Ягру скоро 50, а він досі грає. Став легендою НХЛ, взяв номер на згадку про дідуся, допомагає рідному клубу
Найближчим часом легенда світового хокею не планує вішати ковзани на цвях.
Від редакції: ви знаходитесь у блозі «Європейський хокей». Його автор написав цей текст у рамках конкурсу «Найкращий блогер України-2021». Підтримайте його плюсами, коментарями та підпискою.
***
Коли 16-річний Яромір Ягр розпочав свою кар’єру, то на світ ще не з’явилися нинішні зірки НХЛ Коннор Макдевід та Леон Драйзайтль, Алєксандр Овєчкін ходив пішки під стіл, а Сідні Кросбі тільки робив перші кроки. Більшість гравців покоління кінця 80-х років минулого сторіччя вже давно перейшли на тренерський місток або взагалі зав’язали з хокеєм.
І лише чеський феномен не старіє душею та тілом. За місяць до свого ювілею (у лютому Ягру виповниться 50 років) він продовжує виступати у чеській Екстралізі у складі рідного «Кладно». Причому ветеран зовсім не відбуває номер, а є одним із лідерів колективу.
Фундамент закладено в дитячі роки
У комуністичній Чехословаччині вибитися в люди можна було лише двома способами – зробити кар’єру співака або спортсмена. Іншого варіанту просто не було. Зі співом у малого Яроміра не склалося, та й сам хлопчина особливої тяги до мистецтва не відчував, тому батько вирішив зробити із сина хокеїста.
З дитинства Яромір звик до великих навантажень. У родини була ферма, яка знаходилася у десяти кілометрах від дому. Батько брав велосипед і їхав туди, а його син біг поряд. Далі вони працювали по господарству та таким же чином поверталися додому. Малий досить рано дізнався про важку працю, яка дозволяла його сім’ї почувати себе краще за інших.
Фізичні навантаження на фермі мали свої особливості. Якщо, приміром, під час тренувань у спортзалі можна у будь-який момент зупинитися і все кинути, то на батьковій фермі такого зробити можливості не було. Уся робота мала бути виконана до кінця. Сам хокеїст згадував, що після такої важкої праці хокей видавався звичайною забавкою.
«Коли мені було сім років, я почав присідати. Я робив 1000 разів у день, кожного дня.Зараз люди тренуються, але тоді цим ніхто не займався, я просто злетів до небес», – розповідав Яромір.
Рання фізична підготовка одразу далася взнаки. Він виглядав кремезнішим у порівнянні з іншими хлопцями свого віку. Перші три-чотири роки Ягр тренувався тільки з однолітками. Але згодом він залишався на тренування з іншими командами. За два роки він вже грав із групами, які були старші від нього на декілька років.
Постійне бажання тренуватися стало однією із головних рис спортсмена. Навіть після переїзду за океан і підписання контакту із «Піттсбургом» Ягр продовжив працювати над собою.
«Як будь-яка дитина, він хотів більше часу проводити на льоду. Справа в тому, що Ягр наполегливо тренувався, – згадував помічник головного тренера «Піттсбурга» Рік Кехо. – Коли він вперше підійшов, то був тихим. Але йому завжди подобалося залишатися на льоду. Я пам’ятаю як тренер «Пінгвінс» Боб Джонсон підійшов до мене у день матчу і сказав: «Ми маємо витягти його з льоду, у нас сьогодні гра».
А інколи навіть уночі крадькома від партнерів повертався на майданчик та відточував усі елементи.
«Ми закінчували, він потренувався, я потренувався, але чого я не знав, так це те, що вночі він повертався на каток», – розповідав його партнер по «Рейнджерс» голкіпер Кевін Вікс.
Дебют в НХЛ та два Кубки Стенлі
Саме у складі «Піттсбург Пінгвінс» чеський вундеркінд отримав світове визнання. На початку 90-х пенсільванська команда була просто переповнена зірками – Марк Реккі, Пол Коффі, Рон Френсіс, Брайан Троттьє, Маріо Лемьє та інші.
«Я завжди хочу бути найкращим. Коли там був Маріо [Лемьє], я знав, що неважливо, наскільки я класний, все одно ніколи не стану кращим за нього. Цей хлопчина був найталановитішим гравцем», – говорив Ягр про свого одноклубника.
Однак і сам Яромір не пас задніх у складі «Пінгвінів». Чого тільки варта його вирішальна шайба, закинута у другому матчі півфіналу дивізіону Кубку Стенлі 1991 року.
Чех доволі швидко став місцевою знаменитістю. Його зачіска у стилі кефаль, білозуба посмішка та бажання опанувати англійську мову привернули увагу уболівальників. Мережа магазинів Giant Eagle навіть презентувала арахісове масло «Jagr», а самого хокеїста запрошували вести прогноз погоди на місцевому радіо.
Досягнення Ягра не закінчувалися лише навколо хокейними успіхами. Поруч із славою за межами льоду він вперто йшов до перемоги разом зі своєю командою. У складі «Пінгвінів» Ягр двічі ставав володарем Кубку Стенлі та п’ять разів вигравав гонку бомбардирів НХЛ. Причому став першим європейцем, якому це вдалося.
З кожним роком результативність хокеїста росла. За два сезони він перетворився із гравця третьої ланки на лідера команди та капітана «Піттсбурга». У квітні 1999 року чех закинув вирішальну шайбу у матчі проти «Рейнджерс». Поєдинок став останнім у кар’єрі Вейна Гретцкі – кумира дитинства Ягра.
Врятував «Пінгвінс» від банкротства та подарував «Вашингтону» Овєчкіна
У це важко повірити, але чеський нападник відіграв важливу роль у збереженні команди у Піттсбурзі. У кінці 90-х «Пінгвіни» переживали не найкращі часи. Клуб знаходився на грані банкрутства. Для поповнення бюджету їм конче було потрібно виходити у плей-офф і пройти по турнірній сітці якомога далі.
У першому раунді плей-офф сезону 1998/99 команда Ягра зустрілася із «Нью-Джерсі». «Дияволи» того сезону стали другими за підсумками регулярного чемпіонату і всерйоз розраховували на перемогу в Кубку Стенлі. Зіграло на руку «Девілс» і те, що чеський лідер «Піттсбурга» отримав травму паха. Через це він пропустив чотири із перших п’яти поєдинків серії, а його команда програвала 2:3.
Перед шостим матчем лікар команди робив усе, щоб хокеїст зміг прийняти участь у грі. Акупунктура та ряд ін’єкцій допомогли Ягру взяти участь у протистоянні. Хокеїст фактично на одній нозі провів 29 хвилин та став героєм поєдинку. Вирішальна сьома гра також була за «Пінгвінс».
Покращити фінансове становище клубу Ягр допоміг через два роки. Керівництво «Пінгвінів» вирішило обміняти чеха з його дорогим контрактом, хоча сам хокеїст не бажав залишати Піттсбург.
«Якби я не сказав йому (генеральному менеджеру клубу Крейгу Патріку – прим. Tribuna.com), що хочу, щоб мене обміняли, тоді б він не обміняв мене, – згадував пізніше Яромір Ягр. – Це було зроблено для команди. Мабуть, це було неправильно, тому що усі думають, що я хотів піти».
Цілком можливо, що цей трейд врятував команду від переїзду в інше місто і подарував фанам «Пінгвінс» ще три незабутні сезони, які закінчилися перемогами у Кубку Стенлі.
У своїй новій команді «Вашингтон Кепілалс» чех трохи загальмував у результатах. Після феєричного попереднього сезону з 121 набраним очком за системою «гол+пас» Ягр наступні два сезони не дотягнув навіть до 80 пунктів.
Це однозначно не той показник, про який мріяли боси «Кепс», коли підписували 7-річний контракт на загальну суму 77 мільйонів доларів. На той час ця угода була найдорожчою в НХЛ. За три сезони «Вашингтон» скотився до підвалин турнірної таблиці і у 2004 році обміняв Ягра у «Рейнджерс».
Того року на драфті «Столичні» під першим номером вибрали російського нападника Алєксандра Овєчкіна, який став символом клубу. Ягр жартома згадував, що вніс свій вклад у розбудову майбутнього команди.
Про це він написав на своїй сторінці в інстаграм у 2019 році після перемоги «Вашингтона» у Кубку Стенлі.
«Уболівальники «Кепс»! Вибачте, що не вийшло, але я старався із усіх сил. Після 18 років ми маємо поглянути на це з кращої сторони. Якби я грав дуже добре, у вас ніколи не було б шансу вибрати на драфті OVI (Овєчкіна). А минулого року ви, мабуть, не виграли б Кубок. Будь ласка».
У пам’ять про дідуся
Навряд знайдеться багато відомих хокеїстів, які грають під номером 68. Мені одразу крім Ягра на думку не спадає ніхто. Проте ця цифра на джерсі чеха не просто номер, а символ боротьби та пам’яті.
Саме у 1968 році у столиці Чехословаччини відбулися події, які увійшли в історію під назвою «Празька весна». Тоді радянські війська разом із іншими комуністичними країнами воєнним шляхом зупинили реформи Александра Дубчека. Про ці події майбутній хокеїст дізнався не лише із шкільних уроків історії, а із розповідей бабусі, яка пережила ті важкі для країни часи.
У 1948 році комуністична партія Чехословаччини прийшла до влади і почала наводити лад у країні. На той час бабуся та дідусь Ягра (якого також звали Яроміром) мали власну ферму та своє господарство. Більшість майна нова влада присвоїла собі, залишивши справжнім господарям лише мізерну частину. Більш того комуністи заставляли діда Ягра працювати у кооперативі безкоштовно. Після відмови Ягр-старший опинився у в’язниці.
Дід Яромір свого онука так і не побачив, адже загинув у 1968 році, а майбутня зірка чеського хокею з’явився на світ лише чотири роки потому. Але в пам’ять про свого дідуся носив на спині 68-й номер.
«Звісно, мій номер багато в чому обумовлений політикою. Бабуся багато мені розповідала про історію нашої країни та комунізм. Уже в дитинстві я знав про це більше ніж багато дорослих. Але причина не тільки у цьому. У 1968 році помер мій дідусь».
У шкільні роки Яромір Ягр у щоденнику зберігав фотографію Рональда Рейгана, за якого державна політика США набула антикомуністичний характер. Вчителі неодноразово знаходили фото американського президента, але нічого не могли з цим зробити.
Чехословаччина була ізольована від іншого світу. Спортсмени не могли покинути батьківщину для того, щоб виступати за кордоном. Тому не дивно, що для юного Ягра одним із кумирів дитинства була тенісистка Мартіна Навратілова, яка втекла з країни. Поряд з її плакатом у кімнаті також висів портрет Вейна Гретцкі.
«У школі нас завжди вчили радянської доктрини, – говорив Яромір Ягр. – США були поганими та хотіли війни. Росія була нашим другом і не дозволяла Сполученим Штатам бомбити нас. Навіть мій батько не говорив мені правди, тому що боявся, що я скажу що-небудь у школі і у нас будуть проблеми».
Незважаючи на це, Яромір три сезони відіграв у Росії у складі омського «Авангарду», з яким ставав володарем Кубку європейських чемпіонів.
Лицар назавжди
За свою професійну кар’єру Ягр пограв по обидва боки Атлантичного океану. У Північній Америці чех виступав за «Піттсбург», «Вашингтон», «Рейнджерс», «Філадельфію», «Даллас», «Бостон», «Нью-Джерсі», «Флоріду» та «Калгарі». В Європі він захищав кольори італійського «Больцано», німецького «Шальке» та російського «Авангарду».
Єдиним клубом, у який ветеран повертався декілька разів залишається його рідний «Кладно». У цьому містечку він розпочинав свій професійний шлях у 1988 році. Пізніше Ягр двічі ненадовго повертався сюди у 1994-му та 2004-му, коли в НХЛ були локаути. І саме до цієї команди хокеїст приєднався після розірвання угоди із «Калгарі Флеймс» у 2018 році.
Зараз він є власником команди «Лицарі Кладно» і одночасно її гравцем. У 2017 році чеська легенда викупила у міста 30% акцій (ще 70% він придбав раніше). З того часу Ягр поєднує в собі дві ролі – президента і гравця.
На його плечі лягла важка ноша – потрібно втримати клуб на плаву і не дати йому зникнути взагалі. Принаймні сам Ягр відчуває за собою таку відповідальність не тільки перед жителями міста та вболівальниками, а й рідним батьком (якого також звуть Яромір), який присвятив «Лицарям» 20 років.
«Я б не хотів опинитися у такому положенні, але у мене немає вибору. Поки мій батько дихає і розуміє, я беру на себе відповідальність. Тому що він тримав клуб 20 років. Мені як сину було б соромно, якби я кинув це і не зробив для цього усе можливе».
Перед початком нинішнього сезону форвард отримав травму плеча у товариському матчі проти празької «Славії». Проте це вплинуло на подальші виступи хокеїста. Наразі у 29 матчах він закинув 8 шайб та зробив 11 передач і посідає третю сходинку серед бомбардирів своєї команди.
Легендарний Горді Гоу провів свій останній матч в НХЛ у 52 роки. Ягру у лютому виповниться 50, тож до рекорду легенди «Детройт Ред Вінгс» треба протриматися усього два роки. І судячи з усього, чеський форвард зможе перебити рекорд канадця. Принаймні шість років тому він дав зрозуміти, що гратиме поки є порох у порохівницях:
«Я хочу, щоб проміжок між моїм завершенням хокейної кар’єри та моєю смертю був дуже коротким».
Фото: NHL; sportsnet.ca
