Блог Вавилонская башня

Перший український боксер-професіонал Осип Хома: воював в УПА, був моряком та його мав тренувати чемпіон Бенні Леонард

Осип Хома став першим українським боксером високого світового рівня та досяг багатьох успіхів на ринзі, але нажаль ми майже нічого не знаємо про нього. Звичайно, можливо раз в п'ять років вийде коротка замітка в газеті Івано-Франківська про свого великого земляка, але глибше осягнути велич цієї постаті ніхто не намагається. Тож, давайте спробуємо...

Осип Хома (1938 р.)

Юні роки Осипа Хоми

Осип Хома народився у Відні 22 січня 1915 року. Вже в 1918 році сім’я переїзджає до Станіславова (сучасний Івано-Франківськ), в район Майзлі.

Район Майзлі у Станіславові (1930-ті рр.)

В тогочасній Польщі, як і в інших колишніх частинах Австро-Угорщини, популярності набрав бокс. При польських спортивних товариствах активно відкривались загальдоступні секції боксу. Не зміг пройти повз однієї з них не зміг Осип Хома та, попри заборону батьків записався до неї.

З бажанням вийти на новий рівень боксерської майстерності Осип Хома в 1930 році покинув рідну домівку та відправився до польської Гдині. Вже у п’ятнадцять років він був дуже високого зросту та мав великий розмах кримезних рук з великими кулаками. А кулак був непересічний! Як згадував друг боксера – Олег Лисяк: «Я побачив незвичайну постать. Людиною, яка звертала не лише мою увагу, але й увагу всіх людей, був високий, понад-нормального росту мужчина в чорному гумовому плащі і спортивному кашкеті, з малою валізочкою у руці. З-під кашкету гляділи ясно-блакитні очі, а п’ястук (кулак), що в ньому тримав велекан рукоять валізки, знаменував незвичайну силу».

Йосип, до слова, мав двох молодших братів, які теж займалися боксом. Едуард Хома виступав за польський клуб "Ревера", пізніше загинув під час вторгнення нацистів до Польщі у 1939 році. А наймолодший із братів – Платон Хома – вже після приходу радянської влади пробував себе у станіславському "Динамо", згодом зміг воз’єднатись з Осипом закордоном.

Перші роки боксерської кар'єри Осипа Хоми

В 1931 році в спортивному об’єданні “вільного міста” Данциг SportKlub Gedania E.V. in Danzig, одного з найстарших спортивних об’єднань Польщі (1922), відкрилась боксерська секція, куди зміг пройти відбір Осип Хома. В листопаді 1934 року Осипа Хому викликали до польської збірної до тренувального табору перед поєдинком зі збірною Німеччини. У фінальну заявку на бій молодий спортсмен не потрапив.  До речі, Польща той матч програла 10:6, в ваговій категорії Хоми проти легендарного німецького боксера Херберта Рюнге в збірній виступав Станіслав Пілат. Вже в першому райнді Пілат двічі побував в нокдауні. В перерві до куту ринга, як згадував в мемуарах тренер збірної Штамм, підбігла його сестра і вмовляла: “Стась, Стась, дорогий мій, бий жорсткіше! Вмовляю тебе, виграй!”. Але сталося не так, як бажалося.

О. Хома (1-ий праворуч) під час виклику до тренувального табору збірної Польщі (Варшава, 1934 р.)

На чемпіонат Польщі 1935 року з боксу для змагань у надважкій вазі організатори не змогли зібрати достатньо учасників високого рівня (набрали 6), тому покликали Осипа Хому, який розпочав свій шлях на турнірі одразу з півфіналу, але поступився за очками в першому ж поєдинку Йозефу Карпінському. Чемпіоном став Станіслав Пілат. Але влітку вдача посиіхнулась українському спортсмену. Американський наставник збірної Біллі Сміт, який не проводив групові тренування та займався тільки зі своїми “улюбленцями”, все-таки зважаючи на проблеми з фізичною формою у №1 серед польських важковаговиків Станіслава Пілата, вирішив викликати на поєдинки з Німеччиною Осипа Хому.

О. Хома (в центрі кадру) на медогляді перед поєдинками чемпіонату Польщі (Познань, 1935 р.)

Найсильніший опонент Осипа Хоми

1 вересня 1935 року у Варшаві відбувся поєдинок між збірними Німеччини та Польщі. Як писав в мемуарах колишній тренер збірної, а в той момент спортивний директор команди Польщі Штамм “Польща - Німеччина. Мене ця зустріч дуже цікавила. Я хотів знати, як виглядають наші хлопці на фоні німців. Мені було відомо, що німецький бокс переключився на зовсім інший стиль. Німці прийшли до переконання, що класична англійська манера, яка полягає в так званому фехтуванні на рингу і в граничному вдосконаленні прямих ударів, повністю застаріла і не дає належних результатів. Вони стверджували, що в бою слід тільки атакувати і прагнути до перемоги усіма способами, відводячи захисту друге місце. Матч з Німеччиною проходив в Варшаві на стадіоні Війська Польського. На змагання прибуло близько тридцяти тисяч глядачів. Преса повідомляла, що наша команда прекрасно підготовлена, і спортсменам передбачали вже якщо не перемогу, то, у всякому разі, дуже високий результат. Бурею оплесків зустрів стадіон наших боксерів.” Є і рядки про матч Осипа Хоми з чемпіоном Німеччини Гербертом Рюнге: Тепер черга Хоми. На його виграш я не сподіваюся: аж надто він боязкий і пасивний! Його противник - Рюнге володіє настільки великим досвідом, що може не побоюватися сильних ударів Хоми. Ще під час попередніх боїв мені повідомили, що Хома, очікує свого виходу в роздягальні, трясеться як осика. хвилювання абсолютно паралізувало його руху. Рунге з першого ж моменту взяв ініціативу, і в третьому раунді Хома самим відвертим чином бігав від противника." В 1936 році Герберт Рюнге здобув перемогу на Олімпійських іграх в Берліні.

О. Хома (1-ий ліворуч) в складі збірної Польщі на представленні перед матчем з Німеччиною, у якому бився проти майбутнього олімпійського чемпіона Г. Рюнге (Познань, 01.09.1935 р.)

Спортивна преса Польщі піддала критиці виступ Осипа Хоми. Преса розкритикувала дуже захисну тактику боксу Хоми, та й виявилось правою, тому що не тільки Хома зміг вистояти в поєдинку з Рюнге. Вже за два роки потому, Станіслав Пілат використовуючи агресивну наступальну тактику ледь не зведе поєдинок з Рюнге внічию, але сумнівним рішенням суддів зазнає поразки за очками.

О. Хома (1-ий ліворуч) разом з іншим польським боксером-важковаговиком Я. Венгровським (Гдиня, 1936 р.)

Розвиток кар'єри Осипа Хоми в польському боксі

Не менш насиченими для українського боксера з Станіславова виявилися і завершальні місяці 1935-го. Восени О. Хома разом з гданською "Геданією" відбув міжнародний тур по Румунії, провівши два матчі проти столичних боксерських дружин. Тріумфальними для нього виявилися також дві поїздки в рідну Галичину. Спочатку в жовтні у Львові в матчевому протистоянні "Геданії" зі збірною місцевих клубів "Погонь/Гасмонея" Хома нокаутував Виддінга, а у листопаді в міжокружному матчі збірних Львівщини та Помор’я – найсильнішого місцевого важковаговика того часу Шкварковського. Тож закономірно, що на кінець року у неформальному рейтингу найпопулярнішого польського спортивного часопису міжвоєнної доби "Przegląd Sportowy" серед боксерів важкої ваги О. Хома закріпив за собою почесне друге місце.

У лютому 1936 р. О. Хому знову залучають до тренувального табору збірної країни напередодні матчу з боксерами Бельгії, хоча в остаточну заявку на поєдинок 6 березня він вже не потрапив. Та не меншу вагу для найближчого майбутнього українського спортсмена мала наступна подія – черговий чемпіонат Польщі, запланований на квітень місяць у Лодзі. Фактично це були попередні оглядини кращих сил польського боксу напередодні літньої Олімпіади в Берліні, перемога на яких могла відкрити щасливцям пряму дорогу для участі в наймасовішому міжнародному спортивному форумі сучасності. На жаль, ще від самої процедури попереднього жеребкування майбутніх пар учасників змагань фортуна почала відвертатися від Хоми, посіявши йому в суперники на першій чвертьфінальній стадії першості чемпіона двох останніх років Станіслава Пілата. 24 квітня у другому раунді поєдинку чинний чемпіон нокаутом перекреслив будь-які сподівання українця щодо подальшої боротьби за медалі турніру.

Навіть незважаючи на цю невдачу, очільники Польського боксерського союзу й надалі продовжували розраховувати на нереалізований потенціал О. Хоми, включивши його на осінньому відрізку сезону 1936 р. до розширеного списку кандидатів у збірну. У листопаді, швидше за інерцією, ніж із великою мотивацією, українець, перебуваючи певний час не в кращих психологічних кондиціях, вкотре стає чемпіоном клубної першості Помор’я в складі "Геданії". Справа у тому, що вже близько кількох місяців Осип, незважаючи на статус члена збірної країни, не мав пристойного заробітку в Гданську. Сподівання на те, що правління клубу, честь якого він завзято і успішно захищав своїми міцними кулаками в десятках боїв, допоможе знайти вихід із фінансової скрути в хлопця остаточно розвіялися. Тож український боксер полишив Гданськ і подався у сусідню портову Гдиню, приставши до боксерської дружини місцевого спортклубу "Стрілець". Керівництво останнього пообіцяло Осипу найближчим часом допомогти влаштуватися на роботу на якесь із великих суден акціонерного товариства "Водна транспортна лінія Гдиня – Америка".

Перехід О. Хоми в новий клуб співпав у часі з гучними чутками у польській пресі буцімто цей популярний спортсмен і член збірної країни у грудні відплив на океанському лайнері в Штати для продовження боксерської кар'єри, але вже на професійному рівні. Припускали, що до переходу в професіонали його схилив американський тренер "Геданії" Біллі Сінгер. Боксеру навіть довелося звернутися до гдинського відділення "Польської телеграфної агенції", аби зняти ажіотаж і спростувати неправдиву інформацію. Хоча у недалекому майбутньому він і не виключав своєї появи на американському ринзі. Врешті журналісти з'ясували, що з Гдині у ті дні на одному з кораблів справді відправився у подорож до США пасажир на прізвище "Хома". Але однофамілець Осипа за фахом своєї діяльності виявився ксьондзом.

Чергову спробу гучно грюкнути дверима на всепольській аматорській боксерській арені О. Хома робить на початку лютого 1937-го. У зв'язку з проведенням міжнародних зустрічей збірної зі своїми сусідами з Німеччини та Австрії Польський боксерський союз організував 2 лютого у Лодзі відбірні поєдинки між кандидатами до збірної. О. Хому чекало протистояння з його торішнім кривдником С. Пілатом. Деякі журналісти зауважили певну самовпевненість в поведінці Осипа напередодні бою. Вона вбачалася у передчасних публічних натяках з боку українця, що саме йому вже можна починати готувати необхідні документи для поїздки на матч в Дортмунд і нового побачення з іменитим Г. Рюнге. Перебіг поєдинку продемонстрував, що у порівнянні з попередньою зустріччю боксерів Пілат значно додав в фізичних кондиціях. У свою чергу Хома, так виглядало з боку, підготувався гірше і на фоні опонента виглядав як справжній "хлопчик для биття". Протягом перших двох раундів українець кілька разів опинявся на підлозі рингу не в змозі протиставити чогось серйозного своєму супернику. Після чергового нокдауну він так і не зміг піднятися, тож рефері оголосив достроковим переможцем матчу Пілата.

О. Хома відносно швидко прийшов до тями після свого фіаско у Лодзі. За три тижні він на запрошення сусідів з Торуня погоджується вийти у їх формі на ринг в міжнародній міжміській зустрічі з боксерами Відня. Вперте польсько-австрійське командне протистояння, свідками якого стало близько 2 тис. глядачів, закінчилося нічийним рахунком. Водночас слід зазначити, що герой нашої оповіді ще на першій хвилині свого двобою технічним нокаутом без проблем здолав віденця Луца.

Як того раніше і прагнув, у 1937 р. О. Хома працевлаштувався моряком на флот. Такий крок дозволяв йому нарешті стабілізувати власне фінансове становище і одночасно реалізувати давні фантазії про мандри широким і небаченим світом. Особливо престижною для нього стала робота на новому океанському транспортному лайнері "Баторій" з Гдині. Наприкінці 1930-х на посаді стюарда та спортивного інструктора на ньому Осип кілька десятків раз встиг перетнути океан.

Океанський лайнер "Баторій", на якому плавав О. Хома (друга пол. 1930-х)

Професійна кар'єра Осипа Хоми в США

Поза тим, не слід забувати про мрії українця спробувати свої сили в професійному боксі. Подібні робочі подорожі через Атлантику до берегів іншого континенту давали йому вищі шанси налагодити контакти з місцевими спортивними менеджерами, і, як показав час, такі сподівання врешті не виявилися марними. Вже станом на осінь 1937-го в О. Хоми з'являються конкретні пропозиції від легендарного американського рестлера і промоутера польського походження Станіслава "Збишка" Циганевича про перехід в табір професіоналів. Преса повідомляла, що сторони мали намір укласти між собою 5-річний контракт. Згідно умов договору вже у перший рік його дії боксер повинен був отримати чистими 6 тис. доларів – відносно велику (Сміт приїхав тренувати до Польщі тоді за 2000 доларів) на тодішні часи суму, а також відсотки з проведених боїв. У листопаді місяці Осип навіть прибув з коротким візитом до рідного Станіславова, аби попрощатися з родиною перед тривалою, як гадалося, поїздкою на роботу за океан.

Стюард "Баторія" О. Хома зустрічає на палубі корабля свого найтитулованішого товариша по національній збірній Г. Хмелевського, який тримає курс на Америку для переходу в професійний бокс (Гдиня, 1938 р.)

Однак минав місяць за місяцем, а О. Хома через бюрократичні процедури ніяк не міг добитися в американських чиновників дозволу на довгострокове перебування для роботи на території США. У відповідь на прохання надати туристичну візу для поїздки в їх країну працівники американського консульства у Варшаві надіслали українцеві відмову у ній. Натомість вони запропонували Осипу звернутися до властей заокеанської держави стосовно отримання еміграційної візи, що не входило наразі в його плани.

О. Хома (праворуч) на ринзі у вільний від рейсів "Баторія" час (Гдиня, 1938 р.)

Як свідчать архівні документи, у 1938 р. О. Хомі таки вдалося оформити ліцензію "Атлетичної комісії штату Нью-Йорк" для участі в професійних боях на рингу. Та відсутність дозволу на тривале перебування в Штатах фактично унеможливило укладення анонсованого раніше багаторічного контракту Хоми з Циганевичем. Тож під час заходів на стоянку в місцевий порт лайнера "Баторій" морякові-спортсменові не залишалося нічого іншого, як перебиватися принагідними поєдинками з маловиразними суперниками на нью-йоркському ринзі. Зрозуміло, що це не могло принести ні великого зиску, ні слави.

На думку окремих біографів, крига в професійній кар'єрі О. Хоми мала всі шанси скреснути влітку 1939-го. Подейкують, що українського боксера після перемоги в одному з боїв в Нью-Йорку над знаним американцем чеського походження Гавлічеком таки помітили представники солідної промоутерської компанії "Стенлі Джімнезіум". Осипу вони запропонували повноцінний контракт, а тренувати новачка мав колишній чемпіон світу серед боксерів-професіоналів Бенні Леонард.

Участь в Другій світовій війні

Перед тим, як нарешті переїхати в Штати для ведення професійної кар'єри, О. Хома з метою залагодження всіх нагальних справ змушений був улітку 1939 р. ненадовго повернутися до Польщі. Там у Гдині його й застав початок Другої світової. Осип разом зі своїми співвітчизниками у перші вересневі дні взяв участь в обороні міста від навали німецьких військ. У ході наступу чужинців він потрапляє у табір для польських військовополонених, але за якийсь час йому пощастило вийти звідти на свободу. Зрозуміло, що в умовах, коли потроху в огні почала палати майже вся Європа, про жодну Америку українцю вже не йшлося.

Від 1939 року Осип активно контактує з українським підпіллям (ОУН) і, користуючись своєю можливістю відносно вільного пересування, виконує різні доручення, здебільшого кур'єрські.

З початком радянсько-німецької війни Осип опиняється у Львові. У 1943 році він стає добровольцем 14-ї дивізії Ваффен СС "Галичина".

 "Коли українців збирають до купи для вояцького діла й дають до рук зброю, з того варто користати", — казав Хома. Відбувши кілька вишколів (старшинський та артилерійський), Осип у червні 1944 року разом із дивізією опиняється в оточенні під Бродами — так званому "Бродівському котлі", проривається з оточення, дістається Львова, але в його околицях таки пот­рапляє в радянський полон.

За два місяці Осип уже в Сибіру, з якого, як відомо, можна втекти тільки в Сибір. "Я завжди мріяв мандрувати світом і побачити якомога більше земних теренів, але Сибір ніколи не вабив мене", — згадував через багато років Хома.

Наприкінці війни радянське керівництво подекуди толерувало тих військовополонених німецької армії, які були громадянами довоєнної Польщі, аби ті стали до лав війська Комуністичної Польщі (Армії Людови), чиє створення проектувала Москва (це правило не розповсюджувалося на громадян Польщі тих територій, які у 1939 році зайняв Радянський Союз), То був єдиний спосіб вирватися з полону. І Хома ним скористався. Але польські комуністи так і не дочекалися нашого велетня. Опинившись у рідних краях, Осип утік.

За кілька тижнів він уже на Лемківщині, в лавах Української Повстанської армії, під керівництвом командира Степана Хріна (Стебельського). Тут він став бунчужним поручиком й мав псевдо Боксер. 

Повстанська громада була надто втішена приходом Осипа, про якого багато хто був начуваний ще десять років тому — від часу, коли він був "королем" варшавських рингів. Тут про нього склали віршик, простенький з точки зору поезії, але дотепний і характерний:

Боксер і моряк, Мандрівник і вояк. То "стара война" - Наш Йоську Хом'як.

Хому часто запитували щодо власне боксу, чи не думає він вирватися з цього пекла й згадати про старі часи? Америка ж, мовляв, чекає. На це Хома відповідав "Най чекає... Отут мій бокс. Дасть Боже, ще під нашим прапором на ринг вийду".

Зліва направо: вояки УПА Б. Яворський ("Яким") і О. Хома ("Боксер") у вільний від боїв час (Закерзоння, друга пол. 1940-х)

Упівець Олекса Конопадський у своїх "Споминах чотового Островерха" (це не є власне мемуаристика в традиційному розумінні, оскільки цей твір — усна розповідь, яку занотовувала протягом 1947—48 років в межичассі боїв друкарка одного з відділів УПА Анна "Тетяна" Черешньовська; обоє загинули у 1948 році) так змальовує Осипа Хому. "Бунчужний поручик Боксер — справжній велетень. їв мало, але часто, щопівгодини. Любив співати голосно, хоч не мав ні голосу, ні слуху. Пісню "Ніна, Ніночка" вивчав цілий місяць і врешті співав зле. З нього був дуже добрий артилерист, мінометник. [...] У хвилину, коли був голодний, лишив би все, аби тільки здобути кавалок хліба. Одного разу, саме коли на Лемківщині був голод, зайшов він до села Стежинці, до хати солтиса, де застав польського поручика уряду безпеки, застрілив його з пістоля, а сам утік. Прийшовши заспаний до повстанців, сказав: "Но-но-но-но, вже наївся. З'їв-їм одного поляка. Дайте бульби, бо-м голодний".

Є у Конопадського й такий штрих щодо фізичної постави Осипа: "Зустрівся я з нашим знайомим бунчужним поручиком Боксером. Наш велетень схуд (але ще важив 120 кілограмів), змарнів, без шапки, в подертій маринарці, пошматованих штанях і однім великім черевику 52-го розміру". Виявилося, що той ніколи не шнурував взуття, тож опісля несподіваного наскоку польських військ залишився напівбосим і був тим надто засмучений, бо тепер мав перейматися пошуками придатного взуття — а річ це, як бачимо, непроста.

І знову процитуємо Олексу Конопадського: "Сьогодні нашому велетневі Боксерові трапилася весела пригода. Командир Хрін і бунчужний Боксер виїхали на кінні перегони селом. Обминаючи подвір'я, з якого вони виїхали, його безхвоста кобила (хвіст втратила на фронті) раптово повернула, він вилетів з сідла з однією ногою, залишеною в стремені. Під загальний сміх глядачів волочився так кільканадцять метрів. То ще була добра кобила, бо та­ки вважала на свого командира. Поручик Боксер подер собі обличчя, потовк лікті, пошматував штани, а коли піднявся (іноді він трохи гикав) під загальний регіт сказав: "Гм... гм... гм... бубу... ла би мене роздерла! Д-д-дивіться, у мене г-г-г-голий задок...".

У березні 1947 року Осип Хома брав участь у бойовій акції на теренах Лемківщини між Балигородом і Тисною, в якій загинув генерал Війська польського, заступник міністра оборони Кароль "Вальтер" Сверчевський.

Повстанці УПА Лемківщини. Зліва направо у другому ряді: повстанець "Яким" та бунчужний сотні "Хріна" Осип Хома - "Боксер". У першому ряді: Богдан Крук - "Мелодія", надрайонний референт Українського Червоного Хреста; "Марійка", районна референтка УЧХ; Модест Ріпецький - "Горислав", член надрайонного проводу ОУН; Анна Черешньовська - "Тетяна", районна референтка УЧХ; Середоха - "Борис", районний провідник ОУН; "Рат" - лікар УПА; Людмила Скірка - "Дора", секретарка надрайонного проводу; "Леся" - кущова ОУН; "Скритий" - районний господарський референт. (1946 р.)

Повоєнний переїзд до Німеччини

Спільне проведення в 1947 р. урядами СРСР і Польщі операції "Вісла" фактично позбавило підпільні структури ОУН-УПА на Лемківщині соціальної бази підтримки в місцях традиційного осідку етнічних українців, котрих тепер примусово виселяли за східний польський кордон. Наприкінці 1947 році Осип пробився з однією з похідних груп УПА в Авст­рію, виконуючи завдання командування "нести в світ правду про події в Україні". Похід тривав три місяці через Польщу й Чехословаччину, які (плюс СРСР) підписали договір про спільну боротьбу проти УПА. Половина відділу Хоми до кінцевого пункту призначення не дійшла. Через деякий час Осип Хома зміг дістатися Баварії.

У німецькому Міттенвальді в таборі для так званих "переміщених осіб" Осип після кількох років поневірянь нарешті возз'єднався з найближчою ріднею – батьками, братом Платоном і сестрою Любомирою. Усі вони також вирішили триматися подалі від радянської влади і шукати кращої долі на Заході. 

Брати Осип (1-й ліворуч) і Платон (3-й ліворуч) Хоми під час перебування в німецькому Вюрцбурзі у статусі "переміщених осіб" (1948 р.)

Незважаючи на ненайкращі фізичні кондиції, що було прямим наслідком пережитого за час війни і підпільної повстанської діяльності, О. Хома вирішив відновити боксувати у повоєнний період перебування в Західній Європі. Потреба пошуку будь-яких матеріальних ресурсів для банального фізичного виживання змусила українця виходити на ринг на поєдинки проти місцевих спортсменів. Проте через погану фізичну форму, відсутність умов для повноцінних тренувань та тривалий час існування поза боксом на особливі успіхи на цій професійній ниві Осип розраховувати вже не міг. Тож основну свою увагу він разом із братом Платоном концентрує на популяризації улюбленого виду спорту серед української молоді, яка перебувала у німецьких таборах для "переміщених осіб".

Якщо Платон Хома пов'язав свою долю з українським спортивним товариством "Лев" (Міттенвальд), то Осипа у 1948 р. одночасно і для виступів на рингу, і для підготовки молодих боксерів запрошує у свої ряди мюнхенський "Довбуш", що мав власний осередок в міській дільниці Фрайман. На зламі 40-50-х років саме у Фраймані було зібрано практично всіх найкращих боксерів вихідців з України. Тож не дивно, що сильну дружину "Довбуша" неодноразово запрошували на товариські зустрічі й місцеві німецькі клуби. Чималою мірою до швидкого розвитку боксерської секції клубу був причетний своєю жертовною роботою саме досвідчений Хома. І коли в середовищі симпатиків спорту в таборах для "переміщених осіб" Західної Німеччини виникає ідея проведення "Олімпіади поневолених народів", місцем для підготовки української боксерської збірної стає домівка "Довбуша". Безпосереднім керівником тренувального процесу призначили О. Хому. За підсумками змагань боксерів у містечку Вюрцбург українська збірна поклала до своєї скарбниці на олімпійському турнірі аж 6 вищих нагород (3 золоті, 1 срібну, 2 бронзові медалі), і тільки один наш спортсмен залишився поза п'єдесталом пошани. Чемпіоном став і О. Хома, якому найвища олімпійська відзнака дісталася без бою, позаяк інші національні збірні вирішили відмовитися від свого представництва у важкій вазі, не маючи у своїх складах достойних суперників для українця.

О. Хома (1-й ліворуч) в складі збірної України на "Олімпіаді поневолених народів" в Німеччині (Вюрцбург, 1948 р.)

Життя в США

Поступово табори для "переміщених осіб" на німецькій землі стали пустіти і закриватися, бо інтернаціональний контингент з них масово отримував добро на легалізацію в європейських країнах, чи на еміграцію на інші континенти. У 1949 р. отримала такий дозвіл і родина Хомів, перебравшись майже у повному складі до Америки. Лише Осипу довелося ще на якийсь час затриматися в Німеччині. І тільки за два з лишком роки українець разом зі своєю дружиною-латишкою на ім'я Дзідра, з якою його звела нелегка табірна доля, зміг також емігрувати в американський штат Коннектикут.

Американська натуралізаційна картка О. Хоми з його особистим підписом (1957 р.)

Вже там за океаном в подружжя Осипа і Дзідри Хомів народилася донька Тамара. Колишній іменитий боксер знайшов для себе добру роботу, посівши посаду управителя маєтку однієї знатної родини у тому ж Коннектикуті. Водночас Осип не забував підтримувати тісного зв'язку з представниками української громади в США, з радістю відвідував пам’ятні заходи і зустрічі зі своїми побратимами по національно-визвольній боротьбі у буремні воєнні роки.

Та непогано облаштувавшись на новому місці, отримавши пристойну роботу, О. Хома відчував сильну тугу за рідним краєм і Станіславовом. Якось Осип при зустрічі в середині 50-х зі своїм давнім приятелем Олегом Лисяком відверто йому зізнався: "Знаєш, я переїхав так багато світу, бачив полярну зорю і Хрест Півдня, знаю, як за Уралом сонце сходить і як виглядають тропікальні джунглі, а все таки – хоч не погано нам і тут, в Америці, – я не можу забути цієї малої рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї у світ – а тепер я дав би півсвіту, щоб побачити Бистрицю ще раз. От, хоч би поглянути на наші сторони і показати їх моїй Тамарці... Чи дозволить нам Бог побачити ще раз нашу землю... Не хотілось би тут назавжди залишитися...".

Але не судилося Осипу Хомі повернутися до далекого тоді Станіславова і ще раз вийти на береги стрімкої Бистриці на рідних Майзлях. 30 квітня 1958 р. трагічна випадковість в шпиталі Нью-Гейвена, де тоді перебував на лікуванні українець, передчасно обірвала на 44-му році його життя. Після завершення загалом нескладного хірургічного втручання на жовчний міхур медперсонал взявся транспортувати Осипа ліфтом з операційної зали до загальної палати. У момент коли ноші з хворим лише наполовину просунули до кабіни, підйомник несподівано рушив униз. І через якусь мить двері ліфту розчавили грудну клітку оперованого, який у безсвідомому стані перебував під наркозом.

 Вічний спочинок іменитий боксер Осип Хома знайшов на цвинтарі міста Нью-Гейвен.

Місце поховання О. Хоми в Нью-Гейвені

Брат Платон Хома

Нездійснену на ту пору мрію відвідати Україну, якою марив на еміграції Осип, зумів втілити в реальність за свого життя наймолодший з станіславівської боксерської династії братів Хомів – Платон. У другій половині ХХ ст. він тривалий час залишався активним подвижником національно-культурного руху серед української громади Коннектикуту. За спогадами рідних, особливо сильне піднесення Платон переживав у часи розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежної України. Невдовзі після цього йому й випала щаслива нагода після довгої розлуки ступити на рідну землю. Аж до самої своєї смерті 2013 р. в Нью-Гейвені Платон Хома уважно стежив за усіма подіями в Україні і бажав їй процвітання.

Платон Хома

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...