Йокич, Янніс чи Ембід? Визначаємо найкращого гравця сезону в НБА
Дуже складний вибір.
Дуже складний вибір.
Війна в Україні відволікла нашу увагу від яскравої кінцівки регулярного чемпіонату НБА, яка подарувала безліч цікавих сюжетів.
Фіаско «Лейкерс», які не потрапили навіть до плей-ін із тріо суперзірок Леброн – Девіс – Вестбрук, несподіване друге місце талановитого, але нібито ще недостатньо досвідченого для великих досягнень «Мемфіса» на Заході та розподіл другого, третього та четвертого номерів посіву на Сході лише за додатковими показниками (закрутку виграв «Бостон», випередивши «Мілуокі» та «Філадельфію») – лише верхівка великого баскетбольного айсбергу, за якою приховалися успіхи та драми певних команд, тренерів та організацій.
Регулярний чемпіонат, що завершився, не подарував нам абсолютно нових героїв: серед претендентів на нагороду MVP сезону ми бачимо ті ж самі імена, що й рік чи два тому. Хіба що Джа Морант із Джейсоном Тейтумом зробили ще один крок назустріч статусу суперзірки – але сумнівів щодо їх таланту та потенціалу у вболівальників чи експертів не було й раніше.
Тим не менше, боротьба за головний індивідуальний трофей світового баскетболу буде дуже запеклою, а розподіл кращих з кращих у топі – достатньо суб’єктивним. Спробуємо сформувати свою десятку найкращих гравців сезону в НБА і ми, баскетбольна редакція Tribuna.com.
10. Карл-Ентоні Таунс («Міннесота»)
Особиста статистика: 24,6 очки, 9,8 підбирання, 3,6 передачі за гру у 74 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 46-36, сьоме місце у Західній конференції, вихід до плей-оф через плей-ін
Під керівництвом 52-річного Кріса Фінча, для якого це перший досвід самостійної роботи в НБА, у «Тімбервулвз» врешті-решт щось склалося – команда із неймовірним обсягом таланту лише вдруге за останні 18 років вийшла до постсезону. Так, через плей-ін, але дуже впевнено – за підсумком баскетболісти з Міннеаполіса були ближче до шостого місця, ніж до восьмого. Не кажучи вже за одинадцяте, на якому фінішували «Лейкерс».
Таунс провів звичний для себе чемпіонат за індивідуальними показниками, але вперше за три роки зміг зіграти більше 50 поєдинків (це, безумовно – одна із головних складових успіху «Міннесоти») та додав до вражаючих цифр дуже високу ефективність. 41% реалізації дальніх кидків впевнено фіксує за домініканським центровим звання кращого снайпера НБА серед великих гравців, а 46 перемог «Тімбервулвз» констатують той факт, що із Карлом-Ентоні у якості головної зірки команда найсильнішої ліги світу може перемагати не лише на папері, а й у реальному житті.
Але до нашої десятки найсильніших Таунс потрапляє переважно через те, що ми очікували від «Міннесоти» чергового фіаско, а його команда суттєво перевершила усі сподівання. На його місці могли б бути умовні Трей Янг (будь ласка, влаштуйте «Атланті» «регулярку» із 82 виїзних матчів проти «Нікс»!) чи Леброн Джеймс (потужні перформанси навіть у неймовірно невдалому для «Лейкерс» сезоні), але «Вулвз» здивували вже – і мають чудову нагоду здивувати ще раз у плей-оф.
9. Демар Дерозан («Чикаго»)
Особиста статистика: 27,9 очки, 5,2 підбирання, 4,9 передачі за гру у 76 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 46-36, шосте місце у Східній конференції
Після першої половини сезону досвідчений захисник (хоча захисник скоріше ще за звичкою, сформованою у часи виступів за «Торонто», – у деяких варіаціях стартової п’ятірки «Буллз» Демар номінально був навіть важким форвардом) входив до переліку головних претендентів на нагороду. Проте згодом команда Дерозана втратила свій неймовірний темп: із останніх 22 поєдинків «регулярки» «Чикаго» програв 15 та ледь не втратив шостий номер посіву і гарантоване місце у постсезоні.
Лютий 2022-го став, безумовно, кращим місяцем за всю професійну кар’єру скорера: він видавав шалені 34 бали в середньому за поєдинок, влучаючи 55% кидків з гри та навіть 40% триочкових. Участь Демара у Матчі зірок у якості гравця стартової п’ятірки також не викликала жодних нарікань. Але у заключній третині сезону Дерозан частіше нагадував самого себе періоду виступів за посередній «Сан-Антоніо», аніж ветерана, який дивом перезавантажив власну кар’єру у 32 роки та вийшов на небачений раніше рівень індивідуальної майстерності.
Чого насправді вартий ренесанс лідера «Буллз», ми побачимо у серії першого раунду плей-оф проти чинних чемпіонів НБА із «Мілуокі». Кубкові матчі Демару зазвичай не вдавалися, і, якщо історія «Лебронто» повториться (Яніс домінує у лізі не гірше за Короля часів «Майамі» чи «Клівленда», тому аналогія більш ніж життєспроможна), розмови про ренесанс «Чикаго», збудованого навколо Демара, Ніколи Вучевіча та Зака Лавіна, сміливо можна буде завершувати як передчасні.
8. Джейсон Тейтум («Бостон»)
Особиста статистика: 26,9 очки, 8,0 підбирання, 4,4 передачі за гру у 76 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 51-31, друге місце у Східній конференції
Сезон «Селтікс» став повною протилежністю регулярного чемпіонату у виконанні «Чикаго»: команда на чолі із тренером-дебютантом Іме Удокою виглядала відверто погано на старті турнірної дистанції, але істотно додала після новорічних свят. З початку лютого «Бостон» виграв 25 офіційних поєдинків із 31, а Тейтум, що показово, провів свій кращий поєдинок у регулярному чемпіонаті проти «Брукліна» із Кевіном Дюрентом та Кайрі Ірвінгом у складі (54 очки в основний час та вісім влучань з периметру).
Останнім часом розмови про те, що Бреду Стівенсу доведеться обирати між Тейтумом та Джейленом Брауном та обмінювати когось із молодих зірок в іншу організацію, відійшли на другий план – після дедлайну всередині команди нібито сформувалася пристойна хімія, а сам Джейсон грав на екстра-рівні. Якщо б він витримав його впродовж всієї турнірної дистанції (і, перш за все, не провокував би своїми грою та ставленням до справи розмови про необхідність кадрової революції у «Селтікс»), то розташувався б значно вище.
Але не варто забувати про те, що Тейтуму лише місяць тому виповнилося 24 – найкращі роки його баскетбольного життя ще попереду. Можливо, навіть із трофеями як особистими, так і командними.
7. Кевін Дюрент («Бруклін»)
Особиста статистика: 29,9 очки, 7,4 підбирання, 6,4 передачі за гру у 55 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 44-38, сьоме місце у Східній конференції, вихід до плей-оф через плей-ін
Неймовірний бомбардирський талант Кей-Ді, якого багато хто вважає кращим баскетболістом сучасності (принаймні, після того, як Леброн почав потроху здавати позиції у битві із часом), – єдине, що врятувало цей сезон для «Нетс». Кайрі Ірвінг відмовлявся вакцинуватися та не досяг навіть позначки у 30 зіграних зустрічей, Джеймс Харден до обміну в «Філадельфію» грав настільки індиферентно, наскільки це взагалі можливо – якби не Дюрент, «Бруклін» мав би абсолютно всі шанси на те, щоб повторити сумну долю «Лейкерс».
На дистанції регулярного чемпіонату команда Кевіна зазнала 38 поразок. Рівно половина з них, 19, видалася на ті 27 зустрічей, які він за різних причин (переважно, через травми) пропустив. За його відсутності «Нетс» – команда рівня тих, що ведуть боротьбу за перший пік драфту, до п’ятірки кращих гравців якої входить Ламаркус Олдрідж. Так-так, саме той Олдрідж, який ще рік тому завершував кар’єру через проблеми із серцем.
Дюрент зіграв замало для того, щоб реально претендувати на звання MVP сезону – ба, навіть на титул кращого скорера регулярного чемпіонату. Проте він нібито знайшов порозуміння із Ірвінгом (а після трейду Хардена навіть встановив особистий рекорд за кількістю тріпл-даблів за один сезон), шо робить «Бруклін» небезпечним суперником у плей-оф навіть із сьомим номером посіву.
6. Джа Морент («Мемфіс»)
Особиста статистика: 27,4 очки, 5,7 підбирання, 6,7 передачі за гру у 57 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 56-26, друге місце у Західній конференції
Кажучи про Морента, обов’язково потрібно зазначати, що сенсаційний результат «Гріззліз» (навряд чи ви бачили команду з Теннессі на другій сходинці турнірной таблиці Заходу – особливо, після дуже яскравої першої половини сезону у виконанні «Голден Стейт») – це зовсім не персональне досягнення талановитого захисника.
Тейлор Дженкінс надзвичайно ефективно працює із молодою командою, поєднуючи необхідність отримувати досвід із чудовим результатом. Десмонд Бейн розташується дуже високо за підсумками голосування за найбільш прогресуючого гравця сезону в НБА. Джарен Джексон-молодший вперше в житті провів повноцінний дорослий сезон і дав неймовірний імпакт у захисті – його сміливо можна порівнювати навіть із внеском Руді Гобера до результатів «Юти».
Але саме Джа – обличчя та ім’я команди, що стрибнула вище голови у зірковій та конкурентній конференції. Саме Джа тепер – автор найбільш яскравого індивідуального перформансу в історії клубу та рекорду «Мемфісу» за результативністю у окремо взятому матчі регулярного чемпіонату. Врешті-решт, саме навколо хлопця, який ще грає за умовами стандартного контракту новачка, «Гріззліз» будують власне майбутнє – і це майбутнє буде суттєво більш видовищним, ніж славетне минуле часів гріт-н-грайнду Марка Газоля та Тоні Аллена.
5. Лука Дончич («Даллас»)
Особиста статистика: 28,4 очки, 9,1 підбирання, 8,7 передачі за гру у 65 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 52-30, четверте місце у Західній конференції
«Маверікс» не настільки слабкі та безпорадні без словенського чаклуна, як вважається – і другий поєдинок серії із «Ютою», який команда з Техасу виграла за відсутності Луки (Джейлен Брансон та Максі Клебер здобули вражаючі 66 очок на двох), це в черговий раз довів. Але коли команда, у статусі другого бомбардира якої регулярний чемпіонат НБА завершує той самий Брансон (у кращому випадку, трохи більш досконала версія маленьких скорерів на кшталт Ді Джея Огастіна), позбавляється своєї нібито другої зірки заради Спенсера Дінвідді і все одно проводить кращий сезон за останні 11 років, її лідер просто не може не бути у топі.
Втім, до Дончича, будемо відверті, навіть за підсумками яскравого сезону залишилося чимало питань. Він провів старт чемпіонату істотно гірше, ніж варто було очікувати, не підготувавшись до нього як слід через участь в Олімпіаді (восени у словенця були великі проблеми із фізичними кондиціями та зайвою вагою), і не зміг зберегти форму до плей-оф. Перші поєдинки на виліт Лука взагалі пропускає через травму, і поки що невідомо, коли саме та у якому стані він повернеться на майданчик.
Саме через ці «але» словенський плеймейкер не потрапив до стартового складу якоїсь з команд на Матч зірок і не вважається реальним претендентом на титул MVP. Дончич – безумовна суперзірка сучасної НБА та один із головних талантів нової генерації баскетболістів, але вау-ефект від його надпотужного дебюту у найсильнішій лізі світу вже пройшов, і від Луки очікують більшого, ніж 50 перемог у «регулярці». Як, до речі, і від «Далласа» в цілому – поки що доволі складно зрозуміти, чи є у організації насправді дієвий план щодо того, як вибудувати навколо словенця чемпіонську команду.
4. Девін Букер («Фінікс»)
Особиста статистика: 26,8 очки, 5,0 підбирання, 4,8 передачі за гру у 68 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 64-18, перше місце у Західній конференції, перемога у регулярному чемпіонаті
Віддаючи належне Крісу Полу, без неймовірного досвіду та працелюбності якого теперішні «Санз» навряд чи боролися б за перший номер посіву у Західній конференції, та Монті Вільямсу, під чиїм керівництвом команда з Аризони продовжує прогресувати від сезону до сезону, маємо визнати, що повноправним лідером та першою скрипкою «Фініксу» є саме Букер. Він подолав великий шлях від людини, що набрала найбільш кумедні та непотрібні 70 очок в історії НБА, до зірки, що робить різницю на майданчику у важливих матчах – і, що не менш важливо, навряд чи на цьому зупиниться, бо Девінові зараз лише 25.
У регулярному чемпіонаті, що завершився, захисник встановив особистий рекорд із середньої результативності, не проводячи при цьому на майданчику якусь неймовірну кількість ігрового часу. Букер став істотно більш ефективним у завершенні атак (38,3% реалізації дальніх кидків при семи спробах за матч – кращий результат у кар’єрі снайпера), суттєво зменшив кількість втрат та відверто поганих рішень (2,4 помилки за гру при тому, що у п’яти попередніх сезонах було принаймні три, а то й чотири), і, напевно, вже є одним із найбільш досконалих скорерів сучасної НБА серед тих, хто не захищає кольори «Брукліна».
Вважати Девіна реальним MVP-кандидатом не дуже доречно: його кейс псують колосальний обсяг таланту, що є у «Фініксі» (Деандре Ейтон та Мікал Бріджес – серед кращих третіх-четвертих опцій своїх команд у всій лізі), та персона Пола, лідера та головного спікера роздягальні і взагалі одного з найбільш поважних баскетболістів сучасності. Але Букер є кращим гравцем кращої команди регулярного сезону, і саме він має займати найвищу позицію серед тих, хто не буде реально претендувати на нагороду.
3. Янніс Адетокумбо («Мілуокі»)
Особиста статистика: 29,9 очки, 11,6 підбирання, 5,8 передачі за гру у 67 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 51-31, третє місце у Східній конференції
Зараз монстр із Греції знаходиться на тому етапі кар’єри, коли його прізвище буде називатися серед головних претендентів на нагороду MVP після кожного повноцінного сезону – як це було, наприклад, із Леброном Джеймсом у його праймові роки. Єдине, що може зупинити Янніса, – це проблеми зі здоров’ям: він досі не навчився (і, певно, не навчиться) нормально кидати з дистанції, але неймовірний атлетизм та вже накопичений досвід форварда дозволяють йому буди одним із кращих гравців сучасності навіть попри цю очевидну ваду.
Але чому ж тоді він лише на третій сходинці у нашому рейтингу? Все дуже просто – «Бакс» провели доволі посередній за власними стандартами регулярний сезон (у тих чемпіонатах, коли Адетокумбо визнавався кращим гравцем НБА, підопічні Майка Буденхольцера здобували 56 та навіть 60 перемог і фінішували першими на Сході), зберігаючи сили, енергію та натхнення на плей-оф. Більше того, команда з Вісконсіну цілеспрямовано опускалася на третю сходинку турнірної таблиці, щоб вийти на більш зручний для себе «Чикаго» та запобігти потенційної зустрічі із зірковими та майстерними «Нетс» у першому ж раунді.
Це каже, перш за все, про зміну пріоритетів – як «Мілуокі», так і самого Янніса. Клуб намагається започаткувати чемпіонську династію і має для цього приблизно все необхідне: лідерів на піку кар’єри, тренера, який довів, що може перемагати у постсезоні (раніше щодо цього були великі сумніви, але Буденхольцеру вдалося їх розвіяти) та унікальну суперзірку, у якої в лізі зараз просто немає прямих конкурентів. Тому Адетокумбо, по-перше, не стане MVP сезону, і, по-друге, зовсім через це не засмутиться – таких статуеток в нього вже вдосталь, а ось чемпіонське вікно «Бакс» зовсім не безмежне.
2. Нікола Йокич («Денвер»)
Особиста статистика: 27,1 очки, 13,8 підбирання, 7,9 передачі за гру у 74 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 48-34, шосте місце у Західній конференції
Навколо сербського центрового складається досить цікава історія. З одного боку, він провів потужний сезон з огляду персональної статистики та допоміг здобути пряму путівку до плей-оф команді, найбільш високооплачуваний гравець якої Джамал Мюррей та найяскравіший молодий талант Майкл Портер на двох зіграли аж дев’ять матчів у регулярному чемпіонаті. З іншого, підсумковий результат «Наггетс» не вийшов якимось вже зовсім несподіваним чи неочікуваним – вони лише на дві перемоги випередили «Міннесоту» та стали шостими на Заході у сезоні, який провалили обидві команди з Лос-Анджелеса.
Все йде до того, що фактор статистики переможе – і Йокич отримає другу нагороду поспіль за те, що «Денвер» навіть за відсутності Мюррея із Портером залишився конкурентоспроможним в рамках регулярного чемпіонату. Але вся ситуація в цілому дуже нагадує MVP-сезон Расселла Вестбрука – з тією різницею, що серб є значно більш командним баскетболістом та бере гру на себе не для того, щоб набити особисту статистику, а тому, що у нього просто не було інших варіантів.
Чи є серб одним із найбільш майстерних гравців сучасної НБА? Безумовно, так. Чи був сезон у його виконанні насправді унікальним та настільки непересічним, щоб казати про відсутність альтернативних варіантів у перегонах за MVP? Безумовно, ні. І те, що відбувається із «Наггетс» на початку серії із «Голден Стейт» (Дреймонд Грін дуже успішно грає проти Йокича в захисті, а команда без варіантів програє, отримуючи у «нагороду» внутрішні конфлікти між гравцями), натякає, що лідерські якості Ніколи трішки переоцінені – і більш ніж вірогідне визнання Ніколи кращим гравцем сезону викличе чимало суперечок та питань.
1. Джоел Ембід («Філадельфія»)
Особиста статистика: 30,6 очки, 11,7 підбирання, 4,2 передачі в середньому за гру у 68 поєдинках регулярного чемпіонату
Результат команди: 51-31, четверте місце у Східній конференції
А ось лідер «Сіксерс» провів сезон насправді історичний. Він став першим номінальним центровим за 40 років, який здобував у середньому 30 очок за гру (попереднім також був бігмен «Філадельфії», легендарний Мозес Мелоун), та першим гравцем своєї позиції, який виграв бомбардирські перегони за підсумками регулярного чемпіонату, після Шакіла О’Ніла.
Більше того, проблеми, що мала команда Ембіда протягом сезону, мало чим відрізнялися від пригод «Наггетс»: «Сіксерс» конфліктували із своєю тепер вже колишньою другою зіркою Беном Сіммонсом, намагаючись спочатку вмовити його повернутися на майданчик, а потім – обміняти з бодай якоюсь вигодою для себе. Позбутися австралійця в клубу вийшло, але чи насправді підсилив його склад Джеймс Харден, нам ще доведеться з’ясувати у майбутньому – останнім часом захисник істотно знизив вимоги до самого себе і більше нагадує баскетбольного селебріті, аніж нестримну силу часів виступів за «Г’юстон».
Перед початком сезону, коли драма навколо Сіммонса набирала обертів, у заокеанських експертів виникало чимало сумнівів взагалі щодо того, чи проб’ється «Філадельфія» у плей-оф – бо Ембід, як відомо, гравець дуже травматичний, і навіть 50 поєдинків у регулярному чемпіонаті для нього це вже досягнення. Але Джоел зіграв сезон із найбільшим змагальним навантаженням за всю свою професійну кар’єру (і 68 поєдинків, і 33,8 хвилини в середньому за гру є його особистими рекордами), взагалі не втративши в якості.
Цілком імовірно, що ще одного подібного сезону в Ембіда більше не буде – чи то через травми, чи то через фактор Хардена, який з часом має забрати у центрового частину лідерських повноважень. Можливо, це взагалі єдиний шанс у його кар’єрі здобути головну індивідуальну нагороду в світі баскетболу – і камерунський центровий зробив для цього абсолютно все, що від нього залежало, і навіть трішечки більше. Так, лише четверте місце в конференції із 51 перемогою (це, наприклад, на 13 менше, ніж у «Фінікса») – не неймовірний показник. Але це, по-перше, другий кращий результат «Філадельфії» із часів MVP-сезону Аллена Айверсона у 2001-му, і, по-друге, все ж вища позиція, аніж та, на яку Йокич зумів підняти «Денвер».
Фото: David Dow/NBAE via Getty Images, Getty Images
