Як дуже хотіти і не отримати Євро

Багато з нас пам’ятають, як Україна разом з Польщею отримали право проведення Євро. Або як ви вступили  до навчального закладу, для чого довелось докласти зусиль. Або як будь який інший вибір зробили на користь саме вас. При цьому наш мозок створений забувати поразки, хіба шо дуже драматчині (порівняйте емоції на перемогу Шахтаря у 2009 та поразку Дніпра у 2015, якщо ви відносно нейтральний вболівальник). Я до того, що програш умовній Італії міг бути закономірним, та ми б готувались провести щось інше та колись.

У цій статті хочу розповісти про країну, яка неодмінно подається на проведення Чемпіонату Європи все ХХІ століття, виходить у фінальне голосування, проте регулярно фейлить під час обрання країни-господаря. Мова, звісно, про Туреччину. 

Для більшості з нас Туреччина - це тиждень на морі, або ловкост варіант потусити у Стамбулі. Також всі знають, що турки - непогані будівельники стадіонів (Донбас-арена тому приклад) + інфраструктури (привіт, Онур Іншаат та сила силенна їхніх проектів) та палкі футбольні фанати. Додайте до цього державну підтримку футболу (нинішній президент, кажуть, непогано грав у молодості) та бомбічні темпи будівництва. Давайте подивимось, з чим вони йшли на Євро, чого бракувало та чи варті турки провести великий турнір.

ЄВРО-2008. Незвичні сусіди та наслідки

Найпершу свою заявку було подано разом із одвічними заклятими друзями - Грецією, в країнах якраз відбулось потепління відносин після страшних землетрусів в Егейському регіоні 1999 року (землетруси в обох країнах, але сусіди почали надавати один одному допомогу). З турецького боку було подано 3 міста - Стамбул, Ізмір та Анталья. На той час активно тривало будівництво 81000 Олімпійського стадіону ім.Ататюрка в стамбульському районі Башакшехір. Так, цей стадіон побудовано в один час з “моїм” рідним “Ювілейним” :) В Ізмірі це мав бути теж стадіон ім.Ататюрка, але менший і старіший (1971 року, 51000 глядачів). Пригадую, на ньому зіграли товариську гру зі збірної України у 2003, а Артем Франков написав крутезну статтю про турецький побут, чим привернув мою увагу до цієї країни та особливостей місцевої фонетики. Настільки, що за 15 років я остаточно сюди переїду. Третій стадіон мав бути збудований у Анатлії з нуля за 50 млн євро, і його таки збудують, але значно пізніше.

Така колоритна заявка не могла не вийти у фінал голосування. Втім, в фіналі також були заявки від Австрії-Швейцаріії, Угорщини та спільної заявки від Скандинавських країн (усіх чотирьох). В такій компанії перемога Австрії-Швейцарії виглядала цілком логічною, проте сказати, що Туреччина програла, не можна. Відкритий у 2002 році “Олімпіят” приймав супердраматичний фінал ЛЧ за три роки, а турецька збірна на цьому форумі посіла третє місце (але на відміну від деяких вони цим не дуже й хизуються).

ЄВРО-2012. Шо? Серйозно?

Так! Туреччина мала свою заявку на такий сакральний для українців турнір. Але дослідження не дозволило знайти будь-яку конкретику по цій заявці, хіба що декілька статей у другорядних турецьких газетах. Тут вже все було гірше, ніж попереднього разу - 3 голоси не вистачило (всього 35), щоб наздогнати Хорвато-Угорську заявку та потрапити до фіналу, а далі ви все добре знаєте. Безпосередньо збірна також не потрапила на Євро, а від Туреччини у турнірі був задіяний рефері Джюнейт Чакир.

ЄВРО-2016. Перше “друге місце”. 

До наступного Євро Туреччина підійшла вже більш готовою - до заявки було включено 12 стадіонів (9 основних і 3 резервних). З першої публічної заявки залишились вже на той час легендарний “Олімпіят” у Стамбулі та все ще проектована Анталья Арена. В Ізмірі було вирішено побудувати новий стадіон на 40000 глядачів, але це єдиний стадіон з турецької заявки, що не було реалізовано. Взагалі 9 із 12 стадіонів мали бути побудовані з нуля, а загальні інвестиції в інфраструктуру складали $1,65млрд. Більшість з цих інфраструктурних проєктів мали бути реалізовані у місцях з туристичним тяжінням. Та давайте поглянемо ближче:

Істанбул. В принципі, все готово - 2 стадіони (Олімпіят та Тюрк Телеком Арена), новий мегааеропорт. Олімпійський стадіон має можливість розширення до 94555, проте нічого не змінили. 

Бурса - тепле та знайоме слово, але ні - це мільйонник з промисловістю та гірськолижкою. А ще тут роблять непогану мінералку. Місцевий стадіон для раптового чемпіона 2011 року зроблений у формі крокодила (прізвисько команди). А ви думали - чому Селезньов в себе в інстаграмі до never give up додавав трьох крокодильчиків?

Ескішехір - напівшлях з Істанбула до Анкари на Інтерсіті. Тут є канали, няшні трамвайчики та готель-палац у стилі Діснейленду. А ще місцева команда важливіша за “велику трійку” (таке лише в Бурсі, Трабзоні та тут).

Кайсері - гірськолижка та Кападокія. Взимку навіть літають чартери до України. Стадіон вже був, треба було навести лад з командою. Навели.

Конья - історичне місто, згадане навіть в Біблії (в українських перекладах як Іконія) через спробу Апостола Павла розповсюдити християнство серед місцевих (успішну). Зараз відомий як центр студенства та символізму числа “42”. Обіцяний стадіон у столиці 42 регіону вміщує 42042 глядачі. Періодично тут грає збірна. 

Анкара - ну тут все зрозуміло, столиця. Але якщо особисто, то мене не вразило. Новий стадіон мав стати одним із “50 див побудованих за 50 років” - серйозного національного проекту з модернізації інфраструктури країни, до нього входять скоріш за все відомі вам аеропорти Ататюрка в Істанбулі та Анталії. Інший стадіон у цьому списку - легендарний Олімпіят. Але на практиці лише нещодавно побудували 20-тисячник Ер’яман, що більш-менш відповідає місцевій відвідуваності. 

Резервом було заявлено географічно екзотичні міста - Трабзон, Адана та Шанлиурфа, де лише останнє мало реально існуючий стадіон. Втім, нові стадіони побудували, хоч дещо пізніше (стадіон у Адані відкрили лише цієї зими)

Тобто це був дійсно проект не лише на розпиляння б’юджетів - створена інфраструктура мала покращити туристичні потоки, палкі фанати - перейти на нові цікаві стадіони, а форум - розрекламувати країну під в’їзний потенціал. З такою програмою турецька заявка дуже легко вийшла до фіналу, помстившись Італії за заявку на Євро-2012. Але в фіналі Туреччина лише мінімально поступилась Франції. Так, рішення було дуже контроверсійним, Платіні закидали упередженність та тиск, а на питання “при Блаттерові турнір віддали Швейцарії, за вас - Франції” він відповів “Ось буде президентом [УЄФА] турок - то і проводьте собі турніри”.  Звичайно, було розчарування, але ця заявка сформувала запит на оновлення інфраструктури, що теж сприяло підйому місцевого футболу і притягування більших грошей, зокрема через ТБ-контракти.

Збірна Туреччини потрапила на турнір як краща третя збірна у всіх групах, але й не вийшла з групи як найгірша третя. Іронія буває й сумною.

ЄВРО-2020. Лондон? А міг бути Стамбул.

Перед тим, як оголосити про зміну схеми чемпіонатів Європи, Платіні казав, що “обіцяв чемпіонат Туреччині”, а турки вважались фаворитом. Але через наміри проводити Олімпійські ігри-2020 у Стамбулі, подейкували, що Туреччина знов не отримає турнір. На цей раз допомогла зміна формату. за день до київського фіналу Євро, Платіні оголосив про новий формат, і стамбульський Олімпійський почав боротьбу з київським тезкою за право хостити фінал. І їх знову почали вважати фаворитами, допоки вони не зняли свою кандидатуру на користь…

ЄВРО-2024. Вдруге другі.

Оргкомітет прекрасно вивчив попередній досвід. І нова заявка виглядала вже суперпрофесійно, змотивовано та мала модні у наші часи місію з баченням (mission & vision). Місією було обрано бажання максимально об’єднати всіх навколо шляхом своєї доступності та мультикультурності: “132 міста у 53 країнах світу знаходяться у 4 годинах від нас” - писав офіціфний твітер заявки. Баченням вибрали можливість залучити якнайширшу глядацьку авдиторію та молодше покоління. “Нашу заявку УЄФА визнало надихаючою та захоплюючою у своєму звіті” - писала держтелерадіокомпанія TRT. Логічним девізом стало Birlikte Paylaşalım (“ділимось разом”)

На відміну від попередніх заявок, Туреччина підійшла вже з абсолютною більшістю готових, або майже готових стадіонів. Із попередньої заявки випали морально застаріла Шанлиурфа, незрозуміла Адана, нецікавий влітку Кайсері та недобудований Ізмір (там добудували стадіон місцевому Ґьозтепе, але він не підходить під вимоги УЄФА). Натомість додали футбольний Трабзон, повністю відбудований після землетрусу Ізміт, близькосхідний та колоритний Ґазіянтеп. Останній - туристичний, гастрономічний та ґраундхопінговий рекомендасьйон. Тут розбив свій Ферарі Артем Милевський, тут крута жіноча футбольна команда ALG Spor, де чемпіонками Туречини ставали українки Натія Панцулая та Христина Перевізник.

Окремою фішкою став стадіон у Анталії, що фігурував у всіх заявках. Відкритий у 2015 році, він став 100% рекупераційним за рахунок сонячних панелей (це в європейську моду на Go Green), виглядає суперзатишно та комфортно. В себе у “Матчі Турецького” незабаром опублікую відеоексурсію та інтерв’ю з директором арени Мітхабом. Є на шо подивитись (спойлер: пан Мітхаб пообіцяв з закінченням пандемії запустити стадіонний тур). За умови виграшу права проведення Євро, стадіон мали розширити до 43600 глядачів. Але…

Важко тягатись з Німеччиною, навіть якщо ти - Туреччина. Інші країни то зрозуміли і навіть не подавали заявки. А німці перемогли 12-4 за підсумком голосів. Не допоміг навіть щойно відкритий мегааеропорт Істанбулу.

ЄВРО-2028. Ну може хоч зараз?

Звісно, з таким потенціалом треба дотискати те УЄФА. Є стадіони, будується інфраструктура, серед суперників підтвердили заявку об’єднано Румунія-Греція-Болгарія-Сербія, ширяться чутки про заявки від Іспанії, Англії, одвічної Італії та Об’єднаної Скандинавії. Єдине, що може заважати - до критеріїв включили виконання ґайдлайнів ООН про права людини. Тут є поле для звітів та скарг, що може бути прийнято до уваги.

До Туреччини можна всіляко ставитись, але одне правда: будувати вони вміють. Так шо думаю, що великий форум - це справа часу. Тим більше що наполегливість у досягнені мети - це точно про місцевих ;)

Фото: Anadolu Agency, власний архів