Свої серед чужих

Із року в рік на молодіжному чемпіонаті Світу «спливають» молоді українські хокеїсти, які з тих чи інших причин захищають честь не своєї Батьківщини. Історія має безліч прикладів, коли молодий спортсмен у юному віці залишав Україну та здобував льодову славу за межами рідної країни. Останнім прикладом став гравець молодіжної збірної Швейцарії Давид Барандун. Сумчанин у минулому році разом із своєю збірною навели шороху на планетарній першості, посівши четверту сходинку. Цього року українські вболівальники також могли б повболівати за «свого», але в останній момент маріуполець Іван Литвинов пролетів повз ростер господарів чемпіонату – збірної Чехії. 

Полювання українців за медалями МЧС (молодіжного чемпіонату Світу) розпочалося ще за часів, коли Україна входила до складу Радянського Союзу. І хоча тоді це була одна держава, все одно хочеться відмітити вклад саме наших земляків.

Першим, та й одразу золотим призером молодіжного ЧС, народженим на теренах сучасної України, став відомий радянський хокеїст Віктор Жлуктов. Щоправда, майбутній чемпіон Олімпійських ігор, ще у ранньому віці переїхав із Краматорська до міста Інта (Республіка Комі) і про перебування в Україні майже нічого не згадує. Та й першість 1974 року мала статус неофіційного турніру (під егідою Міжнародної федерації хокею перший чемпіонат пройшов тільки у 1977 році), тому його перемогу можна згадати не більше ніж факт в історії. Та й нам чужого не треба!

А ось перший, хто на офіційному рівні приніс Україні медаль, став вихованець київського хокею Олег Посметьєв. У 1985 році він був капітаном молодіжки Радянського Союзу і здобув разом з командою бронзові нагороди. Вище фінішували тільки команда Чехословаччини та Канада.  Кінець 80-х років минулого століття подарував нам два чемпіонати поспіль, на яких виступало одразу четверо представників України. На ЧС-1988, що відбувся у Москві, срібні нагороди здобули харків’яни Ігор Малихін та Сергій Петренко, а також кияни Андрій Сидоров та Дмитро Христич. Вище за них на п’єдесталі опинилися тільки канадці з Джо Сакіком, Тео Флері, Еріком Дежарденом у складі.

За рік ця четвірка (Петренка замінив вихованець столичної школи Олександр Годинюк) завоювала золоті нагороди чемпіонату Світу в США.     

Початок 90-х також не залишився без українських хокейних призерів. Двічі поспіль у 1990-му та 1991-му році команда Радянського Союзу посідала другу сходинку, поступаючись одноліткам із Канади. У першому випадку срібні медалі здобули захисник Олександр Годинюк (3 шайби та 2 передачі у семи матчах) та голкіпер Сергій Ткаченко із Києва (відіграв усі 7 матчів). Крім того Годинюка визнали кращим гравцем свого амплуа та включили у символічну збірну усього турніру. За рік пару Ткаченку склав ще один оборонець Олексій Житник, який також народився у столиці України.

У 1992 році у Німеччині відбувся останній чемпіонат, коли українські вихованці виступали у складі об’єднаної команди – СНД. Золоті нагороди здобули все той же Житник та нападник київського «Сокола» Олександр Кузьмінський. Обидві його шайби були закинуті у ворота канадців, які посіли на тому турнірі лише шосту сходинку.

Після розпаду Союзу молодіжна збірна України почала свій шлях до когорти найкращих команд Світу з підвалин хокейного рейтингу. На це було витрачено три роки. Але були хокеїсти, які вирішили піти іншим шляхом і прийняли громадянство Росії. Так у 1994 році (за рік до виходу української молодіжки у ТОП-дивізіон) бронзові медалі одягли на себе донеччанин Олег Твердовський та харків’янин Олександр Осадчий.   

Поки українська збірна намагалася закріпитися у найсильнішому дивізіоні молодіжного хокею (1995 і 1996 рік) продовжувався перехід здібної молоді під прапор інших держав. У 1998 році два харків’янина Денис Швидкий та Віталій Вишневський допомогли росіянам здобути срібні нагороди, поступившись у фіналі збірній Фінляндії – 1:2 ОТ. За рік вони обоє вже стали кращими на планеті у своїй віковій групі, коли у вирішальному матчі в овертаймі переграли канадців – 3:2. За підсумками того турніру Вишневський став кращим захисником турніру та увійшов до символічної збірної чемпіонату.

Нове тисячоліття подарувало нам нові хокейні імена українського походження. У 2000 році на МЧС у Швеції у складі російської збірної грали одразу троє хокеїстів, які народилися у Харкові. До вищезгаданого Швидкого приєдналися захисник Денис Денісов та форвард Антон Бут. Усі троє за підсумками турніру здобули срібні нагороди, поступившись у головному матчі по булітам збірній Чехії – 0:1. А Денис Швидкий чи не єдиний у Світі хокеїст, який зіграв у трьох фіналах молодіжного чемпіонату поспіль. До речі, на груповому етапі росіяни перемогли збірну України з рахунком 4:1. Першу шайбу у матчі закинув Швидкий, а четверту у ворота нашої команди -Антон Бут. За підсумками турніру Україна опустилася у нижчий дивізіон.

У 2003 році золоту медаль здобув киянин Микола Жердєв, а за чотири роки срібну нагороду отримав ще один вихованець столичної школи хокею Віталій Анікєєнко, який трагічно загинув 7 вересня 2011 року.

У 2009 році бронзовим призером став уродженець Сєвєродонецька Олександр Комаристий, а два роки потому золоті нагороди вибороли киянин Данило Собченко (трагічно загинув у авіакатастрофі 7 вересня 2011 року) та сімферополець Андрій Сергеєв.

Киянин Ігнат Земченко, син колишнього гравця київського «Сокола» Сергія Земченка, допоміг російській молодіжці здобути срібні медалі у 2012 році, коли вони у фіналі мінімально програли шведам 0:1. Останніми наразі медалями «українських» хокеїстів є бронза 2013 року в Уфі, де у складі все тієї ж російської команди нагороду здобув форвард із Дніпра Володимир Ткачов.

Як бачимо талановитих хокеїстів у нас вистачає. Вони були, є  і обов’язково будуть. Головне давати їм можливість зростати професійно у нашій країні, а не за кордоном, щоб не стати з часом своїми серед чужих.