Жоржиньо – ключовий гравець збірної Італії. Заради футболу він голодував та жив у монастирі

Від редакції: цей текст написаний в рамках конкурсу «Евротрибуна» від Uklon, в якому блогери змагаються за крутий приз – PlayStation 5. Підтримайте їх плюсами і коментарями! 

***

Італія найбільш впевнено пройшла дистанцію групового етапу Євро: три перемоги із трьох можливих, нуль пропущених м’ячів при семи забитих, домінування над кожним суперником, в тому числі і у матчі з Уельсом, де Роберто Манчіні виставив резервний склад. Матчi проти Австрії та Бельгії далися тяжче, але на те це і плей-оф.

Хто ж став запорукою таких виступів італійців? Лоренцо Інсіньє та Чіро Іммобіле? Сенатори команди в особі К’єлліні чи Бонуччі? А можливо молоді Пессіна, К’єза та Локателлі, які своїми діями на полі вже подвоїли власні цінники на трансферному ринку?

Відповідь на це питання дав Роберто Манчіні ще задовго до початку європейської першості: «Він той гравець, який керую командою на полі та задає її темп і геометрію. Він робить Італію такою, якою вона зараз є». Для більшості 375 хвилин на полі, 316 передач із влучністю 94% та 46 км подоланої дистанції не значать ніщо, коли у графі голи/передачі красується нуль. Головному тренеру збірної вистачає розуму вважати інакше.

Жоржиньо з самого початку своєї кар’єри стикається з перешкодами, які виникають через його невідповідність образу класичного півзахисника. Протягом всього футбольного шляху він стикався зі складнощами, які не кожен здатен подолати. Але його працездатність і вроджений талант зробили з нього головного провідника саррізму, привели до перемог в Лізі Європи та Лізі Чемпіонів, а також зробили фундаментальним гравцем збірної Італії на Євро-2020.

Життя у монастирі та заробітна плата від голкіпера Верони Рафаеля

Імбітуба – невелике містечко на узбережжі Атлантичного океану, яке тримається на своєму порті. Історично траплялися відхилення у вигляді китобійного бізнесу, керамічної промисловості чи то серфінгу, але все це виключення із загального правила. Таким же виключенням став і Жорже Луїз Фрелло Фільйо, який із дитинства використовував місцеві пляжі для футбольних тренувань.

Все почалося з його матері: «Вона займалася футболом у дитинстві. Часто брала мене на пляж, де ми проводили цілий день граючи у футбол». Для юного Жоржиньо подібні походи були святом, тоді як для його матері – єдиною віддушиною. Чому єдиною? Реалізувати дитяче захоплення футболом Марія Тереза Фрейтас не змогла, з чоловіком розлучилася і буквально цілодобово працювала прибиральницею, щоб прогодувати родину.

Кваліфікований психолог скаже, що вона хотіла реалізувати власні амбіції через свою дитину. Воно так і є, тому коли виявилася можливість влаштувати його в команду «Допомога дітям», яка існувала в рамках соціального проєкту італійських бізнесменів, вона була перша в черзі. Її навіть не бентежили 180 км, які відтоді стали розділяти їх. Але матір не знала, що хлопець пройде іспит не лише відстанню, а й умовами – холодна вода взимку, діряві матраци, антисанітарія і жахливе харчування.

Жоржиньо закрив на все це очі та старанно тренувався. Історія замовчує, чи то хлопця запропонували «Вероні», чи то його помітив спортивний директор клубу Ріккардо Прішантеллі особисто: «Еллас мали серйозні фінансові проблеми, ми не мали змоги ні придбати гравця, ні платити йому заробітну плату, але упустити такий талант я не міг, тому за власний кошт перевіз його до Італії та поселив у монастир».

Здавалося, ти досяг того, чого прагнув – гра у професійному клубі, тим паче європейському. Але це не зовсім так, Верона виступала в Лізі С, умови проживання не покращилися, матір взагалі була на іншому материку: «Мені платили не більше 18 євро на тиждень, ми проживали в шістьох в одній кімнаті, хоча до нас ставилися гарно. Якби не голкіпер Рафаель, я б не витримав і повернувся до Бразилії. Але бразилець почав давати мені кошти із власної кишені. Погіршувало ситуацію і відсутність контракту, оскільки у мене не було паспорту».

Нелюдські умови проживання привели до того, що він був занадто худим. У «Вероні» на ньому ставили хрест, тренер Мандроліні не знаходив йому місця в складі, ба більше – не хотів його бачити в клубі й тренер Самбоніфачезе, куди його намагалися влаштувати в оренду. Клаудіо Валіджі прямо говорив:

«Навіщо нам гравець, який не може конкурувати із зустрічним вітром?»

Але «Верона» пропонувала гравця за безцінь, Валіджі пішов на ризик і взяв бразильця, вже через рік він не хотів його відпускати, але тепер вже була проти Еллас. Справи пішли на лад: паспорт отримав, оскільки його бабуся та дідусь свого часу емігрували до Італії, контракт підписав, а разом з ним – отримав прибавку та особисту квартиру.

Головний проповідник саррізму

«Я зобов’язаний Саррі своєю кар’єрою», – скаже з часом Жоржиньо. Але перехід у склад партенопей тяжко назвати вдалим для гравця на перших його етапах. Рафаель Бенітез грав за схемою 4-2-3-1, з двома яскраво вираженими опорниками. Жоржиньо не відповідав подібному профайлу, тому і вимушений був полірувати лавки «Сан-Паоло». Все змінилося тільки з приходом Мауріціо Саррі.

У 2018 році до Treccani, італійська енциклопедія науки, письма та мистецтва, було внесено термін «саррізмо». Описувався він як концепція чи філософія футболу під керівництвом Мауріціо Саррі, що передбачає швидкість та постійне бажання атакувати. А у кожної філософії обов’язково є свої проповідники. Таким і став Жоржиньо.

Саррі максимально змінив структуру гри після Бенітеза, відправною точкою всіх атак став бразилець. «Наполі» почали порівнювати з командами Гвардіоли, адзуррі почали нав’язувати боротьбу «Ювентусу» в Італії, а Жоржиньо незмінно ставав лідером Серії А по кількості передач та їх влучності. Кожна газета вважала доцільним надрукувати матеріал мінімум на три сторінки про Інсіньє, Мертенса, Хамшика, Ігуаіна чи то навіть Кулібалі, але кожен, хто хоч трішки розбирався у футболі, знав – наріжним каменем тієї команди був Жоржиньо.

Філософія Саррі передбачала перевагу краси гри над результатом, впевненість власника «Наполі» Ауреліо Де Лаурентіса зводилась до тези, що з грою повинен прийти результат. Останнього не траплялося, і тому чарівному «Наполі» Мауріціо Саррі почав приходити кінець. Самого Жоржиньо вже торгував «Манчестер Сіті», Пеп бачив у ньому заміну Фернандіньо чи то нового Бускетса. Водночас патрон «Наполі» встиг посваритися із Мауріціо та домовитися про контракт з Карло Анчелотті, навіть незважаючи чинну угоду Саррі.

Все змінив «Челсі». В Манчестері вважають, що гравця залякали, і не на жарт образилися на Абрамовіча, але це не так. «Челсі» запропонував 57 мільйонів, не обділив коштами і самого гравця, але додатково лондонці переконали ще й запрошенням на пост головного тренера Саррі. Зрештою Де Лаурентіс отримав 60 млн, і по чутках, 3 млн різниця – це вартість Саррі. Якщо це правда, то ми спостерігали за першим випадком, коли гравець перетягнув у новий клуб тренера, а не навпаки.

Хто знає, як склалася б доля в любому іншому сценарії, але Саррі почав ліпити копію «Наполі» в Лондоні. І якби не Жоржиньо, чекав би на тренера грандіозний провал. Натомість «Челсі» переміг у Лізі Європи та планував повторити свій успіх у головному європейському змаганні. От тільки без Саррі.

«Тіфозі «Наполі» не зрозуміють, якщо він приєднається до «Ювентуса», – здавалося, банальний реверанс в сторону колишнього клубу, але насправді ці слова маскували бажання продовжити роботу з Саррі. Мауріціо відповів взаємністю: «Я хочу бачити його в Турині».

Фірмові пенальті та перемога у Лізі Чемпіонів

Жоржиньо вже неодноразово доводив свою винятковість, але невміння використовувати його найсильніші якості на полі легко може призвести до біди. Френк Лемпард прийшов у клуб зі словами захоплення: «Я в захваті від італійця. Він важлива фігура та мотор команди, аби кому роль віце-капітана не доручають». Проте з плином часу все почало змінюватися, Френк віддавав перевагу іншим гравцям і з часом навіть хотів позбутися Жоржиньо, а на виручені кошти придбати Деклана Райса.

Одним із каменів спотикання стала роль штатного пенальтиста. В Італії Жоржиньо тяжко було змагатися з Ігуаіном, Хамшиком та маленьким диктатором Інсіньє, в Лондоні ж гравець став головним виконавцем пенальті. Його удари з 11-метрової точки спершу викликали сміх – це зависання в повітрі перед ударом виглядало комічно.

Але статистика говорила про зворотне. Відсоток реалізації його ударів зашкалював: у нього не було улюблених кутів, він при розбігу завжди спостерігає за воротарем, а те саме зависання дезорієнтувало кіперів, які завчасно стрибали в кут. Помилки бувають у всіх, пару ударів реалізувати не вдалось і Френк скористався можливістю передавши право пробиття 11-метрових Тімо Вернеру.

Лемпарда можна похвалити багато за що: він надав команді гнучкості, підтягнув до основи молодих вихованців клубу, чого тільки коштує талант Мейсона Маунта. Але підхід до Жоржиньо він так і не знайшов. Коли було оголошено про відставку Френка, італієць не сковував себе у висловах: «Френк гарний тренер. Але він був не готовий до команди такого рівня».

Томас Тухель, який посеред сезону прийшов рятувати команду, одразу повернув Жоржиньо до статусу системоутворюючого гравця, а разом з цим – повернулась якість комбінаційного футболу. Поява німця немов дозволила позбутися олдскульної романтики, гравці знову чітко розуміли тренера, швидко адаптувалися до них, отримували задоволення від тренувального процесу та гри на полі.

Головне, зміни імені Тухеля допомогли «Челсі» взяти Лігу Чемпіонів, і далеко не останню роль в цій перемозі відіграв Жоржиньо.

Черговий оріунді: Конте не взяв на Євро-2016, а Вентура ігнорував

Дивно, але вдалі виступи на клубному рівні не конвертувалися у виступи за збірну.

Відбіркову компанію до Чемпіонату світу 2018 року кожен італієць досі згадує з вищиром. Джанп’єро Вентура провалився в якості тренера національної збірної, матч с шведами показовий: в ситуації, коли збірній потрібно було забивати, Вентура вказує на Де Россі та велить йти розминатися. Реакція капітана «Роми» неоціненна: «Ти знущаєшся? Випускай Інсіньє, нам забивати треба!». Але при скрупульозному вивченні цього періоду можна знайти момент позитиву: Вентура заграв у офіційному матчі Жоржиньо, відсутність у відбірковій компанії якого називали головним провалом тренерського штабу.

«У виклику Жоржиньо немає політичного підтексту, він обумовлений виключно ігровою необхідністю. Я повторюю, ми його не викликали через те, що його стиль гри не відповідав моделі команди. Але попереду тяжкий графік, то ж ми вирішили запросити і його». Бразилія відтоді не могла вже розраховувати на гравця.

Роберто Манчіні пішов шляхом Саррі та Тухеля, почав будувати команду навколо оріунді. Не те щоб Жоржиньо став явним лідером атак чи оборони, але як люблять казати сучасні тренери, італійський бразилець надає команді необхідного балансу:

— через тріо Вератті-Жоржиньо-Інсіньє будується більшість атак Італії;

— він чудово діє проти пресингу;

— розуміє принципи дії та миттєво вступає у контрпресинг;

— являється майстром розбиття першої лінії оборони суперника.

«Коли я говорю про універсального півзахисника, я одразу згадую про гравця «Челсі». Насправді у світі дуже мало футболістів, які можуть на полі все. Таких всього декілька, і Жоржиньо – один з них», — Гвардіола досі жалкує про втрачену можливість підписати італійця.

Проте головна чеснота півзахисника «Челсі» – просування м’яча вперед. Більшість глядачів будуть плюватися, про яке просування йде мова, якщо він віддає пас на ближнього поперек поля чи назад. Але це не так, коли у матчі з «Вест Хемом» Жоржиньо віддав 180 рекордних передач, 124 із них були вперед. Свого часу Саррі підкреслював це вміння: «Він володіє не тільки технікою, але і необхідною психологічною швидкістю. Це і робить його надзвичайним гравцем».

Героями матчів Італії будуть називати К’єзу, Інсіньє чи Пессіну за голи, Доннаруму – за сейви, а Манчіні – за вдалі заміни. Не кожен згадає про Жоржиньо, який весь матч керує діями команди. Він той гравець, який забезпечує фундамент для граних виступів своїх партнерів.

На італійському фронті без змін, міг би сказати Ремарк.

Фото: Getty Images, REUTERS