Північна Македонія для чайників. Як не сплутати Пандева з Панчевим і хто такий Васілій Петровіч

Від редакції: цей текст написаний в рамках конкурсу «Евротрибуна» від Uklon, в якому блогери змагаються за крутий приз – PlayStation 5. Підтримайте їх плюсами і коментарями! ***

Наш викладач курсу історії слов’ян з прізвищем Раковський (яке цілком могло бути македонським) якось порадив: «Якщо чогось не можеш запам’ятати – проведи аналогію з подіями в історії України. Повної відповідності ніколи не знайдеш, але суть ухопити буде простіше». Напередодні матчу збірних України та Північної Македонії на Євро-2020 – саме час згадати цю пораду (тим більше, що під час навчання забили на неї).

Коротка подорож машиною часу через більше 100 років існування футболу в Македонії буде більш зрозумілою, якщо поставити українські – більш знайомі – вказівники. А щоб аналогії не здавалися притягнутими за вуха (привіт – Стефану Спіровскі та Дарко Чурлінову) ось вам паралель номер один – футбольно-геополітична.

Словенія і Хорватія, які першими відкликали своїх футболістів зі збірної Югославії ще до її дискваліфікації у 1992-му – це Грузія і Литва, чиї представники вийшли з чемпіонату СРСР на початку 1990-го. Боснія, яка єдина, крім сербів і хорватів, має чемпіона Югославії, – це Вірменія з несподіваним чемпіоном СРСР. Білорусь – це Чорногорія, яка до 2006 року не могла розлучитися із Сербією, як на державному рівні, так і на футбольному. Пара Сербія – Росія взагалі не потребує пояснень. 

А от Македонія, хоча і не у футбольному плані, але нині має чимало спільного з Україною. Щоправда, територіальні, мовні, церковні та історичні претензії македонцям, на відміну від українців, висувають чотири різні країни – Албанія, Болгарія, Сербія та Греція відповідно. Втім, повернімося до футболу.

Турецькі солдати Скоп’є = Англійські моряки Одеси

На початку ХХ століття в Україні вже кілька років і масово грали у футбол, який привезли в Одесу англійські моряки. Але у Македонії, яка перебувала під владою Османської імперії, все лише починалося. У квітні 1909 року, якраз на Великдень, у Скоп’є відбувся перший матч між двома командами турецьких військових. Для місцевих це був небачений раніше атракціон, від якого їх не могла відлякати навіть аномально холодна погода.

Один з османських гарнізонів Скоп’є. 1908-й рік. Можливо, хтось із цих людей був учасником першого матчу

Втім, футболістам довелося ще важче – час від часу окремі гравці йшли з поля, аби кілька хвилин погрітися, надягнувши шинель. Не виключено, що дехто зазирав і до сусіднього з імпровізованим полем бару Идадија («Гімназія»). Він, до речі, досі працює і футбольними артефактами на стінах музейного куточка особливо приваблює вболівальників.

Люботен Тетово = Скала Стрий

Серед українських клубів час від часу загострюється бажання штучно збільшити свій період існування, віднайшовши архівні документи про будь-які спортивні організації чи спілки у своєму місті. При цьому, ігнорують той, факт, що протягом історії команди ліквідовувалися, а потім засновувалися знову під тією або навіть іншою назвою. Найглибше у генеалогічних пошуках поки що зайшли кропивницька «Зірка» та стрийська «Скала», які орієнтуються на 1911 рік.

У Македонії все простіше – першість клубу «Люботен» з містечка Тетово ніхто не оскаржує. Команда з’явилася на початку 1919 року і досі існує, виступаючи у третьому дивізіоні. У минулому сезоні фінішувала на 7 місці з 11 команд західного дивізіону.

Люботен – це назва однієї з найвищих вершин країни (які асоціації зі Скалою вам ще потрібні?), яка зображена на гербі Македонії.

Скоп’є 1919 = Львів 1894

Того ж 1919 року у квітні у кафе «Кермес» (у перекладі – ярмарка, карнавал) у міському парку Скоп’є була створена ще одна команда – «Напредак» (у перекладі – прогрес). Саме вона стала учасницею першого документально підтвердженого футбольного матчу у Македонії, а суперником «Напредака» стала збірна англійських офіцерів.

На місці поєдинку встановлено пам’ятний знак у вигляді м’яча

20 квітня 1919 року, знову на Великдень, македонський клуб, якому явно не вистачало кадрів (британці позичили свого голкіпера Джона Сміта і запропонували свого арбітра – військового священика) та форми (сині сорочки та сині труси напрокат також дало британське військове відомство), несподівано переміг гостей з рахунком 2:0.

Авторами голів стали Звонімір Геруц та Деян Дубаїч, а одним з найкращих гравців на полі, за даними македонського історика футболу Івко Панговскі став лівий форвард «Напредака» Васілій Петровіч. Як тут не згадати, що героєм першого офіційного матчу в Україні у 1894 році став львівський гімназист – крайній лівий Володимир Хомицький.

Кузман Сотіровскі = Олександр Шпаковський

У першому матчі збірної СРСР у 1924 році проти Туреччини зіграли два українці – харків’яни Іван Привалов та Олександр Шпаковський. Другий навіть забив гол у тому матчі.

Шпаковський – третій з правого боку

Перший македонець у збірній Югославії – Кузман Сотіровскі, якого центральна влада «перейменувала» на сербський лад – Сотіровіч. У 1928 році він дебютував у матчі проти збірної Румунії і відзначився відразу двома забитими голами. Тим самим заслужив собі місце у олімпійській збірній Югославії і став першим македонцем, що взяв участь в іграх.

Долі обох дебютантів – українського та македонського – склалися геть по-різному Сотіровскі перейшов до французького «Сета», потім сезон відіграв у складі «Монпельє», а з середини 30-х оселився у Парижі, де і прожив до самої смерті у 1990 році.

Шпаковський до середини 30-х грав за харківські «Штурм», «Рабіс» та «Динамо», а у 1938 його заарештували і розстріляли, звинувативши в членстві у білогвардійській організації.

«Граджянскі» = «Динамо»

У югославському футболі у 20-х і 30-х роках було чимало клубів з назвою «СК Граджянскі» («Громадський» або «Народний»). Лише у вищому дивізіоні їх щороку було по 2-3 – із Осієка, Загреба, Ніша… Дуже схоже на ситуацію з чемпіонатами УРСР до 1936 року, де змагалися динамівці Києва, Одеси, Луганська, Харкова.

«Граджянскі» зі Скоп’є був у міжвоєнний період найкращим македонським клубом і навіть двічі зіграв у елітному дивізіоні. У сезоні 1935-36, який проходив за кубковою схемою, македонці у 1/8 фіналу обіграли одноклубників з Ніша, а у чвертьфіналі зазнали нищівної поразки від боснійської «Славії» – 1:10. Чемпіонат Югославії 1938-39 був уже класичним, а команда зі Скоп’є посіла 10 місце серед 12 команд.

Драгослав Шекуларац = Ігор Добровольський

Шекі – один з найкращих півзахисників збірної Югославії в історії. Народився у македонському містечку Штіп у змішаній родині (мати – македонка, батько – серб). Найкращі роки провів у столиці метрополії – 11 сезонів за «Црвену Звезду». Потім пробував сили за кордоном, зокрема у Німеччині та Франції. У складі збірної Югославії став срібним призером Олімпіади-1956 та чемпіонату світу-1962. Не зважаючи на половину македонської крові та місце народження, ідентифікує себе сербом.

Добрик – один з найкращих півзахисників збірної СРСР пізнього її періоду. Народився в українському селі Марківка. Найкращі роки провів у столиці метрополії – 5 сезонів за московське «Динамо». Потім пробував сили за кордоном, зокрема у Німеччині та Франції (а до того – у Італії та Іспанії). У складі збірної СРСР став чемпіоном Олімпіади-1988 та чемпіонату Європи-1990 серед молодіжних команд. Хоча і не заперечував свого походження, але після розвалу Союзу віддав перевагу збірній Росії перед Україною.

Насправді українців у збірній СРСР було значно більше, ніж македонців у збірній Югославії. За підрахунками журналіста Міодрага Міцковіча, більше 6 матчів за збірну СФРЮ зіграли лише 5 македонців: Благоє Відініч (8), Кіріл Сімоновскі (11), Ілія Найдоскі (13), Вуядіин Станойковіч (22) та Дарко Панчев (25).

«Вардар» = «Карпати»

У післявоєнний час найбільш успішним македонським клубом був столичний «Вардар», створений у 1947 році шляхом об’єднання двох інших – «Македонії» та «Побєди». Втім, на відміну від українських команд у чемпіонаті СРСР, «Вардар» не має чим похвалитися. За 33 сезони у еліті він зміг піднятися лише на 5 місце.

Натомість, команда виграла у 1961 році Кубок Югославії. Єдиний радянський трофей львівських «Карпат» – кубок 1969 року. Та і у чемпіонаті галичани добилися приблизно того самого максимуму, фінішувавши на 4-му рядку вищої ліги СРСР у 1976 році. А ще у «Вардара» – червоно-чорні кольори, що також не чужі львів’янам.

А от якщо брати часи незалежності, то «Вардар» – це, швидше, «Динамо»: три перші виграні чемпіонства і п’ять за першу десятирічку, а потім – різке просідання (щоправда, у киян 11-го місця не бувало) і повернення амбіцій у останні 6-7 років.

Зоран Бошковскі = Іван Гецько

Маловідомий футболіст провінційного «Сілекса» вписав своє ім’я в історію збірної Македонії (тоді і мови не було про Північну) як автор першого голу команди. Сталося це у жовтні 1993 року у товариській грі проти Словенії. Македонці розгромили суперника з рахунком 4:1. На відміну від України, яка свій перший матч програла угорцям 1:3 з голом престижу Івана Гецька на останній хвилині.

Перший гол збірної Македонії

Від Македонії на старті чекали хороших результатів, адже ера мінімального представництва македонців у збірній Югославії наприкінці 80-х минула, а у відборі до Євро-1992 взяли участь відразу п’ятеро представників регіону – Панчев, Станойковіч, Канатларовскі, Бабунскі та Найдоскі. Це як для незалежної збірної України – Протасов, Литовченко, Михайличенко, Кузнецов та Онопко.

Втім, першу кваліфікацію на чемпіонат Європи 1996 року Македонія провалила – посіла 4 місце з 6 команд, випередивши Кіпр лише за рахунок очних зустрічей. Як тут не згадати, що Україна той відбір також провела жахливо і теж посіла 4-й рядок у групі.

Далі краще не стало. Наступні 11 циклів «рисові» (македонська рись – символ збірної) завершували або на 4 місці (5 разів), або на 5 (4 рази). І ще двічі – фінішували останніми у групі, пропустивши уперед навіть Люксембург. Вихід на Євро-2020 відбувся завдяки першому в історії третьому місцю у групі і подальшому плей-офф.

Дарко Панчев = Олег Протасов

Найкращий футболіст Македонії в історії досяг піку в 1991 році. На той час він тричі ставав найкращим бомбардиром чемпіонату Югославії – раз у складі «Вардара» і ще двічі після переходу до «Црвени Звезди» (за рік додасть ще один такий титул). 34 голи у сезоні 1990-91 принесли Дарко Панчеву Золоту бутсу від УЄФА, а виступи за клуб на міжнародній арені і матчі за збірну – Срібний м’яч від France Football. Вище був лише Папен.  

Панчев забив 5 голів за «Црвену Звезду» у Кубку чемпіонів 1990-91, а його гол у фінальній серії пенальті проти «Марселя» приніс югославам титул. За збірну Югославії він провів 25 матчів і забив 18 голів. У тому числі – 10 голів у 7 матчах кваліфікації до Євро-1992, куди команду так і не пустили. 

На жаль, за кордоном у македонця кар’єра не склалася. У «Інтері» від Панчева вимагали більше працювати на команду, а він бунтував і навіть підробляв медичні довідки, аби пропускати тренування. А оренди до Німеччини були невдалими.

Чому саме Протасов? У того також було звання найкращого бомбардира чемпіонату СРСР. Спочатку у «Дніпрі», а після переїзду до столиці – двічі у складі «Динамо». Протасов ледве не отримав Золоту бутсу 1985 року за 35 забитих голів. І зрештою, нинішній перший віце-президент УАФ є другим після Олега Блохіна бомбардиром радянського футболу. Так само, як Панчев – другим у Югославії після Слободана Сантрача.

Горан Пандев = Андрій Шевченко

Реінкарнація Панчева. П’ятиразовий найкращий футболіст Македонії, якому, на відміну від співвітчизника, можна було не робити зупинку у Белграді на шляху до європейського футболу. Нинішній лідер збірної Македонії обрав у 2001 році «Інтер», де у нього спочатку також не склалося – нуль матчiв за 3 сезони (два с яких в орендi). Повернувся у цей клуб в 2009-му. Вже було краще. 70 матчів за 3 роки та 8 голів.

Пандев – найкращий бомбардир збірної Македонії лише тому, що Панчев устиг провести за команду незалежної країни тільки 6 матчів. Але він – герой нації і цілком може за кілька років повторити шлях нинішнього наставника збірної України і поки що її найкращого бомбардира.

Фото: Getty Images; Федерацiя футболу Північної Македонії