«Виглядало, ніби футбол - це гра в шахи». Як 80 років тому угорці дали українцям лекцію футболу

"День 15 серпня 1937 року буде історичним для всього галицького спорту, - повідомляє львівський спортивний тижневик "Змаг". - Того дня пройде наша столична репрезентантка хресний вогонь перших міжнародних змагань европейського масштабу".

Так часопис анонсував товариську зустріч, що відбулася у вказаний день - рівно 80 років тому. Футбольна команда "Україна" (Львів) приймала "Бочкай" (Дебрецен).

У міжвоєнні роки Галичина перебувала у складі Польської Республіки. Хоч у Львові українці тоді були національною меншістю (більшість становили поляки та євреї), спортивне життя вели доволі активне. Створена 1911 року команда "Україна" виступала у Львівській Окружній лізі - переможець змагався з найкращими командами інших округ за місце у вищій лізі Польщі. Виступала небезуспішно - в сезоні 1936/37 вдалося здобути друге місце, лише двох очок не вистачило до першої сходинки.

Найкращим бомбардиром "чорно-червоних" - форму таких кольорів зазвичай одягала команда - був Олександр Скоцень. У 1940-х він гратиме за "Динамо" (Київ), "Олімпік" (Бельгія), "Ніццу" (Франція). Одним з його напарників у нападі був Карло Мікльош - майбутній спортивний директор і президент клубу "Карпати" (Львів), почесний громадянин Львова. Влітку 1937 року тренером "України" став Адольф Мора - угорець, виступав за "Александрію" (Італія), ДФК (Чехословаччина) та інші клуби. Імовірно, саме він і організував товариську зустріч з угорською командою.

Варто додати, що "Україна" вже мала досвід "міжнародних" товариських зустрічей. Правда, "міжнародними" їх можна назвати тільки умовно. Грали з українськими командами, що через історичні обставини виявилися розділеними кордоном. 1925 року до Львова приїздив "Довбуш" (Чернівці) - Буковина тоді перебувала у складі Румунії. 1927 і 1931 року тут гостювала "Русь" (Ужгород) - Закарпаття належало Чехословаччині. Матч проти представників Дебрецена мав стати першим повноцінним випробуванням проти професіональної закордонної команди.

В минулому чемпіонаті Угорщини "Бочкай" посів шосте місце. Команда регулярно брала участь у показових матчах по всій Європі і навіть за її межами. У минулі роки вдалося провести спаринги з грецькими, нідерландськими, французькими, литовськими, португальськими клубами, а також зі збірними Іспанії, Нідерландів, Єгипту та Туреччини. Одну з найгучніших своїх перемог мадяри здобули за декілька місяців перед візитом до Львова - на турнірі в Кракові подолано "Адміру" (Відень) - чемпіона Австрії.

"Вже нині йшов наступ на каси, - описує ажіотаж напередодні зустрічі щоденний часопис "Діло". - За редакторську карту один аматор спорту готов був нині відступити свою наречену. Мовляв, невідомо, коли "Бочкай" ще вернеться сюди, а наречена може вернутися, і вернеться певно скоро. Перед вікнами книгарні Наукового товариства імені Шевченка - рух. Жіноцтво, що йде на базар на Ринок, зупиняється, щоб оглянути мадярську дружину на фотоґрафії. Одна мама негайно вислала телєґраму до доньки, щоб верталася з вакацій. Є нагода зробити знайомість з хлопцями, здоровими, як спорт, і багатими, як гонорарі передової мандрівної дружини. У книгарні дві панночки питалися за українсько-мадярським словничком. В українських ресторанах у Львові на списостраві нині великими буквами - паприка і семигородська печеня".

А "Змаг" шукав у цій зустрічі не тільки спортивний, а й політичний інтерес: "Всякий найменший успіх наших футболістів, усяке зусилля мадярських профі, якого приспорять їм напевно наші змагуни, вб’є глибоко в тямку гостям ім’я львівської дружини. А евентуальна перемога "чорно-червоних" змусила б мадярських Гуґонів Майзлів записати назву "Україна" до книги тих футбольних дружин, з якими в майбутності необхідно вдержувати тісні взаємини".

Перед початком матчу гостей привітав голова товариства "Україна" Олександр Левицький. Його слова угорцям переклав Адольф Мора. Він вручив представникам "Бочкаю" шовковий червоно-чорний прапорець. А граючий тренер угорської команди Опата подарував суперникам синьо-жовтий вимпел - кольори їхнього клубу збігалися з українськими національними барвами.

У перші 15 хвилин нападник "Бочкаю" Телекі двічі влучно прострелив у ворота, а Фінта реалізував пенальті за гру рукою Романа Скреготи - 0:3. Господарі оговталися тільки наприкінці тайму - Мирослав Краєвський подав м’яч у центр, Степан Магоцький заблокував воротаря, а Осип Петрів з двох метрів пробив у порожні ворота. Після перерви змінено лінію півзахисту - замість Кіцили і Цимбали вийшли Гошовський і Романець. Українці все більше атакували і завдяки Петріву та Олександрові Скоценю зрівняли рахунок. Проте втримати нічию не вдалося. На останніх хвилинах Телекі скористався помилкою захисту і встановив остаточний підсумок.

"Україна" - гідним партнером "Бочкаю", - так назвав "Змаг" репортаж про зустріч. А далі запевняв: "Україна" проломила перші леди і доказала, що вміє грати в футбол, не посоромившись перед першорядними професійними змагунами".

"Очевидне першенство треба признати мадярам, які виявили знамениту техніку, прецизну гру головою, не найгірший старт, далекі, гострі стріли та просто взірцеву тактику, - писало "Діло". - Ні одного зайвого подання не бачили ми в тих хвилинах, коли "Бочкай" переважав. Коли помічники не мали змоги подати м’яч до свого нападу, то подавали його своїм найближчим партнерам у ширину або до заду, але тільки необставленим грачам. Також напад умів завжди загравати так, щоб м’яч опинився на такім місці, де не було ворожого грача. Таким чином мадярські грачі не потребували витрачувати непотрібно своїх сил, зате стартували гостро тоді, коли виринала справді потреба. Коли йде про наших грачів, то в першу чергу треба підкреслити добру, іноді просто концертову гру нападу, який увесь час був найліпшою та найрівнішою лінією "червоно-чорних".

"Закордонні гості грали за більш досконалим практичним планом, і тому одразу ми не встигли розібратися в тонкощах їхньої схеми, - пише Олександр Скоцень у книзі "З футболом у світ" (Торонто, 1986). – Вони дали нам добру лекцію тактики. Грали системою WM, тобто, щільна оборона з висуненими вперед трьома нападниками, два інші оперували в полі, передаючи м’ячі для цієї висуненої трійки, допомагали тилам. Це вперше ми зустрілись з такою побудовою гри. Нова система, до цього часу ще нам незнана, в перших хвилинах гри нас здезорганізувала, внесла в наші ряди замішання. Невідомим для нас було, хто має кого прикривати. У мадярів на полі розквітала гра чудових технічних і тактичних прийомів, коротких точних передач, постійні переміщення, передавання м’ячів сюди-туди. Виглядало, наче вони не поспішали, ніби футбол - це гра в шахи. Як їм протистояти? Врешті, зорієнтувавшись у їхній системі, ми протиставили нашу випробувану тактику – довгопасові передачі, несподівані індивідуальні рейди. Власне, так ми почали здобувати терен. Наші неочікувані акції перенесли гру на їхню половину поля".

Навесні 1938 року "Україна" проведе ще один матч проти угорців. Але це вже зовсім інша історія.

Протокол

Україна (Львів) - Бочкай (Дебрецен) - 3:4 (1:3)

15.08.1937. Львів. Стадіон Поґонь. 4000 глядачів

Суддя: Стшелєцький (Львів)

Україна: Гуцул - Скрегота, Воробець - Ос. Скоцень, Кіцила (Гошовський), Цимбала (Романець) - Краєвський, Петрів, Мікльош, Ол. Скоцень, Магоцький

Бочкай: Єлєк - Ґуляй, Пальонташ - Орос, Борош, Бенеші - Оната, Фінта, Телекі, Такач, Гайду

Голи: 0:1 - Телекі (9), 0:2 - Телекі (10), 0:3 - Фінта (15 - пенальті), 1:3 - Петрів (42), 2:3 - Петрів (?), 3:3 - Ол. Скоцень (?), 3:4 - Фінта (?)

Кілька фотографій, зроблених перед початком зустрічі (оприлюднюються вперше)

"Україна" (Львів)

"Бочкай" (Дебрецен)

Тренер "України" Адольф Мора вітає футболістів "Бочкаю"

Півзахисник "України" Костянтин Кіцила (праворуч) і нападник "Бочкаю" Пал Телекі (ліворуч, з автографом) - гравець збірної Угорщини, учасник чемпіонату світу 1934 року

За фотографії дякую Ігорю Чаві (Дрогобич)

Більше про футбольне життя Галичини у міжвоєнні роки читайте у моїй книзі "Копаний м’яч" (придбати можна тут), а також в однойменній спільноті у соцмережі фейсбук (адреса).