О духе времени
Блог

«Вільярреал» вже грав у півфіналі ЛЧ. 2006-го – з Рікельме, Форланом та Пеллегріні

Вийшли із групи із трьома голами.

Сьогодні «Вільярреал» зіграє на виїзді проти «Ліверпуля». Вдруге в історії цей скромний іспанський клуб вийшов до півфіналу ЛЧ. Вперше це сталося 16 років тому. Якщо подивитися на шлях тієї команди, то можна знайти щось спільне з їхньою нинішньою історією: «МЮ» у групі, вихід у плей-офф із десятьма очками, битва з англійським клубом у півфіналі, паралельно не найкраща форма у Ла Лізі. Але все ж таки це різні команди, зі своїми плюсами та мінусами.

Згадуємо «Вільярреал»-2006.

Форлан та Рікельме феєрили, у кваліфікації ЛЧ обіграли «Евертон», трішки допоміг Колліна

Навряд чи в січні 2005-го вболівальники «Вільярреалу» могли собі уявити, що за рік купуватимуть квитки на півфінал ЛЧ у рідному місті. Тоді команда посідала лише 10-е місце в Ла Лізі, а в мріях було хоча б просто потрапити до зони єврокубків.

Але у весняній частині сезону 2004/05 «субмарина» під керівництвом Мануеля Пеллегріні почала показувати чудовий футбол. 13 перемог, серед яких розгром «Барси» 3:0 (а потім ще й видовищні 3:3 на «Камп Ноу»), дозволили «Вільярреалу» завершити сезон аж на третьому місці. Тоді це не давало прямої путівки до групи ЛЧ, але гравцям, фанам та керівництву клубу було все одно – це шикарне досягнення, адже лише сім років тому вони вперше вийшли до вищого дивізіону.

Влітку з важливих гравців пішов лише Пепе Рейна, в іншому ж вдалося зберегти кістяк. Маркос Сенна, Хуан Пабло Сорін, Хосе Марі, Родольфо Арруабаррена, Санті Касорла – вони додавали різноманітності у гру команди Пеллегріні. Але головними зірками були Форлан та Рікельме. Їхня зв’язка – одна з найкращих в історії клубу. Розмірковуючи, де продовжити кар’єру після Манчестера, Дієго обрав «Вільярреал» саме через аргентинця. З перших матчів вони спрацювалися – на двох забили 40 з 69 м’ячів команди в дебютному сезоні.

У кваліфікації ЛЧ «субмарині» випало грати проти такої ж сенсації, як вони, тільки з АПЛ – «Евертона». У першому матчі іспанці перемогли на виїзді 2:1, тому до матчу-відповіді підходили у статусі фаворита. Сорін відкрив рахунок на «Ель Мадригалі», але Артета зрівняв за 20 хвилин до кінця. «Ірискам» необхідно було забити ще один, щоб перевести гру в овертайм.

І їм це вдалося – Дункан Фергюсон відзначився після кутового, побіг святкувати, але П’єрлуїджі Колліна скасував взяття воріт. Італієць десь побачив фол з боку Маркуса Бента під час боротьби у штрафному майданчику, хоча насправді фолили проти Бента. У компенсований час Форлан забив другий, «Вільярреал» оформив вихід до групи, а Колліна вирішив завершити кар’єру.

Вийшли з групи із трьома голами, у плей-оф двічі допомогло правило виїзного голу

Команда потрапила в четвірку, де окрім неї були «МЮ», «Лілль» та «Бенфіка». На папері все виглядало так: команда Фергюсона займає перше місце, а іспанці, французи та португальці зарубаються за другу путівку до плей-оф із рівними шансами на успіх.

«Вільярреал» почав із нульової нічиєї проти манкуніанців, потім повторили це на виїзді проти «Лілля», а у ворота «Бенфіки» у третьому турі вдалося нарешті забити зусиллями Рікельме. Але й пропустили. Три нічиї, три очки, третє місце – у такому становищі були іспанці на екваторі групового раунду.

Лідирував же «МЮ», як і прогнозувалося. Але після шостого туру все перекинулося з ніг на голову. Манкуніанці програли два з трьох матчів і несподівано стали четвертими, а «Вільярреал» виграв у «Лілля» та «Бенфіки», а також знову видав нульову нічию з «МЮ».

У підсумку команда Пеллегріні стала першою з десятьма очками та дивовижним показником забитих та пропущених – 3:1 після шести матчів. Для розуміння: менше «субмарини» у тому груповому етапі забив лише «Лілль», який став третім, і «Спарта» з «Андерлехтом» – аутсайдери у своїх квартетах.

Це перше місце дуже допомогло іспанцям при жеребкуванні. У 1/8 фіналу їм трапився «Рейнджерс», а міг бути «Ліверпуль» (який «Бенфіка», щоправда, легко пройшла). Шотландці під керівництвом Макліша теж не дуже впевнено вийшли з групи (7 очок, лише одна перемога), але на тлі нерезультативного «Вільярреалу» здавалися куражниками зі своїми 7:7 після шести матчів.

У першій грі в Глазго голи Рікельме та Форлана допомогли взяти вигідну нічию 2:2. У матчі-відповіді «субмарина» швидко пропустила, більше тайму була в програшному становищі. Але лівий захисник Арруабаррена зрівняв, матч вдалося закінчити з рахунком 1:1. Команда Пеллегріні пройшла далі за рахунок правила виїзного голу.

Це ж правило допомогло їм у чвертьфіналі. Навіть в Іспанії перед протистоянням з «Інтером» дивилися правді у вічі – міланці однозначні фаворити. «Вільярреал» і так уже перевершив всі очікування від дебютного сезону в ЛЧ, тому поразка італійцям хоч і була б неприємною, але за це їх ніхто б не лаяв.

Щоправда, Форлану було начхати на всі прогнози. Вже на першій хвилині першого матчу він вразив ворота Тольдо. Адріано швидко відповів, а у другому таймі Обафемі Мартінс приніс «нерадзурі» перемогу. Але 2:1 на виїзді все одно лишали надію. На рахунку Родольфо Арруабаррени лише три голи у єврокубках, два з яких назавжди увійдуть до історії «Вільярреалу». Його удар головою на початку другого тайму домашньої гри проти «Інтера» вивів іспанців до історичного півфіналу.

Той самий пенальті Рікельме на 90-й хвилині

«Арсенал» 2006-го був далеким від себе ж дворічної давності, коли вдалося виграти АПЛ без поразок. Але все ще був топ-командою. Інакше бути і не може, коли в тебе у складі Анрі, Юнберг, Бергкамп, Пірес, Кемпбелл. Та ще й перспективна молодь в особі Сеска і ван Персі. У чемпіонаті на той момент їм не давав розслабитися «Тоттенгем», який наступав на п’яти у боротьбі за четверте місце. Команда Венгера давно могла забезпечити собі місце у четвірці, якби не влаштовувала серії з поразок та втрат очок з не найсильнішими суперниками.

Але в ЛЧ це був ніби зовсім інший клуб. У групі вони легко обійшли «Аякс», «Тун» та «Спарту», ​​у плей-оф розібралися з «Реалом» та «Ювентусом». Найбільше вражав захист «канонірів». Лише два пропущених за десять матчів на шляху до півфіналу – зараз у це складно повірити, але тоді це було реальністю. «Вільярреал» і так не вирізнявся результативністю, а тут ще й суперник із кращим захистом в ЛЧ.

Пеллегріні теж приділяв більше уваги обороні, а також змушував по-новому грати Рікельме. У схемі 4-2-2-2 пара атакуючих півзахисникiв грали фальшивих вінгерів, розташовуючись на напівфлангах, самі обирали напрямок руху. Доводилося багато бігати, частіше відпрацьовувати в захисті, що не дуже подобалося Рікельме, який завжди волів бути вільним художником. Кілька разів Пеллегріні навіть відправляв лідера на лаву запасних, але зробити це у півфіналі ЛЧ все ж було недозволеною розкішшю.

У першій грі чилієць дав йому свободу дій у схемі із чистим атакуючим півзахисником. На жаль, аргентинець ніяк не зміг допомогти у першому матчі. «Арсенал» точно не хотів програвати або навіть пропускати в останньому матчі ЛЧ на «Гайбері» (клуб уже готувався до переїзду на «Емірейтс»). Все вирішив гол Коло Туре в метушні наприкінці першого тайму.

За кілька хвилин суддя Плаутц не призначив пенальті за фол Жілберто Сілви на Хосе Марі. Можливо, це бумеранг за матч із «Евертоном». Рікельме та Сенна намагалися пробити Леманна у другому таймі, але марно. Вперше у тому плей-оф «субмарина» їхала додому без надії на правило виїзного гола.

25 квітня 2006-го Вільярреаль увійшов до історії Ліги чемпіонів – найменше місто, яке приймало матч такої стадії турніру. Площею 55 кв км і з населенням трохи більше 50 тисяч чоловік його можна порівняти з нашим Ізюмом або Енергодаром. Звісно, перед стартовим свистком «Ель Мадригал» був забитий.

На відміну від матчу в Лондоні, «субмарина» взяла ситуацію під контроль. Іспанці більше володіли м’ячем, частіше били по воротах, але відкрити рахунок ніяк не вдавалося. Леманн тягнув небезпечні удари Франко та Рікельме, але не зміг врятувати після точного пострілу Соріна – нарешті гол! Але з офсайду, тому на табло довелося повернути цифру нуль.

Матч добігав кінця, 90-а хвилина. Гаель Кліші у своєму штрафному майданчику сфолив на Хосе Марі, а суддя вказав на одинадцятиметрову позначку. Тільки подивіться на реакцію гравців та уболівальників «Вільяреала».

Вони збиралися затриматися на «Ель Мадригалі» ще мінімум на півгодини, але забули, що пенальті ще треба реалізувати.

Звичайно, виконувати стандарт прийшов Рікельме – втретє в тому розіграші ЛЧ. З «Бенфікою» та «Рейнджерс» вийшло без проблем. Але цього разу перед аргентинцем стояв Леманн. Німець завжди був топ у відбитті пенальті – за кар’єру 25 із 81. Але сейв того вечора став найлегендарнішим. Єнс вгадав кут, у який пробив Хуан Роман. Хоча не сказати, що сам удар був важким.

Люди, які хвилину тому неймовірно раділи, тепер виглядали так.

Фінальний свисток, «Арсенал» вийшов у фінал, де поступився «Барсі», залишившись без Леманна на початку матчу. Рікельме зустрівся з німцем за кілька місяців, вже на ЧС, і теж програв. Хуан Роман був футболістом надзвичайного таланту, але його кар’єра в Європі для багатьох насамперед асоціюється саме з тим ударом у півфіналі ЛЧ. Рік тому він зізнався, що не має наміру переглядати відео пенальті з 2006-го.

Аргентинця після матчу критикували вболівальники, але не Пеллегріні. Незважаючи на їхній конфлікт по ходу того сезону, після матчу Мануель став на захист гравця: «Ми всі маємо розуміти, що дуже важко перебувати в такому становищі. Це відповідальність, яку мають брати на себе великі гравці, і він узяв її на себе».

Щоправда, через рік вони все одно остаточно посварилися та розійшлися. Рікельме віддали в «Бока Хуніорс», а з Пеллегріні гравець більше ніколи не розмовляв.

Через три роки «Вільярреал» та «Арсенал» знову зійшлися у плей-оф ЛЧ, але вже у чвертьфіналі і без шансів для іспанців – 1:1, 0:3. 2021-го вони помстилися, вибивши лондонців у півфіналі ЛЕ – 2:1, 0:0.

***

М’яч з того півфінального матчу досі перебуває у клубному музеї «Вільярреала» як символ неймовірного досягнення. Можливо, після протистояння з «Ліверпулем» там з’явиться ще один м’яч, але такий, що нагадуватиме про нову історичну подію – вихід до фіналу ЛЧ.

На «Енфілді» іспанці програли 0:2. Але чому б не вірити в диво? Матч-відповідь сьогодні о 22.00.

Хоакін – головний переможець Кубка Іспанії. Виграв його з «Бетісом» вдруге з 2005-го і прощається з футболом

Фото: Getty Images; «Вiльярреал»; UEFA

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
Loading...