«Якщо б не баскетбол, став би найкращим у Формулі-1». Владімір Дашич – про «Реал», виступ на Євробаскеті та перше враження від України
Розмова із чорногорським форвардом «Тернополя».
Розмова із чорногорським форвардом «Тернополя».
Вітаємо! Цей текст було опубліковано у офіційному блозі баскетбольного клубу «Тернопіль» – минулорічного новачка української Суперліги, який у першому ж своєму сезоні у еліті приємно вразив спільноту непоганими результатами та яскравими подіями у навколобаскетбольному житті.
Підтримайте команду з файного міста підписками та коментарями, щоб цікавих розповідей про український баскетбол на Tribuna.com стало ще більше!
***
Чорногорський форвард Владімір Дашич підсилив «Тернопіль» вже після почутку регулярного чемпіонату Суперліги.
В Україну він привіз неймовірний досвід: на початку професійної кар’єри Дашич пограв за іспанський «Реал» та італійську «Рому», а із національною збірною своєї країни брав участь у декількох чемпіонатах Європи – як на молодіжному, так і на дорослому рівні.
– Владіміре, розкажи про свої перші враження від України та міста Тернопіль?
– Мені було дуже цікаво приїхати до Тернополя, тому що я чув багато чого хорошого про Україну та людей тут. Зараз я можу сказати, що задоволений енергією цього міста та тим, як мене прийняли в клубі та в команді. Я приїхав лише місяць тому, проте вже відчуваю себе як вдома.
– В тебе багато досвіду, ти грав у багатьох країнах та командах. Спираючись на свій досвід, як ти вважаєш, наскільки довго триває адаптація до нового місця та команди?
– Це досить багатокомпонентне запитання. Залежить від багатьох речей. Але можу сказати, що в мене особисто був хороший попередній досвід, і, зазвичай, адаптація до всіх змін, які приносить баскетбольне життя, проходить доволі швидко.
– Чи можеш ти назвати свої топ-3 команди та топ-3 країни, в яких тобі довелося грати?
– Мені доволі важко зробити свій вибір на користь якихось країн. Але, якщо мені потрібно обрати, то це точно буде Іспанія, де я грав за «Реал», Італія, де я грав за «Віртус», і, мабуть, Туреччина чи Дубаї... Насправді, неможливо обрати, тому що кожна країна та кожен клуб, де мені довелося грати, залишили багато приємних спогадів.
– Після твоїх сезонів за «Будучность» ти спершу потрапив до мадридського «Реалу», команди, яка виступає в Євролізі. Ти був молодим, чи відчував тиск відповідальності? Як справлявся з ним?
– Так, я був дуже молодим, проте доволі впевненим у собі. Чесно кажучи, я почувався чудово на тому місці, де знаходився, та не відчував жодного тиску. Лише щастя, що отримав цю чудову нагоду випробувати себе в команді такого рівня. Для мене це був безцінний досвід.
– У 2008 році ти виставив свою кандидатуру на драфт NBA. Усі експерти добре про тебе відгукувалися, проте жодна команда не обрала. Як ти вважаєш зараз, чому відбулося саме так? Чого тобі не вистачило?
– Історія кожного гравця різна. Мабуть, цього просто не судилося… Якісь двері зачиняються в житті, інші – відчиняються. Я абсолютно щасливий з того, що маю зараз і де знаходжусь на своєму життєвому шляху.
– Ти представляв свою країну на Євробаскеті двічі. Що значить для тебе – бути частиною національної збірної?
– Це – весь світ для мене. Тому що це була моя дитяча мрія, коли я, ще маленьким хлопчиком, грав у баскетбол на вулицях Чорногорії. Це завжди велика честь та відповідальність, коли ти представляєш свою рідну країну. Мені завжди приємно бути частиною національної збірної.
– Яким був найбільш пам’ятний момент у твоїй баскетбольній кар’єрі?
– Таких моментів було так багато, що це було б несправедливо назвати лише один. Я просто скажу, що найкращий момент для мене – це завжди та мить, в якій я перебуваю зараз. Тому найбільш пам’ятний момент – тут, в Україні, і більше ніде.
– Хто або що вплинуло на тебе найбільше як на особистість?
– Коли я ріс, було багато гравців, за якими я міг спостерігати. Проте в одну мить я зрозумів, що єдина людина, в якої я можу вчитися, – це я сам. Я – свій найкращий суперник і друг. Сподіваюсь, я відповів на запитання. Ніхто не мав на мене такого великого впливу, як я сам.
– У тебе великий досвід виступів у різних чемпіонатах. Що мотивує тебе продовжувати грати та показувати високі результати?
– Я настільки насолоджуюся тим, що роблю, що не потребую ніякої додаткової мотивації. Проте, якщо говорити безпосередньо про моменти гри, можу сказати, що мої партнери по команді мотивують, тренер також відіграє важливу роль. І фанати. Так, саме фанати. На кожному матчі саме вони можуть зробити відчутну різницю у виступах команди, надати саме той поштовх, який розганяє гравців і мене зокрема, щоб боротися до останнього. І саме вони допомагають проходити через хороші та погані часи для команди.
– Якби ти не став баскетболістом, чим би займався у житті?
– Я думаю, що був би чудовим спортсменом у змаганнях Формули 1. Хоча ні… Я просто впевнений, що був би найкращим там!
– У «Тернополі» тебе завжди можна побачити в компанії молодих гравців, ти знаходиш момент під час ігор поговорити з партнерами по команді та з тренером, заспокоїти та підбадьорити. Здається, ти став ментором для молодих… Чи так це?
– Я ніколи не думав про це, не прагнув когось наставляти… Просто обмінюватися знаннями – це завжди чудово та цінно, зовсім не важливо, скільки тобі років. Проте, маючи більший як життєвий, так й ігровий досвід за плечима, я завжди з радістю готовий передати все, що знаю, партнерам по команді. Я добре розумію молодших спортсменів, тому що сам проходив весь цей шлях. Тому мені буде приємно, якщо хтось із них, довірившись мені, вважатиме своїм ментором.
– Як ти вважаєш, що є ключовим фактором у досягненні перемоги? Що, на твою думку, потрібно вдосконалити «Тернополю», щоб нарешті почати перемагати стабільно?
– Ключовим фактором перемоги є не програвати. Серйозно, для гравців дуже важливо викладатися повністю під час гри та підтримувати хорошу командну хімію.
Командна хімія у нас є, проте ми ще дуже молода команда. Дайте нам трошки більше часу, щоб показати, на що ми здатні. Головний тренер та наш капітан проводять фантастичну роботу, щоб скріпити нас як команду та мотивувати у всіх можливих напрямках. Тому не хвилюйтесь, наш час скоро настане. І перемоги будуть.
