Блог Та й таке

Юрій Мосейчук: «Як арбітр, ти виступаєш обличчям держави. Треба тримати честь і марку організації, яка тебе делегувала»

 

Юрій Юрійович Мосейчук – український футбольний суддя, арбітр ФІФА, який обслуговував ігри Прем'єр-ліги України та матчі Ліги Європи УЄФА. Голова Комітету арбітрів АФ Чернівецької області, а також завідувач кафедри фізичної культури та основ здоров'я Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Пан Юрій люб'язно погодився поспілкуватись про свою кар'єру, специфіку роботи у психологічному контексті, а також про те, як стати арбітром.

Кар'єра арбітра – від майданчика університету до «Олімпійського» і «Донбас Арени»

– Пане Юрію, почнемо з простого. Як ви прийшли до арбітражу?

– Я навчався в Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича. Паралельно брав участь у різноманітних змаганнях, зокрема й з футболу в складі команди біологічного факультету на чемпіонаті університету. На змаганнях познайомився з Осадцем Миколою Манолійовичем (професор кафедри фізичного виховання, президент і головний тренер ФК «Університет» – прим. авт.). Він запропонував спробувати свої сили в арбітражі команд університетського рівня.

– Одразу, без підготовчих занять з суддівства?

– Так, просто спробувати. Спочатку виходило не дуже добре, однак, ця справа мене зацікавила. Потім я записався на курси Федерації футболу України Чернівецької області, де й отримав початкову підготовку у видатних фахівців: Кобічика Петра Дмитровича та Каліти Ігоря Павловича. Продовжував обслуговувати матчі університетського рівня, а вже згодом мене почали залучати й до матчів обласного рівня, щоб можна було відшліфовувати майстерність футбольного судді. За декілька років почав серйозніше займатись арбітражем, пройшов збори обласного рівня і розпочав кар’єру. У 1998-му році мене рекомендували для допуску на збори арбітрів Всеукраїнського рівня. З цього моменту розпочалась фаза суддівства Всеукраїнських змагань.

– Ви кандидат в майстри спорту з футболу. Займались паралельно із суддівством?

– Так, я виступав за команду університету на чемпіонаті України серед вищих навчальних закладів. Ми отримали звання КМС після того, як виграли міжнародний турнір. Чи задумувався над кар’єрою професійного футболіста? Так склалось, що деякі речі не вдались. Тоді це були ігри на рівні аматорів на обласних чемпіонатах. Отже, виступаючи за аматорські команди, я паралельно почав займатись суддівством і надалі був повністю сконцентрований на удосконаленні навичок арбітражу.

– Ви розпочали кар’єру арбітра у 1993-му році, а у 2004-му вперше відсудили матч Прем’єр-ліги. Одинадцять років до найвищого рівня – це звичний стан справ серед арбітрів?

– Це все дуже індивідуально і залежить від багатьох чинників. Моя власна історія така: у 1998-му я був допущений до суддівства на аматорському рівні, у 2000-му отримав рекомендацію на обслуговування матчів другої ліги, у 2002-му – першої, з 2004 року став арбітром Прем’єр-ліги, а з 2008 по 2010 рік був арбітром ФІФА.

– Як змінюється складність суддівства із кожним новим переходом до вищої по рангу ліги? Чи стає легше, оскільки ігри стають, так би мовити, «чистішими»? Чи навпаки, складність підвищується завдяки більшій динамічності гри?

– Звичайно, що чим майстерніші гравці, тим легше обслуговувати матч, оскільки команди знаходяться вже на зовсім іншому рівні кваліфікації. Але необхідно пам’ятати, що у вищих лігах суддя потрапляє під більший приціл засобів масової інформації. Відповідно й ціна помилки набагато вища, тому арбітр потребує повної концентрації у кожному з матчів. У першу чергу через потужний розголос.

У кожній лізі було певне хвилювання, а потім й гордість за успішно проведені матчі. Навіть якщо в аматорах проводиш дебютний матч, то отримуєш велике задоволення від усвідомлення, що провів гру успішно.

– Чи можете назвати найбільш атмосферний стадіон, на якому доводилось проводити матчі? Йшли «мурахи» по шкірі від зарядів уболівальників під час матчу?

– Зараз більшість арен створюють чудову атмосферу, оскільки в нашій країні побудували велику мережу стадіонів до Чемпіонату Європи з футболу у 2012-му році. Наприклад: «Донбас Арена», «Чорноморець», «Дніпро Арена», «Славутич Арена», «Арена Львів» – стадіони, які є виключно футбольними. Коли трибуни заповнюються, завдяки особливій акустиці виникає потужна аура під час гри.

Навіть якщо стадіон багатофункціональний (з біговими доріжками), коли він заповнюється на 80-90%, то також створюється чудова атмосфера. Арена у Харкові, київський «Олімпійський» – це стадіони, на яких приємно обслуговувати матчі.

– Чи бувало таке, що під час обслуговування матчу хотілось схопитися за голову від побаченого: чи то красива обвідка, чи забитий гол, або ефектний епізод?

– Загалом арбітр – нейтральна особа, яка повинна контролювати свої емоції. Звичайно, інтуїтивно може бути якась реакція, але не більше.

– Чи траплялися форс-мажорні ситуації під час матчів? Наприклад, забутий реквізит. Скажімо, жовтка картка?

– Ні, в мене особисто такого не було. Але загалом буває, особливо в передсезонних іграх на навчально-тренувальних зборах. Дехто міг забути годинник, або навіть картки у роздягальні. Такі ситуації згодом ставали елементами гумористичних розповідей про арбітрів. Але в цілому, коли мова йде про офіційний матч, такі епізоди практично виключені.

Кваліфіковані арбітри постійно просять резервного суддю продублювати увесь реквізит: свиток, картки, ручку. Тому не виникає нагальної потреби зупиняти матч – можна попросити колег передати усе необхідне в момент ігрової паузи.

– У вашому послужному списку є молодіжний Чемпіонат Європи (U-17), Прем’єр-ліга та кваліфікація Ліги Європи. Яка різниця між цими змаганнями з точки зору арбітра?

– Як професіонали своєї справи, арбітри намагаються провести будь-який матч на добротному рівні. Щодо різниці – є усвідомлення, що коли судиш міжнародні матчі, то виступаєш обличчям держави, яку представляєш. Тому необхідно тримати честь і марку організації, яка тебе делегувала.

– Ви обслуговували 2 матчі кваліфікації до Ліги Європи. Чому більше не було призначень?

– Так, два матчі головним арбітром. Проте, було ще декілька виїздів резервним суддею. Так склалась ситуація, що коли прийшов П’єрлуїджі Колліна, до речі, дуже потужний фахівець, з яким мені довелось попрацювати, то він вирішив омолодити корпус, який представляв країну на європейських змаганнях. Запросив на приватну бесіду й оголосив, що хоче запропонувати молодший склад. Ми дійшли згоди і, відповідно, у 2010-му році я завершив кар’єру арбітра міжнародної кваліфікації.

Як оцінюєте призначення П'єрлуїджі Колліни головою комітету арбітрів?

– На мою думку це, безумовно, позитивне призначення. П'єрлуїджі Колліна додав багато нового у різні аспекти підготовки арбітрів. Тому, навіть не обговорюється, що досвід, який отримав особисто я та й інші арбітри – просто неоціненний. Тільки приємні спогади від співпраці з такою знаною особою в арбітражі.

– Яких змін зазнав арбітраж із приходом П'єрлуїджі Колліни?

– У першу чергу, більшість процесів в структурах комітетів стали чітко упорядкованими. Окрім того, було впроваджено радіозв’язок між арбітрами, оновлено систему фізичної підготовки, уніфіковано систему діагностики функціонального стану. Як я вже казав, було проведено омолодження суддівського корпусу та ще багато чого іншого. 

– У вас за плечима рівно 100 проведених матчів в українській Прем’єр-лізі, що автоматично зробило вас членом клубу Сергія Татуляна.

– Коли обслуговуєш матчі, то не ставиш собі свідомої мети відсудити сто і більше. Ти працюєш, поки є наснага та твої фізичні кондиції дозволяють правильно розподіляти сили. Так трапилось, що я завершив кар’єру ще за рік по віковому цензу. Але знову ж таки, мав розмову з Колліною, розповів про труднощі з фізичною підготовкою, бо на той час мав певні проблеми зі спиною. І він дав добро на завершення кар’єри.

(Клуб Сергія Татуляна – група арбітрів, які провели сто і більше матчів у вищій лізі України. Названий на честь першого арбітра, який перетнув позначку в сотню матчів – прим. авт.)

– Ценз – 45 років? На які змагання не поширюється вікове обмеження?

– Так, ценз залишився на тому ж рівні – 45 років. Хоча, у виключних випадках, Комітет арбітрів УАФ може розглянути рішення щодо продовження кар’єри судді на пів року. На регіональні змагання дане обмеження не поширюється. А загалом кожна федерація може виставити свій віковий ліміт.

– Ви розповіли, що завершили кар'єру через проблеми зі спиною. Як відбувається діагностика і супровід лікування арбітрів? Чи існують штатні лікарі, які допомагають відновлюватись?

З приходом Колліни змінилась система оцінки фізичного стану арбітра. Кожного року ми проходимо огляди в медичних закладах міста Києва, де фахівці дають оцінку як фізичного, так і психологічного стану суддів. А до цього огляди проходили у фізкультурно-спортивних диспансерах за місцем проживання, де ми отримували довідки про допуск до змагань. Такі заклади є в кожному обласному центрі. Вони відповідають за оцінку функціональних можливостей осіб, які займаються спортом.

– Чим займаються арбітри після завершення кар’єри?

– Знову ж таки, рішення дуже індивідуальні. Але зазвичай судді, які достатньо довгий час працювали на футбольному полі, стають спостерігачами арбітражу і передають досвід іншим. Дехто очолює комітети арбітрів на місцях, готують наступне покоління у рамках роботи обласної федерації футболу.

– Паралельно з кар'єрою арбітра, ви працювали викладачем в університеті. Вистачало часу на все одразу?

– Так, працював в університеті, як на основній роботі. А на вихідних відлучався на обслуговування матчів чемпіонату України. Благо, ігри проводились, в основному, в суботу чи неділю. Але так, десь втрачався час, який можна приділити собі та сім’ї. Необхідно було постійно тримати себе в тонусі: потренуватись, попрацювати над правилами. Загалом доводилось розставляти пріоритети.

«Велика кількість помилок допускається виключно через проблеми з психологічною підготовкою»

– Чи проводять арбітри аналіз матчів команд, яких вони обслуговуватимуть? Який підхід до такого аналізу?

– Звичайно, якщо арбітри хочуть досягти хороших показників, прагнуть рухатись від ліги до ліги, то вони повинні проводити скрупульозну підготовку до кожного з матчів. У чому це полягає: у першу чергу, вони повинні володіти блискучими фізичними якостями. Це щоденні тренування для підтримки тонусу та фізичного стану, а ще вивчення теоретичного матеріалу та удосконалення психологічних навичок.

Окрім того, арбітри, які ґрунтовно готуються до матчів, аналізують відео попередніх ігор команд, що зустрічатимуться. Це вже я кажу про арбітрів вищих категорій. Вони переглядають матчі, визначають сильні та слабкі сторони команд, виокремлюють «проблемних» гравців, які можуть завдати клопоту в наступній грі. Мається на увазі, що «проблемні» – це гравці, які можуть симулювати, або ж активно апелювати до арбітрів. Тому, після відповідного аналізу, суддя буде готовий адекватно реагувати на ті випадки, які можуть відбутися під час гри.

– Серед уболівальників побутує думка, що коли арбітр вилучає гравця з однієї команди, то у нього підсвідомо спрацьовує тригер, щоб урівняти склади. І деякі з наступних фолів сприймаються гостріше, ніж коли команди знаходяться у рівних умовах.

– Ймовірніше, такий тригер працює на підсвідомості самих вболівальників і вони вважають, що судді так будуть діяти. Але арбітр, який впевнений у своїх діях, намагатиметься абсолютно адекватно оцінити ситуацію. Він не повинен завдавати собі клопоту в плані сумнівів у неправильному трактуванні тієї чи іншої ситуації, інакше це може призвести до ще одніє помилки в матчі. У результаті отримаєш подвійне покарання після оцінки відповідних дій. Є негласна установка для арбітрів: навіть якщо є відчуття, що десь помилився, то повинен зібратись і рухатись далі, а не намагатись якимось чином виправити те, що трапилось раніше.

– Як арбітри справляються з постійним тиском на себе у вищій лізі?

– Це індивідуальна особливість, що проявляється у рівні психологічної готовності. Кожен арбітр – особистість. Велика кількість помилок допускається тільки через проблеми з психологічною підготовкою. Треба мати сміливість і рішучість для прийняття ключового рішення, особливо на перших та останніх хвилинах матчу.

Комітет арбітрів УАФ постійно відслідковує стан арбітражу, аналізує якість роботи кожного судді, проводить розбори ігор. Тобто відбувається комунікація у форматі навчального процесу, яка має на меті покращення загального професійного рівня фахівців у майбутньому.

– Футболісти і клуби мають право розповідати про своє бачення ситуації. Можливо, було б краще, якби арбітри також могли давати флешінтерв'ю після матчу?

– Я взагалі проти флешінтерв'ю, оскільки це робота більше телевізійників. Адже на емоціях можна наговорити багато зайвого, такого, що не буде відповідати дійсності. Тому, ми часто бачимо, що навіть тренери, які емоційно реагують на післяматчевих пресконференціях, згодом, після перегляду епізодів, кардинально змінюють свою думку.

Арбітри не дають післяматчеві коментарі, бо таким є правило комітету, зазначене у регламенті діяльності суддів. Однак, коментар може надати голова комітету. Існує чітка процедура, що визначає потребу прокоментувати той чи інший епізод.

«Навчальний процес передбачає вивчення теоретичного матеріалу – правил гри, а також тем, які є дотичними до обслуговування матчів, наприклад психологію судді»

– Ваша кар'єра – прекрасний приклад амбітній молоді. Що необхідно робити, щоб стати арбітром?

– У першу чергу, звісно ж, необхідне бажання. На регіональному рівні в обласних центрах функціонують безкоштовні школи арбітрів. Щодо нашого регіону, то перший рік навчання ми проводимо під егідою Асоціації футболу Чернівецької області. Кращих випускників направляємо до національної школи арбітрів, де ще протягом одного року вони навчаються та покращують свій рівень суддівства. Найбільш обдарованих допускають до обслуговування матчів національних змагань.

– Які дисципліни викладаються у таких школах?

– Регіональні школи керуються програмами, розробленими Комітетом арбітрів Української асоціації футболу. Навчальний процес передбачає вивчення теоретичного матеріалу – правил гри, а також фізичної підготовки. Окрім того, ми навчаємо різноманітним елементам пов’язаним із переміщенням судді на футбольному полі, естетичною поведінкою арбітра, тощо. У процесі практичного виховання слухачі залучаються до обслуговування чемпіонатів юнацьких та молодіжних команд обласного рівня.

– Арбітри тренують рухи перед дзеркалом?

– В обов’язковому порядку.

– А як вимірюється ефективність? З чого роблять висновок, що арбітр готовий обслуговувати матчі наступної за рангом ліги?

– Є декілька основних критеріїв. Відмінні фізична і психологічна підготовки, володіння теоретичною складовою, естетичний зовнішній вигляд. Важливим чинником є якість суддівства, яка оцінюється спостерігачами, що надають фахові висновки. На основі свого досвіду вони можуть давати рекомендацію щодо окремих кандидатур, які надалі мають потенціал судити змагання вищих категорій.

– Чи можна провести різницю між стилями суддівства? Виділити так звані континентальні «школи» арбітражу – Європейську, Азійську і так далі?

– Запитання краще розглядати у контексті окремо взятих арбітрів. Є більш ліберальні судді. А є такі, що більш строго підійдуть до оцінки конкретної ситуації. Це залежить від складу характеру та темпераменту особистості.

Чи хотіли б ви, як викладач, бачити дисципліну арбітражу як частину програми навчання на якомусь із курсів університету?

– У нас є перелік вибіркових дисциплін, у які планується включити курс «Основи арбітражу». Так що студенти можуть вже обирати собі дане спрямування як додаткове заняття і працювати у цьому напрямку.

Сертифікація, щоправда, проводитиметься окремо. Після проходження навчання у регіональних школах футбольного арбітра, слухачі можуть отримати диплом загальнонаціонального зразка із підписами відповідних посадових осіб: голови комітету арбітрів – Лучано Лучі та відповідального за національну школу арбітражу – Лисенчука Сергія Геннадійовича.

– Якщо людина хоче записатись до школи арбітрів у 30 років, то чи реально буде дотягнути рівня Прем’єр-ліги?

– Якщо є бажання вивчитись на арбітра та обслуговувати матчі регіонального рівня, то чому ні. Проте, для того, щоб досягнути значних висот у професії, необхідно починати приблизно у 18-20 років. В Україні є арбітри, які вже у 25 років судять матчі професійних команд високого рівня. Навчання необхідно починати заздалегідь.

– Тобто студентам 2-го/3-го курсу, якщо вони мають наміри займатися арбітражем, необхідно не зволікати та вже подаватись на навчання?

– Так, абсолютно вірно. Це якраз саме той час, коли є резерви можливостей, щоб розпочати й досягнути результатів.

– Спілкуючись про школу в Чернівцях, коли ми побачимо нового арбітра з нашого міста в Прем'єр-лізі?

– На сьогодні Чернівці представлені у першій лізі Кошурою Андрієм, який, до речі, працює в ЧНУ ім. Ю Федьковича. Є перспективний арбітр, що обслуговує матчі U-19, Байдюк Микола, також викладач університету. Є достатня когорта молодих арбітрів, що працюють на всеукраїнському рівні серед ДЮФЛ команд. Ми наразі спостерігаємо за ними та будемо визначати кого можна порекомендувати на підвищення у ранзі.

– Чи збільшується попит на навчання у школі серед жінок?

– Так, серед арбітрів є й дівчата, які професійно представляють область на загальнонаціональних змаганнях. Рачинська Ірина обслуговує матчі чемпіонату U-19 серед чоловічих команд. Волощук Анастасія – асистент арбітра FIFA, працює на європейських змаганнях і матчах чемпіонату U-19.

– Першу жіночу суддівську бригаду, на чолі з Катериною Монзуль, футбольна спільнота побачила відносно недавно – у 2016-му році. Проте, до того ніхто особливо не цікавився жіночими складами арбітрів. Чому цього не сталось раніше?

– Важко сказати напевне, мабуть, у дівчат просто не виникало інтересу до арбітражу. Проте, вже зараз на регіональному рівні видно, що молоді арбітрині дивляться на приклад Катерини й випробовують свої сили. Не у всіх виходить, але тим, хто має задатки, ми залюбки допомагаємо розвиватись і вони досягають доволі непоганих результатів. Можна сказати, що пані Катерина є амбасадором жіночих бригад в українському футболі.

– А чи побачимо ми колись змішані бригади арбітрів? 

– Так, такі бригади вже трапляються. Ми застосовуємо їх в обов’язковому порядку на змаганнях обласного рівня. На всеукраїнському рівні дівчата поки мають окремі команди, але бувало, що на початку кар'єри хлопці допомагали обслуговувати матчі. Ніяких бюрократичних чи інших перешкод для створення змішаних бригад немає.

***

Рубрика «Я не для себе, я для друга запитую»

Під час підготовки до інтерв'ю і виписування переліку запитань, мені на думку спала наступна ідея. Якщо вже є шанс поспілкуватися з людиною, з якою друзі навряд чи зможуть перетнутися за звичних обставин, то чому б не запропонувати їм скласти свій список запитань, який їх дуже турбує. Я обрав три з них, які, на мою думку, становитимуть найбільший інтерес для читача. Отже, зустрічайте –запитання футбольному арбітру, які ви завжди хотіли, але не мали змоги поставити.

1. Які правила з інших видів спорту, на вашу думку, можуть стати доречними у футболі?

– Змінити правила гри зовсім непросто. Корекцію проводить IFAB (International Football Association Board – з англ. Міжнародна Рада Футболу). На даному етапі всі найближчі зміни стосуватимуться покращення саме видовищності футболу як такого. Інше поки не на часі.

2. Чи сперечаєтесь з друзями щодо пенальті, штрафного, чи гри рукою при перегляді матчів?

– У вузькому колі ми можемо обговорити певні епізоди, зокрема між собою всередині комітету. Однак, загалом існує неписане правило, якого судді намагаються дотримуватися на всіх рівнях, а комітет його суворо контролює: особа, що є офіційною та обслуговує ігри, повинна утримуватись від коментарів стосовно подій під час того чи іншого матчу, оскільки судження може бути помилковим.

3. Як навчають міряти дев'ять метрів ногами?

– Це процес, який базується на досвіді. Методика установки стінки є індивідуальною. Головне, щоб відстань відповідала правилам – 9 метрів 15 сантиметрів. А яким чином суддя визначає свої кроки – це справа окремо кожного.

***

Фотографії: molbuk.ua, promin.cv.ua, dynamo.kiev.ua, ukrinform.ua, uaf.ua, valueology.chnu.edu.ua, cheline.com.ua

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...