Реклама 18+
Реклама 18+
Блог Камон, ран!

Comrades Marathon - дев'яносто кілометрова мрія будь-якого марафонця

Історія створення та походження традицій найстарішого й наймасовішого забігу на надмарафонську дистанцію The Comrades Marathon, який щорічно проводиться в провінції Квазулу-Натал (ПАР) з 1921 року.

Після завершення Першої Світової війни по всьому світу почали створювати громадські організації, що займались допомогою ветеранам, сім’ям, у яких загинули солдати та дітям-сиротам. Однієї з таких організацій стала League of Comrades of The Great War. У 1918 році до них приєднався Вік Клафем, який служив у 8-й південноафриканській піхоті й пройшов понад 2700 км через Східну Африку.

Саме йому належала ідея організувати забіг, щоб зібрати кошти для допомоги солдатам-інвалідам. За його задумом багатокілометрові й важкі перегони повинні були продемонструвати стійкість й витривалість, з якою солдати долали великі відстані під час війни. Його прохання про проведення забігу з міста Пітермаріцбург до Дурбана було задоволено лише на третій рік й нарешті 24 травня 1921 року 34 бігуни вийшли на перший старт Comrades Marathon.

Першу дистанцію, яка складала 86,4 км (54 милі) подолали лише 16 бігунів, а переможцем став Костер Вільям (Білл) Роуан з результатом 8 годин 59 хвилин.

Наступного року на старт забігу вийшло втричі більше спортсменів (114), а маршрут починався з Дурбана до Пітермаріцбурга. Таким чином це стало традицією Comrades Marathon, в один рік бігти «вгору» (з Дурбана до Пітермаріцбурга), наступного «вниз» (з Пітермаріцбурга до Дурбана).

Сьогодні дистанція марафону складає 90 км з набором висоти 2000 м та лімітом часу 12 годин. Щорічно в ньому беруть участь близько 20 000 бігунів.

Традиції Comrades Marathon

Всі фінішери отримують різні медалі в залежності від своєї позиції або часу. Наприклад, перших десять бігунів, що пересікли фінішну лінію серед чоловіків та жінок отримують золоті нагороди, ті хто прибігли після них, але показали час швидше 6 годин – отримують срібні нагороди з золотим обідком. Срібні нагороди дістаються учасникам, що фінішували в діапазоні від 6 годин до 7:30, бронзові зі срібним обідком – від 7:30 до 9:00, бронзові – від 9:00 до 11:00 й мідні – від 11:00 до 12:00.

Також у учасників номери різного кольору в залежності від національності та кількості фінішів. У іноземців номери синього кольору, ті хто фінішував до 9 разів отримують жовті номери, понад 10 разів – зеленого кольору й залишаються у бігуна. Щасливчики, які подолали марафон більше 25-ти разів надалі не платять стартовий внесок.

До 1975 року жінки разом з чорношкірими бігунами не мали права брати участь у перегонах, але ще у 1923 році Френсіс Хейуорд неофіційно фінішувала з часом 11 годин 35 хвилин. Її результат не був врахований в офіційних протоколах, але інші учасники й вболівальники подарували їй кубок та срібний чайний сервіз, придбаний за власний кошт.

Така підтримка від вболівальників не поодинокий випадок на цьому марафоні. Найцікавіше відбувається за декілька хвилин до виходу офіційного ліміту часу (12 годин). Погодьтеся, бігти 12 годин й не встигнути на декілька секунд дуже прикра поразка. Тому в останні дві хвилини біля фінішу починається справжнє безумство: всі кричать, свистять, б'ють по залізній огорожі, а за 10 секунд до кінця разом з диктором починають зворотний відлік.

Перший серед тих, хто не встиг вкластись в ліміт часу отримує кількість уваги не менше від переможця. На наступний день його портрет можна побачити на перших шпальтах усіх місцевих газет.

В 1997 році американка Джорджія Густафсон запізнилась на фініш менше ніж на секунду й не могла зрозуміти чому її тут же оточили представники місцевих ЗМІ. Після марафону вона відправилась в недільну подорож по ПАР, але всюди, де б вона не з'явилася, її відразу впізнавали місцеві жителі. Пізніше Джорджія згадувала: «Мене хотіли розцілувати і просили дати автограф абсолютно незнайомі люди. Я перевищила свою квоту на 15 хвилин слави».

Як можна зрозуміти цей марафон відрізняється від інших своєю специфікою й різними традиціями, тому залишається таким бажаним для багатьох любителів й професіоналів. Починаючи з 1948 року, завдяки місцевому бігуну Максу Трімборну, замість стартового вистрілу лунає півнячий крик «ку-ка-ре-ку!». В передчутті старту, Трімборну необхідно було зробити щось, щоб зняти напругу й хвилювання. Він склав долоні трубочкою у рота, набрав повні легені повітря і ... видав гучний півнячий крик.

Макс Трімборн ще 32 роки імітував крик півня на старті Comrades Marathon, роблячи це інколи в костюмі цього птаха. У 1985 році Трімборн вмер, але його голос був збережений у вигляді аудіозапису й досі лунає перед стартовою лінією.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья