Блог Спортивне асорті

«Славутичу» слава!

і коли на тому світі мене спитають чим согрішив я? я скажу що найбільше на світі я любив футбол більше ніж літературу культуру і життя я любив футбол

Андрій Бондар "Креспо"

Усе почалося 24 березня. Саме тоді я із подружкою прийшла до кас "Центрального стадіону" і вперше (!) заплатила за те, щоб подивитися матч черкаського "Славутича". Ціна квитка - убивча (5 грв), а тому аншлаг на матчі мав бути. 

Квитки на матч 

Квитки на матч "Славутича" із "Нивою" можна було дешево придбати.

Так і сталося. У день матчу, ближче до гри, люди масово йшли до стадіону, а біля кас вишикувалися довжелезні черги тих, хто вирішив обзавестися квитком "в притул". Черкащан було настільки багато, що їх просто таки довелося обходити. Вони нагадували змійку на колись популярному тетрісі. От тільки майже не рухалися, лише інколи підходячи уперед. Як виявилося пізніше, квитків усім так і не вистачило. От тільки ті, хто так і не зміг купити "білет", не залишилися з діркою від бублика. Навпаки, їм дісталася ціла ватрушка: їх пустили безкоштовно (принаймні, так мені розповіли). 

Черги до кас

Черга до каси стадіону за десять хвилин до початку гри.

Потрапити на стадіон нам, як і цілій ватазі інших уболівальників, вдалося аж через п'ятнадцять хвилин. Тому гімн країни ми слухали у тисняві за межами стадіону, там же почули основний склад господарів і гостей. Нарешті черга рушила, галантні чоловіки пропустили нас уперед, негалантні заштовхали назад. Про те, щоб перевірити сумки, вміст кишень не було і мови: відірвані хвостики білетів перевіряльником - і ми в середині. 

Стадіон у Черкасах уміщує 10 000 осіб. Напевне, я була тією "майже десятитисячною", бо місця ми ледве знайшли. Матч уже ішов три хвилини, проте на поле ніхто не дивився. Люди, мов мурахи, снували між рядами, шукаючи, куди б сісти. Стелили газети, клали подушки, підмощували кофтини і вмощувалися дивитися футбол. Ті, хто зумів "влаштуватися" подалі від виходу, уже на 12 хвилині святкували результативний кутовий черкасців: Олег Тарасенко - захисник - зумів переправити м'яч у ворота. А от тим, хто "упав" на трибунах біля входу, не вдалося не те що побачити гол, а й увесь перший тайм.

Гол  

Саме таку картинку бачили уболівальники, що сиділи біля входу, увесь перший тайм

Уся справа у тому, що квитків явно продали більше, ніж було місць на стадіоні. Майже 20 хвилин люди продовжували прибувати і прибувати. Спочатку розміщувалися у проходах, згодом почали просто ставати перед полем, закриваючи його собою. "Мужик, отойди!", "хлопці, не видно", "ей, ви хоч присядьте", - ось що я запам'ятала за перші 45 хвилин. Було холодно, не видно, поряд зі мною хтось курив. У певний момент захотілося піти (особливо тоді, коли зателефонував брат і поділився враженнями від голу, який я так і не змогла побачити, напору славутичів та їхньої якісної гри). На трибунах безліч українських стрічок, прапорів, символіки. Команди грають, ультрас заряджють, а звичайні уболівальники (кому вдалося побачити поле) щасливо підтримують футболістів. 

"Знаєш, - сказала я подрузі, - це найгірший матч, на якому ми були. Не знаю, що може переконати мене у протилежному. Просто перемоги 1-0 буде замало".

Трибуни

Трибуни були ущент заповнені бажаючими подивитися футбол.

Фото узято із "Вконтакте" (група "ФК "Славутич" (Черкаси)

Початок другого тайму був приємнішим. Організатори зуміли "розпихати" усіх "із стоячим квитком", а тому футбол розпочався для усіх уболівальників. "Славутич" зіпсував декілька моментів, коли футболісти виходили один на один із воротарем, "Нива" декілька разів небезпечно пробила. Тоді ж, уперше за весь час, сталося те, за що і люблять футбол. Стадіоном пішла хвиля. "Хто не скаче, той москаль", - підхопили трибуни. "Слава Україні - Героям слава", - лунало майже п'ять, а то й більше, хвилин. "Крим - це Україна!" - висловили свою позицію ультрас. Уболівальники розігрілися. А за декілька хвилин до кінця матчу ликували усі без винятку. Як виявилося, зарано. На останніх секундах матчу (і це не перебільшення) "Нива" зуміла відігратися завдяки голу Семенюка.

Тиша. Завмерлі люди, які уже йшли на вихід, голос диктора. Таке уже було. У минулому році. "Славутич" - "Волинь". Черкасці ведуть, на останніх хвилинах пропускають гол і програють додаткові тайми - 1:3. Невже знову?

Славутич - Волинь 

Гол від "Волині" у минулому сезоні став для черкасців фатальною помилкою.

Фото взято із сайту youtube.

Фанати не повірили. Вони залишилися. Знову затулили собою поле, почалися перепалки. Мені дісталося від дуже злого чоловіка за те, що я встала і намагалася роздивитися за головами, що ж там робиться. Люди були розчаровані. Та ніхто не пішов. А згодом усі особисті емоції відійшли на другий план. Є команда. Є гра. Є удари по воротах тернопільців. Трибуни знову завелися. На цей раз інакше. Добігав до кінця додатковий другий тайм. Гравця "Славутича" вилучили з поля. А серія пенальті була неминучою.

Це вже пізніше я прочитаю, що Юрій Бокалов - тренер черкаської команди - зовсім не тренував із футболістами пенальті. У той момент не було страшно. Як воротар стає в рамку і знає, що не пропустить, так і я відчувала смак перемоги. Рекордні 12 000 людей на трибунах, "Черкаси", що лунало увесь матч, хлопець із прапором, який пробіг стадіоном почесну ходу під схвальні вигуки, - перемоги не могло не бути. А далі? А далі був сейв голкіпера "Славутича" і промах гравця "Ниви" - вирішальні епізоди гри.

Відео узято із сайту youtube. 

Стадіон заревів, закричав і... побіг. В одну мить гравців черкаської команди не стало видно. Вони потонули у морі обіймів своїх уболівальників. Із неба посипалися салюти-зірки - хоч, то загадуй бажання. Та в той момент ніхто нічого не бажав: усі мали усе. 

Ми вибиралися із натовпу, скандуючи "Слава Україні" та "Черкаси". Усі були щасливі, хоча й трохи втомлені. І поки диктор дякував усім за підтримку і просив "пожаліти" газон і покинути поле, я думала про те, що поки це найкращий матч, який я бачила наживо. Без сумнівів.

Салюти

Черкаські бажання були виконані у цей вечір і без "зірок".

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья