Блог Волейбольчик

Топ українського волейболу: розкладав алкоголь в «Ашані», продавав бензопили, а зараз божить на Євро

Мотиваційна історія гравця волейбольної збірної України Юрія Семенюка.

14 років збірна України не грала на чемпіонаті Європи. 22 роки не перемагала там. Прямо зараз відбувається щось чудове – наші волейболісти під керівництвом Угіса Крастіньша перемогли двічі (Чехію та Чорногорію) й один раз програли – в рівній грі близьким до топів голландцям. А у суботу в 1/8 фіналу перемогли господарів Євро Бельгію – та вийшли в чвертьфінал. Вперше в історії України

В цій збірній є люди, які знають, що таке європейський волейбол і заповнені зали (Плотницький, Єрещенко, Тєрьоменко, Вієцький), але є й ті, хто й далі виступає в Україні. Більшість з них проходили школу харківського «Локомотива» й з дитинства займалися волейболом. Але є людина, яка неочікувано прийшла у волейбол і ніколи не думала про те, що одягне майку збірної. 

Його звати Юрій Семенюк. Він грає на позиції центрального блокуючого, що не дивно (зріст Юри – 2.10). І не просто грає, а є одним із найкращих гравців команди (11 очок (5 блоків) з Чехією, 8 (2) з Нідерландами, 17 (5) з Чорногорією). Він кричить, заводить команду і вистрибує після забитих у стилі Роналду. Семенюк – це про щирість та емоції.

«Все дитинство в волейбол тягнули. Думав: «Для чого це мені? Краще футбол побігаю, а ввечері на дискотеку піду»

Інакше й не могло бути. Він почав займатися волейбол 5 років тому – в 20, розповідає волейболіст Tribuna.com:

«Як молодий студент, хотів мати гроші на гульки та одяг. Живу в Солонці (село біля Львова, – прим.Tribuna.com), а звідти недалеко до «Ашану». Влаштувався туди працювати в продуктовий відділ – розкладав напої, соки, алкоголь. Мене кілька разів бачив там тодішній тренер «Баркому», кликав на тренування. Але я про волейбол не думав. Мене взагалі все дитинство в волейбол тягнули, але не хотів. Думав: «Для чого це мені? Краще футбол побігаю, а ввечері на дискотеку піду». Отаке було в голові. 

Потім працював конcультантом у магазині будівельних матеріалів. Продавав газонокосарки, бензопили. Нормальна робота, два дні вдома, два – працюєш, хороша зарплата. Тоді графік роботи дозволяв інколи ходити на тренування і я таки погодився. Прийшов і взагалі було незрозуміло, що маю робити. Пацани в шоці були – прийшов чувак, зріст 2.10. Питали, де граю, скільки часу займаюсь. Думаю: «Я взагалі перший раз на волейбол прийшов. Що ви хочете в мене?» Я знав елементарні правила, але не вмів приймати м’яч – ні знизу, ні зверху, подавав взагалі з місця. Раніше бігав хіба в школі на фізкультурі. Здавали там волейбол. Подав через сітку – молодець, не подав – йди тренуйся». 

Спершу Семенюк тренувався з першою командою «Кажанів», потім – з дублем. На щось серйозне не розраховував – типу хобі. Все змінилося через місяць. Клуб запропонував поїхати на місяць на збори з першою командою. Якщо все буде добре – підпишуть контракт. Але для цього треба було звільнитися з магазину: «Я думаю: «Та фігня. І так набридло вже на тій роботі – хотів з друзями в Карпати поїхати. Робота якраз могла цьому завадити». Звільнився і поїхав. Чуть не помер – дуже тяжко. Не знаю як, але витримав».

Перший матч Семенюка – за «Барком-2» на товариському турнірі. Було жорстко – він не знав, куди ставати, куди бігти, що взагалі відбувається. Без досвіду й навичок важко закріпитися у професійному спорті. Юрі пощастило – фізичні дані дозволяли щось зліпити:

«Пощастило, що в мене є зріст. А все, що міг допрацювати індивідуально, допрацьовував. В команду прийшов польський тренер Ян Сух. Після кожного тренування я залишався з ним на годину – біля стіни відпрацьовував прийом знизу – 100 разів, зверху – 100 разів. Поки не подав нормально 10 разів, не міг піти. Найважче – падіння, це щось з чимось. Боки оббиті, лікті оббиті, борода болить, все в крові. Але таки навчився.

Та навіть зараз мені бракує техніки. Наприклад, для силової подачі. В дитинстві тренують, як підкидувати м’яч, як на нього виходити, правильної техніки руки. А я прийшов не дитиною – 2.10, 105 кілограмів. З такими даними вже важко навчитися. Та й стрибка нема – його також в дитячому віці закладають. Я просто підкидую м’яч і біжу. Добре, що вже подаю планер в стрибку (подачі у волейболі, при ній м’яч вібрує й змінює напрямок руху, – прим. Tribuna.com), гібридний зі силовою також деколи летить.

Подавати навчився ще з Сухом, а все решта мені в голову вбив Угіс Крастіньш. Він сильно допоміг. Як переміщатися на блоці, як грати в захисті, як не боятися м’яча, правильно вибирати місце».

Одне із найважчих випробувань в кар’єрі Семенюка – травма міжхребцевого диска. За прогнозами лікарів він мав повернутися в гру через рік. Але Юра зробив неможливе – через 4 місяці вже тренувався з м’ячем. «Психологічно і морально допомогли батьки й тоді ще дівчина, а тепер уже дружина. Фізично я вже сам тренувався. Поміг клуб – мав хорошу реабілітацію».

Вперше Семенюка викликали в збірну в 2017-му – команду якраз очолив Угіс Крастіньш. Тоді довелося їхати у Францію – на матчі відбору до чемпіонату світу (в підсумку команда туди не потрапила). Матч проти зіркових французів не зразу вклався в голові гравця: «Я з місця крок не міг зробити. Там одні зірки – Гребенніков, Ле Ру, Нгапет. Я тільки на відео їх бачив, мільйонні контракти. Був в шоці, що граю проти них. Раніше ж переважно дивився лише нарізки центральних блокуючих, вже потім – саму гру». 

Коли питаєш Семенюка про те, чи думав він зіграти на чемпіонаті Європи, коли вперше йшов у зал «Кажанів», усміхається: «Навіть близько ні». Його мрії й цілі були куди скромнішими: «На початку якогось з сезонів питалися, хто ти є – майстер спорту міжнародного класу, кандидат в майстри, маєш розряд. А в мене взагалі ніколи не було нічого. І я хотів бути кандидатом в майстри спорту – це ж звучить. Коли грав у вищій лізі, мріяв грати у суперлізі. Думав, що це щось дуже круте. А про збірну навіть думок не було – дивився на футбольну збірну і розумів, який це рівень. Щоб я грав за волейбольну і мене показували по телевізору – в голові не було й близько».

Після того, як Юра запалив в матчах відбору до чемпіонату Європи та Євроліги, на нього звернули увагу закордонні клуби. Але чіткої цілі поїхати не було – влітку чекали поповнення в сім’ї й разом з дружиною планували залишитися у Львові. Навіть була попередня домовленість про нову угоду з «Баркомом». Однак все змінила пропозиція бельгійського «Маасейка», місцевого чемпіона й учасника наступного розіграшу Ліги чемпіонів. Новий сезон Семенюк розпочне там – говорить, що весь час треба підвищувати планку й піднімати технічний рівень. 

Та зараз всі думки – про Євро. Юра не хоче говорити, що Україна показує свій максимум – в такому випадку перемогли б Нідерланди: «В тій грі у нас були сет-боли і в першій, і в другій партіях. Треба було їх брати. Але все попереду. Кожна команда тут сильна по-своєму. Треба максимально налаштовуватися на всі ігри. Давайте зіграємо ще дві і тоді скажемо, наскільки добре ми зіграли».

Ще 5 років тому він працював в магазині. А прямо зараз є одним з лідерів збірної України на чемпіонаті Європи й скоро дебютує в Лізі чемпіонів. Життя готує неймовірні сюжети. «Якщо дуже сильно хотіти, то все можна зробити. Головне – ніколи не здаватися», – каже Юра. Сперечатися не будемо. 

У волейбольній збірній є люди, які грають в Росії. Але я однаково за неї вболіватиму

«Украина ближе к СССР, чем к Латвии». Он вывел нашу волейбольную сборную на Евро впервые за 14 лет

Фото: CEV; ФВУ; «Барком-Кажани»; фейсбук Юрія Семенюка.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья