Та то таке: марафон в Стамбулі
Це чергова розповідь про мої пригоди на марафоні, що відбувся через місяць після поїздки до Будапешта. І якщо розповідь про подорож до столиці Угорщини була написана вже після турецького вояжу, то про Стамбул знайшов час та натхнення написати під час підготовки до наступного марафону, який пройде в кінці квітня в Гамбурзі.
Це чергова розповідь про мої пригоди на марафоні, що відбувся через місяць після поїздки до Будапешта. І якщо розповідь про подорож до столиці Угорщини була написана вже після турецького вояжу, то про Стамбул знайшов час та натхнення написати під час підготовки до наступного марафону, який пройде в кінці квітня в Гамбурзі.
Заваріть собі чаю та сідайте зручніше. Ця розповідь не забере у вас багато часу та сподіваюсь сподобається.
Відразу по приїзду з Будапешта почалася підготовка до марафону в Стамбулі, варіант з участю в якому виник спонтанно. Річ у тому, що на свій день народження планувалася поїздка в нове для себе місце, а тут якраз дізнався, що в ці дати в Стамбулі проходить марафон, про який багато чув уже довгий час.
Реєстрація коштує 10 доларів, при цьому в стартовому комплекті отримуєте сумку, футболку, турецькі солодощі та іншу сувенірну продукцію. І якщо з реєстрацією та бронювання житла ніяких проблем не виникло, то добиратися до Стамбула довелося нічним рейсом з пересадкою в Анкарі. Особливо весело було повертатися додому аналогічним способом відразу після марафону.
За порівнянням з експо, яке було відсутнє на будапештському марафоні, то Стамбул вразив масштабом виставки, правда після дороги не було бажання дивитися або купувати що-небудь. Ще однією особливістю був вибір номера безпосередньо перед видачею. Пару днів, які залишалися до марафону, критично мало для такого міста, як Стамбул, але тепер буде привід повернутися.
Маршрут марафону проходив з точки А в точку Б по мосту через Босфор, який в решту часу закритий для відвідування пішоходами, і по набережній вздовж моря. Вирушення до місця старту було організовано з трьох центральних районів міста автобусами, які починали курсувати з самого ранку. Пізніше в ці ж автобуси здавалися речі, які їхали до фінішу. З боку спостерігав, як багато хто не встиг здати речі з черги, а турки в цьому плані не сильно церемонилися. Закрили двері автобуса і поїхали.
Підготовка до старту пройшла буденно. На сніданок - привезена з собою вівсянка швидкого приготування, пару печив з чаєм, на марафон - гелі.
Старт марафону це завжди магія та відчуття, які важко передати. Тисячі людей готові страждати, перемагати себе та довести собі або іншим, що вони можуть. Ніхто не знає, як все пройде, за 42 км може статись, що завгодно і в цьому теж свій шарм. Перші кілометри пройшли непомітно, поки перебігали міст через Босфор. Потім були фінішні арки суміжних забігів на 10 та 15 км, де з заздрістю марафонці дивилися на щасливі обличчя фінішерів, а десь після 30 км почалося те, чого я так боявся. Все ж часу для відновлення після Будапешта було вкрай мало, а зустрічний вітер з моря під гірку не вселяли позитиву.
Борючись з втомою і небажання продовжувати, переходячи іноді на крок, все ж до фінішу вдалося дістатися за 3 години 35 хвилин. Далі був святковий обід з турецьким пивом, душ, кава в Старбаксі та дорога додому.
