Надії київського Динамо

Чи зможе київський клуб дати донецькому Шахтарю в цьому сезоні?

Останніми роками гра київського Динамо нагадує Верховну Раду України: багато гучних та пафосних висловлювань керівництва, нові обличчя та постійна ротація кадрів.

В сучасному футболі вже давно стало нормою те, що тренер не затримується більш, ніж на декілька сезонів, гравці шукають великих зарплат та стають більш медійними особами, ніж футболістами.

Здається, Ігор Михайлович ще досі вірить, що підхід «старої школи» має шанс на життя та дасть свій результат. Фанати Динамо чекають на нового Лобановського, який сформує бойову духом, сильну фізичну та креативно технічно команду. Мені, як фанату київського клубу теж хочеться щиро вірити в це. Але чи можливо це?

Ребров був найбільш реальною можливістю для втілення цієї мрії. Проте, Сергій Станіславович вирішив не  повертатись до конспектів Лобановського і будувати сучасну команду на раніше дійовому підході, а осучаснювати футбол та саму команду.

Такий шлях давав свої плоди:перше чемпіонство за багато років, вихід у 1/8 Ліги чемпіонів.Так, гра була не найяскравішою, але що було б якби йому дали більше часу? На жаль, фанати київського Динамо не дізнаються цього, позаяк власник клубу продовжив пошуки тренера «старої школи».

Важко якось однозначно охарактеризувати тренерство Хацкевича. В першому сезоні потрібен був час для Олександра Миколайовича та його тренерського штабу.Окей,дали.

В другому сезоні час для перспективної молоді.Окей,будь ласка.

Та що чекає на київське Динамо цього сезону?Для чого ще потрібен час? Можливо потрібен ще цілий сезон на час для президенту ,щоб визнати речі,які не хочеться визнавати?

Не хочеться визнавати, що перспективна молодь в сучасному футболі не потребує часу на ріст та розуміння як потрібно грати, щоб досягати результату у такому клубі.

Не хочеться визнавати, що малюнок гри відверто нудний для сучасного глядача:постійна боротьба зі спробами виходу в швидкі контратаки проти важливих суперників( малюнок гри проти умовного «Олімпіка» брати до уваги не будемо).

Не хочеться визнавати, що витрати на гравців , які не грають в клубі, а просто отримують зарплату , надоїли. Нам, глядачам та фанатам насправді все одно чи то провина гравців,чи то тренера, чи то мови. Нам важливо, щоб команда грала та перемагала.

Не хочеться визнавати, що результат 0:1 проти Яблунця на рідномуОСК Олімпійський-це як ножем по серці.

Тому й не визнаємо, а все віримо та надіємось, бо ми звичайні глядачі та фанати, які підтримують команду навіть тоді, коли вона м‘яко кажучи не в найкращому стані.

Та чи дасть лише наша віра результат?