Україна прикро програла Іспанії: отримала вирішальний блок під сирену від гравця з чемпіонату Японії
Себа Саїз ефектно вбив наші надії на сенсацію.
Себа Саїз ефектно вбив наші надії на сенсацію.
Можна назвати тисячу та одну причину, чому збірна України має програвати збірній Іспанії в баскетбол у 100 випадках із 100.
Всі вони будуть об’єктивними та логічними. Так, у іспанців – найкращий національний чемпіонат у Європі і низка клубів-грандів з багатомільйонними бюджетами. Так, завдяки поколінню братів Газоль та усім їхнім перемогам на світовій арені баскетбол на Піренеях – у топі за популярністю серед усіх ігрових видів спорту (після футболу, безумовно) та щороку отримує кадрову підпитку з потужних молодіжних академій.
Так, нікуди не дівся з тренерського містка наддосвідчений Серджіо Скаріоло – не менший синонім усіх іспанських перемог у 21 сторіччі, аніж легендарні Пау та Марк.
З рештою, це у нас в країні війна, баскетболісти не дограли повноцінний клубний сезон і готувалися до кваліфікаційних матчів де завгодно, окрім рідної землі. І змушені були проводити номінально домашній поєдинок, який стовідсотково зібрав би повні трибуни Палацу спорту, у Ризі.
Але сьогодні була наша гра. Наших хлопців – до кожного з яких не може бути жодної претензії за бажання чи самовідданість. Вони билися за кожен м’яч, за кожне підбирання, віддавали усі сили у кожному захисному володінні.
Втім, цього виявилося недостатньо. І вирішальний блок на останніх секундах від 27-річного центрового Себастьяна Саїза, який три останніх сезони провів не у Лізі АСВ, а в чемпіонаті Японії – це не першочергова причина нашої невдачі.
Матч, який українська збірна могла – та мала! – вигравати, віддав Святослав Михайлюк. Хто бачив гру, тому нічого пояснювати не треба – це насправді було жахливо. Хто не бачив: сухі цифри із підсумкового протоколу (22 кидки з гри, 17 з яких – невлучні) можуть лише натякнути, наскільки погані рішення в нападі приймав наш зірковий гравець.
«Протяг» з-за триочкової дуги за 20 секунд до завершення основного часу за рівного рахунку, коли ти вже маєш 1/9 здалеку – це все ще лідерська сміливість, чи зухвалість, за яку кожен поважаючий себе суперник має карати?
Реалізація кидків з-під кошика в нас була поганою майже весь матч (не лише зусиллями Михайлюка збірна не дотягнулася навіть до 50% реалізації двох очкових спроб), і нічого дивного в тому, що у вирішальний момент В’ячеслав Бобров заліз під «мухобійку» Саїза, а не заніс згори, не було. Схожі проблеми мали і Артем Пустовий, і Іссуф Санон, і Артем Ковальов, якому Айнарс Багатскіс знову спробував довіритися у вирішальній чверті. Схоже, цього разу не вгадав.
Це втома, невірний розподіл сил та хвилин тренерським складом, чи невпевненість у власних силах? Айнарсу з асистентами треба розбиратися, бо на Євробаскеті у вересні проти нас будуть грати не 21-річний Хайме Праділья, який лише розпочинає свій шлях у дорослому баскетболі, чи 33-річний Хоакім Колом, який все бачить і розуміє, але вже не може. А Янніс, Боян Богданович з Івіцею Зубацем та Даніло Галлінарі.
Значну частину матчу ми були попереду – навіть попри провал на стику першої та другої чвертей (іспанці дали спурт 11:0), ставку на постійні розміни в захисті, яка працювала далеко не завжди, та великі проблеми з персональними зауваженнями, що зіпсували гру, наприклад, Іллі Сидорову.
Значну частину матчу Україна компенсувала власні помилки величезною перевагою в боротьбі за підбирання (22 в нападі проти 13 у суперника) та сплесками від гравців, від яких іспанці цього не очікували. П’ять швидких балів від Павла Крутоуса у другій половині були надзвичайно важливими, а трійка Івана Ткаченка з ведення – ще й дуже емоційною.
Значну частину матчу від Михайлюк-болу, який був приречений на невдачу, нас рятував Санон – він зіграв як справжній плеймейкер, роздавши сім результативних передач, і саме він на останніх секундах побачив ситуацію, у якій Бобров міг би виривати для України конче необхідну перемогу.
Але Іспанія дуже довго, як для топової європейської збірної, пробачала помилки українців. Коли їй це набридло, команда Скаріоло усе повернула – шістьма очками за одне володіння після неспортивного фолу Пустового, та двома вирішальними влучаннями поспіль від Хайме Фернандеса. А потім був той самий блок Саїза як знак оклику: неймовірне бажання та важка робота не приведуть до перемоги, якщо не користатися своїми шансами.
Грузія три дні тому їх використала – а Україна не змогла. І тепер стартова позиція нашої збірної на початку другого етапу кваліфікації буде доволі поганою: одна перемога у чотирьох зустрічах, результати яких будуть враховані, та передостаннє, п’яте, місце у об’єднаній групі. Це не критично, не смертельно, та й взагалі – не можна ставити перед собою завдання потрапити на чемпіонат світу, якщо не бути впевненим бодай у чотирьох перемогах над Нідерландами та Ісландією. Без такого настрою на мундіалі взагалі нічого робити.
Проте, обіграй збірна сьогодні Іспанію – і її шлях на ЧС був би значно простішим та приємнішим. Без подвигів та геройств на замовлення (схоже, треба буде бодай раз перемагати Італію) і з правом на помилку. Тепер в України його, на жаль, немає.
Так, за усіма прогнозами Україна і не мала перемагати «Червону фурію». Так, наші хлопці ні за яких обставин не були б фаворитами цього матчу. Але щастя було дуже, дуже близьким – і через це зараз неймовірно прикро.
Фото: World Cup 2023 Qualifiers / FIBA, відео fibawc / Instagram
