Марта Костюк: «У мене були панічні атаки, а світ за межами кімнати здавався сюрреальним»
Третя ракетка України розповіла Tribuna.com, що думає про теніс в період всесвітнього локдауну.
Ми зустрілися с Мартою Костюк на кортах Elite Tennis Club у Чорноморську після перемоги збірної України над Японією (4:0) у Кубку Біллі Джин Кінг. Весь час перебування у Чорноморську українська збірна була у бульбашці, щоб уникнути зараження коронавірусом. Усе спілкування відбувалося виключно через Zoom.
Тільки по завершенню змагань Марта погодилася поспілкуватися, але часу на це було рівно 10 хвилин. Ми вирішили мінімізувати ризик зараження і розмовляли на вулиці на відстані 1,5 м одна від іншої.
– Марто, минулий рік змінив увесь теніс і спорт у цілому. Такі великі турніри, як US Open та «Ролан Гаррос», проходили без глядачів. Як вважаєш, чи варто взагалі проводити їх у такому форматі?
– Теніс – це наша робота, проте багато людей забуває про це і вважає, що у нас немає витрат, якщо ми не граємо. Ми не можемо сплачувати своїх тренерів, їжу або житло без заробітків. Дуже часто ми чуємо, що заробляємо багато грошей на своїх турнірах, проте ніхто не знає, скільки ми витратили для цього. Звісно, треба проводити змагання навіть без глядачів, оскільки дуже швидко втрачається ігрова практика.
У нас змагання кожен тиждень і ми не можемо довго чекати, поки пройде пандемія. Це ж не бокс, де бій раз на півроку, а інший час вони тренуються и відновлюються. Будь-які змагання допомагають залишатися в формі.
Ми всі обожнюємо теніс. Так, з глядачами набагато цікавіше, більше емоцій. Я захоплююсь спортсменами, які можуть ось у таких умовах грати багато турнірів поспіль. Наприклад, вони почали з Австралії і потім поїхали до Майами і далі. Я 2-3 турніри граю і мені треба відпочивати, а вони літають по світові і все витримують.
– У тебе був дуже складний досвід з двотижневим карантином перед Australian Open-2021. Якщо би ти знала, що так все складеться, ти би поїхала на турнір?
– Дуже часто про це думаю. Якби мене запитали під час карантину, коли я сиділа в тій кімнаті, я би одразу сказала, що ніколи б не поїхала в Австралію. А зараз я заспокоїлась і думаю, що добре я зробила, що поїхала. Таке трапляється в житті вкрай рідко. Уявіть собі, мене посадили в кімнату насильно. У мене не було вибору та виходу. Нам було дуже тяжко.
Всі, хто їхав в Австралію, чітко знали, що їм доведеться сидіти два тижні карантин, і вони були до цього готові. Йдеться про громадян та інших, кому було дозволено. А ми, тенісисти, цього не знали! Думаю, що мало би хто погодився, знаючи наперед, що таке буде. Ми же сподівалися до кінця, що обійдеться і жодного карантину не буде. Після цього досвіду в Мельбурні я зрозуміла, що я здібна долати перешкоди. За ці два тижні в мене не було жодного зриву. Я тренувалася по два рази, підтримувала форму.
Тільки один день був вкрай тяжким. Я дивилася на вікно, на це життя, яке вирувало за цим вікном, і думала, що я ніколи ним не заживу, а сидітиму в кімнати все життя. Я нікуди не могла дітися від цих думок. У мене не було навіть свіжого повітря, тому життя за межами кімнати здавалося сюрреальним. У мене були такі панічні атаки.
– А ти працювала потім з психологом?
– Ні, хоча там були лікарі-психологи, з якими ми могли консультуватися. Одного разу я поскаржилася, що почуваюся погано, а мені просто запропонували пігулки. Я відмовилася. Цей препарат був один на всіх. Тобто мені пропонували лікування без жодних аналізів.
Було б звісно краще, якщо б я туди не поїхала. У мене були проблеми з плечем, тому слідувало б після Абу-Дабі їхати лікуватися. Можливо, так я би зіграла і Доху, і Дубай, і зараз би все добре було, але як уже склалося.
– Ти перехворіла на ковід. Навіть не спортсмени скаржаться, що фізично почуваються погано після цієї хвороби. А що це означає для спортсменки?
– До хвороби я була в ідеальній формі. Я рік тренувалася майже без перерв і відпочинків, яку було складно втратити. Ковід повернув мене на нуль. Я заново вчилася ходити, напрацьовувала всі рефлекси і реакцію.
На ОФП у мене вже наступав відчай, що все треба робити з самого початку. Хоча я і бачила прогрес кожного дня, але для мене все це відбувалося наче в заповільненій зйомці. Минув уже місяць після хвороби, але мені і зараз вкрай важко фізично.
– А хто зараз входить у твій тренерській штаб?
– Мама. Крістос Фіотакіс – це фітнес-тренер, який базується в Монако. Ріккардо Піатті, з яким я робила передсезонку. Поки що все.
– Як пандемія вплинула фінансово на тебе?
– На мене не дуже, тому що я була завжди в Києві. Якраз перед пандемією ми попрощалися з тренером, якому я платила велику зарплатню. Це не пов’язано з пандемією, просто вийшло так. Я тренувалася з мамою в Києві та закритих приватних кортах, а також ходила в зал.
Всі мої витрати – їжа. Ми ще ремонт вдома робили, шпалери поміняли, але то вже інша історія.
