Tribuna/Лыжные виды/Блоги/Ardent Sport/«Було б смішно, якщо б не було так сумно» / Україна в очікуванні зимової олімпіади

«Було б смішно, якщо б не було так сумно» / Україна в очікуванні зимової олімпіади

Наближається чергова зимова олімпіада. Цього разу вона відбудеться у Пекіні. На скільки медалей розраховує наша збірна? Та у якому стані наш зимовий спорт?

Блог — Ardent Sport
10 января 2022, 23:14
6
«Було б смішно, якщо б не було так сумно» / Україна в очікуванні зимової олімпіади

Вже зовсім скоро в Пекіні запалахкотить олімпійський вогонь. Цей день з нетерпінням очікують мільйони вболівальників по всьому світу. Коли ж як не на Олімпіаді спортсмени можуть продемонструвати свій рівень, а разом із ними федерація спорту та й держава взагалі.

Українські уболівальники сподіваються почерпнути масу позитивних емоцій і очікують від наших спортсменів перемог та успіхів. Кожен з нас прагне стати частиною української збірної, надихаючи своєю підтримкою наших олімпійців. А ця підтримка для них вкрай необхідна, адже далеко не все так весело в нашій державі із зимовими видами спорту.      

22 грудня  за ініціативи та сприяння Асоціації Спортивних Журналістів України, міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт зустрівся з провідними спортивними ЗМІ. Однією з тем обговорення була зимова олімпіада у Пекіні - 2022. В ході цієї зустрічі міністр дав свій прогноз, щодо олімпійських перспектив збірної України на найближчій зимовій олімпіаді. "Будемо відверті, якщо ми привеземо з Пекіну-2022 хоча б одну медаль, то це вже буде добре". Сумно. Чи не так?

Виходить, що країна, яка у своїй історії має досягнення на зимових олімпіадах, посідає 35 місце у світі за кількістю населення та 46 місце у світі за своєю площею, країна, яка знаходиться у центрі Європи, займає далеко не найгірше географічне розташування для розвитку зимових видів спорту та ще й періодично заявляє про намір провести у себе зимову олімпіаду ще до змагань піднімає руки вгору? Ні, ні і ще раз ні. Цього не можна допустити.

Ми віримо в наших спортсменів і бажаємо їм лише перемог. Хоча справи в царині зимових видів спорту у нас і справді геть кепські...

Чи можемо ми критикувати міністра за такі слова? Швидше за все ні. Адже, проблеми у нас почалися з першого дня нашої довгоочікуваної незалежності. За тридцять років самостійності ми зробили надто мало для розвитку зимового спорту.

Ми не залучали дітей до спортивних секцій, що призвело до зменшення попиту на спортивні бази та стадіони. Не варто забувати, що від Радянського Союзу нам залишився значний спадок спортивної інфраструктури. Та чи розвивали ми його? Чи підтримували у належному стані? Звичайно, що ні. Ми "успішно" все занапастили та залишилися "біля розбитого корита".

Із фінансуванням у нас також все йде не найкращим чином. Придивимось до звичайних спортивних шкіл. Скільки пар лиж є у наших спортивних секціях? А скільки санок мають школи бобслею чи санного спорту? А чи мають вони взагалі де займатись? За чиї кошти в Україні жевріють спортивні секції, та хто дітям купує інвентар?  Всі ці питання хочеться поставити пану міністру та його команді. Не з метою банальної критики, а з метою наголошення на необхідності формування чіткої позиції країни, щодо розвитку зимових видів спорту.

Тут, на мою думку, є два варіанти. Перший - це визнати, що ми не займаємось цим питанням і це є частиною державної політики країни. Другий - це нарівні з усіма передвиборчими обіцянками-цяцянками задекларувати програму розвитку зимових видів спорту в Україні. Нехай на 10 чи 30 років, нехай навіть на 50, але щоб ми розуміли куди рухаємось.

Отже, що ж ми маєм на сьогодні.

Інфраструктура.

Тут навіть немає про що говорити. За останні роки бази практично не будувалися. Ми залишилися із старими, розваленими трасами та стадіонами. Зверніть увагу хоча б на це.

Розмови про реконструкції наших баз ведуться з року в рік. Від повноважень одного уряду до іншого. Проте, далі пустих розмов справи не просуваються. А тим часом спорт занепадає.

Ви лише уявіть! Збірна України з фігурного катання за останні два десятка років перетворилася із безсумнівного лідера на головного аутсайдера. Причиною такого регресу є відсутність професійних ковзанок в Україні. А наша хокейна збірна? З провідних ролей у світі, ми скотилися у третій за рангом дивізіон. І це також не дивно. Чому? А ви порахуйте скільки у нас є хокейних майданчиків по всій території нашої країни. Після цього стане все зрозуміло. І це я вже мовчу про ковзанярський спорт та шорт-трек. Вони зникають з радарів спортивної України, доживаючи свої останні дні.

До якого виду спорту ми б не звернулись, нажаль, похизуватись досягненнями в його розвитку не можемо, а інфраструктуру скоріше руйнуємо ніж створюємо.

Молоді спортсмени.

Одну з важливих ролей у результатах збірної відіграє людський ресурс. Він у нас стрімко наближається до нуля. Ми не залучаємо дітей у спорт і це потрібно визнати. Відповідно нам бракує тренерів. У нас практично не створюється нічого. Можемо звісно поговорити про Буковель, але тільки після того, коли просто покататись на лижах там буде дешевше ніж в Австрії чи Польщі. Спортивних секцій банально немає, а над їхнім створенням гризуться лише відчайдухи, які хочуть хоча б щось створити. А допомога від держави, ну це вже вибачте розкіш.

Озерніться навколо своїх помешкань. Скільки дітей за зиму ви бачите на лижах чи ковзанах? А з ключкою в руках?  І я про це ж. Звідки ж візьмуться молоді спортсмени?

Дітям потрібно привити любов до того чи іншого виду спорту. Це повинні робити усі разом: батьки, школа, міністерство, телеканали. Потрібно показати тій дитині, що таке лижі, сани та навчити на них їздити. А також демонструвати на телеекранах красу зимових видів спорту. Одним словом, популяризувати різними способами. До речі, а чи не тому у нас біатлон є найпопулярнішим зимовим видом спорту, що він зусиллями "Суспільного" телеканалу транслюється онлайн практично з усіх змагань?

Фінансування.

Із фінансуванням проблеми виникають у кожній сфері життя України. Не оминуло звичайно і спорт... В інтернеті з кожним роком можна знайти все більше скандальних заголовків, стосовно того, що спортсмен сам шукає гроші собі на інвентар. Ось розглянемо ситуацію, яка відбулася минулої олімпіади.

Український санкар Андрій Мандзій розказав, що змагальні сани робить собі сам у своєму гаражі. Все через брак фінансування. На підтвердження своїх слів, хлопець зняв увесь процес на відео та поширив його у соціальних мережах. І ви вважаєте це нормальним? Невже у нашої федерації не знайшлося грошей на сани для нашого олімпійського представника? Мені складно у це повірити!

Якщо у нас таке фінансування у дорослому спорті, то ви лише уявіть, скільки грошей виділяють на дітей у спортивні секції. Спеціально для цього матеріалу ми поспілкувалися із спортсменом однієї із біатлонних шкіл. За проханням керівника не будемо називати його особисті дані та школу у якій він займається. Так ось, за його словами за змагальний сезон він витрачає близько 1200 євро особистих коштів на інвентар та на поточні витрати під час змагань. Ось такі у нас безкоштовні заняття в Україні.

Через те, що не кожен може собі дозволити такі витрати , багато хто покидає спорт. Це стає причиною малої кількості учасників на всеукраїнських змаганнях, відповідно зменшується конкуренція, яка і впливає на подальші результати.

А ще є спортсмени, які їдуть з рідної країни і на олімпіаді виступають за збірні Болгарії, Азербайджану, Білорусії та інших країн. До того ж не просто виступають, а здобувають нагороди найвищого ґатунку...

Україно, вперед!

Шановні українські вболівальники. Поява цієї статті це не критика, не звинувачення, не бажання все подати в чорному. Це - крик душі. Ця тема заслуговує окремого детального аналізу з прийняттям серйозних рішень. Незважаючи на усі вище згадані проблеми, не слухаючи заяв міністра, ми віримо у наших спортсменів та у їхні майбутні перемоги на олімпіаді. Те, що вони роблять, це в першу чергу користь для престижу нашої країни. Своєю працею, дуже часто через «не можу», долаючи тисячі труднощів, українські спортсмени продовжують прославляти саме нашу країну і здобувають нагороди саме для неї.

Тому ми не маємо іншого вибору, окрім того, щоб усім серцем, усією своєю душею та розумом підтримувати нашу збірну з усіх куточків України та світу. Вони у нас одні, тому ж цінуймо їх. Бажаємо усім спортсменам наснаги та успіху на найближчій олімпіаді. Віримо, що з українським прапором у руках ви підкорите стадіони Пекіну та подаруєте нам свято.

Ви для нас вже є національними героями, не зважаючи на ваші результати. А як прийнято говорити у нас на Україні ? Слава Україні! Героям Слава!

УКРАЇНО, ВПЕРЕД!