Петр Свобода: втік з країни, тричі грав у фіналі Кубку Стенлі, зробив чехів найщасливішими у світі

Історія одного з найвідоміших чеських хокеїстів, який першим серед своїх земляків відіграв у НХЛ 1000 поєдинків.

Авторkhoma
9 февраля, 23:07
4
Петр Свобода: втік з країни, тричі грав у фіналі Кубку Стенлі, зробив чехів найщасливішими у світі

У свої 17 років юний Петр Свобода демонстрував зрілий хокей. Він народився у чеському містечку Мост, що розташоване за 85 кілометрів від столиці Праги і усього 20 кілометрів від кордону з Німеччиною. Його батько працював менеджером хокейної команди, тому й не дивно, що вони зі старшим братом обрали саме цей вид спорту.

Юний хокеїст був одним із найкращих гравців свого віку. У 1983 році він вперше у складі юніорської збірної Чехословаччини вирушить на чемпіонат Європи, з якого повернеться з бронзовою нагородою. Трішки менше ніж за рік Свободу викличуть на чемпіонат світу серед гравців до 20 років. На шведському мундіалі він поповнить свою скарбничку ще однією бронзою.

У ранзі «досвідченого» Петр буде готуватися до свого другого чемпіонату Європи серед 18-річних, який за декілька місяців стартуватиме у Німеччині – турніру, який кардинально змінить його життя.

Свобода біжить на свободу  

У 1984 році найменший Свобода розглядався як один із найталановитіших проспектів Європи. За ним полювали навіть скаути заокеанської НХЛ, але політичний режим Чехословаччини не дозволяв вільно перетнути Атлантику, щоб грати з професіоналами.

«У мене була мрія зіграти в Національній хокейній лізі, – розповів пізніше Свобода. – Але я не знав чи зможу коли-небудь здійснити цю мрію».

На той час потрапити до найсильнішої ліги йому було майже нереально. Було тільки два варіанти – або змиритися з нинішньою ситуацією, або повторити історію своїх співвітчизників братів Штястни. У 1980 році Петер та Антон скориставшись поїздкою на турнір в Австрію, вирішили не повертатися додому і в пошуках кращої долі відправилися підкорювати Канаду. Згодом до них приєднався їхній третій брат Маріан.

Подібна ідея промайнула і в 18-річного юнака. Якраз випав підходящий момент – збірна Чехословаччини мала вирушити на європейську першість серед юніорів до сусідньої Німеччини, де проживала його тітка.

Після одного із поєдинків, коли його партнери у роздягальні святкували перемогу, Свобода тихенько прийняв душ та зник з арени.

«Я сидів біля свого шкафчика та секунду задумався, - згадує екс-хокеїст. – Потім я встав, прийняв душ і одягнувся. Все, що у мене було – це одяг на мені. Я вийшов на вулицю через чорний хід».

Йому вдалося вийти непомітно, залишивши усі речі у роздягальні. За ареною його чекала машина, яка відвезла Свободу у готель до Мюнхену. Цікаво, що команда помітила відсутність одного з лідерів лише зранку і нічого вже не змогла подіяти.

Зате влада країни цілковито відігралася на батьках втікача – обох було звільнено з роботи. Тепер вони мали заробляти на життя, працюючи по 50-60 годин на тиждень за мінімальну заробітну плату. Така була ціна мрії їхнього молодшого сина.

«Я задавав собі питання чи повинен був робити те, що зробив. Перед поїздкою у Німеччину я розмовляв із батьком і розповів, що про це думаю, - згадував після завершення кар’єри Свобода. – Він мені відповів: «Якщо це те, що ти хочеш, ти повинен зробити це». Він підтримав мене… Я знав, якщо не зроблю це тоді, то, мабуть, не зроблю ніколи. Якби я повернувся зі збірною, я б ставав дорослішим, можливо зустрів би когось та закохався, і нікуди б не поїхав. Я знав, що якщо я коли-небудь збирався зробити це, то зараз саме той час».   

 На шляху до мрії

Наступні три місяці Свобода провів у мюнхенському готелі. Щоправда, він не особливо бідував. Частенько до нього навідувалися скаути, які пропонували переїхати саме в їхню команду, підкріпляючи це невеличкими бонусами у вигляді доларів. Петр не міг спілкуватися зі своїми батьками, бо був впевнений, що лінії прослуховуються. Але все одно знаходив можливість передавати гроші родині.

Серед усіх представників заокеанських клубів найбільше піклувався про юнака генеральний менеджер «Монреаля» Серж Савар. Його метою було повернути канадцям славу непереможного клубу кінця 70-х років і чех мав відіграти у цьому чи не найважливішу роль.

Влітку 1984 року відбувся 21-й за ліком драфт НХЛ. Традиційно під високими піками було обрано представників Північної Америки. Першим номером став Маріо Лемьє, якого обрав «Піттсбург». Вихідцям із Європи відводилася другорядна роль. По-перше, на думку представників клубів НХЛ рівень хокеїстів зі Старого світу був нижчим за місцевих гравців. А, по-друге, шанси витягнути дійсно класного захисника або нападника із Радянського Союзу чи тієї ж Чехословаччини через політичний режим дорівнювали нулю.

Яке ж було здивування у присутніх монреальскої арени «Форум», коли місцеві «Канадієнс» під високим п’ятим номером обрали захисника Петра Свободу. Дехто навіть дозволив собі пожартувати, що канадці викинули свій високий пік на вітер. Проте поява самого хокеїста через кілька десятків секунд після оголошення його прізвища змусила скептиків замовчати. Цікаво, чи змінили б свій вибір представники «Нью-Джерсі», «Чикаго» та «Торонто» (обирали після «Пінгвінс»), якби знали про присутність у залі Свободи?

Початок видався для новачка не із легких. Місцеві правила, побут та мовний бар’єр не дозволяли Свободі швидко адаптуватися у новій країні. Шефство над партнером взяли ветерани – Ларрі Робінсон та Боб Гейні. Досвідчені гравці опікували юнака та допомагали йому у всьому. Не забував про чеха й генеральний менеджер Серж Савар.

«Найважче було призвичаїтися до мови, тому що у нас не було можливості вивчити англійську мову в країнах Східної Європи – говорив Свобода. – Але у мене було чудові наставники, такі як Серж Савар і мої товариші по команді Ларрі Робінсон та Боб Гейні. Вони значно полегшили перехід».

Якщо поза майданчиком у нього були деякі проблеми, то на льоду він почувався чудово і доволі швидко знайшов спільну мову з одноклубниками. У своїй дебютній грі проти «Баффало» чеський захисник відзначився двома результативними передачами, а загалом за сезон набрав 31 очко (4+27) за системою «гол+пас».

Вже на другий рік свого перебування в Монреалі Свобода зумів піднятися до найвищої вершини заокеанського хокею – фіналу Кубку Стенлі. Щоправда, його внесок в успіх канадців був не таким значним як молодого Патріка Руа, який у підсумку взяв титул найціннішого гравця плей-офф.

Проте він ніколи не уникав силової боротьби, незважаючи на свої далеко не гренадерські габарити (зріст - 185 см, вага - 90 кг). Однак через травму захисник пропустив усю фінальну серію проти «Калгарі», яка завершилася перемогою його команди.  

За три роки Свобода все ж таки зіграв у фіналі. За волею долі знову зустрілися «Флеймс» та «Канадієнс». Чеський захисник відзначився результативними передачами у другому та третьому матчі, які його команда виграла. Але серію загалом «Монреаль» програв з рахунком 2:4.

Свій третій похід за трофеєм Петр зробив у 1997 році, коли у складі «Філадельфії» на чолі з легендарною трійкою «Легіон смерті» у складі Еріка Ліндроса, Джона Леклера та Мікаеля Ренберга протистояли «Детройту». Однак у дербі «крилатих» сильніше були представники Міста моторів.   

Герой усієї країни

Саме зі складу «Флаєрс» Свобода відправився на свої єдині у кар'єрі Олімпійські ігри. Хокейний турнір в Нагано вперше в історії Білих Олімпіад зібрав представників НХЛ. Для цього ліга пішла на жертву, зробивши у календарі двотижневу паузу (добре, що тоді коронавірус не гуляв планетою).

Серед фаворитів ходили діючі володарі Кубка світу американці та їх географічні сусіди – канадці. Ще б пак, «кленові» привезли на турнір самого Вейна Гретцкі, тому вони гратимуть мінімум у фіналі.

Чеська команда за підбором виконавців виглядала статистами. У їхньому складі виділялися тільки Яромір Ягр та Домінік Гашек, усі інші були посередніми гравцями. За думкою букмекерів такий ростер міг претендувати максимум на бронзу.

Для Свободи виклик до лав збірної став першим за 14 років. Востаннє він носив джерсі з гербом, коли представляв ще Чехословаччину. З того часу дорога до національної команди йому була закрита. Та й канадський паспорт не сприяв участі у міжнародних змаганнях. На відчайдушний крок наважився легендарний спеціаліст Іван Глінка. Він бажав бачити вихованця хокейного «Литвинова» у складі. Головний тренер власноруч привіз хокеїсту чеський паспорт в США.

«Іван зміг створити відмінний клімат у команді, – поділився спогадами Свобода. – Він дав нам спокій, зміг полегшити ситуацію. Завдяки цьому ми не були під тиском як канадці та американці. Коли я побачив склад перед турніром я подумав, що це може бути досить непогано. У воротах Гашек, в атаці Ружичка, Ягр, Райхель. Дуже сильна команда».

На груповому етапі чехи програли росіянам 1:2, до того перемігши фінів 3:0 та казахів 8:2. Але справжні випробування їх чекали далі. У чвертьфіналі вони потрапили на американців. Збірна США відкрили рахунок, але виправдати роль фаворита не змогла. Підопічні Глінки створили першу сенсацію турніру, вибивши зірковий Дрім-тім.

«Ми дуже пишаємося нашою маленькою країною. Ми повинні були чогось досягнути для чехів. Так, ми грали з більшим завзяттям ніж американці», - заявив після гри Свобода.

Через день несподіванки у Японії продовжилися – скромна команда у півфіналі поклала на лопатки канадців, а у фіналі мінімально перемогла росіян – 1:0. Переможну шайбу у третьому періоді закинув Свобода, який до того на турнірі не відзначався набраними очками (у різних джерелах йому приписують асист у матчі з Казахстаном).     

Ця шайба викликала справжній фурор на Батьківщині. На Староместській площі у Празі поєдинок дивилося більше 70 000 осіб, а команду з поверненням вітала удвічі більша аудиторія. Чеські вболівальники були на сьомому небі від щастя. Привітання з перемогою команді надіслав президент країни Вацлав Гавел, який у той час знаходився у лікарні. «Дорогі хлопці, я радію разом з вами і з усією нашою країною», - йшлося у повідомленні.

Свобода за два тижні перетворився із біженця та зрадника на національного героя. Його пам'ятають не за те, що він першим серед чеських хокеїстів зіграв у НХЛ 1000 матчів, а за той золотий гол у 98-му.До речі, у його міжнародній кар’єрі значиться лише шість матчів – усі вони відіграні на льоду Нагано.

«Я дуже ціную цю золоту медаль, - каже герой країни. – Важко порівняти олімпійську перемогу з Кубком Стенлі. Це інше. Але безперечно дуже цінне».   

 

Лучшие
Новые
Старые
Яка ж порція ностальгії. Сам у десять років дивився фінал тієї Олімпіади. Оцінка - 9
Ответить
0
Дмитрий Клименко
Хорошая история интересного спортсмена. Возможно, стоило поменьше цитат использовать – передавать словами, но это не так критично. Оценка – 9
Ответить
0
Виталий Старенький
Отличный материал в разгар Олимпиады. Приятно снова вспомнить игры в Нагано, которые были для меня первыми. 9
Ответить
0
khoma
ответил на комментарий пользователя Виталий Старенький
Дякую! Для мене це також були перші зимові ігри. І саме хокейний фінал запам’ятався найбільше. На той час його можна було побачити щонайменше по трьом каналам)
Ответить
0

Другие посты блога

11 августа, 17:20
27 декабря 2021, 21:40
20 марта 2021, 09:09