НБА 2014. Ідеальний перший раунд західної конференції

До того, як Кевін Дюрант перебрався в ГСВ і порушив баланс сил у НБА, на заході в середині 2010-х були божевільні баталії в плей-офф, які починалися вже з першого раунду. В конференції сформувалося 8 дуже цікавих команд, приблизно рівних по силі. Хто з них буде грати в фіналі НБА було надзвичайно важко передбачити, з можливих 28 ігор цієї стадії, команди відіграли практично максимум - 27! Ось як завершилась регулярка того сезону:

Сан Антоніо - Даллас

Серія між першою та восьмою командами традиційно вважалася найменш інтригуючою. Даллас, порівняно з чемпіонським сезоном втратив більшість стартової п'ятірки, окрім Дірка Новіцкі в команді залишився лише Шон Меріон. Однак, Марк К'юбан завжди був амбіційним, шукав зіркових партнерів для свого лідера та був налаштований на боротьбу за максимальні результати. Цього сезону зірковому німцю допомагав Монта Елліс та Вінс Картер, який вже тоді рахувався ветераном. Взагалі, середній вік складу Маверікс був більше 30 років, це навіть більше ніж у Сан-Антоніо, які завжди робили ставку на досвідчених бійців. До традиційного великого тріо Данкан - Паркер - Джинобілі почав підтягуватись молодий Кавай. Даллас всю серію показував зуби та кусався з сусідами по штату, але останню гру шпори все ж впевнено забрали і в підсумку, стали чемпіонами в той рік.

ЛА Кліпперс - Голден Стейт

Молоді гравці ГСВ Стеф Каррі, Клей Томпсон, Дреймонд Грін та Харрісон Барнс в той рік ще тільки наближалися до свого піку і не могли вже тоді претендувати на чемпіонство, але після того, як до них додався досвідчений Андре Ігудала, команда стрімко почала набирати обертів. Окрім того, все ще суттєву роль відігравав їхній колишній лідер Девід Лі. Кліпперс, якщо брати той період загалом, не змогли повністю реалізувати свій потенціал, але незважаючи на це, у них було декілька яскравих сторінок, пов'язаних з чудовими перемогами в семиматчевих серіях першого раунду над такими командами як Мемфіс, Голден Стейт та Сан Антоніо. Ще одне дербі представників одного штату, цього разу Каліфорнії. ЛАК все ж тоді були більш зрілими, Кріс Пол, Блейк Гріффін, ДеАндре Джордан, за підтримки Джамала Кроуфорда, Джей Джей Реддіка та Метта Барнса таки забрали ту серію собі, хоча й з дуже великими труднощами.

Оклахома - Мемфіс

Мемфіс того часу могли попсувати нерви кому завгодно. Команда була акцентована на неймовірний захист, щось на зразом чемпіонського Детройта. У них навіть був один спільний гравець старту - Тейшон Прінс. Задня лінія Майк Конлі - Тоні Аллен, передня Зак Рендольф - Марк Газоль. Ці хлопці грали дуже щільно і нікому не давали вільно продихнути. Оклахома була більш талановитою і вже мала за спиною досвід фіналу НБА. З того часу команда хоч і втратила Джеймса Хардена, але мала більш зрілих Кевіна Дюранта і Рассела Уестбрука, яким допомагали Серж Ібака, Табо Сефолоша та молодий Реджи Джексон. Мемфіс повів 3-2 і був за крок до того, щоб вибити своїх більш зіркових опонентів, але ОКС все ж забрали собі дві останні гри.

Портленд - Х'юстон

Єдина серія, яка не дожила до сьомої гри, однак, всі 4 перемоги далися Портленду дуже непросто, з різницею у 2, 7, 3 та 1 очко! Загальний рахунок серії 670-672 на користь Х'юстона! Лідером Трейл Блейзерс тоді був піковий ЛаМаркус Олдрідж, але Дем'єн Ліллард вже також наближався до статусу суперзірки. Якісно доповнювали їх французький універсал Ніколя Батюм та Уеслі Метьюз. Рокетс мали двох яскраво виражених лідерів: Джеймса Хардена та Дуайта Ховарда, який після невдалого перебування в Лейкерс, доводив, що все ще залишається елітним великим. Також, тоді перебували в хорошій формі Чендлер Парсонс і Джеремі Лін, про існування яких зараз вже починають забувати. Х'юстон в тій серії майже нічим не поступався суперникам, але для вдалих кінцівок їм елементарно не вистачило більшої глибини складу.