Редкач вміє подати себе. У цьому він – найкращий український боксер
Розповідаємо про феномен Івана.
Березень 2009 року. Кривий Ріг.
Непорушний промисловий ритм найдовшого міста України. Де-не-де видніються білборди та афіші. Нагадують про те, що на третьому тижні цього місяця саме тут будуть розігруватися титули чемпіонів України з боксу.
Пройде 11 років. Нове покоління вболівальників кулачних боїв буде із неудаваним захопленням перечитувати імена чемпіонів 2009 року: Микола Буценко, Георгій Чигаєв, Василь Ломаченко, Олександр Ключко, Тарас Шелестюк, Сергій Дерев’янченко, Олександр Гвоздик, Олександр Усик, Роман Капітоненко.
Волосся дибки! Еге ж?
Того ж року в свій другий фінал чемпіонатів України вийшов уродженець Шостки шульга із першої напівсередньої ваги Іван Редкач. І знову ж потрапив на мало не незмінного (семиразовий чемпіон України) Ключка. І знову йому програв. Але як!
По-перше, сам вихід Редкача до фіналу пройшов під знаком драми, якій позаздрять найпалкіші прихильники легендарного Геннадія Головкіна. Свій півфінал Іван програв Олександру Семенязі. Суддівський вердикт виглядав дещо сумнівним. Був поданий і задовільнений протест, який дав змогу Редкачу поборотися за звання найсильнішого та за поїздку на чемпіонат світу, який через півроку мав відбутися у Мілані.
По-друге, перемога у вирішальному поєдинку далася фавориту набагато важче, ніж очікувалося. Ключко провалював розмашистого і надто передбачуваного суперника, карав за помилки. Редкач не здавався. Збоку все виглядало так, наче кожна невдала спроба тільки додає уродженцю Шостки наснаги, агресії та рішучості. Він максимально накрутив темп у вирішальному раунді, намагався спровокувати фаворита на відкритий бій. Трішки не вистачило. Здавалося, що якби напроти був менш досвідчений суперник або дистанція на 1-2 раунди довша, то на чемпіонат світу до Італії відправився б Редкач. А так, переміг фаворит.
Іван запам’ятався глядачам не лише надемоційним і відчайдушним стилем боксу, а й своїми трусами із мексиканським прапором. Він був чи не єдиним боксером турніру із вже, здавалось би, сформованим професіональним стилем – і річ не лише в боксі, а й в умінні подати себе глядачеві.
* * *
Цього ж року Редкач переходить в професіонали та переїжджає на ПМП до сонячної Каліфорнії в Лос-Анджелес. Дві дебютні появи на професійному ринзі відбуваються в андеркарді у мексиканця Лео Санта Круса, який зіграє чи не найвизначнішу роль в кар’єрі українця.
А поки що Редкач вдало справляється із мішечною дієтою: перемагає достроково, тішить агресивним, емоційним та видовищним боксом. Його радо просовують в рейтингах, ведуть до титулу. В 2014 році піднімають рівень опозиції – проспект перемагає «лакмусового папірця» дивізіону канадця Тоні Луїса, потім білоруса Сергія Гулякевича, після чого до титульного бою залишається півкроку – поєдинок проти дещо схожого за стилем чорногорського слаггера Деяна Златічаніна.
Незважаючи на статус фаворита, Редкач поступився достроково вже в 4-му раунді. Златічанін став офіційним претендентом по лінії WBC на бій із венесуельським чемпіоном Хорхе Лінаресом. А оскільки тому постійно дошкуляли травми, то невдовзі Деяну пощастило стати володарем вакантного титулу чемпіона світу – для цього виявилось достатнім побити середняка із Болівії Франкліна Мамані.
«Блін! Як я програв цьому дроворубу? – розводив руками українець. – Напевно, вся річ в тім, що тут, в професіоналах, я повністю забув про ази боксу. Раніше я рухався, фінтив, комбінував. А зараз лише налягаю на силовий бокс, йду в обмін, часто невиправданий. От мені б сюди мого тренера».
* * *
То був останній поєдинок Редкача із топовим наставником Робертом Гарсією. До нього за українця брався Маріо Моралес, відомий за роботою з Едвіном Валеро. Далі будуть Хосе та Антоніо Санта Крус, Рамон Моралес, Шейн та Джек Мослі.
За кар’єру Іван зібрав цілу колекцію колишніх наставників, на що оглядач боксу Майкл Монтеро зауважив: «Скільки, кажете, у Редкача було тренерів? Біля десяти? Ого! Та цей хлопець, схоже, та ще шльондра!»
Після поразки від Златічаніна була нічия із Луїсом Крусом. Ставало дедалі очевидніше, що суттєвого прориву в кар’єрі боксера годі і чекати: все той же розмашистий махач-стиль, абсолютна відсутність думки та плану на бій, гіперемоційність, що не давала бійцю взяти себе в руки, заспокоїтися, зібратися. Редкачу реально світила кар’єра гейткіпера або ж спарринг-партнера.
А тут ще й паспортний скандал – невдалий жарт про відмову від українського громадянства і відверто рагульська позиція «немає вже України, як і немає Криму». Спроба загладити провину («Люблю Україну, але не тих, хто нею керує») теж залишила осад.
Скандальний 2016 рік Редкач закрив поєдинком із незручним шульгою із США Тевіном Фармером. Незважаючи на те, що американець заради бою піднявся на дві вагові категорії, саме він домінував. Іван намагався нокаутувати опонента всі 10 раундів, однак сумлінно місив кулаками повітря. Та чим більше заводився, тим легше суперник читав кожну наступну дію. Фармер відверто познущався над Редкачем, продемонструвавши тотальну перевагу в бійцівському IQ, декласував Івана і на дальній дистанції, і в інфайтингу.
Але професійний бокс – це не казка про Попелюшку. І Тевін, який на перші поєдинки на профірингу виходив у замотаних ізоляційною стрічкою боксерках, свого титульного шансу чекатиме довше Редкача. А українця менше ніж за півроку виведуть на відбірковий бій із Аргенісом Мендесом, колишнім чемпіоном світу, який вже давно пройшов свій кар’єрний пік.
Результат бою – суперечлива, але все ж поразка Редкача.
* * *
Зробимо паузу та нагадаємо читачеві головні відмінності між професійним та аматорським боксом. Адже лише так ми зможемо пояснити, чому попри незчисленну кількість «факапів» Редкачу завжди давали «ще один останній шанс».
По-перше, професійний бокс – це насамперед бізнес, а вже тоді спорт. І рулять у ньому глобальні компанії та впливові функціонери, які мають вплив на боксерські організації та телетрансляторів. За спиною Редкача найвпливовіший радник боксу Ел Хеймон та телеканали-монстри Showtime і FOX.
По-друге, у кожного боксера є своя ринкова вартість. І залежить вона не лише від наявності/відсутності чемпіонського титулу і нуля в графі поразок, а й від видовищності його стилю, наявності/відсутності фанатської бази, інтересу до своєї персони. А з цим у Редкача повний порядок.
По-третє, як і в будь-якому бізнесі, в професійному боксі є кумівство, протекторат і звичайнісінька людська дружба. А Івану пощастило вже на ранньому етапі кар’єри обзавестися підтримкою впливового мексиканського чемпіона Санта Круса.
По-четверте, бокс — це шоу, тобто індустрія розваг. І найважливіше в ньому — постійно залишатися на слуху. Так, цього можна добиватися завдяки перемогам. Але цей спосіб Редкачу не підходить, адже попри все, боєць із Сумщини — всього лише середняк профібоксу.
Втім, є і набагато простіший засіб для того, аби завжди залишатися в епіцентрі уваги — скандали, сварки та чвари, епатажний вигляд, агресивний стиль у спілкуванні в соцмережах, прагнення хайпанути на будь-якій темі.
Імідж поганця — не для всіх. Цьому важко навчитися. Це, якщо хочете, вроджене. Що б там не було, та костюм «поганого хлопця» чудово сів на торс Редкача.
Іван — імпульсивний, він ніколи не славився умінням продумувати свої кроки наперед. В одному із інтерв’ю він зізнався, що сам собі вибрав в опоненти Фармера. Це ще не все. Виявляється, він на повному серйозі розмірковував і про бій із Хосе Педрасою.
Логіка? Ну, гаразд. В останнього на той момент хоча б був чемпіонський титул, але чому саме Фармер? Адже очевидно, що для найкращого перформансу Редкачу необхідний суперник абсолютно іншого стилю. Українець просто не в змозі зламати добре поставлені захисні редути. Для нього навіть добряче заіржавілий Мендес був надто хитрим опонентом.
В грудні 2017 року Редкач дав добро на бій із американським слаггером-нокаутером Джоном Моліною. Очікувалось криваве побоїще. За уродженця України трішки моторошно, адже бій категорією вище, в першій напівсередній вазі.
Втім, віддамо належне матчмейкерам — глядачі отримали брутальний голлівудський екшн. В 2-му раунді Редкач добряче проїхався по Моліні, а коли той спробував втекти, українець впіймав і брутально посадив на сідниці американця лівим хуком. Іван одразу побіг святкувати перемогу, а коли зрозумів, що бій продовжиться, традиційно не справився з емоціями — викинув тонну ударів, які летіли куди завгодно, та тільки не в ціль.
Вже в наступному раунді американець яскраво впіймав українця коротким правим прямим. 1-1 за нокдаунами. І до кінця трьоххвилинки вже Редкач приймав на себе шквал атак Моліни. Дивлячись на те, як тренер допомагає українцю присісти на табуретку, зрозуміло, що найкращим для здоров’я буде негайно зупинити поєдинок. Втім, Іван вийшов на 4-й раунд. Його удари абсолютно втратили вибуховості. Моліна це бачив і не збирався відпускати суперника. Редкач блазнював, кривлявся і висміював опонента. Тоді американець змінив акцент атаки — пробив по корпусу, змусив українця опустити руки і всадив прямо в щелепу потужний правий хук. Добивання – і Редкача на канвасі. Рефері одразу ж зупинив поєдинок.
Це було круто! Поразка, за яку не соромно.
* * *
І знову на допомогу прийшли Хеймон та Санта Крус. Іван закрив поразку двома поспіль поєдинками із джорніменами, після чого вийшов на бій проти колишнього чемпіона світу в двох вагових категоріях американця Девона Александера.
Фаворитом вважався американець. Так, його найкращі часи були – 4 поразки і всього 2 перемоги в 7 останніх поєдинках. Здавалося, що і стилістично Редкач ідеально підходить Александеру. Тим паче, що заради бою українець піднявся у напівсередню вагу.
Редкач боксував уважно: мінімум агресії, дозована кількість нанесених ударів. В 6-му раунді українець чи не вперше пішов в затяжну атаку і викинув аперкот в інфайтингу. Александер впав на канвас обличчям донизу. Девон посміхався, але підводився важко. Два поспіль лівих хука — і американець у другому нокдауні. Після третього падіння рефері зупинив бій.
Якщо не нагадувати про те, що за півтора роки до бою із Редкачем Александер повернувся в бокс після дворічної перерви і важкої боротьби із наркозалежністю (елементарно присів на знеболюючі препарати), то констатуємо — українець записав собі в актив першу перемогу над справді іменитим опонентом.
А ще Редкач завдяки одній перемозі закріпився у напівсередній вазі — одному із найвигідніших в фінансовому плані дивізіонів професійного боксу. Далі буде ще одна титульна спроба — відбірковий бій із американцем Денні Гарсією, очікувана поразка і несподіваний епізод зі спробою відкусити шматочок від суперника.
Неймовірно, але факт. Редкач вкусив Гарсію за плече та пояснив супернику свій вчинок двома словами («Майк Тайсон!»), чим і надалі зберіг до себе чималий інтерес, незважаючи на вкрай блідий та несподівано обережний виступ.
І зараз українець добивається ще одного фінансово вигідного поєдинку — кличе на бій колегу-скандаліста американця Едріена Броунера. Той підтверджує — Редкач і справді є одним із його можливих опонентів.
* * *
Бій двох скандалістів. Таку подію можна непогано розкрутити, влаштувавши шоу ще до бою. І, будь-ласка, вистачить про те, що цей поєдинок нікому не цікавий. Просто спробуйте саме цей потенційний бій розглядати, максимально відкинувши спортивні критерії — не кожному атлету битися за чемпіонські титули.
Тому і автор не буде піддакувати Жервонті Девісу та розповідати про те, що Івану варто б повернутися до легкої вагової категорії. Точно ні. Принаймні не зараз. Адже Редкач остаточно зайняв свою нішу і тепер прагне максимально цим скористатися.
По цій же причині не вартує розбирати окремо скандали, пов’язані із українським Едріеном Броунером. Адже в його випадку — все на поверхні. І перш за все його завзята критика на адресу Ломаченка та Усика. Очевидно ж, що це аж ніяк не вияв тверезої громадянської позиції (її там ніколи не було і немає), це спроба хайпанути на зіркових співвітчизниках.
Підсумуємо...
Кар’єра Редкача — справді показовий, навіть феноменальний момент в історії українського боксу. І дуже хотілося б, щоб вона стала наукою для українських проспектів. Перш за все — у виборі промоутера. Правило просте: топовим компаніям — не відмовляють. Саме через це у автора здебільшого песимістичні прогнози щодо топових українських проспектів — за їхніми спинами немає надійного тилу.
Ще однією великою проблемою колишніх боксерів-аматорів при переході в професіонали є нерозуміння того, що тут на першому місці — не спортивні інтереси, а бізнесові.
Різниця між любительським та професійним боксом — не лише в кількості раундів та розмірах рукавичок. Вона перш за все в подачі продукту кінцевому споживачу. Тому проспектам вкрай важливо не відмовляти, а вчитися працювати зі ЗМІ, не забуваючи при цьому про соцмережі.
Боксер-професіонал — це насамперед шоумен. Потрібно бути готовим до того, що просто перемагати — це мало.
Боксер-професіонал — це працівник сфери розваг. Не кожен тут стане зіркою, але кожен мусить вигризти собі нішу, адже вибір зроблено — саме цим ви будете заробляти собі на хліб.
Іван Редкач не був найбільш талановитим із українських проспектів. Не був найбільш харизматичним, іменитим чи досвідченим. В нього не було перспектив стати суперзіркою. Але завдяки тому, що було (характер, безкомпромісність, наполегливість, відчайдушність), він зумів зайняти в професійному боксі своє місце. Навіть якщо це і справді місце блазня.
Ймовірно, слаггер із Шостки багатьом не до вподоби. Але цей ефект також працює, адже уболівати можна не лише «за», а й «проти».
Фото: FOX, Getty Images
