Блог Козак UAйлдер

Футбольна збірна легендарних боксерів України. Розбираємо за позиціями

В 2018 році на території Олімпійського навчально-спортивного центру «Конча-Заспа» мені пощастило провести ряд зустрічей із культовим наставником Дмитром Сосновським, тодішнім головним тренером національної збірної України з боксу.

І хоча ціллю наших бесід було зібрання інформації на біографічну книгу про легендарного керівника, годинами ми просто говорили про бокс. Пригадую, більш за все тоді запам’ятався «батьківський інстинкт» Дмитра Дмитровича – про колишніх підопічних він розповідав годинами. А найбільше, звісно ж, про Андрія Котельника.

За словами Сосновського, молодий «Котеля» обожнював не лише бокс, а й футбол. Та мав до нього неабиякий хист.

Цікаво, а що б було, якби в свій час Андрій Котельник зробив вибір на користь буцання шкіряного м’яча? Дмитро Дмитрович не сумнівається: «Якби Андрій обрав не бокс, а футбол, то було б в України не дві зірки, а три: Шевченко, Ребров та Котельник».

Спробуємо уявити собі на мить легенд українського боксу на футбольному полі.

Якщо існують, наприклад, збірні зірок української естради, то чому б принаймні не уявити, як би виглядала футбольна збірна легендарних боксерів України, та на якій позиції грали б брати Клички, Олександр Усик та Василь Ломаченко, Андрій Котельник та Сергій Дзинзирук, Віктор Постол та Сергій Дерев’янченко, В’ячеслав Сенченко та Володимир Сидоренко

№1. Володимир Кличко: голкіпер

Кому ви довірите пост №1? Звісно ж, самому врівноваженому, впевненому та холоднокровному. А за цими показниками у молодшого Кличка просто немає конкурентів.

№2. Віталій Кличко: правий захисник, капітан команди

Справжній лідер, харизматична особистість, боєць аж до самих кісток. Олег Лужний нашої команди. Одна поява Кличка-старшого на правому фланзі викликає страх та паніку в лавах суперника, ба навіть у рефері – це наша гарантія чесного і неупередженого суддівства.   

№3. Сергій Дзинзирук: лівий захисник

Зізнаємося, у випадку Дзинзирука його розташування на футбольному полі продиктоване необхідністю «закривати проблемні позиції» збірної. А кому ж ще тоді довіримо лівий фланг захисту, як не нашому титулованому шульзі?

№4. Володимир Сидоренко: опорний півзахисник  

Едгар Давідс збірної України. Чіпкий, мобільний, швидкий, з надприродною працездатністю. Спроможний не лише вигризти м’яча у суперника, але й самотужки розігнати контратаку. Незамінна складова нашої дрім-тім.

№5. В’ячеслав Сенченко: центральний захисник

Україна – не Бразилія. «Ви нам заб’єте, скільки зможете, а ми вам – скільки забажаємо» тут не пройде. Ба навіть навпаки. Наш варіант – суто боксерський – «влучити в ціль і не дати влучити у відповідь». Тому цементувати наш захист довіримо тим, для кого ключ до успіху – це перш за все надійність в обороні.

№6. Віктор Постол: центральний захисник

Ключова постать в центрі захисту української збірної. Грає впевнено, надійно, холоднокровно. На досвіді «читає» задуми суперників. Жодних необачних рішень, мінімум ризику. Так, його гру навряд чи назвеш надвидовищною, але навряд чи це мінус для центрального оборонця.

№8. Олександр Гвоздик: опорний півзахисник

Андре Пірло української команди. Якщо Сидоренко – «серце» нашого півзахисту, то Гвоздик – його «мозок». Чудове бачення поля, диявольська холоднокровність, швидке прийняття рішень.

№9. Сергій Дерев’янченко: центральний нападник

Безальтернативний на цій позиції. Кращого накінечника українським атакам годі й шукати – затерзає будь-який захист, чудово себе почуває при щільній опіці, завжди знайде можливість завдати удар. Природжений бомбардир.

№10. Василь Ломаченко: атакувальний півзахисник

Лідер атак української збірної. Одночасно і диригент, і оркестр. Наша версія Ліонеля Мессі. Щоправда, іноді занадто очевидно тягне ковдру на себе, не помічаючи партнерів по команді. Особливо часто таке трапляється за відсутності на полі нашого капітана.

№11. Андрій Котельник: лівий інвертований нападник

Незважаючи на позицію, трішки тяготіє до центральної зони. Любить прокидувати собі туди м’яча на хід із подальшою спробою завдати потужного удару по воротам.

№17. Олександр Усик: правий інвертований нападник

Якщо Котельник – це наш Євген Коноплянка, то Усик, без сумнівів, «грає на полі» Андрія Ярмоленка. Величезний арсенал фінтів, мобільність та висока швидкість дозволяють нападнику раз-по-раз залишати позаду захисників. Один із лідерів збірної. Фактично незамінна деталь українського механізму.

* * *

Одна із найбільших проблем нашої дрім-тім – коротка лава запасних. Тому тренерський штаб іноді вимушений викликати навіть тих бійців, рівень яких значно нижче, ніж у основи. На жаль, та деякі позиції і зовсім виглядають безальтернативними. Воно і зрозуміло, замінити Кличків, Ломаченка, Усика та навіть Гвоздика просто ніким. Навіть у футболі.

* * *

№12. В’ячеслав Глазков: голкіпер

Спокійний, виважений. Якісний дублер нашого №1. Не «зірка» першої величини, але гравець високого рівня.

№ 13 та №19. Артем Далакян та Олег Малиновский: правий та лівий захисники

Політична кар’єра нерідко примушує нашого капітана залишати команду напризволяще. І в такому випадку на правому фланзі захисту його страхує Далакян. Артем дещо більше акцентований на атакувальні дії та іноді забуває про свої безпосередні обов’язки.

І взагалі, відсутність на полі капітана позначається перш за все на командних діях наших хлопців.

Втім, ще більше проблем у нас на лівому фланзі. Адже Малиновський – то лише формальна заміна Дзинзируку.

№14 та №18. Тарас Шелестюк та Карен Чухаджян: центральні захисники

Шелестюк серйозно нав’язує конкуренцію Сенченко. У Тараса є одна серйозна перевага – він шульга – на позиції лівого центрального захисника виглядає трішки «природніше». Втім, на серйозному рівні його досі не перевіряли, тому тренерський штаб поки що робить ставку на В’ячеслава.

Запрошення до збірної Чухаджяна – це, скоріше, робота на перспективу. Поки що він на потрапляння до основи не претендує.

№15 та №16. Денис Беринчик та В’ячеслав Шабранський: опорні півзахисники

Беринчик мав би нав’язати конкуренцію Сидоренко. Але то хіба у майбутньому. Поки що він долучається до команди на правах «перспективного».

Шабранський по факту ніколи не зможе замінити Гвоздика, так як виконує на полі абсолютно інші функції – видряпати м’яча і віддати його найближчому партнеру. Втім, свою роботу реалізовує на пристойному рівні, допомагає команді у випадку, коли потрібно вистояти, відбитися від фінального штурму суперника.

№7. Арнольд Хегай: центральний нападник

Найближча та найякісніша альтернатива на місце Дерев’янченка. Все ще ходить у «перспективних», але вже непогано проявив себе на топ-рівні. Не виключено, що у майбутньому претендуватиме на попадання до основи.

№20 та №21. Іван Редкач та Ісмаіл Сіллах: атакувальний півзахисник та відтягнутий форвард

Олександр Алієв та Артем Мілевський нашої команди. Викликалися до збірної в статусі «перспективних» до тих пір, поки це не стало традицією – а як інакше аргументувати їх появу у команді?

Втім, для тренерського штабу присутність цієї «солодкої парочки» – це ще й постійна наявність гарантованих виправдань на кшталт «проблеми із дисципліною» чи «відсутність мотивації».

* * *

На завершення автор хотів би запропонувати колегам по блогам на Tribuna.com щось на зразок виклику: а ви готові скласти футбольну збірну України із представників баскетболу чи боротьби, легкоатлетів чи біатлоністів, тенісистів чи плавців? Ну, хоча б міні-футбольну збірну?..

Хто прийме виклик? #PobedkinChallenge

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...