android-character-symbol 16.21.30apple 16.21.30@Combined ShapeЗагрузить фотографиюОчиститьdeleteinfoCombined ShapeИскатьsports_on_siteplususeric_avatar_placeholderusersview
Блог Bohemianrhapsody

Без звуку. Що не так з українськими футбольними коментаторами?

 

У нашій країні в футболі, політиці та ціноутворенні на газ розбираються всі, тому ледь не кожний, хто здатен вимовити більш ніж половину українського алфавіту, вважає, що зможе прокоментувати матч не гірше будь-якого коментатора. Однак, рівень наших коментаторів дійсно змушує частенько шукати кнопку «mute» на пульту від телевізора. У чому ж причини?

 

Дозволю собі трішки ностальгії. У кінці 90-х і на початку 2000-х футбол почав масово проникати на українські телеканали, а оскільки Олександр Денисов тоді міг лише мріяти про чисто футбольний телеканал, то трансляції європейських чемпіонатів можна було зустріти на будь-якій кнопці. УПЛ на «Новому», Прімера на ICTV, Серія А на СТБ і багато інших несподіванок. Разом із тим значно розширився й список тих, хто, власне, коментує матчі. Якщо раніше вухо українського вболівальника лоскотали оксамитові голоси Сергія Савелія, Сергія Дерепи чи Олексія Семененка, то з часом наш глядач відкрив для себе молоді голоси Дмитра Джулая, Дениса Босянка, Віктора Вацка, Олексндра Гливінського, Ігора Мірошниченка та інших. Для багатьох той період був ще «доінтернетівським», тому інформативність і стиль їх репортажів ставали справжньою віддушиною для вболівальників. Це був серйозний прорив для україномовного коментування, оскільки те, що робилось у 90-х, інакше як жахом не назвеш. Наприклад, на Чемпіонаті Світу 98-го року, який показували «плюси», якісь люди, що вели репортаж із матчу зібрної Італії,  всерйоз обдумували, чи є Діно й Роберто Баджо братами.

Класик української футбольної журналістики Артем Франков свого часу писав, що за ті гроші, які коментатори отримують за проведений матч, вести репортаж можна виключно матом, однак зараз ситуація дещо інша. Сформовані два всім відомих пули, на яких працюють спортивні журналісти, які (я сподіваюсь) на хліб із маслом коментуванням заробити все ж можуть, проте якість ведення репортажів часто є досить низькою.

 

Наші хлопці не співають у прямому ефірі пісень про «Ібрагея» й не засинають під час трансляції матчів Ліги Чемпіонів, але їм часто не вистачає власного стилю. Люди, котрі дивляться футбол на українських каналах бодай два-три рази на місяць, не розрізняють переважну більшість коментаторів: однакові фрази, ідентичні інтонації, навіть дикція часто однакова. Знаєте, це як МС у нічних клубах на чорноморському узбережжі — у всіх ті самі голоси, жарти й конкурси. Харизму важко виміряти в абсолютних цифрах, але, до прикладу, задумайтесь, на скількох українських коментаторів ви б пішли в спортивний бар, щоби послухати їх вживу? Я вже не кажу про таку екзотику, як проведення корпоративів, чим грішать деякі російські коментатори. Провести весілля і відкометувати матч «Олімпік» — «Ворскла» - це різні речі, але,погодьтесь, це певний показник того, що людина цікава публіці. Звичайно, є люди, що обходяться й без цього, як Юрій Розанов наприклад, який першокласно веде репортажі без зайвого епатажу. Також можна ретельно підготуватися до матчу і видати купу цінної інформації про те, скільки Мессі віддає пасів лівою ногою між 10 і 20 хвилиною першого тайму та скільки триває безвиграшна серія «Осасуни» в матчах на виїзді проти «Естемадури», але в потрібний момент не підібрати влучного слова.

 

Тут виявляється ще одна проблема — знання мови. Перекладені українською русизми часто ріжуть вухо. Питання в тому, що для багатьох коментаторів українська мова не є рідною, а коментування матчу - річ доволі імпульсивна, тому і вириваються із підсвідомості російські словечка. Навіть ті, для кого українська є рідною, у житті спілкуються зовсім не тією українською мовою якою доводиться коментувати матчі. Звісно, ситуації бувають різні, тому коли Вацко після голу шведам прогорлав на всю країну: «тащііі!», то навряд чи багато глядачів пішли перевіряти це слово в словнику Грінченка, але коли п’ять разів за матч футболіст «маладчага», то це ,знаєте, дещо відштовхує.

У різних інтерв’ю представники каналів часто говорять про те, що в Україні немає власної коментаторської школи, мовляв, у російських колег був приклад таких метрів, як Володимир Маслаченко, а в нас нема на кого рівнятись. Мені зі сторони такий аргумент здається відверто дивним. По-перше, школа все ж існувала. Той же Валентин Щербачов і Олексій Семененко - справжній український «олдскул». А по-друге, слідуючи цій логіці, на українському ТБ не повинен був би з`явитись ні Юрій Горбунов, ні Сергій Притула, бо в нас не було своїх Маслякових із Якубовичами. Також причиною інколи називають вік, мовляв, подивіться, у нас більшість коментаторів ще молоді, от обростуть ефірним м’ясом, тоді й подивитесь. У таких випадках я згадую нині покійного Ігора Пелиха, який ще зовсім юний був ведучим на одній із тернопільських радіостанцій. Усі, в кого ФМ-приймач, могли нормально приймати сигнал, слухали dj Ігора, бо він уже тоді був крутий. Між іншим, десь там у той час дебютував і Сергій Притула. Я про те, що харизма або є, або її нема, і якщо ти ведеш «кислий» репортаж у 25, то шансів стати Махарадзе в 40 в тебе не так уже й багато.

Автор

КОММЕНТАРИИ

Комментарии модерируются. Пишите корректно и дружелюбно.

Лучшие материалы