Блог Битва взглядов

Райдужний пост. Антиреквієм за синьо-жовтою мрією.

Увага! Цей пост потрібно сприймати з легкою долею іронії) Тим, хто завжди серйозний та непорушний у своїй міміці(ну як Аарон Леннон) читати текст не бажано. 

Відшуміли-відгуділи дні ФІФА. Збірна України провела їх не надто вдало і я вирішив додати трохи яскравих фарб до темної гущі із вболівальницьких міркувань та висловлювань, що рояться в наших головах.Почну з питання - яким ви бачили розвиток подій у групі С, коли дізнались результати жеребкуваня кваліфай-раунду Євро-2016? Я от, як і більшість, вважав, що нам світить боротьба за друге місце зі Словаччиною, оскільки могутній Іспанії всі тоді небезпідставно пророчили першу сходинку. Сьогодні ж можна сказати, що тоді я помилявся - на даному етапі синьо-жовті змагаються за перемогу в групі. "Що?! Це смішно та безглуздо! Наші шанси зайняти перше місце з кожним туром стають все нікчемніші! Про що це ти?!" - напевно обуритесь ви. І десь я з вами таки погоджусь. Але не повністю, бо маю цікаву особливість характеру - я затятий оптиміст (сміх за кадром). Так, це схоже на банальні заяви школяра, але, блін, я дійсно вірю, що у нас є пристойні шанси закінчити відбір на вершині. Але якщо ви чекаєте, що зараз я почну раціонально обґрунтовувати свою позицію, підкріплювати її фактами чи статистичними даними, на основі аналізу виводити ймовірні варіанти розвитку подій, то це не так. Позавчора я вперше потрапив на матч національної збірної України, відчуття відповідні і мій оптимізм(навіть після такого результату) змушує мене мислити виключно емоційними категоріями. В такому стані конструктиву від мене не діждешся. І тому зараз я спробую і вас налаштувати на позитив.

Фоменко

За останні дванадцять років наша збірна провела чотири відбори і лише один раз не змогла вийти з групи. Виносимо за дужки осточортілий плейофний бич - я намагаюсь надто не думати про нього та його зловіще значення для нас(слабкий аргумент, погоджуюсь, але я попереджав). Стаємо оптимістами. Для цього я лиш хочу разом з вами поетапно пригадати минулу кваліфікацію до ЧС-2014. Повторюсь, плей-офф ми забуваєм(така терапія), хоча він, собака, спочатку був до божевілля приємний. Чому саме цей відбір, а не, наприклад, славетну кваліфікацію на ЧС-2006? Все просто. Саме крайній кваліфай-раунд навчив мене не робити поспішних висновків та укоренив в оптимізмі. Така от селяві. І останнє - це не втішення минулими звитягами заради втішення. Приєднуйтесь і я спробую трохи розігнати ті хмари сумніву, що згущуються у свідомості нашого брата-вболівальника української збірної. Хай і таким неоднозначним способом.

11 вересня 2012. Хоч офіційно відбір стартував трохи раніше, для України(тоді ще очолюваної Блохіним) сезон починався саме в цей день матчем з англійцями. Пригадуються ті надії на хорошу гру в Лондоні, жага реваншу за прикру поразку на домашньому Євро і шалено красивий гол Коноплянки. Особливо гол.

 

Одразу ж після матчу англійська преса оголосить нашу команду фаворитом групи. І  всі чомусь призабудуть, що в цьому матчі Україна продемонструвала не найкращу гру. Тільки Том Клеверлі скільки разів міг вразити ворота Пятова. Ще був незарахований гол Дефо, розривання нашої оборони Велбеком та ним же зароблене пенальті, яке реалізував Лемпард. Але все ж приємних емоцій було більше. Ще б пак! Зіграли у результативну нічию з головним конкурентом на його полі. На той час здалось, що теоретично найважчий матч у відборі позаду. Все наче складалось добре.

Та у тому ж таки вересні сталась дуже неочікувана подія. Олег Блохін, який тільки перед Євро підписав нову угоду із ФФУ, вирішив прийняти новий для себе виклик і залишив збірну на свого помічника Баля. Було зрозуміло, що Андрій Михайлович на чолі збірної тимчасово. От це і вилилось у два найгірші матчі збірної у кваліфікації.

12, 16 жовтня 2012. Синьо-жовті спочатку не обігрують на виїзді Молдову, а через кілька днів безславно програють у Києві чорногорцям. Такого повороту годі було й очікувати. Всього лиш за один місяць національна збірна України перетворюється із фаворита на команду, яка ні на що не претендує. Тоді все здавалось закінченим і безперспективним(ну приблизно як і зараз). Олії у вогонь підливали ЗМІ, які просто таки сурмили про втрачені шанси і примарну надію. Не допомогла, навіть, перемога у товариському матчі над Болгарією. Вболівальники, похнюпивши носи, чекали на призначення нового керманича збірної-еквалайзера.

     Фани

Тільки весь процес пошуку федерацією наставника нагадував, м'яко кажучи, балаган. Кількість кандидатів, якщо вірити чиновникам із ФФУ, коливалась у межах від 5 до 30. Всім цим процесом керували Анатолій Коньков та Михайло Фоменко, який на той час очолював відповідний комітет при федерації. З часом все звелось до двох варіантів: шведа Еріксонна та того ж Фоменко, якого запропонував Коньков. Масовий когнітивний дисонанс.

26 грудня 2012. Головним тренером національної збірної України з футболу призначено Михайла Івановича Фоменко. Сказати, що більшість зустріла це призначення із скептецизмом - це не сказати нічого. Тільки сам заслужений тренер України міг змінити цей настрій, що панував у вболівальницьких колах. В певній мірі, йому це вдалось.

Наступним матчем у календарі був "товарняк" з норвежцями, що перетворився у приглядування до роботи новопризначеного. Новопризначений матч виграв та обережно сказав що: "Шанси є, навіть, тоді, коли їх немає". Надія, що завжди жевріє десь глибоко у серці українського вболівальника почала розгорятись.

22 березня 2013. В цей день у Варшаві сталось те, що можна назвати одним з кращих матчів в історії синьо-жовтих. Збірна України несподівано та у невластивій їй манері переграла Кадру на її полі! Back to the game! Тоді те нестримне відчуття задоволення, що переростає у гордість за свою країну, було по-особливому приємним.

26 березня 2013. Матч у Одесі проти Молдови, що відбувся за кілька днів після варшавської звитяги, автоматично перетворився у таке собі закріплення успіху і здобуття психологічної впевненості. Перемога далася важко і матч пройшов у напруженій боротьбі, про що свідчить підсумковий рахунок.Але гра, як відомо, забувається.

Всі ми щиро повірили у ренесанс нашої збірної. Хором почали підраховувати очки, які потрібно взяти для виходу з групи і з нетерпінням очікували кожний наступний матч жовто-блакитних, який тут же пертворювався на найважливіший у відборі. Або пан або пропав.

2 червня 2013. Наступним матчем збірної був спаринг із Камеруном. Пригадую скільки занепокоєності з'явилось у пресі після нульової нічиєї із африканськими левами: невпевнена гра у захисті, нереалізація гольових моментів і виїзд на гру із тогочасним лідером - збірною командою Чорногорії. Такий стан справ не вселяв оптимізму.

7 червня 2013. Перший тайм у Подгориці і справді пройшов за суттєвої переваги чорногорців. Наші ж хлопці продемонстрували бліду гру та запам'ятались лише влучанням Ярмоленка у стійку та вилученням "у роздягальню" Зозулі. Сподівання на хороший результат у цій грі залишались нічим не підкріплені, гнітюче відчуття не покидало протягом усієї перерви у матчі. Але на другий тайм вийшла зовсім інша команда! Звісно, тут нам допоміг дещо фартовий гол Гармаша і сама ж збірна Чорногорії, яка побігла в атаку і потрапила в полон. На контратаках у нас, як відомо, гра вдається краще. Після пропущеного м'яча суперник організував ще декілька небезпечних атак і... отримав вилучення. За таких умов психологічна перевага була уже на боці українців, які ще трьома м'ячами довели справу до логічного завершення. Воістину переломна гра для нашої збірної у цій кваліфікації!

Тільки тепер національна команда повернула собі той стаус, який втратила у жовтні 2012-го року. Статус фаворита групи! Адже нам залишилось зіграти чотири гри: дві - із відвертим аутсайдером, збірною Сан-Марино та дві - з прямими конурентами: Англією та Польщею, та ще й вдома.

14 серпня 2013. Матч із Ізраїлем був використаний як плацдарм для награвання складу на завершальний і надвідповідальний відрізок кваліфікації. В цьому матчі яскраво себе проявив Едмар, який асистував Ротаню та Селезньову, коли ті забивали м'ячі. Тішило також те, що оборона виглядала доволі впевнено. Як виявиться по завершенні відбору, "за Фоменка" збірна пропустила лише по одному голу - у Варшаві та Одесі.

6 вересня 2013. Із Сан-Марино двобій видався надлегким. Рекордні за всю історію України 9:0 і жовто-синя вакханалія у Львові. Втім, як виявилось згодом, залишив цей матч по собі набагато неприємнішу річ - "фашистський" скандал, що більше нагадував епогей лицемірства та недолугості. Cui prodest? Чиновники ФІФА вдарили по Україні дуже боляче. Напевно дякуючи Григорію Суркісу, покарання не вплинули на збірну і, здається, саме завдяки 12-му гравцю був забитий переможний гол у ворота Польщі в Харкові. Але це буде згодом, а тоді, після матчу із "професійними аматорами" нас чекав мегабій із Анлією...

10 вересня 2013. Такого ажіотажу навколо матчу збірної не було з часів Євро-2012. Промо поєдинку лунало чи не з кожного чайника. Матч, який вирішував долю першого місця у групі H, очікували з непідробним ентузіазмом. Але, як часто таке буває, гра не виправдала сподівань. Насамперед, зі сторони України. Тренерський штаб між журавлем і синицею, нажаль, обрав останню і покірно погодився на друге місце. Хоча жест Ярмоленка із двома нулями був надто промовистим. Команда прагнула перемогти.

Події, які відбулись після матчу із англійцями ви і самі прекрасно пам'ятаєте. Згадуване покарання від ФІФА призупинили, а збірна до матчу із Польщею підійшла у хорошому гуморі попри резонансний матч внутрішнього чемпіонату між Дніпром та Металістом(історія із вимкненим світлом), в якому були заграні вісім гравців збірної.

11-15 жовтня 2013. Завдання максимум на цьому етапі наші хлопці виконали бездоганно - виграли два матчі із поляками та санмаринцями. Поєдинок із біло-червоними пройшов у напруженій та рівній боротьбі і склалось враження, що виграти його допоміг лиш вихід Девіча і емоції, які цей вихід спровокував - у Харкові колись шалено підтримували своїх. Ну і не варто забувати, про вже знамениту "напівзмію" від Коноплянки.

Далі була перемога над Сан-Марино. Відбір ми закінчили на другому місці. Емоції були змішаними, але історія не про це. Вона про таке собі гидке качення, яке змогло подолати невдачі на шляху до проміжного успіху, в який мало хто вірив. Можливо звучить якось пафосно і непереконливо, але особисто для мене ця історія стала повчальною. Підсумовуючи, хочу лиш сказати, що я не намагався применшити проблеми, які існують сьогодні в команді, чи відмовляюсь реально оцінити ситуацію. Це лиш своєрідна спроба підтримати нашу команду та її вболівальників. Не судіть строго.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...