Реклама 18+
Реклама 18+
Реклама 18+
Блог Битва взглядов

І зараз, і завжди. Unlucky spurs

Існує на планеті категорія команд, які, здається, от-от зійдуть на вершину або бодай підберуться до неї, враз вистрілять і наведуть шороху, однак під впливом певних чинників очікуваного злету нема, а коли він і приходить, то миті тріумфу видаються надто короткими й швидко забуваються під натиском наступних подій. Вболівальників таких клубів, мабуть, шкода більше всього - вони завжди чекають перемог і кубків, нервово смикаючись на своїх стільцях, а на заміну тріумфу приходять фіаско й невдачі. Легше, напено, фанатіти за аутсайдера - тут і цілі зрозумілі, та й очікування ніколи не завищені, а будь-яка перемога оцінюється дуже й дуже високо. Тут все просто. Перемогли - молодці, поступились - нічого страшного. А от вболівальникам, лише для яких клуб є грандом, доводиться знову чекати нової трансферної кампанії. нового сезону і нового тренера - мовляв, ось зараз і настане зірковий час і так кожного року, з сезону в сезон. Безрезультатні пошуки оптимальних рішень в побудові команди вводять фанів в ступор, однак вони продовжують надіятися і вірити - наступний чемпіонат обов'язково стане щасливим, та радості, як завжди, мало.

А от вболівальникам, лише для яких клуб є грандом, доводиться знову чекати нової трансферної кампанії. нового сезону і нового тренера - мовляв, ось зараз і настане зірковий час і так кожного року, з сезону в сезон.

Ще гірше, коли тебе недолюблює все місто, коли в очі називають "жидами" й основний суперник переживає переможні часи і стабільно бере участь в Лізі чемпіонів, незважаючи на продаж лідерів і ставку на необстріляну молодь. Такими є реалії на "Вайт Харт Лейн", та миритися із таким розкладом сил у Північному Лондоні жителі Харрінгі не хочуть. Але, зрозуміло, вплинути на ситуацію в клубі вони не в силі. Так й доводиться жити - є бажання, нема можливостей. І так завжди. Часи першого в історії "золотого дубля" канули в Лету й про них пам'ятають хіба що найстарші відвідувачі одного із найдавніших стадіонів Англії, а, якщо згадати, про те, що "шпори" - перші в історії англійські володарі європейського кубка, то цей клуб сміло можна підносити до рангу легендарного - але чи є він таким? Мабуть, ні. Окрім тих успіхів середини 60-х і першого чемпіонського в 51-му, по-справжньому великих перемог в історії "Тоттенхема" не було. Ані Кубок Англії-1991, ані Кубок Ліги-2008 - не були такими і крапка. Для клубу, який з року в рік позиціонує себе як гранд, ці трофеї - наче крапля у морі. Не більше того. 

Інша справа, якби команда показувала цікавий і відкритий футбол, - тоді результати частково б прощалися. Так ні ж - в останніх сезонах "шпори" відверто мучаться на полі й демонструють приємну оку гру хіба з командами рівня КПР чи "Редінга". Нема ані надійного захисту, ані креативного центру поля, ані забивних форвардів. Та шукати причин безпорадності у рівні виконавців не треба - умовні Солдадо чи Фасіо далеко не останні гравці у футбольному табелі про ранги. Та й тренерів керівники (наразі Даніель Леві) вибирають, здається, пильно й "пасажирів" на містку "Тоттенхема" практично не було - всі люди досвідчені, всі по-справжньому футбольні, з гучним іменем (Віллаш-Боаш), послужним списком титулів (Рамос) чи хоча б пристойним резюме (Почеттіно). 

Кожен з цих людей отримував команду, яка ставить перед собою ціль фінішувати в четвірці, солідні гроші на трансфери й розумного Леві в допомогу - він і домовитися вміє, й процес побудови команди ладен організувати на найвищому рівні. Ситуація дійсно незрозуміла: все супер, але чогось завжди бракує. Можна помітити цікавий факт: "шпори" здобували більш-менш пристойні результати, коли біля керма стояв не гламурний тактик чи стратег, а похмурий дядько із кнутом, справжній психолог, який зумів об'єднати команду в один кулак. Так, я про Мартіна Йола і Харрі Реднаппа. За останні 20 років саме ці наставники заслужили найбільшої поваги на "Вайт Харт Лейн". Такі собі пітбуллі тренерського цеху з величезним авторитетом й британською витримкою. 

"Шпори" здобували більш-менш пристойні результати, коли біля керма стояв не гламурний тактик чи стратег, а похмурий дядько із кнутом, справжній психолог, який зумів об'єднати команду в один кулак.

Саме таких дядьків-мотиваторів й потребує роздягальня "лілейно-білих": тут завжди повно зірок, достукатися до яких завдання не з простих, а внести свої корективи у їх гру - і поготів. У баскетбольній термінології популярне таке поняття, як "командна хімія", себто чітка командна психологія, коли в середині колективу панують дружні стосунки й всі розуміють яким чином можна досягти результату й куди потрібно рухатися. Якщо "хімія" на високому рівні, то такі команди, навіть володіючи скромним потенціалом у всіх відношеннях можуть здивувати: якщо не кількістю набраних очок, то грою. 

Мартін Йол і Харрі Реднапп - добилися пристойних досягнень не лише тому, що знали схеми 4-4-2 і 4-2-3-1 й грамотно будували флангову гру. Їхня заслуга полягає в об'єднанні гравців, якісній трансферній політиці і відсіюванні тих, для кого "Вайт Харт Лейн" був не більше, ніж місцем заробітку. Йол так і не зумів фінішувати у Топ-4, а от у Реднаппа це вийшло - колектив з Ленноном, Бейлом і Краучем навіть пробився у чвертьфінал Ліги чемпіонів.

Словом, були успіхи, але вони ну дуже короткотривалі. Візьмемо того ж Реднаппа: у наступному після лігочемпіонського сезону його команда фінішує четвертою, однак "завдяки" перемозі "Челсі" в Кубку чемпіонів залишається з Лігою Європи в кишені ("сині" тоді фінішували 6-ми). Леві зустрічається з Харрі і сторони розходяться за обопільною згодою. Для чого було прощатися з людиною, яка могла принести "шпорам" довгоочікуваний тріумф? Не домовилися по зарплаті, як потім повідомили британські медіа.

Ексцентричності і харизми Реднаппа чи Йола зараз сильно бракує "Тоттенхему", адже ані Віллаш-Боаш, ані Шервуд, ні Почеттіно добитися балансу в роздягальні не змогли. "Шпори" виглядають різнобарвним колективом, який не так легко тягати за мотузочки. Щось схоже на "авгієві стайні", та свого Геркулеса тут нема. Є цікавий аргентинець, який побудував чудову команду в Саутгемптоні і вміє вводити у склад молодих хлопців. Цим він займається й тут. Кейн, Дайєр, Мейсон - вони вже зараз приносять користь "шпорам". Внаслідок цього на лавці опинилися зіркові Леннон, Пауліньо, Адебайор чи Солдадо, а таким людям змиритися із статусом резервіста дуже важко. А набирати форму й доводити свою профпридатність вони не поспішають, більше використовуючи язик, ніж ноги. Той же Адебайор відкрито заявляє про невдоволення політикою тренера і хоче піти геть, Солдадо сумує за Іспанією, а Пауліньо не може зрозуміти, як основний футболіст збірної Бразилії, гріє лавку в 10-й (на даний момент) команді АПЛ. Важливо, що в команді нема чітко визначеного лідера, як на полі, так і в роздягальні: Бейла продали за шалену суму, Кінг завершив кар'єру, а Доусону вказали на двері. Нового Гарета ще не знайшли, а капітанську пов'язку дали Юнесу Кабулу - далеко не найкращий варіант із можливих. Ех... 

"Шпори" виглядають різнобарвним колективом, який не так легко тягати за мотузочки. Щось схоже на "авгієві стайні", та свого Геркулеса тут нема.

Є гроші, є кадри, є наставник, є армія фанатів. Для щастя "spurs" бракує лише перемог. День за днем всі чекають місця в четвірці, та з кожним матчем омріяні позиції все більше овиваються туманом. І так завжди. Скільки часу піде на пошуки свого Геркулеса? Можливо, він вже прийшов і лише почав розбиратися в ситуації? У прихильників "шпор" завжди гора питань, на які ніхто не відповідає. Потрібно самому шукати відповіді й вірити - завтра точно прийдуть кращі часи. Інакше не вміємо.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Реклама 18+
Реклама 18+
Включите уведомления,
чтобы быть в курсе самых важных новостей