Tribuna/Баскетбол/Блоги/Rim Protection/«Даллас» провів найкращий сезон за 11 років, але був розбитий у фіналі конференції. Чи реально взяти титул із Лукою Дончичем?

«Даллас» провів найкращий сезон за 11 років, але був розбитий у фіналі конференції. Чи реально взяти титул із Лукою Дончичем?

Складне питання напередодні важливого літа.

Блог — Rim Protection
Автор — Андрей Белик
31 мая 2022, 13:40
6
«Даллас» провів найкращий сезон за 11 років, але був розбитий у фіналі конференції. Чи реально взяти титул із Лукою Дончичем?

Складне питання напередодні важливого літа.

Фінали конференцій в НБА вийшли дуже різними за сюжетом та підсумковим результатом.

На Сході «Маямі» та «Бостон» влаштували, можливо, не дуже видовищну чи надто вже драматичну, але напружену баталію на максимально можливі сім зустрічей – і вирішили долю путівки у фінал на останніх хвилинах сьомого поєдинку.

На Заході ж «Голден Стейт» настільки легко і невимушено розібрався із «Далласом», що навіть і не скажеш, що на кону у цій серії стояло щось насправді серйозне. За рахунку 3:0 «Воріорз» віддали супернику четвертий поєдинок, щоб мати можливість закрити протистояння перед власними вболівальниками – і це була єдина поступка команді з Техасу від головного фаворита цьогорічного плей-оф.

Питання «Чи можна у сучасній НБА взагалі здобути титул із Лукою Дончичем у якості головної зірки?» знову стало на всю широчінь. Навіть попри те, що весною 2022-го «Маверікс» вперше за 11 років виграли бодай одну серію плей-оф – у фіналі чи навіть у півфіналі конференції команда не була з сезону-2010/11, який приніс Дірку Новіцкі його єдиний у славетній кар’єрі чемпіонський титул.

І, як це завжди буває у спорті найвищих досягнень, простої відповіді на нього не існує.

Дончич провів історично крутий плей-оф, але водночас був проблемою для команди

І статистично, і візуально словенський чарівник став найяскравішим гравцем перших трьох раундів поєдинків на виліт – принаймні у Західній конференції. Він подолав позначку у в середньому 30 набраних очок за гру (до речі, вже втретє у професійній кар’єрі), забив чимало важливих кидків і навіть у зовсім безнадійних ситуаціях намагався тримати «Маверікс» на поверхні, власноруч організувавши видимість інтриги у протистоянні із «Голден Стейт». 42 бали у другій зустрічі, 40 балів у третій – так, «Даллас» їх програв, але з відносно невеликою різницею в рахунку і нібито у боротьбі.

Але для розумних суперників (інших у фіналах конференцій зазвичай просто не буває) Дончич – доволі легка мішень у поєдинках в форматі серії, коли є можливість акцентовано підготуватися під певну команду та розібрати її слабкі сторони. В НБА вже знають, що у плей-оф словенець, по-перше, довіряє партнерам та ділиться із ними м’ячем ще менше, ніж зазвичай (6,4 передачі за гру – небагато для баскетболіста, який володіє м’ячем у дев’яти з десяти атак «Далласа», коли знаходиться на майданчику), і, по-друге, захищається ще гірше, аніж у регулярному сезоні. Що і сам визнає.

Тобто, секрет успіху проти «Маверікс», якщо ти принаймні не поступаєшся команді з Техасу за загальним обсягом таланту, досить простий: змушувати працювати Луку в захисті (баскетболісти «Голден Стейт постійно намагалися вицілювати його на чужій половині майданчику), відбираючи у нього сили, яких словенцю потім не вистачить у нападі. Бо з огляду на фізичні кондиції Дончич – точно не зразкова зірка НБА на кшталт Леброна Джеймса, у нього немає ані якихось неймовірних швидкості чи першого кроку, ані витривалості кіберлюдини.

І потім, коли це дійсно матиме значення, словенець не зможе закинути навіть простий м’яч, буде намагатися виправитися самотужки (бо це його ментальність, і вона правильна) і помилятиметься знову і знову. Так і народжуються 2/10 з гри у стартовій чверті та шість очок за першу половину останньої для «Далласа» в сезоні офіційної зустрічі – Лука хоче, намагається, але вже просто фізично не може.

Чому ж тоді у нього все виходило у Європі

У НБА до невдач молодих зірок зазвичай ставляться доволі спокійно. Леброн Джеймс не міг виграти титул аж до того моменту, доки не об’єднався із Двейном Вейдом та Крісом Бошем у «Маямі»: із «Клівлендом» до того в нього був лише один фінал, програний з рахунком 0:4. Джейсон Тейтум зараз вперше вивів свою команду до фінальної серії, віддавши перед цим два фінали конференцій у зручній для «Бостона» ситуації – «Клівленду»-2018, де грати, окрім Леброна, було особливо-то і нікому («Селтікс» вели 3:2, але потім програли двічі поспіль – зокрема, й домашню сьому зустріч), та сенсаційному «Маямі»-2020.

І це – лише найочевидніші приклади, яких насправді набагато, набагато більше. Навіть у новітній історії НБА вистачає зірок без взагалі без перснів (згадайте хоча б Кріса Пола чи Джеймса Хардена) чи адекватної кубкової історії (Блейк Гріффін, Расселл Вестбрук – чимало їх), і це нікому ніяк не заважає.

Але до Дончича вимоги висуваються більш серйозні – перш за все, через те, що до найсильнішої ліги світу він приходив у якості юного таланта, який на той момент вже виграв усі пристойні змагання рангом нижче. Він брав золото дорослого чемпіонату Європи зі збірною Словенії, перемагав у Євролізі та навіть ставав MVP Фіналу чотирьох у майці «Реала» – тобто, його сприймали не просто як чергового європейського суперпроспекта, а й людину-переможця також. Із «Далласом» в нього це довести не виходить: у 2022-му він вперше виграв серію плей-оф НБА, та й ту – у ще більш некубкової «Юти», яка домінує у регулярках, але через суто ігрові вади головних зірок не може перебудуватися під поєдинки на виліт.

Втім, якщо згадати ті успіхи, нескладно помітити дві великі відмінності між Словенією-2017 чи «Реалом»-2018 та сучасним «Далласом». По-перше, це наявність у складі ветеранів із перевіреними часом лідерськими якостями та авторитетом у роздягальні, і, по-друге – відсутність над Дончичем позначок «єдина зірка» чи «найнебезпечніший гравець». У збірній поруч із Лукою був Горан Драгич, у Мадриді – зіркове покоління іспанських гравців 2010-х (Серхіо Юй, Руді Фернандес, Феліпе Реєс). Він не сприймався як першочергова мішень для суперників та гравець, якому потрібно ускладнити життя за будь-яку ціну – бо разом із словенцем на майданчик виходили й інші топові виконавці, яким також потрібно було приділяти увагу.

У «Маверікс» Луці не можуть створити умови, подібні до європейських. У цій побудові команда нічого не виграє

Зараз Дончичу лише 23, і він буде прогресувати далі – якщо не суто в баскетбольному плані, то, принаймні, у ставленні до спорту як професії. Щоб додати та бути ще кращим, ніж цьогорічна версія, словенець має починати більш серйозно ставитися до власних організму та кондицій: у цьому віці йому ще можна пробачити виснажливі відпустки та недостатній професіоналізм, але хтось (Джейсон Кідд виглядає найочевиднішою кандидатурою) має дати зрозуміти хлопцеві, що шляхом Джеймса Хардена можна дійти лише до тієї точки, де зараз знаходиться сам Харден. Але аж ніяк не до найяскравіших зірок.

Але, як би не додавав Дончич, актуальна версія «Далласа» збудована так, що навіть із влучністю Стефа Каррі та фізикою Леброна Джеймса словенець може привести цю команду до титулу лише за якогось надзвичайного збігу обставин. Уся НБА намагається зібрати в одному місці бодай трьох повноцінних зірок (дві – абсолютний мінімум для того, щоб вважатися контендером хоча б серед власних вболівальників) та мінімізувати витрати на рольових гравців (найкраще це виходить у «Маямі», який вправніше за будь-кого у лізі працює на ринку незадрафтованих баскетболістів), тоді як «Маверікс» роблять все зовсім навпаки.

На наступний сезон у клубу з Техасу вже укладені контракти більш ніж на $150 мільйонів (це далеко за межею стелі заробітних плат), але навіть за дуже великого бажання ви не знайдете у цій команді другу зірку поруч із Дончичем. За чемпіонат-2022/23 від 10 до 20 мільйонів зароблять Доріан Фінні-Сміт, Реджі Буллок, Двайт Павелл, Давіс Бертанс, Спенсер Дінвідді, Тім Хардвей (і, можливо, ще й Джейлен Брансон, який після результативного плей-оф стає вільним агентом), але ймовірність того, що бодай один з цих гравців буде розглядатися у якості учасника наступного Матчу зірок НБА, абсолютно нульова. Тим паче, на Заході, де зірковий вікенд можуть пропустити такі гравці, як Дем’єн Ліллард.

Чому ж «Даллас» йде шляхом, який на самісінькому його початку виглядає зовсім нелогічним та протирічить усьому, що ми бачимо у сучасній лізі – об’єднанням зірок, полюванням на високі драфт-піки впродовж декількох років (нещодавно це спрацювало у «Фіникса», який просто додав до неймовірного обсягу таланту лідера за духом Кріса Пола, та поступово починає приносити результат «Мемфісу») та намаганням знайти здібних баскетболістів ротації за мінімальні гроші? Все дуже просто – саме таким чином була збудована чемпіонська команда-2011, де грала єдина справжня зірка у особі Новіцкі та багато міцних гравців дуже пристойного рівня, які звільняли Дірка від багатьох чорнових обов’язків на майданчику та дозволяли робити те, що він вмів найкраще. Вирішувати долю зустрічей своїми неймовірними влучаннями з будь-якої позиції, які майже неможливо було заблокувати.

Зараз це не спрацює – бо роль у Дончича істотно більш складна, аніж та, що була у Дірка (Лука не лише скорер, а ще й головний плеймейкер команди), Брансон, Дінвідді та інші хлопці, що оточують словенця, за розумінням баскетболу і поруч не стояли із травмованим, віковим, але все ж Кіддом, а Павелл з Максі Клебером аж ніяк не тягнуть на номінацію на приз Найкращому гравцю ліги захисного плану, яким у часи виступів за «Маверікс» був Тайсон Чендлер. Але в них вже є довгострокові контракти із клубом, кожен з яких окремо не топить організацію, але всі разом вони болісно б’ють по її перспективах на найближчі щонайменше два-три роки. Тобто, на самісінький прайм Дончича, у якого в запасі, скоріше за все, немає ще 10-12 сезонів пікового рівня через дуже ранній порівняно з американськими зірками НБА початок виснажливої професійної кар’єри.

Влітку «Маверікс», яким вже приписують зацікавленість у послугах Зака Лавіна (хоча чи варто давати супермаксимальний контракт людині, яка за все своє життя зіграла у одній серії плей-оф – і ту програла?), доведеться обирати жорсткий курс. Або змінюватися повністю, вкладаючи усі ресурси із драфт-піками майбутніх років включно у пошук другої та третьої зірок, або продовжувати йти шляхом, який, у кращому випадку, може довести лише до фіналу конференції, та й то безнадійно програного. Бо час для пошуків та експериментів пройшов: із наступного сезону Дончич вже буде грати на умовах максимального контракту, який він уклав із клубом влітку 2021-го, і це істотно звузить «Далласу» вікно можливостей.

Тож слідкувати за техасцями, які завжди готові подарувати нам яскравий сюжет у боротьбі за вільних агентів (згадайте хоча б сагу із «підписанням» Деандре Джордана), у найближчі два місяці буде ще цікавіше, ніж зазвичай.

Другие посты блога

Все посты