Колись він був найкращим гравцем України в CS, сьогодні – захищає її зі зброєю в руках
ZeroGravity – основоположник вітчизняного кіберспорту та засновник легендарних NaVi.
Від редакції: ви знаходитесь у блозі «Знак оклику». Його автор написав цей текст у рамках флешмобу на підтримку України. Ви також можете взяти участь. Підтримайте автора плюсами та коментарями!
***
ZeroGravity – основоположник вітчизняного кіберспорту та засновник легендарних NaVi.
Узявши до рук зброю, Олександр ні хвилини не сумнівався у своєму рішенні. Він присвятив життя тому, аби його Батьківщину знали й визнавали у світі. Зараз же на Батьківщину напали. Тож повернувшись у рідний Київ за кілька днів з початку повномасштабного вторгнення росії, Кохановський був упевнений, що робить усе правильно.
ZeroGravity сприяв розвитку своєї країни як головної кіберспортивної держави, мабуть, з того ж дня, коли узяв цей нікнейм. Його ідеї часто називали божевільними, називають і досі. Та саме вони допомогли Україні закріпитися серед лідерів електронного спорту.
А почалося усе як у будь якій хорошій історії – з простого юнацького захоплення.
«Колись це буде найбільшим спортом на планеті». На початку 2000-х вражений юнак зрозумів, що ігри можуть бути чимось більшим, ніж просто забавками
Наприкінці 90-х серед української молоді дедалі більш популярними ставали відеоігри. Повільний інтернет удома не давав змогу сповна насолодитися тогочасними новинками, такими як Quake, Starcraft чи Counter-Strike, тож серед геймерів усе популярнішими ставали комп’ютерні клуби. Там з часом почали зароджуватися й перші локальні турніри.
У 1998-му п’ятнадцятирічний Сашко Кохановський уперше відвідав київський заклад «Арена». Там він познайомився з жанром шутерів від першої особи, у тому числі і з Counter-Strike. У клубі хлопець сидів годинами, а батьки, здається, і не були проти.
У тому ж місці Сашко уперше відчув смак змагань. Він змагався не заради призів – ящик пива чи річний абонемент в той самий клуб не так сильно приваблювали хлопця. Ні, йому припав до душі саме дух суперництва. Досить швидко юнак став одним з найкращих гравців країни, мабуть, і сам над тим не замислюючись.
Усе змінилося, коли команда Кохановського отримала право представляти Україну на міжнародному турнірі World Cyber Games 2001 у Південній Кореї. Сталося це так швидко, що важко було й повірити. У той момент геймінг став для Олександра чимось більшим, ніж просто хобі. Він захоплено розглядав арену з тисячами глядачів та сотнями спортсменів.
«Колись це буде найбільшим спортом на планеті. Навіть величнішим за футбол», – збагнув тоді вражений ZeroGravity.
Цей нікнейм Кохановський придумав, повертаючись після чергової ночі, проведеної в «Арені». Він чіплявся за усілякі фрази на рекламних плакатах у метро, але нічого цікавого так і не знайшов. Аж поки не помітив на зупинці хлопця з рюкзаком, на якому було написано «zero-gravity». Трохи змінивши його, юнак вирішив назавжди поєднати ці літери зі своїм «геймерським» життям. Мабуть, тоді він і не думав, що колись цей псевдонім вийде далеко за межі улюбленого клубу.
Виступ команди Кохановського, на жаль, не увінчався успіхом: у матчі за вихід до 1/8-ї вони використали заборонену регламентом димову гранату і були дискваліфіковані. Однак, нікнейм Олександра запам’ятався багатьом.
Наступні два роки для ZeroGravity були продуктивними, та переплюнути минуле досягнення йому так і не вдалось. А вже у серпні 2003-го йому запропонувала роботу відома в майбутньому українська компанія-розробник відеоігор. Кохановський погодився, ще не знаючи, що він стоїть на порозі найважливіших знайомств свого життя.
На порозі чогось великого. Після кількох невдалих років та завершення кар’єри дзвінок хорошого знайомого став новим початком
«Привіт, я хочу запропонувати тобі створити українську команду з українськими гравцями».
Для Сергія Іщука, більш відомого під нікнеймом «starix», той вечір міг стати найгіршим у житті. Його команда зазнала болючої поразки й закінчила змагання на восьмій з восьми сходинок. Товариші Сергія, як і він, були пригніченими результатом: кожен з них відчував, що міг зіграти краще. Однак, усе змінилося, коли один з організаторів підійшов до Іщука з телефоном та повідомим: з ним бажає поговорити «шеф».
Цим шефом був казахський меценат Мурат «Arbalet» Жумашевич, який полюбляв грати у Counter-Strike і регулярно проводив чемпіонати з гри. Він мріяв про часи, коли першою у світі буде команда з пострадянського простору, тому шукав різні перспективні клуби й спонсорував їх, чекаючи, поки ті почнуть перемагати. Проте, жодна з таких спроб не увінчалась успіхом.
Останньою краплею стала чергова поразка російсько-казахської команди. Лише тоді на думку спала ідея створити власний клуб з найкращих українських гравців. Тож в жовтні 2009-го він заявив про свій намір, а пізніше зв’язався з Іщуком.
Сергій «starix» Іщук
«Ти мене зрозумів? Чекаю від тебе ідей», – перервав роздуми розгубленого starix`a Мурат.
Сергій був дуже схвильованим. З одного боку, було круто відчувати себе на порозі чогось великого. Та з іншого, він відчував неабияку відповідальність: налажає – і його кар’єра буде заплямована назавжди. Тож згодом Іщук вирішив розділити своє хвилювання іще з кимось і набрав номер свого досвідченого знайомого. Вже незабаром вони з Олександром удвох обговорювали кандидатів.
Кохановський познайомився з Сергієм після того, як прийняв запрошення GSC Game World – розробників легендарних серій «Козаки» і «S.T.A.L.K.E.R.». Він працював на різних посадах і з різними іграми, серед яких і та, що принесла компанії всесвітнє визнання – «S.T.A.L.K.E.R:Тінь Чорнобиля».
Олександр пояснив всі перспективи електронного спорту керівнику GSC і запропонував стати спонсором його клубу. Вже незабаром на світ з’явилася нова команда – GSC Pro-Team, що стала кіберспортивним підрозділом компанії. У ній Кохановський посів місце керівника.
Це точно не були найкращі часи кар’єри ні для ZeroGravity, ні для starix`a, який грав під тегом GSC останні кілька місяців. Та навіть за такий короткий час Іщук зрозумів, що Олександр як ніхто інший розуміється у сфері кіберспорту. Щоправда, у ній йому відверто не щастило: після припинення спонсорства GSC Pro-Team через посередні результати Кохановський ще неодноразово змінював команди. На жаль, жоден з його клубів так і не здобув значних результатів.
Без великих досягнень тоді не було нормального заробітку, тож у 2008-му ZeroGravity вирішив завершити кар’єру гравця. Та як виявилося після дзвінка starix`a – це був лише початок.
Народжені перемагати. Відгукнувшись на пропозицію starix`a Кохановський і не підозрював, який успіх чекає на них попереду
Кожен розумів, які гроші чекатимуть на майбутніх гравців у клубі Жумашевича. А коли спільнотою поширилася інформація, що саме starix`у доручили зайнятися збором команди, в очах гравців він був ледь не богом. Вони сподівалися, що виберуть саме їх.
Сергій та Олександр взяли аркуш паперу, на якому написали псевдоніми дванадцятьох претендентів. За кілька годин вони детально обговорили кожного кандидата, а ще через трохи виділили чотири нікнейми. Кожен з них – лідер у своїй ролі.
Markeloff – найкращий у світі снайпер, Edward – найточніший з іншими видами зброї. Zeus прославився своїми лідерськими якостями і посів місце капітана, а ceh9 міг підставити плече допомоги у потрібний час і став справжньою душею компанії, який з’єднував усіх в міцний колектив. Доповнив четвірку сам starix, який міг замінити кожного з них. Менеджером клубу призначили ZeroGravity.
З самого початку Arbalet UA (так називалася команда спочатку) пророкували провал. «Вони зовсім здуріли», «У цього складу немає майбутнього» та ще багато подібного негативу лилося в сторону нового клубу. Та подібні коментарі вже зовсім скоро зникли зовсім. Нова назва, придумана незабаром, стала пророчою: «Natus Vincere», або ж «Народжені перемагати».
2010 року п’ятірка навела шуму на світовій арені. Вони виграли одразу три великих міжнародних турніри, чого в CS:1.6 не вдавалося нікому до того й після. Загалом здобули ще 9 медалей, 5 з яких – золоті, заробили понад $200 тис. призових, а їх рекорд навіть занесли до книги Гіннеса.
Увесь цей час Олександр залишався у тіні головної п’ятірки. Про нього знали далеко не всі фанати клубу, адже нікнейм ZeroGravity не так вже й часто десь світився. Хоча роль Кохановського у досягненнях NaVi переоцінити складно.
Саме він допоміг налагодити план тренувань, брав участь в обговоренні тактик і слідкував, щоб усі ставилися до своєї справи максимально серйозно. Олександр дав ясно зрозуміти кожному, що їх команда – не черговий низькосортний клуб. Вони – майбутнє українського кіберспорту.
А для нього це завжди було важливо. Кохановський зрозумів перспективи сфери того самого дня у Південній Кореї. І відтоді він намагався зробити усе, аби його країна стала найпрогресивнішою у ній.
«Часи, вони змінюються». Досягнувши найвищих висот, Олександр і не думав на цьому зупинятися. Але війна внесла корективи у його плани
З тих пір минуло більше десяти років. Команда «Народжених перемагати» найвідоміша у світі, досі найкраща в Counter-Strike. Щоправда, вже у зовсім іншій версії гри та зовсім з іншими гравцями. Ну, ви знаєте. До того ж, клуб визнають і в багатьох інших дисциплінах: Dota 2, Valorant, PUBG, навіть Brawl Stars, хай йому грець, що воно взагалі таке?
За роки, які ZeroGravity провів у «Natus Vincere», він зробив чимало для розвитку українського кіберспорту. Олександр віддавав усі сили на те, щоб «Народжені перемагати» відповідали своїй назві. І саме він утримав на плаву команду, організувавши разом зі знайомим купку прибуткових бізнес-проектів, за рахунок яких вона і трималась, навіть коли «Arbalet» припинив фінансування. Залишив пост менеджера Кохановський лише у 2017-му.
Загалом він зробив стільки всього, що на пальцях і не злічиш. Того ж таки 2017-го відкрив платформу для потреб геймерів DreamTeam, яка сьогодні користується шаленою популярністю, а також став співзасновником DMarket – сервісу для торгівлі внутрішньо-ігровими товарами.
У 2020-му навів шуму, коли разом з командою інвесторів придбав будівлю київського готелю «Дніпро» за понад 1.1 млрд. гривень, з якої Олександр планує зробити перший у світі кіберспортивний готель, що буде заточений під проведення змагань та відповідатиме усім потребам гравців. І це лише маленька частинка його великих досягнень.
Останні кілка років ZeroGravity також марить ідеєю створення стадіонів, де змогли б спостерігати за змаганнями усі бажаючі, та одночасно, нікого там не буде. Мова йде про віртуальну реальність. Проте потрібні потужності та технології з’являться за років 15, а може й 20… Зараз же Олександр реалізовує більш приземлені проекти, такі як, наприклад, яхтинг проект Fleet5 – ще одне хобі, яке Кохановський перетворив на бізнес.
За ці роки він став справді успішним бізнесменом та інвестором. Проте у 38 він ще не досягнув усього, що поставив собі на меті. По суті, ось воно – те саме місце, де варто поставити три крапки й розмістити кілька нудних підсумкових речень, які я так люблю писати, але ненавиджу потім перечитувати. Однак, повномасштабне вторгнення росії на територію нашої держави направили розповідь у трохи інше русло.
24-го лютого світогляд Кохановського змінився, як і у багатьох інших українців. Було гидко дивитися, як твої, здавалося б, друзі та колеги з росії відмовляються визнавати власну вину та вину своєї країни, поки рідне місто перетворюється на руїни. З одного боку, шкода споглядати, як швидко засновані з ними бізнес проекти руйнуються, адже стільки сил у них було вкладено. Та з іншого – жаль, що усі ці щонайменше вісім років він узагалі мав з ними щось спільне.
Було важко стояти осторонь. Олександр взяв до рук справжню зброю чи не з перших днів війни. Вона була не схожа на ту, яку він бачив усе життя на моніторі. Та досвід хвилював Кохановського в останню чергу. Сумнівів щодо того, аби стати на захист Батьківщини не було.
«12 років тому ZeroGravity заснував NAVI, а зараз він захищає нашу країну. Часи, вони змінюються», – написали на офіційній сторінці команди в Instagram. А й справді, колишній терорист у Counter-Strike сьогодні – співробітник справжньої поліції.
«Зараз усе добре. Руки ноги на місці – значить усе добре», – думає Кохановський. Стало значно легше, коли Київ знову став вільним. Однак, війна ще не скінчилася. Найближчим часом їх «банда» рухатиметься на схід. Там вони будуть корисніші. А на бізнес банально немає часу.
***
Що, як і коли буде далі, яка доля NaVi та багатьох проектів, заснованих чи запланованих Кохановським – усе це зараз залишається загадкою. Одне відомо точно: перемога буде за нами.
Фото: сторiнки Кохановського у соцмережах
