«Я знав, що мене можуть звільнити після будь-якої з найближчих ігор»: Багатскіс та «Будівельник», частина друга

Перший матеріал розповіді тут: https://ua.tribuna.com/tribuna/blogs/backdoorcut/2802760.html

В ПЕРЕДЧУТТІ

Відпустки у  тренерського штабу та працівників офісу «Будівельника» того літа майже не було. В останній день травня 2013-го кияни виграли золоті медалі у «Азовмаша», але в клубі вже було розуміння, що до Євроліги треба готуватися дуже ретельно та завчасно. Тож до роботи стали вже в середині червня.

Пригадуючи досвід 2011 року і поразку в кваліфікації від «Хімок», Богдан Гулямов та спонсори вирішили не ризикувати і витратити гроші на wild card для участі в регулярному сезоні, що коштувало близько 400К американських доларів за разову участь. Важливо, що це була ліцензія B, яку необхідно було підтверджувати і результатами на паркеті, і організаційними успіхами, що в нашому випадку скоріше означало уникнути провалів.

Перед усіма наступними історіями дуже важливо зазначити, що в той період часу в клубі всі перебували на величезному піднесенні і навіть не уявляли, що за 5 років все станеться так, як сталося. До Революції Гідності та військової агресії Росії ніхто не збирався раз зіграти у Євролізі і забути. В клубі на повному серйозі говорили не лише про товариські матчі проти «Торонто» та «Нікс» в США, але й почали будівництво власної арени біля метро Деміївська, яка мала вміщувати 15 тисяч глядачів для виступів у Євролізі на довгостроковій перспективі. Туди ж мав переїхати і клубний офіс «Будівельника». Словом, плани були величезні.

В клубі хотіли зберегти кістяк суперуспішного сезону, підсиливши його декількома крутими трансферами і додавши глибини. Втім, на ділі з тих гравців, хто отримував серйозні хвилин у Єврокубку 12/13 вдалося зберегти лише Дроздова, Анісімова та Горбенка.

«Насправді я дуже хотів, щоб в команді лишився кістяк, а передусім Лайонс, Ділейні та Цинцадзе. Але всі пішли туди, де запропонували більше грошей.  Ми вийшли до півфіналу Єврокубка, гравці добре засвітилися і, звичайно, їх ціна зросла. Лео був, напевно, найкращим четвертим Суперліги, а Малколм не лише був визнаний найкращий захисником, але й став MVP чемпіонату України та увійшов до символічної збірної Єврокубка.

Тож Лео отримав значно більше від «Каршияки», ми не потягнули. А Ділейні взагалі поїхав до «Баварії» на гроші удвічі більші, ніж пропонували ми. Навіть «Донецьк» дав Цинцадзе більше, ніж давали ми. Словом, ми зрозуміли, що якщо ми поставимо собі ціль зберегти склад будь-якою ціною, ми переграємо самі себе. Тож ми змирилися і почали дивитися на ринок.

І, маю, сказати, що навряд чи ми програли. Можна дискутувати, і говорити, що той ж Ділейні провів шикарний сезон у Євролізі з «Баварією», але на місце цих трьох ми умовно взяли Даріуша Лавріновича, ДеУна Саммерса та Яніса Стрелніекса. Всі троє мали величезну роль у команді, яка виграла два трофеї».

Першими були підписані Стрелніекс та Даунс, потім був оформлений трансфер Мінарда, першого серпня клуб оголосив про підписання Саммерса, а потім і Ейхерна. А от свій найголовніший трансфер Даріуша Лавріновіча кияни відтягували аж на 30 серпня. Більше того – Даріуш приєднався до команди взагалі 26 вересня, оскільки його Литва дійшла до фіналу Євробаскету у Словенії, який завершився 22 вересня.

Власне і сам Багатскіс вдруге поспіль пропустив значну частину літніх зборів, перебуваючи зі збірною Латвії аж до 15 вересня. Без нього команда готувалася під керівництвом Паулюса Йодіса та новачка тренерського штабу Леоніда Яйла. Віктор Кобзистий вирушив тренувати «Дніпро-Азот». З Яйлом вийшла досить курйозна історія: спочатку клуб оголосив Леоніда, як гравця (хоча він вже рік як асистував у «Миколаєві»), проте вже на наступний день передумав і відрапортував, що легендарний для України бігмен увійде до штабу Айнарса.

Склад на кампанію 2013/14 був, без сумнівів, потужніший за попередній і виглядав цілком збалансованим за функціоналом та глибиною для Суперліги, але тримаючи у голові, з ким доведеться грати киянам у Євролізі, легко було прийти до висновку, що сильних імені у команд відверто малувато. Всі розуміли, що коли у тебе в групі «Барселона», «Фенербахче», ЦСКА, «Партизан» і чемпіон Франції «Нантер» - боротися за вихід з сикстету доведеться лише з останніми двома, і інші трійка перебуває на абсолютно недосяжному рівні.

Особливо непокоїла, як і минулого сезону – українська частина ростеру, тим більше на тлі травматичності Дроздова - її ключового елемента.

«Нас тоді багато через це критикували, що у 2013 та у 2014 в збірній України не було гравців «Будівельника». Але я був справді високої думки про багатьох місцевих баскетболістів, особливо виконавців зі збірної України. В різний час я розглядав і Олександра Липового і Макса Корнієнка, також дуже хотів бачити Славу Кравцова в «Будівельнику». І особливо Славу Боброва. Але весь час не складалися певні обставини. Хтось був нам не по кишені, когось не хотіли віддавати нам як прямому конкуренту, а хтось мав контракт в НБА з неспівставними з нашим ринком грошима.

З тим же Бобровим в певний момент вийшла взагалі дивна ситуація. Ми пропонували «Києву» хороші ринкові гроші за нього, але клуб Славу не відпустив. Потім він грав ледь не весь сезон без зарплати, а ще пізніше взагалі опинився у третьому дивізіоні Франції. Ми також робили пропозицію Сергію Гладирю, але він обрав Францію. Далеко не все вирішували наші бажання», - розповідає Багатскіс.  

«Будівельник» також вів перемовини з найкращим скорером попереднього сезону Євроліги Бобі Брауном, і був дуже близький до підписання у пару до брата-близнюка і Кшиштофа Лавріновіча. З хорватом Марко Поповічем кияни взагалі вже узгодили навіть умови особистого контракту, але той в останній момент обрав «Хімкі».

Так чи інакше на перший бій сезону проти БК «Київ» в Суперлізі команда виходила таким складом:

Захисники: Андрій Лебединцев, Яніс Стрелніекс, Блейк Ейхерн, Ріккі Мінард, Олександр Неруш

Форварди: Артур Дроздов, Майка Даунс, Володимир Єгоров, Сергій Горбенко, ДеУан Саммерс, Олександр Тіщенко

Центрові: Михайло Анісімов, Костянтин Анікієнко, Даріуш Лавріновіч

Передсезонку вдалося провести на справді хорошому рівні, в хороших умовах і з хорошими суперниками. Тут особливо доречним був Rixos Cup у Стамбулі, де команда Багатскіса зіграла проти «Анадолу Ефес» та «Фенербахче». Щоправда в підготовчому процесі не обійшлося без ексцесів: після одного з матчів стався серйозний конфлікт між Майкою Даунсом та Ді Саммерсом, де останній добряче потримав свого за співвітчизника за горло. Даунс взагалі з перших днів хотів показати, що очки набирати тут буде він, хоча в особистому спілкуванні складалося враження, що він дуже хоче усім сподобатися.

На щастя, після повернення до Києва все забулося і команда перебувала в хорошому настрої. Без перебільшення – всі жили Євролігою, тож все, що було до цього, гравців цікаво далеко не в першу чергу.

ОБЛИЧЧЯМ ОБ ПАРКЕТ

В Суперлізі у першому турі розпочали впевнено перемігши «Київ» 12 жовтня,  та вже 17 числа належало стартувати у Євролізі вдома проти «Фенербахче», за який свого часу пограв Лавріновіч. Турки привезли до України іншого литовця Лінаса Клейзу, Неманью Бєліцу, Бо Маккалеба, Луку Жоріча, Гаспера Відмара та Бояна Богдановіча. Проте, найбільше у Палаці Спорту, звичайно, чекали їх тренера – Желько Обрадовіча.

Команда серба, здавалося не була готова до супротиву, який отримала. Конкурентної боротьби ніхто не чекав, але штаб «Будівельника» прекрасно підготувався, гравці не перегоріли і по ходу справи кияни билися цілком на рівних три чверті. Але, як це дуже часто буває проти команд подібного рівня – гостям вистачило двох-трьох помилок господарів, щоб перехопити ініціативу і дати зрозуміти, що сенсації не буде. Як наслідок +14 для турків, але на післяматчевій прес-конференції Желько Обрадовіч  просто лив бальзам на душі українських вболівальників.

«Будівельник» - команда, в якій кожен гравець знає, що потрібно робити на майданчику. Вони грали в нападі дуже добре, читали нашу захист і карали за помилки. Без сумнівів, лише остання чверть вирішила гру і підсумковий рахунок не відображає те, що відбувалося на паркеті.

В останній чверті у них просто не полетіли кидки - так буває. Але я впевнений, що «Будівельник» продовжить грати добре. У них є все для цього. Упевнений, що Євроліга виграє від присутності такої команди. Нас вітаю з перемогою, а господарів вітаю зі справді хорошою грою», - говорив на той час вже восьмиразовий чемпіон Євроліги. Через три роки Желько візьме з «Фенером» свій 9-й трофей…

Матч залишив дуже цікавий післясмак. З одного боку всі побачили, що «Будівельник» у повному порядку, а з іншого – що між умовними Артуром Дроздовим та Ріккі Мінардом з одного боку, і Бояном Богдановічем і Неманею Беліцою з іншого відстань така, яку ніякими тактичними ходами не нівелюєш. І що гранди такого рівня можуть у разі чого робити різницю виключно на індивідуальній майстерності.

Природно, що з початком Євроліги команді щодня ставало важче. Втома накопичувалася, а бажання після перельотів з Москви чи Стамбула  грати матчі чемпіонату в старих та часто прохолодних залах все менше. «Будівельник» потрапив у кризу. Багатскіс розповідав, що очікував її.  

20 жовтня команда латвійця була вже традиційно для себе бита в Запоріжжі місцевим «Ферро», а вже через день вилетіла до столиці Росії на матч з ЦСКА – ще одною екс-командою Даріуша. Литовець був дуже заведений, і ще в автобусі багато говорив з партнерами, і передусім молодими. Лавріновіч весь час наголошував Анікієнку, Тіщенку, Лебединцеву та іншим хлопцям: «Вони теж втомлюються, теж відчувають біль, теж не влучають вільні кидки. Наше завдання не програти їх іменам ще до гри. Я грав з ними – це такі самі люди, які я. А значить -  як і ви».

Гра в Москві 25 жовтня була дещо схожою на матч з «Фенером» у Києві. «Будівельник» був максимально налаштований на бій, забрав ініціативу зі старту матчу і навіть виграв стартову чверть (18:17), маючи в ній перевагу і в 7 пунктів. Але в другій десятихвилинці ЦСКА почав грати козирними картами. Маючи у складі Хайнса, Крстіча та Кауна «коні» змусили працювати на 150% можливостей Даріуша, і послідовно збільшували відрив, який в певний момент виріс навіть до 13 пунктів.  В кінцівці Майка Даунс упіймав кураж, влучив декілька важких дальніх і багато в чому саме завдяки його діям кияни зменшили відрив до підсумкових 5 балів. На виїзді проти ЦСКА такий результат могли б вважати хорошим добра половина команд Євроліги.

Після гри я спитав у Айнарса, як він оцінює матч від Даунса, і очікував, що тренер похвалить американця, який набрав 23 очки, але натомість Багатскіс незадоволено відповів щось на зразок «Він взагалі то має влучати кидки не лише тоді, коли ми вже програли. Він має вибирати кращі моменти для кидка, і менше перетягувати м’яч. Нічого хорошого.»

Після повернення з Москви позиції Даунса похитнулися. Майка, який був неймовірно обдарованим гравцем, не дуже розумів, що від нього хоче команда, а на всі зауваження реагував дуже болісно. Тож вже 1 листопада до «Будівельника» повернувся ветеран Дайнюс Шаленга – латати діри у роздягальні.

Але 31 жовтня сталося те, що змусили усіх забути про все погане – перша в історії клубного українського баскетболу перемога у Євролізі! Завдяки топовому матчу Даріуша Лавріновіча з 31 балом РЕ вдома був битий «Партизан» (74:69) Душко Вуйошевіча з Жофреєм Ловерньє, Богданом Богдановічем, Торенсом Кінсі та Лео Вестерманом. Команда, яка три роки до цього грала у Фіналі Чотирьох Євроліги.

Це стало великою історично подією, проте вже за тиждень «Будівельник» зазнав нищівної поразки у Парижі від «Нантера». Це був один з тих матчів, які неодмінно, хоч раз на сезон трапляються з кожною командою – забити не вдавалося ні-чо-го. Ні штрафні, ні відкриті дальні, ні навіть вільні лей-апи після, здавалося б, хорошої комбінації. Французи упіймали кураж зі старту і просто змели українську команду з паркету у першій чверті – 27:8. Негативу ситуації додавав факт присутності на матчі в Парижі не лише президента команди Богдана Гулямова, але й головного інвестора команди Ігоря Коломойського.

За три дні після Парижу синьо-біло-золоті програли у Палаці Спорту «Говерлі» і загалом продовжили грати катастрофічно нестабільно, то видаючи якісні матчі, то провалюючи стратегічно важливі ігри в національній першості. Наприклад, вдома проти ЦСКА та «Барселони» Палац Спорту збирав аншлаги, а команда показувала дуже круту гру. З синьо-гранатовими «Будівельник» виграв дві чверті (48:46), а у грі з росіянами навіть виходив за +1 (59:58) на заключну десятихвилинку. Втім, обидва рази перемог здобути не вдавалося. Досвід та клас зірок суперників брали своє.

Гра з «Барсою» вдома стала останньою у Євролізі для Даунса - Багатскіс відправив американця на щоденні індивідуальні тренування у сьомій ранку в малу залу Палацу Спорту. Майка терпів, але не витримав і розірвав контракт з киянами, а замість нього з НБА приїхав Декуан Кук, що двома роками раніше грав у фіналі проти «Маямі» Джеймса, Вейда та Боша за «Оклахому». Проте мотивації снайпера, як правило, вистачало лише на Євролігу…   

Про Кука і його ставлення до всього, що відбувалося навколо, мені запам’яталася одна історія. Ми мали грати у Барселоні останній матч групового етапу. Прес-служба Євроліги захотіла провести інтерв’ю з Декуаном, про що попередила за два дні і ми домовилися, що Кук поспілкується з ними напередодні матчу після тренування. Журналісти Євроліги приїхали до нашого готелю, але Декуан просто забув і ліг спати!

Шанси на вихід з групи команда Багатскіса втратила достроково, програвши 5 матчів поспіль, тож заключний домашній матч проти «Нантера» перетворився більше у обов’язкове тренування, якого краще було б не мати.

Увечері 13 грудня ми їхали на гру з «Нантером» з генеральним менеджером Гедимінасом Навікаускасом. Литовець був за кермом, і перебував у жахливому настрої. В Києві вже другий тиждень розгорталася справжня революція з сутичками протестувальників та поліції,  Дроздов та Анісімов були травмовані, у Лавріновіча все боліло від втоми а Саммерс, здавалося, перестав розуміти своє місце у команді після чергових кадрових змін. За чотири дні до гри з «Нантером» сталася поразка «Одесі».

«Якщо сьогодні команда програє, то Багатскіс, дуже вірогідно, залишиться без роботи. Я дуже боюся цього», - казав литовець.  

Звільнення Айнарса в той вечір не сталося. В цей вечір чудові матчі видали  Мінард (21 РЕ) та Саммерс (24 РЕ), а втомлений Даріуш взагалі зіграв найкращий матч сезону, напрацювавши на звання гравця туру: 44 РЕ, 29 очок, 10 підбирань, 3 блоки, 4 передачі.

Через два дні знекровлений «Будівельник» був вірний собі і зазнав поразки у Черкасах.

НАРОЩЕННЯ М'ЯЗІВ

«Чи розумів я, що мене можуть звільнити? Звичайно. Не саме той в день матчу з французами, а й після багатьох матчів в ті місяці. Той «Будівельник», це був такий клуб, в якому не могли спокійно дивитися на поразки. Організація ставила собі дуже амбіційні цілі, і я мав їм відповідати. Я ж сам весь час повторював, що у професійному спорті немає вчора, а є лише сьогодні, тож було б дивно розраховувати на те, що мене захистять виступи попереднього сезону.

Ми виглядали дуже сильно в матчах проти топ-команд. Окей, принаймні вдома ми грали дуже хороші матчі проти суперників, які багатші за нас в десятки разів, але нас просто не вистачало на роз’їзди по Україні від Донецька до Івано-Франківська.

Потім, додалися нерви гравців через події на Майдані. Особливо переживали американці. Хлопці щодня списувалися з посольством США, переживали за свою безпеку, не могли зосередитися на баскетболі, весь час розпитували у працівників клубу до чого все це може привести місто та країну. Після початку стрілянини вони вже відверто сиділи на валізах. Честь і хвала клубу, що всіх вдалося зберегти.

До того ж, куди б ми не приїздили грати на матчі Суперліги, проти нас усі билися, як востаннє. Я думаю, що в тому, що ми вистояли, велика заслуга наших гравців, як особистостей, і вже потім – як баскетболістів. Те, що ніхто не втік від нас у важкий час, ніхто не поставив себе вище за команду, багато говорить про наших хлопців саме як про людей. Ми були на дні, але ми повернулися сильнішими.  

Мені в той час довелося приймати важкі рішення, як і кожному тренеру. Звичайно, в деяких рішеннях я сумнівався. Моє рішення по Даунсу команда підтримала, я це відчував. Так само ніхто не засмутився, коли ми попрощалися з Куком. 

Але я віддаю собі звіт в тому, що були і рішення, які могли привести до чого завгодно, коли мені довелося діяти виключно інстинктивно. Як з Саммерсом, про що я вже розповідав в інтерв’ю. Я був в захваті від цього гравця і був дуже задоволений, коли ми його підписали, але він першу половину сезону страждав, а не грав. Окрім того, що він не міг знайти своє місце на паркеті, він також дуже переживав через народження дочки. Я багато з ним сварився, і врешті в один момент, здається в середині грудня, просто сказав йому в обличчя: «Ти мене дістав, Ді! Просто дістав. Грай, як хочеш. Буквально, як хочеш. Я не можу тебе відрахувати, і зробити з тобою теж нічого не можу».

Наступні події показали, що це було мудре рішення. Інколи навіть головний тренер має поступатися гравцеві, - згадує Багатскіс події кінця 2013-го. 

Переломним моментом сезону став матч в Южному проти «Хіміка» - лідера регулярного чемпіонату. За два дні до виїзду в Южне команда відрахувала Кука, Дроздов не поїхав через чергову травму, Лавріновіч зіграв чи не найслабший матч сезону (10 РЕ, 2 з 9 з гри), але вищезгаданий Саммерс в «Олімпі» буквально розірвав фронткорт господарів: 34 очки + 11 підбирань + 2 блоки, 7 з 8 двоочкових,  3 з 6 дальніх, РЕ в 40 балів! А ще забив шалений путбек на 9-й хвилині третьої чверті.

Ще більшим одкровенням стала гра Андрія Лебединцева, присутність якого в команді не критикував хіба шо лінивий. В суперважливому матчі Андрій несподівано отримав багато часу, і виправдав довіру тренера на 500%: 14 очок, 5 підбирань, 2 перехоплення, 6 з 8 з гри.

Після того до кінця регулярного сезону Суперліги команда Айнарса виграла 12 з 15 зустрічей, а в лютому виграла Кубок України, перемігши у фіналі БК «Донецьк». Це був другий трофей латвійця у Києві і неймовірно важлива перемога для зміцнення мікроклімату усередині колективу. Тут же на цих емоціях команда забрала і три поспіль матчі на другому груповому етапі Єврокубку і вийшла до плей-оф з першого місця.

Я прекрасно пригадую, як Саммерс, на святкуванні перемоги в Кубку України, випивши декілька келихів пива сказав мені, що ніколи не кайфував так від розігруючого, як від гри з Янісом Стрелніексом, і що він безумовно вірить в Айнарса, хоча той раніше виводив його з себе. Це було безцінно.

КИЇВ-КАУНАС-ПАРИЖ-КАУНАС-БЕЛГРАД-ЮЖНЕ-КИЇВ

До старту у плей-оф Єврокубку у Києві вже відбулися розстріли людей, а росіяни окупували Крим. Звичайно, в баскетбол грати легше не стало. Матчі 1/8 чиновники у Барселоні грати у Києві не дозволили. На щастя, міцну руку допомоги надав каунаський «Жальгіріс». І проти «Нантера», і проти «Црвени Звєзди» литовці підтримували українців, як своїх. Французів кияни пройшли (162:153) вигравши обидва матчі, здобули перемогу і в першій грі проти сербів на «Жальгіріс-Арені» (82:79), завдяки прекрасному матчу Саммерса з 22 балами РЕ.

Та перемога були удвічі цінною ще й тому, що перед посадкою у Вільнюсі літак з командою на борту добряче потрусило. Декілька гравців навіть знудило, а Блейк Ейхерн ще на тренуванні перед грою виглядав відверто страшненько. В той же час, Багатскіс після прес-конференції по завершенні матчу був настільки натхненний, що зробив те, що ніколи не дозволяв собі у спілкуванні зі мною: «Макс, ми кращі за них. Ми вистоїмо в Сербії і пройдемо далі, я впевнений у команді на 100%», -  тихо сказав мені Айнарс, прямуючи з прес-центру у напрямку паркінгу.

На «Комбанк-Арені» наша команда стала учасником історичного рекорду європейського баскетболу – 24 тисячі глядачів. Рекорд тримався понад 2,5 роки. Це були 24 тисячі вболівальників, які знали, як вивести суперника з зони комфорту. Весь матч серби матюкалися на наших гравців російською мовою, кидали в лаву запасних запальнички та сміття і навіть масово курили! Але найсильнішим та найпідлішим перфомансом фанів стало розгорнення величезного російського прапору на центральній трибуні прямо за спинами нашої команди, в купі з виконанням пісні «Катюша».

Попри це, команда Багатскіса весь матч грала на рівних, і була в лічених секундах від другого півфіналу поспіль, що в тих обставинах було б успіхом ще більш грандіозним, ніж сезоном раніше. «Будівельник» був у півфіналі не те що однією ногою, він вже туди став п’яткою другої ноги, і лишилися лише опустити стопу повністю. За 11,8 секунд до кінця основного часу на табло 60:60, Чарльз Дженкінс виконує кидок і отримує блок від Лавріновіча, але одразу ж підбирає м’яч і наривається на тактичний фол Шаленги.

Все в руках «Будівельника», і навіть якщо Чак влучить обидва кидки - у Каунасі команда виграла 3 пункти. Дженкінс забиває перший, але хибить другий. Я сиджу за кошиком в двох метрах і кричу в голос – ВСЕ! Даріуш забирає підбирання і віддає м’яч Блейку Ейхерну, для розіграшу, який, у разі чого заробить на собі фол – по сезону Блейк забиває з лінії понад 85%. Американець приймає м’яч, але за півсекунди снаряд зрадницьки вилітає в аут, наче від рук аматора.

Втім, у сербів є лише 9,3 секунди на порятунок. Два очки дадуть їм шанс на овертайм. «Будівельник» грамото фолить, і в підсумку з’їдає час для суперника до 6,5 секунд. Але все тому ж Дженкінсу, щоб прорватися під кошик і покласти два очки вистачає менше двох секунд.

Рахунок в двоматчевому протистоянні стає рівним, але кияни все ще мають шанс уникнути овертайму. За 3,9 секунд «Будівельник» і Лавріновіч встигають руками литовця викинути важкий, але зрячий середній кидок з відхиленням – м’яч влучає в дужку і вилітає.  В овертаймі серби дотиснули українців…

«Ми не програли супернику, ми програли їх трибунам. Це було пекло, а не баскетбольний зал. Але ми контролювали гру, під таким шаленим тиском ми зробили все можливе, щоб вийти у півфінал. Та ситуація з Блейком – трагічний випадок. Дай йому повторити цю ситуацію 1000 разів, він так більше не зробить. Блейк вже був немолодим гравцем, він був гравцем клубів НБА, але навіть він підсвідомо стомився від цього свисту, диму, від цієї агресії і дав слабину на півсекунди. Проте цього вистачило.

Він дуже важко переживав ту помилку. Я боявся, що ми його втратимо до кінця сезону. Він довго ходив сам не свій, але правда в тому, що в заключній чверті кричущі помилки робили і Даріуш, і Дайнюс, і ДеУан – люди з величезним досвідом матчів найвищого класу. Це все емоції. Якби ми грали ту гру на будь-якій інші арені Європи з цією ж командою – ми б пройшли далі. Я в цьому твердо переконаний», - згадує Айнарс шаленство у Сербії.

В плей-оф Суперліги «Будівельник», звичайно ж в ходив втомленим, але «Миколаїв» у першому раунді був надто слабким, щоб скласти серйозну конкуренцію, тим більше обидва матчі відбулися у Києві – 92:69 та 90:68. У півфіналі «Азовмаш», який вже залишився без легіонерів, взяв лише одне гру з чотирьох, хоча дав бій і в принципі зробив усе можливе.

Фінал, на відміну від попереднього сезону, довелося розпочинати на виїзді, оскільки чемпіоном регулярки став саме «Хімік». В першій грі «Будівельник» перепрацював суперника завдяки черговому топ-матчу дуету Саммерс/Лавріновіч (22 + 3 у Даріуша та 21 + 13 у ДеУана), але в другій грі дотягнув до нервової кінцівки, яку підсумував точний дальній від Роландаса Фрейманіса з сиреною – 73:70. До Києва команда поверталася за рахунку 1:1. В автобусі панувало серйозне розчарування. Хлопці були злі на себе і не приховували цього.

«Я б сказав, що у Києві нам навіть було трохи важче, ніж на виїзді. Але ми вкотре у сезоні довели, що вміємо тримати удар. А «Хімік» бив сильно. Я не дуже розумів ті розмови, коли нас вважали безумовними фаворитами серії до її початку. Вони не просто так виграли регулярний сезон і, варто також згадати, шо вони тоді дійшли до Топ-16 Єврокубка, між іншим.

Ми були дуже розчаровані після того кидка Фрейманіса. Розуміли, що навіть одна поразка у Палаці Спорту змусить нас повертатися до Южного, а там Бог знає, чи вистачило б нас. Ми у Києві більше терпіли і не давали грати супернику, ніж показували якийсь змістовний баскетбол. Я бачив, що весь сезон, всі наші переживання, негаразди і травми вже знесилили нас, але ми вистояли. В ключові моменти, коли в нас нічого не виходило командно, Саммерс, Лавріновіч і Стрелніекс брали на себе і вирішували епізоди індивідуально.

За Яніса я радий окремо. Якщо Даріуш вже був гравцем грандів Євроліги а Ді грав в НБА, то для Яніса це був перший рік з такою ролю у команді і таким рівнем відповідальності. В першій половині сезону він звикав до цієї ролі і багато матчів провів слабенько, але з середини зими розквітнув. Взагалі, це був особливий сезон і я невимовно пишаюся всіма в клубі, хто пройшов тоді з нами цей шлях.

Нам в офісі стало відомо, що Багатскіс залишає команду ще за 2-3 тижні до офіційного повідомлення. Команду очолив Віталій Черній, бюджет суттєво скоротився і формувати склад вирішили без легіонерів, натомість зібравши низку топових українських гравців. У єврокубки команда не заявлялася.

«Я не маю ніякого бажання обманювати когось. Я пішов тому, що в «Нижньому Новгороді» команда грала у Євролізі та Лізі ВТБ. Це був інший рівень, а я хотів рости. До того ж, мені запропонували вищу зарплату.

Та коли йшов, відчував, що йду з клубу та міста, які стали для мене особливими. Я не міг пояснити це відчуття, але ще тоді думав собі, що колись повернуся до Києва. Як бачимо, так і сталося.»

Багатскіс залишив Київ влітку 2014-го, вигравши з клубом два чемпіонати та національний кубок, а також двічі зігравши у плей-оф Єврокубку. Через 5 років, влітку 2019-го, латвієць став головним тренером збірної України та «Київ-Баскета», який сходу вивів до чвертьфіналу Кубка Європи ФІБА.

Після «Будівельника» Багатскіс мав величезні успіхи та гучні провали, а «Будівельник» ще зачепив Кубок України-2015 та виграв чемпіонський титул у 2017, та вже у 2018-му призупинив функціонування, щоб днями ФБУ оголосила про гучне і неочікуване повернення клубу до Суперліги.

Наступними вихідними, тобто 3-4 жовтня, в Южному Багатскіс зможе виграти свій перший титул вже з «Київ-Баскетом». Його історія в Україні та Києві триває, і цілком можливо, що найцікавіше в цій історії лише розпочинається.