android-character-symbol 16.21.30apple 16.21.30@Combined ShapeЗагрузить фотографиюОчиститьdeleteinfoCombined ShapeИскатьplususeric_avatar_placeholderusersview

Теги Карпаты Мариуполь

Крик душі. Чому матч «Карпати» - «Іллічівець» був особливим

Битва аутсайдерів. Так нарекли це протистояння в ЗМІ і в колах вболівальників. Інакше й бути не могло - на практично порожній "Україні" довелось зустрітися командам, подальша доля яких овита густим-прегустим туманом. На такий лад налаштував сам поєдинок. Команди грали без емоцій, без іскри в очах, без творчого натхнення. Спокій, спокій і ще раз спокій. Без швидкостей, без інтригуючих поворотів. Щоправда, "Карпати" в силу вищого класу таки створювали моменти, але в чомусь дорікнути команду з Маріуполя язик не повернеться - ці хлопці чимало пережили за останній час. Надто багато для хлопців, які ще вчора грали за юніорський склад "Іллічівця", надто багато для тренера, який немало побачив на своєму віку, надто багато для звичайних жителів ще недавно мирного міста. 

"Леви" таки перемогли. Вітання і шана Йовічевічу, адже саме його заміни принесли результат: Кополовець подав, Балажіц замкнув. Більшого й не треба. 1-0. Друга в сезоні перемога, але не результат головний сьогодні. На жаль, не він.

Якби це гучно не звучало, але протистояння Львова і Маріуполя, яке побачив глядач недільного вечора, може стати останнім в історії. Хочеться вірити, аби це припущення було помилковим й реалії сучасного українського футболу були десь у паралельній реальності, однак події останніх двох місяців наштовхують на наступне: 

- перемога "Карпат" лише нівелювала трьочковий гандикап, який КДК ФФУ створив для львівського клубу за невиплату заборгованих грошей перед Мартіном Богатіновим, а, враховуючи потенціальну втрату ще шести пунктів "за допомогою" подальших дій ФФУ, ми отримуємо цікавий факт: львівський клуб здобуватиме перемоги/нічиї лише для того, аби "покрити" мінусову різницю в графі набрані очки;

- керівництво "Карпат" не діє. Скандальні висловлювання гендиректора Дедишина залишилися тільки словами. В суд/прокуратуру (підкресліть правильне) ФК на ФФУ позову не подавав, штрафів і заборгованостей виплачено не було. Львів'яни просто ігнорують всі рішення вищих органів, будь то українська Федерація чи Лозанна. А це ні до чого доброго не приведе: мінімум - солідна грошова компенація, максимум - самоліквідація клубу. Одна справа, якщо кошти у казні клубу все ж є, інша - якщо їх немає;

- гравцям і тренеру важко здобувати результати, розуміючи, що їх все одно відберуть в кабінетах. Відберуть не через випадковість/збіг обставин, а "завдяки" недіям клубу, кольори якого вони захищають.

Цей сюжет "Великого футболу" змушує задуматися. Вірю, що це не більше, ніж догадки Коробки:

 

Однак не "Карпатами" єдиними. Маріупольський клуб також переживає не найкращі часи, та ситуацію в команді Миколи Павлова, на біду чи то на щастя, можна пояснити

-  місто, де проживала команда "Іллічівець", знаходиться практично на кордоні із зоною АТО. Половина складу, її скелет й основа залишили клуб - грати у футбол, коли за вікном їздять танки, вони не захотіли. Та дорікнути їх нема у чому - вони хвилюються за свої життя, життя своїх родин. ФК ж не має грошей перевезти штаб в інше місто, тому у Маріуполі залишилися лише хоробрі та ... юні хлопці. До всього вищесказаного найкраще привести слова головного тренера Миколи Павлова після гри у Львові: 

"Перспективи не дуже райдужні. Якщо я вже втомився, хоч і не граю у футбол, можу уявити, як хлопцям. Зараз будемо добиратися до Запоріжжя. Звідти 4 години блок-постів, скрізь перевірка документів. Це тисне на психіку. Хлопців будять, вони встають, виходять на вулицю, ліхтарем в обличчя світять. Це дуже важко.

Мені просто шкода, що на плечі молодих футболістів лягає така відповідальність. Багато хто до цього ще не готовий". 

No comments. А додавши ще проблеми із здоров'ям у президента Ігоря Бойка й скрутну фінансову ситуацію, отримаємо отруйний мікс. 

Словом, печаль і біда. З футбольної карти України вже у найближчий час можуть зникнути два самобутні клуби. Кожен має на те свої причини. У когось вони суттєві й зрозумілі, а в когось безглузді й дивакуваті. Але як бути вболівальникам, як бути фанатам, як бути тим, хто не хоче вникати в справи кабінетні й переживати за улюблену команду виключно на футбольному полі? 

Щиро жаль футболістів і тренерів. Микола Павлов та Ігор Йовічевіч залишають частинку себе на зеленому газоні у кожній грі, та сама гра може завершитися дуже скоро. 

Сподіваюся, що з часом все налагодиться і про навколофутбольні питання ми й говорити забудемо, однак промінчиків світла в кінці тунеля не видно й цікаво, чи воно взагалі там є. 

РЕЙТИНГ +27

Свежие записи в блоге

22 апреля 2015 20:35
Ретроспектива 2.0. Тому, що ми переможці

21 апреля 2015 23:08
Битва взглядов. Потому что мы победители

21 апреля 2015 14:11
Pentru ca noi suntem câștigătorii! Как цыгане в футбол играли

5 апреля 2015 23:22
Однажды в Вегасе. История Майка Тайсона и Тупака Шакура

4 апреля 2015 03:37
Железная хватка. История несокрушимого Диего Корралеса

3 апреля 2015 12:47
Тайм-аут. Десятка українських тренерів, які поверталися до роботи після довгої перерви

2 апреля 2015 19:44
Райдужний пост. Антиреквієм за синьо-жовтою мрією.

31 марта 2015 21:20
Пешком в трясину. Как «Парма» доживает последние дни

24 марта 2015 04:09
Результаты девятого тура и анонс десятого

15 марта 2015 21:04
Стрельцов. Легенда

Сегодня родились

Лучшие материалы