Блог О духе времени

Василь Іванчук: «Дуже не люблю оці модні речі, коли перший хід за тебе робить мер чи губернатор»

Нелегке інтерв’ю Андрія Сеньківа з одним з найглибших шахістів світу – про життя, політику, релігію, філософію та вивчення мов.

Домовитися про інтерв’ю з Василем Михайловичем – челлендж. Близько року переговорів неочікувано дають результат – він таки готовий говорити. Зустрічаємося біля пам’ятника Тараса Шевченку в самісінькому центрі Львова. Представник гросмейстера, з яким я вів перемовини, не дав контактів Іванчука – мовляв, ви й так його впізнаєте. Не обманув – за 5 хвилин до домовленого часу побачили один одного.

Начуваний про його фотопам’ять й заглиблення у шахову дошку, обережно підбираю слова. Хлопець, що народився в Копичинцях на Тернопільщині, став справжньою легендою світових шахів. Один з тих, хто зібрав менше титулів, ніж заслуговує його масштаб (чемпіон світу з бліцу-2007, чемпіон світу з швидких шахів-2017, тричі перемагав на супертурнірі в Лінаресі). Але найбільше визнання – слова всіх топових гросмейстерів про те, що саме Іванчук найглибше в світі розуміє й впливає на шахи. Йому – 50, а він і далі активно виступає. 

Втратити можливість поговорити з таким – гріх. Василь Михайлович в більшості відповідає коротко й уривчасто. Складається враження, що в житті його справді цікавить лише одне – шахи.

«Поясніть мені, чому в боксі таке не практикується – хтось комусь символічно по морді заїхав»

– Що найбільше відволікає вас від занять шахами? 

– Не знаю. Такого питання мені ніхто не задавав. Все, що завгодно, може заважати чи відволікати. Але щоб звертати увагу, конкретизувати чи починати з того інтерв’ю мені трошки дивно. 

– З чого складається ваш ідеальний день? 

– Ідеальний? Перепрошую, що сміюся, але ви задаєте мені питання, які ніхто ніколи не задавав. Не знаю, що таке ідеальний день. Це такі дні, коли вдається зробити те, що запланував на той день. Якщо мова йде про міжтурнірну обстановку. Якщо під час турніру, то йде підготовка, налаштування на гру. Йде інше сприйняття. 

– Спортсмени, що займаються фізичними видами спорту, часто їдуть в тренувальні табори, відключаються від світу. Були випадки, що навіть залишалися без телефонів чи інтернету. Як з цим в шахах перед важливими турнірами? 

– В нас нічого такого жорсткого нема. Під час гри хіба забороняється користуватися мобільними телефонами, але в процесі тренування кожен собі вирішує. Це розумова праця. Важко відключити голову, якщо присутня якась думка. Надто багато розбіжностей між фізичними видами спорту і шахами. 

– Що найважливіше для того, щоб зберігати повну розумову концентрацію та готовність? 

– Дуже важливим є самопочуття. Якщо людина не є здоровою, або почуває себе не в тонусі, то тяжко витримувати продуктивно розумово працювати. Що необхідно в шахах, як у спорті високих досягнень. Також важливо часто перебувати на свіжому повітрі, якісно харчуватися, приємне спілкування, десь усамітнення. І само собою – тренування. 

– Ви кілька разів говорили, що можете займатися шахами, навіть гуляючи по лісі. Справді? 

– Запросто, чиста правда. Пригадав чи уявив собі якусь позицію і аналізую її в голові. Це не тільки я можу. Навіть кандидати в майстри грають в шахи наосліп. 

– Часто незаплановано займаєтеся шахами? 

– Так. Це мій стиль життя. Це мені підходить. Але не стверджую, що рекомендував би так робити всім. 

– Павло Ельянов говорив, що більшість шахістів – інтроверти. Як думаєте, чому? 

– Щось в тому є. Але кожен вирішує для себе. Є такі шахісти, які навіть під час гри хочуть до когось підійти й поговорити. Хоча на багатьох турнірах це суворо заборонено. Чи між партіями. Я до таких не належу, але є і такі, і досить високого рівня. Залежить, як людині комфортніше. Кожна людина в певній мірі і інтроверт, і екстраверт. Залежить від конкретної ситуації. 

– Чому берете з собою на турніри дерев’яне яйце? 

– Так, я брав або дерев’яне, з яшми чи з іншого каменя. Любив йти в парк, підкидувати і ловити його. Це момент заспокоєння або щоб відволіктися. 

– А й далі берете дві ручки? 

– Так – а раптом одна перестане писати. Щоб не ходити й не просити – особливо під час цейтноту. Хоча на минулому турнірі взагалі забороняли приходити зі своїми ручкою та годинником.

– На які речі під час партії ви дуже критично реагуєте? 

– Дуже не люблю оці модні речі, коли перший хід за тебе робить мер чи губернатор. Поясніть мені, чому в тенісі таке не практикується – щоб хтось подав першу подачу. Чи в боксі – хтось комусь символічно по морді заїхав. В футболі таке інколи практикується. Пригадую, в Іспанії Карлсен копнув м’яча. Мені здається, це непотрібно. Є фігури, є суперник, все решта зайве для мене. Це відволікаючий фактор. Хоча багато шахістів ставляться до того цілком лояльно. Це їхня справа.

– В багатьох видах спорту важливіша кількість підписників в інстаграмі, ніж твої вміння. Це може перейти в шахи?

– Може. Маю надію, що це не станеться так скоро. Але елементи роблять. Недавно проводили бліц, грали по 3 хвилини. До того ж суперники під час партії мали балакати. Але суперник не чує цього. Це в інтернеті, онлайн-турнір. Навіть відбори на престижні змагання відбуваються через інтернет. Не можу сказати, що мені це імпонує. Просто це є частиною сучасного світу. 

– Це тенденція не губить сам спорт?

– Не те, що губить... Втрачається глибина внутрішнього змісту. Але на певному етапі може бути й користь, щоб залучити нових спонсорів. Треба оцінювати з різних точок зору і тоді вже робити висновки. 

– Якщо вам скажуть, що наступний чемпіонат світу проведуть в інтернеті. Погодитеся брати участь?

– Не знаю. Буду думати, на яких умовах. Але особливого ентузіазму ця ідея не викличе. Розумію, що в грі по інтернету, крім шахових якостей, велике значення матиме користування мишкою. Що зовсім не є моєю сильною стороною. 

– В рейтингу ФІДЕ вище за вас лише одна людина, яка старша за вас. Чому в топі настільки багато молодих?

– Ого, то Гельфанд нижче за мене?

– Так (насправді в листопадовому рейтингу Гельфанд займав 50-ту позицію, а Іванчук – 56-ту. В грудні Іванчук піднявся на 45-ту позицію  – прим. Tribuna.com). 

– Ну може. Я не слідкую. Спорт найвищих досягнень – більше для молодих. При грамотному використанні комп’ютера молоде покоління має можливість швидше прогресувати. 

– Гаррі Каспаров говорив, що ви найбільш глибоко розумієте шахи, але є нестабільним гравцем. Згодні? 

– Залежить від того, з ким порівнювати. Бувають більш вдалі результати, бувають менш вдалі. 

– Чи знаєте глобальні причини своїх поразок та перемог?

– Поразки – це мої помилки, які використав суперник. Перемоги – це помилки суперника, які я використав. Часом трапляється таке, що ті помилки треба спровокувати. Нав’язати супернику якусь незручну позицію. Це теж певне мистецтво. Бувають елементи випадковості, раптової втрати концентрації. Але загалом – це стратегія, яка націлена, щоб спровокувати помилку суперника. Це і я використовую, і проти мене використовують суперники. 

– Відчуваєте, що з часом ви граєте сильніше, ніж раніше? 

– Рівень знань та розуміння з часом у мене збільшується, враховуючи, що у мене досить хороша пам’ять. Але не завжди легко витримувати навантаження змагань на рівні зі значно молодшими. Є свої плюси та мінуси. Задоволений тим, що активно залишаюся в шахах. Спробую робити це якомога довше.

– Як вивчаєте суперників?

– Вивчаю своїх суперників не лише, як спортсменів, але як і людей. Роблю свої висновки. Але афішувати методи своєї підготовки я не буду – це професійна таємниця. 

– Коли вас вважають фаворитом, то ви гірше виступаєте, ніж тоді, коли на вас роблять ставку. Чому?

– Можна змістити акцент на те, хто вважає, чи я сам себе вважаю фаворитом. Навіть не фаворитом, а от я собі надумав, що надзвичайно важливо добре зіграти. Це може пошкодити. 

– Вам більше подобається грати самому за себе чи в команді? 

– Подобається і те, і те. Просто є своя специфіка. Часом у командних змаганнях, приймаючи рішення, мусиш дивитися на те, що відбувається на інших дошках. Наприклад, граю з сильним суперником і маю можливість форсувати нічию. В принципі нормальний результат. Бачу, що інші програють, значить треба ризикувати. В особистому турнірі можу піти на цікаве продовження, а коли все добре у команді, то зверну на нічию.

– Вам важливіший процес чи результат? 

– Не вірю в те, що можна отримати задоволення від процесу без результату. Але й робити ставку виключно на результат також абсурдно. Тоді перестаєш в потрібній мірі сприймати красу шахів і відчувати їхню внутрішню гармонію. 

«Хочеться бачити більш задоволені обличчя людей, коли гуляєш по вулиці»

– Задоволені тим, скільки грошей вам приносять шахи? 

– Навіть не знаю. Звичайно, був би не проти заробляти більше. В цілому можу сказати, що завдяки шахам вважаю себе матеріально забезпеченою людиною.

– Яке у вас внутрішнє відчуття – шахи популярні в Україні? 

– Серед людей дуже популярні. Якщо говорити про державну підтримку, то хотілося б, щоб вона була більшою. Але від мене мало що залежить. Не можу поскаржитися, що особисто я непопулярний в Україні. У світі з цим у мене також все гаразд. 

– Для вас важливі популярність та визнання? 

– У певній мірі. Не фанатію від того. Усвідомлюю, що є публічною людиною. Це дає певні плюси. Але несе певні вимоги до мене – щодо поведінки, одягу й усього решта. 

– Не думали, що робили б, якби не шахи?

– Якось не думав. Не бачу практичного застосування цих думок. Поки можу і поки вдається, граю в шахи. Поки вдається грати досить добре, чим ся тішу. В мене є така теорія, що є таке магічне слово «якби». Почав щось розказувати, на початку речення ставиш «якби» і потім можеш говорити все, що хочеш. Все переб’є оце слово.

– Які ваші улюблені види спорту, крім шахів і шашок?

–  Час-від-часу дивлюся великий теніс, бокс. Колись дуже подобалися бої за участю Майка Тайсона. Снукер інколи дивлюся, російський більярд. Там виступає наш Олександр Паламар. Інколи дивлюся чемпіонати світу з футболу. 

– Є у вас якась хоча б маленька любов, яка не стосується шахів? 

– Останнім часом приймаю участь в шашкових турнірах. Захоплення є різні, але щоб я то розглядав, як потенційну професію, не скажу. Можу почитати, піти на прогулянку чи в театр, поїхати в гори, зустрітися з друзями або чисто фізичне навантаження. Можна пограти у великий теніс, більярд чи доміно. Хоча доміно не належить до фізичних. 

– Ви зараз у куртці з емблемою «Реала» і загалом часто в спортивних куртках. Дивитеся футбол? 

– Зрідка. Фанатиком точно не є. От недавно приймав участь в чеській лізі. Ми грали в Пардубіце, і за день до початку гри нас повели на хокей. Дуже мені сподобалося, приємне враження. І як же без пива. Все було дуже класно. 

– Вас нема в соцмережах, ви не особливо слідкуєте за сучасними новинами. Чому? 

– Так зручно. Кожен собі вибирає, що кому підходить. Такий стиль життя для мене є прийнятним. В деяких речах свідомо себе обмежую, майже не дивлюся телевізор і не читаю газет. Хоча зараз легше отримати потрібну інформацію через інтернет. 

– Який світ подобається вам більше: 30 років тому чи прямо зараз? 

– Важко сказати. В мене й вік був іншим – 20 років. Були інші зацікавлення, ніж зараз. Є плюси й мінуси в обох періодах. Я не ідеалізую сучасний світ, але й не вважаю, що все зле. Мені подобається, що є вільний доступ до інформації, полегшилася можливість подорожувати, комунікація людей – колись тільки по телефону, а тепер можна людину бачити. Колись лист йшов тижнями, а зараз – людина за хвилину його отримує.

Не подобається пришвидчений рівень життя. Більшість людей кудись поспішає, не мають часу для духовного спілкування, надмірна комп’ютеризація багатьох речей. В тому числі і шахів. 

– Людина є розумнішою за комп’ютер? 

– Що значить розумніша? Комп’ютер ж придумала людина. Інша справа, що комп’ютер – не людина, а машина. У нього нема людських якостей, нема емоцій. Але для виконання певних операцій в різних галузях життя комп’ютер годиться краще, ніж людина. Він робить це значно краще та ефективніше. 

– Часто є моменти, коли люди залишаються без роботи – її виконує комп’ютер. Це природній і логічний процес, чи з ним треба боротися? 

– Мені важко сказати – я не бізнесмен. Але по ідеї, якщо компанія приймає рішення по скороченню робочого штабу, то про тих людей повинні подбати. Якщо це дійсно поважна компанія з хорошою репутацією, то має дбати про тих людей – запропонувати іншу роботу, виплатити компенсацію. Це більше питання до юристів, які стикалися з цією проблемою. 

– Ви говорили, що вам легше сприймати інформацію з книжки, ніж з екрану. За комп’ютером дуже рідко буваєте? 

– Регулярно пошту перевіряю, беру шахову інформацію, дивлюся партії в поточних турнірах, користуюсь шаховою базою даних. Це потрібно мені для роботи. Що стосується діяльності за межами роботи, то віддаю перевагу більш живому спілкуванню, читанню літератури. Коли читаю літературу, важливо, щоб був більший шрифт. Якщо дрібний, то мені складно. Хоча окуляри поки не ношу. 

– Що читаєте? 

– Найбільш різну літературу. З останнього, що прочитав – «Принц і жебрак» Марка Твена, читав книгу про винахідника літака Олександра Можайського. Люблю історичні книги. І само собою шахову літературу.

– Але за порядком денним в Україні в газетах та на сайтах не слідкуєте? 

– Хіба що хтось мені скаже, що в якійсь конкретній газеті є цікава для мене стаття. Тоді піду куплю й прочитаю щось за компанію. 

– Чому вам це нецікаво, що відбувається в тій же політиці? 

– Не те, що нецікаво. Є усвідомлення, що я мало на що можу вплинути. А інформація про політику не завжди є легкою та приємною. Тому виникає бажання по можливості зменшувати отримання саме такої інформації. 

– Через це не виникає відчуття інформаційного вакууму? Наприклад, спілкуєтеся з кимось, а люди лише про певну ситуацію в політиці говорять.

– Не можу сказати, що в мене таке широке коло спілкування. Але з тими, з ким регулярно спілкуюся, почуваюся себе досить комфортно. Можливо, з іншими почував би себе менш комфортно. Чи вони зі мною. 

– Але ж відчуваєте, що політика впливає на шахи? 

– Присутність політичних моментів в організації турнірів є. Особливого найвищого рівня. Але вона не стосується абсолютно всіх турнірів. 

– Ходите на вибори?

– Не завжди. Коли є у Львові, то ходжу. Цього разу ходив. 

– Хоч і не цікавитеся політикою, все одно мали фаворита?

– Все одно живу в певному соціумі, обговорюємо якісь теми. Благо, виборча дільниця знаходилася в п’яти хвилинах від моєї хати. Так що багато часу це то не зайняло. 

– Важливо голосувати чи це нічого не змінить?

– Це вибір кожної людини. Щоб я дійсно вірив, що мій голос, є чимось дуже важливим, то, скоріш за все, ні. Але зовсім залишатися осторонь теж не хочеться. Якусь таку середину для себе вибрав. 

– Задоволені тим, хто переміг і який курс в України зараз?

– Я не голосував за Зеленського, але не можу сказати, що незадоволений. Ну так сталося, він переміг, за нього проголосувала більшість людей, маємо нового президента. А сказати, що дійсно слідкую за його діями і маю право робити висновки, тим більше висловлювати їх на публіку, я не готовий. Скоріше – щось для себе, щось подобається, щось – ні. Що я – експерт чи аналітик?

– Ні. Просто ви – громадянин України, живете в цій країні.

– Я сприйняв – є такий президент. Сприйняв це, як факт. Він має владу. Хай робить, побачимо. 

– А за кордоном не питають про Зеленського?

– Ні, не цікавляться. Але треба розуміти, що за кордон я їду на змагання, веду досить усамітнений спосіб життя. Щоб концентруватися на основній роботі. Можливо, якби спілкувався з більшою кількістю різних людей, то чув би різні думки. Можливо, вони є, але просто до мене не доходять.

– Є країни, окрім України, в яких вам було б комфортно жити? 

– Реально не можу сказати, що в мене гостро стоїть питання про місце зміну проживання. Але якщо би переїжджав, то це була б європейська країна. Менталітет Західної Європи мені ближчий, ніж американський, китайський чи турецький. 

– У Львові вам максимально комфортно у всіх аспектах? 

– Це вже справа звички, давно живу у Львові. Гордий, що живу в такому гарному, висококультурному місті. Бачив багато міст в різних куточках світу. Можу сказати, що Львів – одне з найкращих міст світу. 

– Що тут вам найбільше подобається та не подобається тут? 

– Подобаються вулички, кав’ярні. Мені Львів подобається у комплексі, не можу виділити один з аспектів. А що не подобається... Хочеться, щоб не тільки у Львові, а й у всій Україні економічний рівень людей був вищим. Щоб все-таки бачити більш задоволені обличчя людей, коли гуляєш по вулиці. 

– Є різниця між обличчями людей в Європі та Україні? 

– Залежно в якій країні та якому місті. Буває по-різному. Але назагал емоційно люди в Європі спокійніші. Хоча залежить від людей, як вихована, як показує свої емоції, почуття задоволення чи незадоволення, спокою чи неспокою. Економічна забезпеченість в Європі вища – хоча теж залежно в якій країні. Мені би хотілося, щоб це в Україні покращилося. 

– Вірите взагалі в поняття «менталітет»? 

– У кожній країні є різні люди. Не можна підвести всіх до певного знаменника. У кожній країні є свої національні особливості. В Україні теж. 

– Що є маркером українського менталітету? 

– Тяжко сказати. Все-таки українці переживають не найкращі часи. Людям назагал живеться досить непросто. Часто в житті різних людей виникають стресові ситуації. Не завжди вдається контролювати себе, щоб приймати адекватні рішення. Маю надію, що ця ситуація покращиться і наша країна має велике майбутнє. 

– Були моменти, коли ви сильно стресували від того, що в Україні почалася війна?

– Не знаю, наскільки коректно говорити про це в минулому часі. Одне діло сказати – так, була одна з ненайкращих сторінок в історії нашої держави, але крапка поставлена. Це вже історія. Наскільки так можна сказати прямо зараз, я не знаю. Наскільки я знаю – ні. Це головна біль для багатьох людей. 

– На вас це впливає? 

– На кожну людину в нашій країні це в певні мірі вплинуло. І на мене теж. Не буду конкретизувати як, але все-таки. То очевидно.

«Особливо не задумувався над, що за кордоном мене не сприймали як українця. Основною ціллю моїх поїздок була гра в шахи»

– Ви в юному віці потрапили в Нью-Йорк. Що змінилося у вашій голові?

– Нічого не змінилося. Я поїхав у Нью-Йорк грати в шахи. Відіграв і поїхав додому. У вільний час там щось дивився, але сказати, що щось в голові кардинально змінилося, не можу. 

– Коли ви повернулися, близькі були в шоці, що Василь був у Нью-Йорку? 

– Я не просто був, а виграв дуже престижний турнір. Це не одне і теж. Не знаю. Кожен по-своєму сприймав цю подію. Але великий плюс моєї професії, що можу багато подорожувати. Інколи приїжджаю на турнір раніше, або їду пізніше – щоб ще подивитися на країну й щоб гра не відволікала. Але щоб мати такі можливості треба багато працювати, досягати успіхів. Це теж не так просто. 

– Є різниця між підходами до шахів в СРСР та Україні, якщо брати державний рівень? 

– В сучасних шахах дуже велика роль комп’ютерів. Навіть на початкових етапах становлення шахіста. Коли я починав, то хіба чув таке слово і таку науку, як кібернетика, та електронно-обчислювальні машини. Так, публікувалися партії, що Фішер грав з якимось комп’ютером. Але це більше сприймалося як забавка. Може, ті, хто був ближчим до цієї науки, сприймав по-іншому. Навіть Бронштейн робив прогнози, що комп’ютери гратимуть дуже сильно і будуть перемагати людину. Тоді здавалось нереальним – настільки це було далеко. 

– У вас є чітка теорія, чому деякі країни з СРСР непогано розвиваються економічно, а Україна відстає?

– Чесно кажучи, колишній Радянський Союз був дуже різномасний. Очевидно, що різниця в менталітеті Прибалтики та Таджикистану величезна. З повагою ставлюся і до тих, і до тих, але це різна культура, релігія в тому числі, різні сусіди, географічне розташування, природні ресурси. Не настільки орієнтуюся. Підкажіть, які з пост-радянських країн вважаються найуспішнішими.

– Литва, Латвія. Естонія. 

– А інші вважаються менш успішними? 

– В Росії непогані економічні показники. Але це переважно за рахунок наявності паливних корисних копалин.

– А Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан? 

- Кожна з них по-своєму розвивається. У кожній є реально прогресивні міста.

– Просто бачите – ви значно краще розбираєтеся в тому питанні, ніж я. Тому навряд чи зможу зробити вірні висновки. Якщо би мене дуже цікавило це питання, то я би погуглив, зібрав інформацію і більш компетентно відповів. Але поки що не готовий.

– Як сприймали Україну закордоном раніше і як сприймають зараз? 

– Якщо брати 90-ті, то мене більше сприймали як радянську людину, ніж як українця. Зараз вже пройшли роки. З 91-го року такої держави, як Радянський Союз не існує. Світ починає відчувати різницю між Україною, Росією, Казахстаном. Не вважає це все СРСР. Хоча хто як сприймає. Залежить від країни. 

– Радянський Союз – добре чи погано?

– Не мені судити. 

– Одні кажуть, що цей культурний код треба стерти, інші – що це частина історії, яку треба пам’ятати.

– Це частина історії. Якщо на логіку – щось було добре, щось не дуже добре. Стерти то неможливо – це досягнення багатьох людей, культурна спадщина. Тут не місце для однозначних оцінок. Явно не мені робити якісь глибокі висновки. Це мають бути люди, які більше досліджували різні аспекти життя людей. При чому людей різних соціальних груп.

– Відчуваєте, що в Україні досі багато совка?

– Десь воно є, а десь надумане і нав’язане. Не можу сказати, що відчуваю це. Але, може, якийсь вплив і є все-таки. Особливо для старшого покоління.

– Що хорошого й потрібного дав вам Радянський Союз?

– Повага до шахів у Радянському Союзі була більшою, ніж у нинішній Україні. В СРСР поняття гросмейстер користувалося дуже великою повагою в суспільстві. Зараз дещо по-іншому. Інша справа, що тоді було значно менше гросмейстерів. Їх знали. Зараз їх значно більше і про багатьох з них взагалі мало хто знає. Можливості людей себе реалізувати для гросмейстерів були більшими. Хоча є інший аспект – багатьом при Союзі було проблемою десь поїхати на змагання за кордон. Зараз з тим суттєво легше. 

– Для вас не було проблемою потрапити в збірну Союзу, де більшість представляла Москву?

– Ні. Коли потрапив в 88-му році, коли успішно зіграв у чемпіонаті СРСР. До того ніяк не потрапляв згідно моїх результатів. Очевидно, що таке було, але мене воно не торкнулося.

– Коли Мирон Маркевич їздив на чемпіонат світу в Мексику, до нього приставили людину з КДБ, аби слідкувати за ним. У вас такого не було? 

– Їздили якісь люди, але щоб так аж ходили, я не відчував. Вони, як професіонали у своїй роботі, робили це тихо. Не думаю, що хтось там дійсно того серйозно боявся. За кордоном не сильно звертали увагу на те, хто з України, з Литви чи з Молдови – всі з СРСР, Навіть є книжка «Русские против Фишера». Керес – з Естонії, Петросян – вірменин родом з Грузії, Таль – єврей з Риги, але всі вони – рускіє. 

Мирон Маркевич: «Я – совок. А ви – вільні»

– Не було некомфортно, що вас не сприймають як українця? 

– Особливо над тим не задумувався. Основною ціллю моїх поїздок була гра в шахи.

– Незалежність України стала для вас приємною подією?

– Так, безперечно. 

– Чому? 

– Все-таки я любив і люблю свій народ. Було приємно, що український народ отримав незалежність.

– Раніше ви не ідентифікували себе як українця?

– Завжди вважав себе українцем. В перші роки незалежності України мене та інших спортсменів продовжували сприймати нас як з СРСР. По можливості намагався переконувати тих людей, що це вже не зовсім так і часи змінилися. 

– Наскільки близько ви спілкувалися з В’ячеславом Чорноволом? 

– Говорив з ним неоднаразово. Одного разу навіть летіли в одному літаку. Він розказував, що любить їздити в Австрію на гірський відпочинок.

– Він міг перевернути хід української історії, якщо б не смерть?

– Не можу сказати, що я його так аж добре знав. Хоча десь завдяки клопотанням В’ячеслава Максимовича я отримав квартиру у Львові, де зараз і проживаю. Але в цілому я не знав його настільки добре, як людину. Крім того, я не такий експерт в політиці, щоб оцінити, наскільки реальними були його можливості щось зробити інше, ніж те, що є. Тому не готовий відповісти на це питання. 

А от те, що ви говорите про фатальний випадок... Запам’яталося, що в той день я виграв партію в Ананда чорними фігурами наосліп в російській партії. Тоді дізнався про той трагічний випадок. Не знаю, чи на той момент Чорновіл був досить активним у політиці. Не володію інформацією. Чіткої відповіді дати не готовий.

– Вам пропонували виступати за Туреччину. Чому відмовилися? 

– Було багато моментів. Не влаштувала мене на той час та пропозиція по багатьох причинах. 

– Що було найголовніше в цьому? 

– Це було настільки давно. Коли то було взагалі... Я вже й не дуже пригадую, що там. Були багато аспектів, через які ця пропозиція не була привабливою.

«Важко собі уявити, що зовсім без сім’ї якась людина може бути повністю щасливою»

– «Особисті досягнення є не на першому місці», – сказали ви. Чому?

– В житті кожної людини і моєму також повинна бути якась гармонія чи принаймні прагнення досягти її. Не може один аспект бути надзвичайно важливим на шкоду іншим аспектам. Мені важливі спортивні результати, рейтинг, самореалізація, творчість, але є й інші важливі речі. Як здоров’я, сім’я. Мені важливо, щоб спілкування з людьми було комфортним. Стараюся будувати внутрішній світ таким чином, щоб усі ці аспекти були в нормі. Ідеалу нема і не може бути, але сказати, що спортивні досягнення неважливі для мене, не можу. 

– Наскільки важко будувати побут та сімейні стосунки, якщо ви професійний спортсмен, який часто подорожує? 

– Для того треба відчувати оту гармонію – певний час приділяти роботі, певний час – сім’ї, певний час – саморозвитку. Більш-менш мені це вдається. 

– Можна буде щасливим, не маючи сім’ї?

– Це трудно. Нема в мене переконання, що людина створена Богом, щоб йти по житті сама. У моєму сприйнятті людина – стадна істота. Має бути соціум, в якому вона живе. Якщо людина не є монахом, чи не присвятила себе чомусь такому, де на першому місці стоїть усамітнення. Інакше підтримка близьких людей є необхідною. Мені важко собі уявити, що зовсім без того хтось може бути повністю щасливим. 

– Нема відчуття, що через кар’єру ви сильно випадаєте з суспільного життя? 

– Хочу для себе все укомплектувати так, як мозаїку – щоб у кожній сфері почував себе абсолютно комфортно. Але не певен, що так, як це роблю я, робитиме кожен і досягне якогось результату. Когось цікавить одне, когось іншого. 

– Яку роль у вашому житті відіграє Бог? 

– Можна сказати, що я вірю в Бога, поважаю релігійні свята, ходжу до церкви. Це внутрішнє питання. Так, я вірю в якусь вищу силу, в якусь людську карму. Це важливо. Охоче читаю релігійну літературу. 

– Все залежить виключно від нас, чи є речі, які від нас не залежать? 

– Є речі, які від нас не залежать. Наче щось зверху – або дано, або не дано. Але є речі, які залежать від людини. 

– Деякі студенти кладуть книжку під подушку й думають, що це їм допоможе. При цьому – нічого не вчать. Як не впадати у крайнощі? 

– Може, комусь це й допомагає. Хто його знає. Коли здобуваєш досвід з віком, виробляється відчуття, коли розумієш – в цій конкретній ситуації від мене мало що залежить. Наприклад, в тому ж спорті. Щоб досягти високих результатів, треба самому старатися. Та буває таке, що дуже залежить, як інші два гравці зіграють партію між собою. А змінити ти нічого не зможеш – вони грають між собою. Залишається молитися, змиритися чи просто чекати – будь що буде. Але є моменти, коли ти мусиш щось зробити. І ніхто, крім тебе, цього не зробить. 

– Ви кайфуєте від християнських традицій? 

– Слово «кайф» тут трошки не в тему. Це трошки блатне слово. Якщо говорити про релігійні речі, то воно не дуже підходить. Скажу, що з повагою ставлюся до цих традицій. 

– Яка людина для вас є хорошою? 

– Вона має мати сукупність різних якостей. Якщо маю змогу бачити, як людина поводить себе в різних життєвих ситуацій і вчинки цієї людини викликають в мене повагу. Це я так вважаю. Хтось може ці самі вчинки не оцінювати настільки позитивно, як я. Або якісь вчинки можуть мені не подобатися, а комусь – навпаки. Дуже складне, філософське питання. 

– Ви вважаєте себе хорошою людиною? 

– Не знаю. Щоб я там не вважав, не збираюсь виставляти то на показ. 

– В дитинстві ви любили грати в карти. А як зараз? 

– Так, в дитинстві грав у різні ігри в карти. Потім у більш зрілому віці час-від-часу. Любив преферанс і белот. Запам’яталося, як одного разу грали в белот на невеликі гроші. Я грав в парі з гросмейстером Михайлом Гуревичем. На відміну від мене, він грає добре в різні картярські ігри. Так от. Я роблю хід, явно невдалий хід. Сподобався його коментар: «Вася, ну я понимаю, что ты себя не жалеешь. Но меня хоть ты пожалей». Кумедно.

Ще коли проводилися традиційні турніри в Монако – в швидкі шахи та наосліп. Монако славиться своїм казино, то час-від-часу ходив у казино. Пробував свій шанс у рулетку. Можу сказати, що навіть небезуспішно. 

– Ви – азартна людина чи можете вчасно зупинитися? 

– В монакських казино я зупинявся вчасно. Але сказати, що можу зупинитися завжди, не можу. 

– Скільки вам треба часу, щоб вивчити іноземну мову? 

– Час не засікав. Стараюся постійно практикувати й вдосконалювати свої знання в іноземних мовах. Мені це цікаво, подобається процес. Подобається порівнювати, що означають одні й ті ж самі чи схожі слова в різних мовах, придумувати різні асоціації. Знаю англійську, російську, іспанську, турецьку, раніше незле знав німецьку, але призабув без практики. Хоча якби присвятив цьому місяць-два, то був би досить на рівні. Зараз вивчаю польську та чеську. 

На мелодію дуже подобається іспанська. В турецькій подобаються пісні. Вона досить близька до українців – отой звук «и», часте «дж». Етнічно вони досить близькі, ще з часів Роксолани. 

– Яку мову ще хочете вивчити?

– Слухав на ютубі деякі елементи з угорської мови. Скоро планую грати в угорській лізі, хоч пару фраз навчуся. Принаймні то цікаво. Була така жінка Като Ломб, яка написала багато книг про вивчення мов. Сказала одну таку фразу: «Вивчення мов – одне з найбільш безпечних занять. Якщо володієш мовою погано, то від того менше шкоди, коли ти чимось іншим володієш погано».

– Яку музику любите?

– Слухаю абсолютно різну. І класику, пісні для релаксації. Багато на ютубі є такого – relaxing music або музика для медитації. 

– Ваша фраза: «Людина знаходиться в суспільстві й повинна жити за його правилами». 

– Скажімо так – рахуватися з ними.

– Які з цих правил вам не до вподоби? 

– Це питання, на яке складно коротко відповісти. 

– Можете некоротко. 

– Це для більш таких довших дискусій. Правила і закони мусять бути, виховання, етичні норми. Без того суспільство би не існувало. Питання, як кожна людина себе в тому знаходить і що шукає. Не готовий сказати. 

Павел Эльянов: «Украинский народ всегда пытается свергнуть правителя» 

Каратист, який обіцяє виграти Олімпіаду, носить оселедець і їздить в Росію

Фото: globallookpress.com/Nikku/ZUMAPRESS.com; Tribuna.com; Укрінформ; Gettyimages.ru/Sebastian Reuter

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...