтримували, просто слідкували за дисципліною, щоб я спав по ночах, а не грався.

– Кіберспорт – це спорт?

– Це питання в наукову сферу. Я зараз якраз аспірант, пишу диплом, і цим питанням дуже детально займався. Є безліч досліджень, які це питання або частково, або повністю намагаються вирішити.

У поняття спорт є 7, іноді виділяють 9, параметрів, які дозволяють якісь активності називатися спортом. Кіберспорт підходить за більшістю з них, тому він є спортом. Найбільш дискусійними і спірними є параметр фізичної активності і того, наскільки регламентованим, організованим та регульованим є вид спорту. І саме відсутність якоїсь світової федерації, яка усе б контролювала, регламентувала – це створює одну з перепон на шляху до повного й безапеляційного визнання кіберспорту спортом.

Щодо фізичної активності, цей параметр не те щоб повністю не підходить, він є спірним. Фізична активність, безумовно, є: це витривалість, концентрація. Тобто, не питання сили, потужності. Кіберспорт – це вид спорту, який вимагає фізичної діяльності трохи інших частин тіла. Не тих, що вимагають у футболі, баскетболі чи якихось інших видах спорту.

Я вважаю, що кіберспорт – це на сто відсотків спорт. Ця невідповідність якимось науковим стандартам визнання його спортом це нормально, тому що є вже багато всесвітньо визнаних видів спорту, у яких також є спірні питання щодо цих пунктів. Той самий дартс, шахи, ще безліч видів спорту, у яких немає федерацій, але вони все одно визнані спортом всесвітньо. Тут для мене жодної дискусії немає, і я вважаю, що будь яка людина, яка достатньо розуміє, що таке кіберспорт і спорт, не може сумніватися, чи варто вважати кіберспорт спортом. Тут все однозначно.

«Virtus.Pro також є частиною політики російської федерації»

– Були якісь плани, що зруйнувало повномасштабне вторгнення росії?

– Звичайно, планів було дуже багато, але не сказати, що я від них повністю відмовився. Просто трохи відтермінував через усі ці події.

В планах у мене було просто розвивати далі свій ютуб канал, запускати якусь стрімінгову частину діяльності. Для цього я собі планував закупати різне обладнання, але поки до цього не дійшло. Частково, може, бо перший стрім я все ж зробив.

Зруйнувало вторгнення, мабуть, мої плани позакіберспортивні. Звичайно, ніхто не планував знаходитися постійно під небезпекою в Україні. Хотілося поїхати кудись у відпустку, на якісь турніри, той самий мажор. Але, звичайно, усе це стало неможливим. 

– Тоді розкажи, як для тебе взагалі розпочалася війна?

– Перші дні, звичайно, був шок, нерозуміння. Я не військовий експерт, але все ж дотримувався думки, що повномасштабне вторгнення малоймовірне. Та в результаті, воно сталося, і сталося трохи неочікувано. Довелося орієнтуватися по ситуації.

Ми вирішили на перші дні виїхати з Києва, тому їх провели в екстренному зборі речей, у заторах на виїзді з міста, у пошуках місця проживання. Ночували в друзів у різних містах, потім знімали житло на заході України, а нещодавно повернулися в Київ. Сподіваємося, що більше не треба буде виїжджати.

– Ти спілкувався з кимось із своїх російських колег? Що вони казали?

– Саме з кіберспортивних діячів, усі, з ким я спілкувався, були в такому самому шоці, як і я. Безумовно, ніхто з них не говорив, що ми всі на це заслуговуємо чи ще якісь жахливі речі. Більшість із них висловлювали підтримку, бажали, щоб це усе поскоріше закінчилося і щоб нічого поганого не сталося.

В особистій переписці зі мною, звичайно, засуджували агресивні дії російської федерації. Але сказати, щоб я з багатьма спілкувався – ні. Може, до десяти людей, з якими я мав особливо близький контакт. Українці, які перебувають за кордоном, теж писали, та й не тільки українці. Багато хто з кіберспорту просто цікавився як справи, чи не прилетіла ракета в мій дім і так далі.

– Як вважаєш, чи слугує виправданням ігноруванню війни той факт, що росіяни просто «бояться» висловитись?

– Якщо чесно, то для нас, українців, це вже не може бути ніяким виправданням. Я давно забив намагатися пояснити щось там комусь в росії. Розумію ситуацію, в якій вони опинилися, але, скажімо так: мені байдуже на неї. Тому що ситуація, в якій опинилися саме ми – набагато гірша, і хвилювати мене має виключно вона і її вирішення.

Я не знаю, як досі той самий ceh9 спілкується з росіянами, намагається їм щось донести. Так само Міша «Kane», Даня «Zeus» – не знаю, звідки в них стільки витримки. Я вже просто забив на всіх росіян, ігнорую їх, бо не хочу травмувати самого себе, забирати енергію на те, щоб комусь там щось донести.

Найкраще їм усе пояснюють наші хлопці і дівчата, які зараз в ЗСУ. Вони ліпше за усіх донесуть їм ту інформацію, яку треба засвоїти.

– А як щодо думки, ніби кіберспорт має залишатися територією «поза політикою»?

– Та те, що і кіберспорт, і спорт «поза політикою» – це усе пропагандистські штампи, які використовуються тоді, коли їх вигідно використовувати. Коли є якісь проблеми, то кіберспорт – це політика, коли це незручно – кіберспорт у нас «поза політикою». Ті, хто досі говорять цю фразу, вони просто не розуміють, що відбувається. Їм просто хтось колись сказав її, вона припала до душі і тепер використовується кожен раз, як щось не подобається. От і все.

А загалом, і кіберспорт, і спорт – вони завжди були частиною політики. Кіберспорт трохи менше, в основному все ж таки якийсь великий спорт. Вони завжди використовувалися як інструмент політиків. Можливо, хтось колись пробував зробити навпаки, але, як ми бачимо, це неможливо.

Навіть на прикладі тієї самої росії. Кіберспорт в них теж став частиною політики, спробами влади впливати юне покоління. Вони зрозуміли, що цільова аудиторія кіберспорту – молодь, і якщо хочуть на неї впливати, то мають робити це через нього.

Тому, ті самі Virtus.pro просто доносять прокремлівські меседжі і майже копіюють методичку російських медіа щодо того, що треба говорити. Вони є рупором, який все це лайно на російську молоду аудиторію поширює. По суті, вони так само є частиною політики російської федерації.

– Як гадаєш, чому український кіберспорт постійно був так тісно пов’язаний з російським? Можна було якось уникнути цього?

– Я думаю, якби цього і могли уникнути, то це треба було робити на якомусь початковому етапі кіберспорту, коли він тільки зароджувався. Коли це об’єднання українського й російського сталося.

Треба розуміти, що кіберспорт, на відміну від того ж футболу, набагато молодша сфера. Років 40 тому його навіть і близько не було, може, 30 років тому тільки почав зароджуватися. Вже 20 років тому, коли десь на рівні LAN існували турніри, у нас просто не було можливості інтегруватися кудись в європейський кіберспорт. Візове питання – не так легко переїхати, економічне питання – треба грошей, щоб приїхати в ту Європу. Тому звісно, особливо враховуючи пострадянське минуле і усю ту пропаганду, спільний інформаційний простір України й росії, не можна було цього ніяк уникнути.

Звичайно, український кіберспорт у першу чергу намагався інтегруватися з російським: наші команди почали їздити на турніри до них, вони – до нас. З появою інтернету почали з’являтися спільні праки з росіянами, новинні портали, контент. Утворитися саме українському кіберспорту, можливо, і вдалося б, але для цього була потрібна якась неймовірна ідея та ентузіазм, яких тоді ні в кого не знайшлось.  Тому, усе абсолютно логічно витікає з географічних, геополітичних причин. Російський і український кіберспорт просто разом розвивалися, з однієї пісочниці, скажімо так.

Зараз у нас є унікальна можливість. Нарешті є все для того, щоб піти від російського кіберспорту назавжди в іншому напрямку: відкриті кордони з Європою, чудове інтернет з’єднання з Європою, потужні інформаційні майданчики і відомі постаті, які можуть рухати це все у більш правильному напрямку. Зараз у нас найкраща можливість деінтегруватися і розірвати ці зв’язки з росією, тим паче, враховуючи війну й небажання українців хоч щось спільне мати з тією країною.

– У тебе зараз немає відчуття шкоди за те, що до 24 лютого працював для російської аудиторії?

– Звичайно, є. Але якби ж я розумів тоді щось, вже після 24 лютого стало все більш зрозуміло. Зараз важко, мені особисто, не те що робити контент чи працювати російською мовою, а й просто розмовляти у побуті. До цього я 26 років життя так і робив, бо виріс на Донеччині в російськомовній родині та оточенні.

Зараз все повністю змінилося. Трохи шкода, але знову ж таки, вибору у мене особливо й не було.

 

– Багато хейту вилилося на тебе через твою позицію? Скільки людей відписалося від соц. мереж?

– Звичайно. Це був найбільший відтік підписників за весь час у мене, абсолютно прогнозовано й очевидно. Ще там перші тижні, місяць війни, я теж намагався комусь щось донести, але прийшов до висновку, що це занадто деструктивно для мене самого і забирає забагато сил. Можливо, на когось я зміг вплинути в ті часи, я багато з ким переписувався в інстаграм. Але потім просто втомився від усього цього і зрозумів, що краще буду інвестувати сили в розвиток українського кіберспортивного контенту.

Відписалося багато: і в телеграмі, і в інстаграмі. Єдине, що в твіттері додалося підписників. Я не знаю, як це працює. Це, мабуть, найбільш українська мережа й найменш російська, тому підписників стало більше. Чи багато хейту? Так, багато, але я з ним впорався. Це було неважко, іноді, навіть, кумедно. Перли такі писали – це неймовірно смішно, я навіть виставляв такі у себе в соц. мережах.

Досі пишуть росіяни, але частіше за все, зараз бачу повідомлення від казахів. Вони ж типу тут узагалі ні до чого, але страждають, бо не можуть дивитися Петрика. Просто нічого не розуміють. З одного боку, мені їх шкода, а з іншого – вони мають розуміти, чому це відбувається. Можливо, це і їх змусить замислитись над тим, чи не варто казахською мовою контент розвивати.

Зараз, коли пройшло вже понад сто днів війни, хейту стає менше. Все більше заблоковано людей, відео у мене на каналі заблоковані для росії взагалі усі: і нові, і старі. Там більше всього підписників, але найменше хейту, бо вони просто не можуть знайти відео й не знають, що воно взагалі вийшло. Коротше кажучи, я для них перестав існувати в інфопросторі.

В інших соц. мережах ще щось пишуть, але з кожним днем їх стає все менше й менше. Я усе більше від них віддаляюсь, тому що роблю контент, який вони не можуть зрозуміти. І мені ця тенденція подобається.

– Після повного переходу на українську мову на твоєму основному каналі, не був розчарований зменшенням кількості переглядів? Думаєш, це тимчасово?

– Та насправді, я задоволений від тієї кількості переглядів, яка в мене є. Я знаю як працює ютуб і думав, що все буде набагато гірше. Очікував, що він подумає, ніби у мене взагалі пішло щось не так з контентом і його не варто рекомендувати. Але зараз там по 20-30 тисяч переглядів, і це, як для українськомовного кіберспортивного ютубу, який майже ніхто ніколи не розвивав – взагалі топчик. Я задоволений тими цирфами, які у мене зараз є.

Так, звичайно, перегляди стали меншими, але я знаю, що якщо продовжу розвивати ютуб, то вони будуть зростати. Аудиторія, та яка є – вона суперкайфова, позитивна, привітна, підтримує. Для неї приємно працювати, бо вона рідна і своя. Тож перегляди мене взагалі не хвилюють.

Звісно, через те, що їх стало менше, я почав заробляти менше з ютубу, але якось думати про заробіток взагалі не хочеться. Гроші зараз це не найголовніше.

«Під час війни українськомовне – майже все русофобне»

– Як з’явилася ідея створити «Кацапське інферно»?

– Це десь перший-другий тиждень війни. Ми були в жахливому емоційному стані, не розуміли, що відбувається, що буде далі й мислили, в якому напрямку рухати свою діяльність, що потрібно зараз розвивати.

Тому ми з моєю дівчиною – Діаною, прийшли до висновку, що майбутнє, безумовно, за українськомовним контентом, і робити його російською мовою – це шлях в нікуди. Вона також журналіст, ми познайомилися, коли я вчився в університеті, у гуртожитку. 

Ну і дійшли до висновку, що в нашому кіберспортивному ком’юніті не вистачає якогось ресурсу, де українці могли б себе почувати як удома. На той момент ти заходиш в інтернет, хочеш подивитися щось про кіберспорт – у тебе є тільки російськомовні джерела, якийсь смердючий cybersport.ru, або, не менш смердючі телеграм канали, де пишуть слово «спецоперація».

Це, особисто нам з Діаною, здалося максимально жахливим, і ми вирішили створити якийсь проект, який чітко об’єднає українську аудиторію кіберспорту, виокремить її серед російської і створить комфортний закуточок, де можна отримувати адекватну інформацію, у тому числі, про досягнення українських кіберспортсменів. Як мінімум, про CS, бо ми цікавимось саме ним.

Ну і почали розвиватися, по троху рухаємося уперед. Думаю, в майбутньому буде ще багато цікавих проектів. Треба якось стабілізувати власне життя, наскільки це можливо, стабілізувати вихід контенту і все буде круто.

– Чому в проекту саме така назва?

– Ми думали над назвою, довго думали. Нічого краще на гадку не спало, «Кацапське інферно» здалося максимально дзвінкою, влучною назвою, яка ідеально описує ідею проекту.

Для кацапів – це інферно. «Інферно» з англійської – це пекло. Не сказати, що у нас там узагалі русофобський концепт, але під час війни, українськомовне – майже все русофобне. Неможливо в нас зараз бути не русофобом.

Може, коли настануть кращі часи, росія зникне й усе буде добре, зробимо якийсь ребрендинг. Але наразі, назва актуальна й влучна. Сподіваюсь, більшості українців вона зрозуміла.

– Після створення цього проекту, були люди, які пропонували свою допомогу?

– Дуже багато людей написало. Ми зараз активно працюємо з модераторами «із народу», із хлопцями, які з першого дня відгукнулися й запропонували допомогу з графікою, текстами, постами, новинами. Багато з ким спілкувалися, і ті, хто продемонстрував найбільшу відданість ідеї, працюють з нами досі.

У нас є міні команда, з якою ми робимо зараз ту кількість контенту, яку можемо в умовах цієї команди. Я сподіваюся, що в майбутньому, після перемоги, ми будемо розширятися, знайдемо постійних спонсорів, зможемо монетизувати це все і таким чином розвивати, щоб проект ставав дедалі якіснішим, з’являлася якась цікава інформація, унікальний контент. Коротше кажучи, рухати цю ідею можна в різні сторони, треба тільки сили й організації.

– На даний момент на каналі «Кацапського інферно» вже налічується 5 різних рубрик. Плануєте запускати ще щось?

– Щодо «Кацапського інферно» на ютубі, то там ми зараз на етапі, коли просто тестуємо усілякі рубрики, робимо абсолютно різне й дивимося на реакцію глядачів. Намагаємося нащупати те, що є найбільш необхідним українській кіберспортивній аудиторії.

Куди нас приведе цей творчий потік і думка в майбутньому – важко сказати. Якихось конкретних планів нема. Прийшло натхнення – протестували – опублікували. Поки що це все на ентузіазмі робиться і плани по новим рубрикам відсутні.

– Окрім вас, хтось іще зараз займається розповсюдженням українськомовного контенту? Можеш порадити від себе, де варто слідкувати за кіберспортом?

– Я радий бачити велику кількість інфлюенсерів, які так само, як і ми, зробили абсолютно логічний крок на зустріч українському контенту і взялися за місію сформувати та розвинути його до більших висот.

Відмітити в першу чергу треба, мабуть, дотерів: v1lat, bafik, той самий olsior, який перейшов на своєму твіч каналі на українську і створив у телеграмі проект «Панго з Джавеліном». Там концепт близький до «Кацапського інферно», але робиться по своєму. На теренах ютубу, на жаль, нікого й не пригадаю.

Також, безумовно, треба відмічати студії: WePlay, Maincast, які роблять українськомовні трансляції у себе на твічі та ютубі.  В CS є той самий «уХо», який у себе в телеграмі, твіттері пише. Загалом, ще багато хто публікує українською мовою, але прямо щоб був якийсь великий проект, такого поки нема. Усе тільки зароджується.

– На твою думку, українці, які робили усе життя контент російською, повинні переходити на рідну мову?

– Якщо вони цього хочуть – то так. Це, я думаю, очевидна думка. З приводу того, чи вони повинні. Особисто я переконаний, що так. Не з точки зору, що їх треба примушувати робити те, що не подобається, чи що їм не комфортно.

Я просто не бачу сенсу українцям робити контент російською, тому що виникає одне питання: для кого? Хто його буде дивитися і яка мета розвивати для українців канали російською мовою зараз, куди це все приведе?

Я зі свого досвіду можу сказати, що в кіберспорті російськомовний контент формує від 60 до 70 відсотків саме російської аудиторії, які на якусь твою проукраїнську думку скажуть, що ти шматок лайна, ти нічого не розумієш, ти нацист і так далі. Який сенс після початку повномасштабного вторгнення формувати довколо себе цю абсолютно нелояльну і на сто відсотків ворожу аудиторію – я не розумію.

Тут справа навіть не в місії розвивати українськомовний контент. Окей, не хочете робити контент українською – робіть англійською, португальською, це дуже популярні мови. Не володієте ними – тоді нічого не залишається окрім того, щоб робити контент російською, для людей, які абсолютно до тебе ворожі, непривітні, які навіть не принесуть грошей, якщо ти не будеш рекламувати для них якісь казино чи російські бренди. Тоді це вже зрада і з такими людьми я навіть спілкуватися не хочу.

Більшість з тих, хто має проукраїнську позицію і створюють контент російською, вони розуміють свою межу. Сподіваюсь, українські контентмейкери зрозуміють, що вони рухаються в нікуди, поки працюють російською.

– Чого зараз не вистачає наразі на просторах українського кіберспортивного контенту?

– Та багато чого, насправді, у нас не так багато контенту, не так багато різноманітності. Щоб українці дивилися українськомовний контент, йому треба вигравати конкуренцію у такого самого російськомовного. Треба, щоб люди переставали дивитися умовного Buster і дивилися якогось українського стрімера. Треба, щоб цей стрімер робив контент, який би зацікавив глядача більше.

Конкуренція – це найголовніше. Будь який контент українською мовою зараз необхідний просто тому, що треба вигравати конкуренцію за увагу українського глядача. За увагу підлітків та дітей, які заходять на ютуб, і їм в рекомендації вибиває всякі російські канали. Будь який українськомовний контент зараз навагу золота, особливо від якихось потужних контентмейкерів, та й від інших теж. Тобто, чим більше буде пропозицій, тим легше буде вигравати конкуренцію, тим більше буде глядачів і тим краще буде для української кіберспортивної аудиторії.

– Можеш дати якусь пораду тим, хто хоче, але не може наважитися розпочати власну діяльність?

– Насправді, тут нема чого боятися. Можливо, це вже я супердосвідчений, не розумію емоцій контентмейкерів, які тільки починають. Але ви нічого не втратите, якщо опублікуєте якесь відео, або запустите стрім. Це гірше вам точно не зробить, проте ви, як мінімум, спробуєте. Потім подивитеся і як глядач оціните, що ви могли б зробити краще. Таким чином, почнете розвиватися.

Головне – почати, аналізувати і робити контент кращим хоча б для самого себе, щоб самому було цікаво дивитися. Раніше, до вторгнення, я іноді заходив на свої старі відео (зараз я не можу цього робити) і навіть відкривав для себе щось нове. Я показував фішки, які вже забув, і мені було справді цікаво дивитися.

Тому самоаналіз, постійне вдосконалення – то є шлях до успіху на будь-якій медійній платформі, в кіберспорті чи поза кіберспортом. Коротше кажучи, пробуйте, не бійтесь.

 

– Окрім усього цього, ти ще й коментуєш матчі українською. Був досвід коментування раніше?

– Небагато, але було. В принципі, робота аналітика досить близька до коментатора, і ти завжди поруч з ними тусуєшся, постійно їх слухаєш. Тому розуміння, як це робити в мене є і воно навіть не замилене, бо я усе життя спостерігав за цим зі сторони, розумів, як я б зробив краще, чого не вистачає коментуванню. У цьому плані, думаю, в мене досвіду достатньо.

– Тобі, як людині, що усе життя спілкувалася російською, не складає якихось проблем коментування українською?

– Я в побуті спілкувався російською весь час, але при цьому класно вчив українську в школі, класно спілкувався в університеті й спілкуюся досі, на аспірантурі. У мене було у гуртожитку багато людей українськомовних в оточенні. Тому в мене немає такої мовної проблеми, як, наприклад, в якогось Дані «Zeus». Я не чув як він колись розмовляв українською взагалі. Підозрюю, що у нього, як у людини з Харкова, не було якогось українськомовного оточення, в якому він міг би розвинути своє вільне володіння мовою.

У мене такої проблеми не було, я ж типу професійний журналіст і з мовою взагалі все супер. Той факт, що я перейшов на українську в побуті, допоміг нівелювати якісь неточності й русизми. Саме перехід в побуті допомагає тобі пригадати найбільш часто вживану лексику. Чим більше ти спілкуєшся – тим легше тобі стає.

Зараз вже мені російською мовою важче спілкуватися, ніж українською, я позабував деякі слова. Інколи спілкуюся зі своїм другом дитинства з Москви і мені тяжко це робити. Уже, це тільки три місяці пройшло. Усім рекомендую переходити в побуті на українську, і ви защебечете дуже швидко й вільно.

«Топовий кіберспортсмен Саша «s1mple» доносить не досить правильні наративи у світ»

– Українська організація NaVi зайняла чітку проукраїнську позицію, однак, в усіх їхніх складах досі переважну частину гравців складають росіяни. Як ти вважаєш, чи мають вони кікнути усіх росіян і чи можуть вони це зробити?

– Наскільки я зрозумів, якщо вони кікнуть усіх росіян – то закриють клуб, він просто не зможе існувати. Чи хочу я, щоб існували NaVi? Так, хочу. Якщо вони ставлять питання саме так, то вони вимагають лояльності до себе в ньому. Особливо враховуючи те, що я знаю безліч людей з NaVi, і вони всі проукраїнські. Ми бачимо позицію клубу і те, що вона також проукраїнська, але при цьому всі розуміємо, що це неприпустимо, коли в українському клубі грають росіяни.

Я не знаю що робити з цим парадоксом, чесно. І не знаю, як взагалі NaVi далі планують існувати, бо зараз їх хейтять і в Україні, і в росії. Вони зайняли таку позицію, яка і для одних, і для інших є недопустимою. Не знаю, що їм робити, і просто сподіваюся, що поступово, може, до кінця року, більшості своїх росіян вони позбудуться і зможуть вільно сказати: «Ми – українці, росіяни йдіть гуляйте, ми не хочемо мати з вами нічого спільного».

Я не знаю, що робити з ними, я не хочу за них вболівати, слідкувати, я не хочу, щоб вони називали себе українським клубом, допоки в них є росіяни в складі. Найголовніше, що вони все це розуміють теж. Просто боряться за те, щоб їх клуб вижив і якось поступово вони його трансформували. Не знаю, скільки на це їм потрібно часу, важко відповісти.

– Ти був радий кіку boombl4?

– Та звичайно, кожен кік росіянина буде святом для будь якого українця. Особливо, коли вони після того взяли Вітю «somedieyoung» (sdy – прим.) – це рішення, від якого вони відмовлялися безліч разів за свою історію, а зараз вирішили усе ж дати шанс. Тому цьому я особливо радий, бо чесно, не дуже хотів щоб вони взяли якихось там казахів buster чи qikert. Я більше хотів, щоб вони взяли наших.

Не те щоб я там мав щось проти Казахстану, я просто більше топлю за Україну і хочу щоб саме українці грали в NaVi. Тим паче такі українці, як Вітя, які не подають в ком’юніті якихось проросійських наративів, з чіткою українською позицією, які справді є патріотами й усіма своїм діями показують саме це. А не публікують в інтернеті такі двоякі заяви, як наприклад, Саша s1mple.

Тому, звичайно, я зрадів, коли кікнули bombl4. Хочу щоб кікнули ще й інших росіян, навіщо вони там.

 

– Якщо з Perfecto усе ще приблизно зрозуміло, то що думаєш про позицію Electronic та його дружини? Чи не варто було кікнути його услід за капітаном?

– Звичайно, ми би всіх кікнули, вже хоч зараз. Питання в тому, кого брати, і в тому, про що казав Хаос: виживання клубу. CS:GO склад – найголовніший у клубі, на ньому все тримається. Якщо він розвалиться, то це буде кінець для NaVi. Так каже Хаос, є люди, які стверджують, що усе це маячня. Я не шарю, в бізнесі не експерт, тому просто цитую людей.

Отже, як патріот України, як вболівальник NaVi з України, я звичайно хотів би, щоб кікнули Electronic, і того самого Perfecto, бо в принципі, їхня публічна позиція не відрізняється майже ніяк. Що стосується реальності, то по факту, це була б занадто руйнівна дія, яка мала б жахливі наслідки для клубу. Так каже знову ж таки Хаос, мені важко це оцінити. Я можу зрозуміти його аргументацію, можу зрозуміти аргументи інших людей. Поки що не маю чіткого розуміння цієї ситуації, на жаль.

– У тебе був певний конфлікт з s1mple у твіттері. Що думаєш про те, що найвідоміший гравець світу, родом з України, ставить під сумнів думку, що позиція має бути публічною?

– Наскільки я розумію, на жаль, суперпопулярна людина в світі – українець Саша «s1mple», мабуть, погано вчився в школі, чи ще щось. Очевидно, що в нього є спаплюжене російськими наративами уявлення про реальність, історію України, і про події, які відбуваються навіть зараз. Він хороша людина і любить Україну, але просто під впливом російської інформації у нього сформувалося не зовсім правильне розуміння того, що відбувається. Тому ми чуємо від нього ці наративи.

Він наче і розуміє, що треба підтримувати Україну, але не розуміє, що своїми діями робить їй гірше. Бо по суті, ще коли вчився в школі, вже був кіберспортсменом топового рівня. Хто його знає, хто був у його оточенні, хто з ним спілкувався, пояснював. Він усе життя грав з якимись росіянами в складі, тому можна зрозуміти, чому так. s1mple постійно під впливом інформації з росії.

Так склалося. Це дуже сумно і я сподіваюся, що йому хтось пояснить, що відбувається, хтось відкриє джерела українські, він щось переосмислить, змінить свою думку і перестане грати на боці росії в оцих інформаційних війнах. Я впевнений, що він це робить не спеціально, він не якийсь там агент кремля. Саша українець, який не до кінця розібрався в усіх подіях, бо він, блін, геймер, який постійно грає в CS.

Ось так, на жаль, топовий кіберспортсмен доносить не досить правильні наративи у світ.

– Як гадаєш, чи доречно зараз узагалі українцю вболівати за «Народжених перемагати»?

– Думаю ні, в жодному разі. Поки там грають росіяни, тим паче росіяни, які публічно нічого не сказали, не засудили. Ну як не сказали, у них були сторіс в інстаграм «Будь ласка, не воюйте», «Мир» і рукостискання між росією та Україною. Це всі їхні заяви. Для українців, по суті, це дорівнює тому, що у них немає публічної позиції.

Тому, на жаль, я думаю, що українцям зараз вболівати за NaVi – це неприпустимо. Вони можуть вболівати за окремих гравців: за Вітю «sdy», Валеру «b1t», Сашу «s1mple». Але за команду – це неприпустимо.

У нас навіть міністр спорту Гутцайт заявляє, що українські спортсмени в усіх видах спорту будуть бойкотувати турніри, де грають росіяни і білоруси. Тобто, навіть проти росіян і білорусів на змаганнях українці грати не будуть, а тут ситуація, коли вони грають з ними в складі. Тому це абсолютно неприпустимо.

Я засуджую це. Розумію, що NaVi важко від цього відмовитися, але при цьому вболівати за них зараз не бачу моральної можливості. Хай кожен вирішує для себе, у мене позиція така.

– У нас є альтернативи – інші українські команди з CS:GO? За ким би ти порадив слідкувати?

– На топ рівні їх нема. Це, мабуть, найприкріше. Дві найкращі українські команди наразі це B8 та EC Kyiv. Вони в топ-100 світу входять, але зазвичай, ми їх не бачимо на топових змаганнях. Проте, можемо їх підтримувати на змаганнях тір-2 тір-3 рівня, вболівати за них там. Це, мабуть, зараз для українського вболівальника CS є найкращим виходом, бо таким самим чином ви допомагаєте розвиватися цим клубам і допомагаєте пробиватися в топ.

– Чи стане українських команд більше після перемоги?

– Складне питання, воно залежить від величезної кількості факторів. У нас в Україні є досить гравців, але немає нікого, хто може створити умови, аби у нас були українські команди. Все залежить від того, чи будуть з’являтися організації, чи буде економічна можливість створення, розвитку, виживання. Бо хто його знає, що у нас буде з економікою після перемоги та чи буде до кіберспорту взагалі.

Дуже хотілося б, щоб у нас була проєвропейська тенденція. Щоб якомога більше українських гравців грали з європейцями у складі, як той самий Woro2k в Mad Lions, sdy був разом з ним раніше. Мені здається, зараз відкриті всі дороги туди. Якщо вже в Україні немає можливості створити команду і пробитися з нею в топ, то шукати варіанти в Європі, вчити англійську, досягати успіху там.

– Чи достатньо санкцій введено зараз у кіберспорті? Адже фактично, все що ми маємо – це заборона кільком клубам грати під своїми тегами.

– Та нема санкцій взагалі. Жодних санкцій проти росіян я не бачу. Більше того, кіберспортивне ком’юніті поза Україною настільки добре, що навіть не бачить у цьому необхідності. Вони підтримують росіян і не засуджують факт їхньої участі. Кіберспорт настільки молода індустрія, що тут просто не сформувалося ще розуміння правильності усіх цих дій. На жаль, український голос в світовому кіберспорті не достатньо потужний, щоб донести причини того, чому це має відбуватись.

Тобто, у футболі в нас є Зінченко, який говорить на весь світ, в нас є Ярмоленко, збірна. У нас в багатьох видах спорту є люди, ті самі Клички, Шевченко, які говорять на весь світ, що відбувається, і пояснюють, чому важливо не пускати росіян і білорусів на змагання. У кіберспорті таких людей просто нема. Цим голосом мали б стати NaVi, але як вони скажуть це, коли в них самих росіяни в складі.

На жаль, в кіберспорті санкцій проти росії майже нема. Вони тільки заборонили грати Virtus.Pro і розвалили Gambit, а все інше як було, так і є.

– На початку березня була інформація про те, що УЄФА дозволить неросійським футболістам російських клубів в односторонньому порядку розривати контракти, підписуватися у інші клуби та продовжувати кар’єру там. Є нюанси, але багато іноземних гравців справді залишили російські клуби та вже зараз грають в інших командах.

Чи не мав би хтось у кіберспорті так само «вписатися» за неросійських гравців російських клубів? Адже ті самі Virtus.Pro відмовляються віддавати безкоштовно buster та YEKINDAR, тим самим не даючи талановитим хлопцям розвиватися далі.

– Організаційна структура, яка формувалася у футболі сотні років, дозволяє їм це робити. Усі ті федерації, які є в росії, в Україні, чи інших країнах світу так чи інакше пов’язані з УЄФА, ФІФА. Не пам’ятаю до кінця, як там все це працює. Коротше кажучи, вони є частиною механізму.

 

У кіберспорті такого немає, тому що він – це один великий глобалізований світ, де всі разом грають. Кіберспортивні організації, які є як в росії так і в Україні, вони не мають впливу на топовий рівень змагань. Є може дві організації, які в теорії, могли б допомогти врятувати buster та YEKINDAR з Virtus.Pro – це або CSPPA, тобто об’єднання гравців, або ESIC, в потужність і ефективність якої я дуже сумніваюсь.

Тому тут повна безвихідь. По факту, Virtus.Pro можуть бути зареєстровані десь там на Кіпрі чи на якомусь офшорі, і розірвати контракт з ними, як з російським клубом, буде неможливо. Я думаю, що так це і є. Усе дуже складно, нереально, тому єдина надія на те, що хтось просто викупить контракт, як це сталося між Cloud9 та Gambit.

«B1ad3 – найрозумніша людина в Counter-Strike у світі»

– Цікавишся чимось, окрім кіберспорту?

– Окрім кіберспорту цікавлюсь... Тільки воєнною тематикою, конкретно зараз. А взагалі, дивлюся найважливіші матчі футбольної збірної, якихось наших клубів. Не сказати, щоб я там фанат футболу. Олімпійські ігри дивився останні, коли в наших були шанси на медаль. А так не сказати, що у мене є якісь ще суперінтереси.

– А у кіберспорті слідкуєш за чимось іще, якщо не CS:GO?

– Дуже рідко за FIFA, особливо коли наші десь грають. Іноді на якісь найбільші змагання з Valorant заходжу, чисто оцінити масштаб і подивитися, що там, як. Жанри MOBA мені не цікаві.

– Чому саме Counter-Strike так припав тобі до душі?

– Це з дитинства просто: у що грав, у те й влюбився. В мене тоді було три гри найпопулярніших: FIFA, яка була на той момент, CS, який був на той момент, і GTA San Andreas.

Тобто це історично, з дитинства. А зараз вже настільки занурився в усі ці теми, що мені інше й не цікаве.

– Ти неодноразово казав, що в Україні є багато талановитих гравців. Можеш сформувати склад з CS:GO, здатний виграти мейджор, беручи до уваги тільки українців?

– Думаю, так. У нас є s1mple і b1t, які будуть сто відсотків. Найголовніше, у нас є b1ad3. Це взагалі найрозумніша людина в Counter-Strike, думаю, у світі. Мені здається, він і є головною причиною, чому NaVi досягли тих висот, які в них є. Безумовно, там усі свій вклад зробили, але b1ad3, мені здається, є найголовнішим творцем усього.

 

В українських командах вистачає людей, в яких можна повірити і які, отримавши знання від того самого b1ad3, зможуть грати на топовому рівні. Тут кого не візьми: і з тих самих B8, і з ексскладу Akuma, і з EC Kyiv, і в нас був склад Hellraisers, переважно з одеситів, який, на жаль, розпався, і його гравці зараз вільні агенти. Ті самі NaVi Junior: hedtr1ck, fear. Клепати можна що завгодно.

Щоб все це запрацювало, нам треба s1mple – як AWP, b1t – як головний убивця. Нам треба капітан. Нехай це буде 7oX1C з колишніх Hellraisers, який, на жаль, лівнув у Valorant. З B8 я би взяв kr1vda – молодий вбивця з нереальним аїмом. З EC Kyiv я б, мабуть, якогось uQlutzavr додав в цей склад. Повірив би у пацанів, вони б розвалювали всіх і вся зі знаннями b1ad3.

Я думаю, що це на рівні фантазії можливо. Там ще є Даня hedtr1ck, не треба забувати також. Також alex666, Woro2k, sdy, той самий fear. Та byr9 можна теж брати на капітана спокійно, він уже стільки років у EC Kyiv грає. Того самого j3kie з Iron Branch, Kvem звідти ж – суперперспективний. Їм просто усім треба дати ці знання, час і шанс – будуть нічим не гірші за гравців, які зараз в NaVi.

– А якою буде твоя п’ятірка кращих гравців прямо зараз, якщо не обмежуватися українцями?

– s1mple і b1t, я думаю, точно входять в цю п’ятірку. Обов’язково також ropz. Конкретно зараз я б додав іще spinx з Ence. Ну і, мабуть, NiKo, куди ж без нього. Він занадто сильний.

– Що робитимеш, коли настане перемога?

– У першу чергу зберуся якомога більшим колом друзів, родичів, знайомих за столом і відмічу це, як величезне свято. Вшаную пам’ять всіх тих, хто заради цього свята пожертвував своїм життям – це неймовірні люди, якими я пишаюся і яким я намагаюсь допомагати усім, чим можу, яким буде вічна шана.

Ну і після цього буду надалі займатися розвитком українськомовного кіберспорту, розвитком себе в ньому, можливо, буду дивитися кудись далі, на ту саму Європу. Хто знає, що там буде. Коротше кажучи, робитиму те саме, що завжди: контент у кіберспорті.

***

– Підписуйтеся на «Кацапське інферно» в телеграм та на ютуб, на Петрика соціальних мережах. Робіть українськомовний контент. Усе буде класно.

Відео формат інтерв’ю з розширеними відповідями:

Фото та відео: Instagram і YouTube Петрика. 

***

– Питання «після титрів»: твій улюблений мем зараз?

– Ну… (сміється). Перше, що мені спало на думку, це мем «Главное не победа, а участие»:

Другие посты блога

Все посты