Казка на всі віки від данських хлопаків. Як Данія виграла чемпіонат Європи з футболу, навіть не кваліфікувавшись туди

Чемпіонат Європи з футболу 1992 року підсумував еру змін на футбольній карті світу, оскільки зникла така наддержава як СРСР, відбулося об’єднання Німеччини, розпочався процес розпаду Югославії й влітку того ж року зникла Чехословаччина. Та й сам формат того чемпіонату є незвичним для сучасних вболівальників, бо до участі лише 8 збірних додавалася ще й стара система підрахунку очків (за перемогу 2 бали). Вже на наступному Євро змагалися 16 команд і здобували вони по 3 бали за тріумф.

Формат турніру мало хвилював данських футболістів, бо вони туди не потрапили, зайнявши друге місце у кваліфікаційній групі, поступившись лише одним балом Югославії. І саме футболісти з Балкан мали поїхати на Євро. Але країна, яка двічі виходила у фінал чемпіонату Європи в 1960 та 1968 роках, страждала через політичні потрясіння й конфлікти на початку 1990-х років, що зрештою призвело до розпаду Великої Югославії. Очевидно, що балканцям було не до футболу й путівка відійшла саме Данії, яка була другою у кваліфікаційній групі. І саме з цього моменту розпочинається одна з найбільших футбольних казок.

Буквально за тиждень до старту турніру в Данію прилітає звістка від УЄФА про участь у турнірі. Команда на той момент була зібрана, оскільки на них чекала товариська зустріч із СНД, але гравці аж ніяк не були готові фізично та морально їхати в Швецію на турнір. Хоча один з героїв того чемпіонату Кім Вільфорт вважає, що Данія опинилася в безпрограшній ситуації. "Ми не могли зазнати невдачі, оскільки не було жодних очікувань. Якби ми тричі програли 5:0, то це не мало б значення", — казав він. Та й усі експерти вважали, що їхня участь у Євро-92 була нічим іншим, як процедурою заповнення квоти.

Навіть без головної зірки Мікаеля Лаудрупа, в якого був конфлікт з головним тренером, Данія все одно була добротною командою й містила низку хороших гравців із досвідом як на клубному, так і на міжнародному рівні. Десять гравців, які були у складі, або виступали за "Брондбю", або раніше виступали за них. За рік до Євро "Брондбю" потрапив у півфінал Кубка УЄФА — це було величезним успіхом данського клубу. І також багато гравців були причетними до успіху в кваліфікації на Олімпійські ігри в 1988 році. Врешті-решт Данія обіграла Югославію у своїй кваліфікаційній групі.

Головними зірками в той час були індивідуально сильний Браян Лаудруп  — форвард «Баварії» та Петер Шмейхель, який за рік до турніру приєднався до «Манчестер Юнайтеда». Тренував їх Ріхард Меллер-Нільсен — з певними конфліктами, але все ж він зробив неймовірну роботу. Тобто це була згуртована та збалансована команда з фантастичним духом.

 На цьому чемпіонаті було лише 8 команд, тому надвипробування для данців розпочалися вже на груповому етапі, де вони потрапили в одну групу з півфіналістом ЧС-1990, чемпіоном Європи 1984 року та господарем турніру (Англією, Францією та Швецією). На втіху всім фахівцям, які прирікали «данський динаміт» ще до першого матчу з Англією, Данія в двох стартових матчах набрала лише один бал, не забивши жодного м’яча. На щастя, у паралельних матчах події розвинулися таким чином, що данці зберігали шанси на вихід у півфінал перед зустріччю з Францією. Для цього їм потрібно було обіграти «синіх» та сподіватися на успіх своїх скандинавських побратимів. Треба обіграти збірну, в якій запалювали Лоран Блан, Ерік Кантона , Еммануель Петі, Жан-П'єр Папен та Дідьє Дешам.

Але казка на те й казка, щоб все закінчувалося благополучно. Сподівань було дійсно мало. Як згадує Браян Лаудруп: «Ми думали, якщо ми зможемо здивувати [їх] протягом перших п’яти чи десяти хвилин, то це було б фантастично». Спершу забили данці. «Забив Генрік Ларссон. Неймовірно! Це безумовно шокувало французьку команду. Це змінило нашу віру в себе, це змінило ритм цієї гри, це поставило нас на шлях до півфіналу», — згадує Браян. Але рахунок швидко став рівним. Здавалося, що Франція от-от візьме й дотисне, проте Ларс Ельструп, який замінив нашого цитатного героя, замкнув подачу від Флемінга Поульсена. Неймовірно.

Кім Вільфорт сказав про гру проти Франції: «Ми грали без нервів, бо думали, що поїдемо додому». Через пару хвилин після голу Ельструпа Швеція в паралельному матчі повела в рахунку — такі результати цілком влаштовували данців. Ось таким чином Швеція та Данія змусили пасти задніх Англію та Францію. 

У півфіналі на наших героїх очікували чинні чемпіони Європи — феноменальна збірна Нідерландів на чолі з легендарним Марко ван Бастеном. Для голландців цей матч був чистою формальністю й таке ставлення було на руку данцям, які й так вже були героями.

Але дуже несподівано знову Данія забиває першою й знову це робить Генрік Ларссон. І проводячи паралелі з матчем проти Франції, знову швидко пропускають. Денніс Бергкамп зрівнює рахунок і заспокоює трішки занепокоєних голландців. Але буквально через 10 хвилин невгамовний Ларссон знову заставляє затихнути оранжеву трибуну стадіону «Уллеві» в Гетерборзі. Данці були надзвичайно близькими до перемоги в основний час, але проти був Франк Райкард, який забив на 86 хвилині. Гра перейшла в овертайм, «оранжеві» продовжували давити, феноменальний Петер Шмейхель рятував свою команду від численних ударів — і врешті-решт гра підійшла до серії пенальті.

Після голу Райкарда в багатьох гравців були такі емоції: «У той момент я подумав: "Ось і все", тому що ми були збентежені. Ми знали —  якщо нам вдасться дістатися до пенальті, нам доведеться реалізовувати їх, а Петер Шмейхель змінить ситуацію, і він, звичайно, її змінив», — розповідає Браян Лаудруп. Тільки один гравець не забив Шмейхелю в той вечір — Марко ван Бастен… Данія вперше у своїй історії вийшла у фінал континентального турніру. 

А там на них чекали чемпіони світу. Такого успіху в 1990 році зазнала Західна Німеччина, яка вже на фінал проти Данії виходила як цілісна держава. Ясно, що фаворитами були німці, навіть попри всі попередні здобутки команди Меллера-Нільсена. Бо все ж таки недооцінки вже не мало бути й німці повинні були врахувати всі помилки Франції та Нідерландів.

Браян Лаудруп згадує передматчевий мандраж: «Я відчував  — якщо ми змогли перемогти французів та голландців, тоді ми зможемо перемогти й німців. Ми потиснули один одному руку перед грою й сказали: "Якщо ми програємо цю гру, а всі очікують, що ми програємо, тоді ми можемо подивитися в дзеркало й сказати, що ми пишаємося собою й наша країна також нами пишається"». Ними й досі пишаються всі небайдужі до футболу.  

Отже, фінал. Петер Шмейхель знову сіяє, творячи неможливе на футбольному полі. «… Петер Шмейхель поза цим світом. Був порятунок однією рукою. Я просто пам’ятаю, як Петер піднявся й ми просто сказали: "О Боже! Що він робить?"» — захопливо розповідає Браян Лаудруп.

А перед самісінькою перервою центральний півзахисник данського «Брондбю» Йон Єнсен відкриває рахунок. Це був його лише другий гол за національну збірну. Це дало неймовірну наснагу данцям. «Йон забив гол своєї мрії. Ми всі відчули приплив енергії. Хоча ми граємо не найкращу гру у своєму житті, але якщо ми будемо захищатися належним чином, ми можемо виграти цю гру». А потім була неймовірна напруга, сейви Шмейхеля та гол Кіма Вільфорта на 78 хвилині, який приніс комфортну перевагу. Гравці, які по черзі піднімали омріяний трофей, досі не могли повірити в це диво. «Це було занадто добре, щоб бути правдою. Це залишиться з нами на все життя», — згадує  Браян Лаудруп. 

Цей тріумф Данії є однією з найбільших історій успіху в футболі. Данці залюбки згадують про це досягнення, бо це наповнює їхні душі національною гордістю та радістю. Данія не мала топового складу, мала лише невеликий досвід успіху на міжнародному рівні, майже не готувалася до цього чемпіонату, здобула лише один бал у двох стартових матчах, але попри всі труднощі вони зуміли обіграти чинних чемпіонів Європи й світу й забрати один з цих титулів собі. Одним із ключових складників їхнього успіху була згуртованість та дух гравців. Об’єднавшись, нічого не втрачаючи й нікому не доказуючи, вони показали всьому світу свою силу. Цитуючи півзахисника Кіма Вільфорта: "У нас не було найкращих гравців, але в нас була найкраща команда".