Збірна України створила щось історичне. Репортаж з матчу року
Андрій Сеньків шаленів разом із залом.
Андрій Сеньків шаленів разом із залом.
Український баскетбол викликає мінімальний інтерес. Коротенька новина зі статистикою, кілька коментарів і все – аудиторії не потрібно більше. З очікуваннями та ж ситуація. Ніхто й ніколи не чекає від нашої збірної великих перемог – потенціал обмежений. З винятків лише дві ситуації. Перша – чемпіонат світу в Іспанії на хвилі успіху на Євробаскеті-2013. Тоді в нас був Майк Фрателло і люди, які вміли реалізовувати його плани. Тоді ці люди підвели, перегоріли – називайте, як хочете. І ми потрапили у вже звичний режим. Виграли – добре, програли – нічого страшного. Тренер провалювався у найбільш відповідальні відрізки, рівень гравців не дозволяв перемагати на голому класі, а зібрати всіх зірок докупи заважав ряд причин.
Друга ситуація, що стала винятком, трапилася прямо зараз. В збірну України приїхали навіть недосяжні, а Іспанія вирішила зіграти умовним третім складом. Шикарна вивіска і співвідношення сил викликали ажіотаж та очікування. Якщо навіть у такій ситуації не переможемо, то що нам допоможе? Все інше відходило на другий план.
Але шалений глядацький інтерес до цієї гри не означав, що люди знатимуть весь наш склад, вивчать нюанси баскетбольних правил чи розбиратимуться в турнірних розкладах. Україна грає проти Іспанії. Більше знати не потрібно. Це крутий і важливий матч. Не більше.
Це підтвердилося прямо перед грою. Наш капітан Кирило Фесенко, який продовжує відновлюватися після травми, спокійно курив вейп прямо перед входом. Його впізнали лише кілька людей – або такого ж росту, або журналісти. Довелося навіть разом з дружиною давати інтерв’ю:
Максим Пустозвонов, який не потрапив у підсумкову заявку, не отримав навіть такого – і ріст менший, і заслуги. Спокійно зайшов до залу. Автобус збірної Іспанії також не викликав інтересу – наших суперників не довелося відбивати від фанатів.
Схоже виглядала ситуація й на початку матчу – ведучий говорив ім’я гравця, а зал повинен був крикнути прізвище. Вийшло далеко не зі всіма.
Біля входу у Палац спорту – маса людей.
І не всі купили квитки. Варіантів було два – чекати в черзі до каси, або скористатися самодоставкою «бариг». Ці люди продавали квитки з поміткою «запрошення», а квитки, на котрих була ціна, – за собівартістю. Цікаво – як тікети потрапили до їхніх рук? Запрошень у касах не було.
Інша справа – фанати. Так, вони були. Їхні квитки – давно у кишенях чи смартфонах. Фан-сектор утворили дві групи вболівальників – «Черкаських Мавп» та «Хіміка».
Павло зі сім’єю приїхав з Черкас. «Загалом нас приїхало 47 людей. Такий матч, як і інші матчі збірної, стараємося не пропускати», – сказав він.
Ось так вони заряджали під час гри.
А біля самого майданчика самотньо стояв Парамон. Є ще порох?
Заради справедливості, фан сектор – єдиний організований суппорт на матчі. Решта епізодично й одиноко. Люди гучно реагували на кожен закинутий м’яч, але в спокійні моменти переважно мовчали. Класно себе проявив ведучий – він постійно заводив зал і змушував підійматися тоді, коли хотілося сидіти.
Наприклад, люди стояли на початках кожної з половин гри – поки наша команда не набере очки.
Добре пішли справи з гімном України. Цього разу обійшлося без ноу-хау – прийшов Олександр Пономарьов.
Зал заповнився не повністю – єдині пробіли були з сектором за кошиком, на який продавали найдешевші квитки. На центральні сектори в день гри квитків у вільному продажу не було.
В перші хвилини увага була прикута до Олексія Леня. Бігмен «Атланти» неймовірно рухався і приймав правильні рішення, але у вирішальні моменти тремтів – шість незабитих штрафних і нереалізовані виходи на порожній кошик. Цього достатньо, щоб розуміти відповідальність моменту – нервував навіть той, хто не перший рік грає в НБА. Очікування від нього були колосальними.
Інша справа – Святослав Михайлюк. Він кидав з будь-якої точки, мчав у відриви і перехоплював. І все – зі спокоєм рівня Тоні Паркера. Пауль забиває з-за дуги, ми швидко розігруємо, Свят віддає через весь майданчик, а Кравцов лупить зверху. Бум! Ми не могли сьогодні програти.
Лень бився за кожен м’яч і зривався на арбітрові. Кравцов флегматично бив данки. Герун впевнено розбирався з тими, хто був під кільцем. Лукашов забивав у відповідальні моменти. Джетер згадав, що таке крос-овер. Кожна з цих подій заводила вболівальників, а рахунок на табло змусив вкотре піднятися.
Лукашов забиває три за кілька хвилин до кінця. Екстаз.
Далі – більше. Гімн України у виконанні всього залу. Мурашки.
Фінальна сирена зафіксувала щось велике – +11 над Іспанією. Це може стати чимось дуже важливим для нашого баскетболу.
Заради цих людей хочеться зривати голос. Без царя в голові, понтів і зіркових хвороб. Після матчу – подяка вболівальникам
І фото прямо біля майданчика.
«Це найкрасивіша перемога в моїй кар’єрі за збірну? Одна з них – точно. Ще пригадаю перемогу над Францією у 2010-му», – сказав після гри Кравцов.
«Найважливіша перемога? Я не задумувався про це. Думаю, далі будуть ще важливіші», – говорив Євген Мурзін.
А трибуни шаленіли так, наче ми вже на чемпіонаті світу. Кожному – своє. І навіть якщо ми не вийдемо на турнір, то все одно – Україна виграла в Іспанії. Таке не забувається. Це історично.
фото: Tribuna.com, ФБУ
