«Коли розпочався сезон Формули-1, зрозуміла, що мені ні з ким розділити враження». Надія Сіменко – головний автоблогер Tribuna.com
Душевна розмова.
Свій перший пост Надія написала 1 серпня, героєм став Себастьян Феттель. З часом у неї з’являлось все більше постів вартих уваги. Деякі з них ми навіть виносили на головну сторінку.
Обов’язково підпишіться на її блог They Race As One
Також вона встигла взяти участь у конкурсі «Найкращий блогер України – 2020». У командному змаганні разом із Романом Завальнюком їм вдалося посісти п’яте місце і обійти багатьох старожилів сайту. Ми поговорили з нею про те, як вона вирішила стати блогером, ким працює у реальному житті та її любов до автоспорту.
«Мені подобається атмосфера того, що тут складається таке враження, нібито всі знайомі, така собі «тусовка»
– Ти зареєструвалась на сайті лише цього літа, але вже встигла написати чимало постів. Як ти знайшла Tribuna.com?
– Як і всі прихильники автоспорту, я дуже довго чекала початку сезону-2020 Формули-1, а коли він нарешті розпочався, я зрозуміла, що мені навіть ні з ким розділити свої враження. Моє повсякденне оточення дуже далеке від Формули, та й від усього спорту загалом. Почала шукати в Інтернеті якісь ресурси, на яких можна було б спілкуватися з однодумцями. Tribuna.com знайшла абсолютно випадково – просто зайшла на черговий сайт і чомусь вирішила залишитися. Щось зачепило.
– Ти вже навіть встигла взяти участь у нашому великому блогерському конкурсі. Перед його початком ти написала в коментарях, що хочеш спробувати взяти участь із цікавості. Чи отримала від конкурсу те, на що розраховувала?
– Так, я отримала те, на що розраховувала, бо хотіла в першу чергу перевірити себе: чи можу писати на різні теми й у різних форматах. Ніколи не було такого досвіду. Якщо чесно, то думала, що буде трошки легше, але зараз я задоволена тим, що принаймні наважилась спробувати.
– Як оцінюєш свій виступ? Чи ставила перед собою якесь конкретне завдання?
– Собою не дуже задоволена, бо хочу вірити, що могла б впоратися краще. Принаймні тепер хоч розумію, чого варто прагнути в майбутньому. Конкретних завдань не ставила – спочатку боялася, що навіть перший етап не пройду, а потім лише спокійно слідкувала за тим, що відбувається в конкурсі.
– Ти доволі рідко залишаєш коментарі під своїми постами. Навіть на оцінки суддів майже не відповідала. Чи не хотілося написати комусь із членів редакції про несправедливу оцінку, наприклад?
– Так, я навіть у соціальних мережах дуже рідко щось коментую. Сперечатися з оцінками журі теж ніколи не хотілося: людина приділила мені час, склала своє враження, виставила бали. Якщо мені поставили відповідну оцінку, то я на неї заслуговую. Дуже не люблю різні суперечливі моменти в коментарях, завжди цього намагаюся уникати. Я неконфліктна людина.
– Тобто ти не з тих користувачів, які будуть говорити, що систему суддівства в таких конкурсах слід вдосконалювати чи змінювати?
– Удосконалювати систему треба: необхідне чітке роз’яснення критеріїв оцінювання, багато хто з користувачів уже говорив про це. Хоча думаю, що й у такому випадку завжди будуть ті, хто чимось незадоволений.
– Як відносно нова людина в ком’юніті ти можеш свіжим оком глянути на те, що тут відбувається. Чиї пости тобі запам’яталися найбільше?
– Мені подобається атмосфера того, що тут нібито всі знайомі, така собі «тусовка»: є свої лідери, користувачі, про яких ходять легенди, є власні меми й жарти. Це створює якийсь затишок. Запам’яталися пости Ернесто, Миколи Тєрєлєва, Daggetkeln, Ігоря Симоненка, Влада Дунаєнка.
Багато кого читала, хоч навіть й не розбиралася в тому, про що вони пишуть. Зі мною в команді був Roman Zavalniuk – ми з ним намагалися підтримувати одне одного.
– До речі, як відбувався ваш коннект? Адже в нас є випадки коли партнери по команді навіть тексти один одному вичитували.
– Нашу пару визначив жереб, тому познайомилися ми лише після того, як конкурс уже почався. Просто підбадьорювали одне одного, а ще дуже хвилювалися, коли хтось довго не публікував свій матеріал та робив це лише за декілька годин чи хвилин до дедлайну.
– Ти писала матеріали до останнього туру. Це була якась командна домовленість?
– Ні, ніякої домовленості. Я думала, що всім треба було писати.
«Для першого етапу конкурсу готувала матеріал про автопробіг 1925 року – довелося кілька днів умовляти бібліотеку видати мені збірку спортивних журналів того часу»
– Зрештою, так і було задумано. У твоїх постах відчувається доволі системний підхід до теми. Чи був у тебе до того який досвід пов’язаний із журналістикою?
– Я закінчила філологічний факультет, але тексти ніколи не писала, більше займалася теорією літератури, багато читала. Завжди вважала журналістику чимось «не моїм», але зараз усе більше замислююся над цим.
– Куди зараз податися молодій людині зі дипломом філолога?
– Теж би хотілося знати відповідь на це питання. Зараз виходить так, що після закінчення університету молоді знову доводиться думати – ким бути?
– Не виникало бажання піти на викладацький хліб? У нас, між іншим, чимало блогерів-викладачів.
– У школі працювати точно поки що не планую, хоча в мене майже вся родина з цим пов’язана. Зараз працюю в університеті, але ще не на викладацькій посаді.
– У тебе в профілі вказано, що ти проживаєш у Харкові. Це відоме студентське місто, можливо ідея викладати не така вже й погана?
– Я не виключаю такої можливості. Хотілося б тільки, щоб у нашій країні більше цінували цю професію.
– Це правда. А у чому зараз полягають твої університетські обов’язки?
– Займаюсь оформленням наказів, робочих програм та іншої документації, редагую статті для збірок наукових робіт.
– Чи знають твої колеги, що ти окрім всього, ще й круто пишеш про спорт?
– Дякую за комплімент. Ні, колеги про цю частину мого життя нічого не знають. Я навіть друзям своїм про це ще нічого не розповідала.
– Тобі дуже круто вдаються ретро-пости про автоспорт. Де взагалі береш теми та ідеї для таких текстів?
– Дуже люблю переглядати старі фото та відео про автоспорт, щось у цьому неймовірно мене приваблює. Можу побачити фотографію й уже на основі неї почати шукати якусь інформацію. Також знаходжу архівні випуски газет про різноманітні спортивні змагання. Для першого етапу конкурсу блогерів я готувала матеріал про автопробіг 1925 року – довелося декілька днів поспіль умовляти місцеву бібліотеку видати мені збірку спортивних журналів того часу.
«Перед сезоном-2019 подивилася Formula 1: Drive to Survive від Нетфліксу. Це допомогло розібратися в деяких моментах»
– Звідки така любов до автоспорту? Чи водиш сама автомобіль?
– Чесно кажучи, я й сама не можу пояснити причини виникнення такої любові. У моїй родині нікого ніколи не цікавила подібна тема – не було такого, щоб хтось мені розповідав про автоспорт. Усе почалося в 2018 році. Я тоді зацікавилася футболом, дивилася із захопленням Чемпіонат світу. Згодом вирішила спробувати познайомитися ще з якимись змаганнями, випадково натрапила на Формулу-1. Тоді ще мало в цьому розбиралася, але відірватися від екрану не могла, дивилася й розуміла, що це щось неймовірне, що це дійсно «моє».
Перед сезоном-2019 подивилася Formula 1: Drive to Survive від Нетфліксу. Це допомогло розібратися в деяких моментах. Знаю, що дуже багато глядачів прийшли у світ Формули якраз після цього серіалу. Потім уже сама почала шукати якусь інформацію, вивчати Ф-1 зсередини, досліджувати регламент й технічні особливості. Розумію, що й досі не можу знати всього, але я намагаюся постійно працювати над цим.
Автомобіль сама не воджу, але дуже хочу навчитися. Це моя мрія.
– Колосальний прогрес за рік, звичайно. В конкурсному інтерв’ю ти говорила із дівчиною, яка бувала на різних формульних гран-прі. Чи встигла побувати хоча б на одному?
– Ні, хотіла в 2020 з’їздити на Гран-прі, але в цьому році все пішло не так. Сподіваюся, що в мене все ще попереду. Мрію на власні очі побачити те, то про що пишу.
– Як зараз найкраще слідкувати за Формулою? Де дивишся гран-прі?
– Часто дивлюся на Setanta, але мені там не подобається: немає вільних практик, а іноді навіть і кваліфікацію не показують. Якщо є фінансова можливість, то раджу придбати доступ до F1 TV, де можна дивитися не тільки Ф-1, а й молодші серії, за якими теж цікаво спостерігати.
Ще мені подобаються трансляції, які проводить Макс Подзігун. Він дуже хороший коментатор
– Останні сезони Ф-1 називають найнуднішими в історії. Чи погоджуєшся з тим, що гегемонія «Мерседес» не сприяє популяризації гонок?
– Ні, з цим не погоджуюся. Якщо розглядати історію Ф-1, то в кожному десятиріччі знайдуться певні моменти домінування тієї чи іншої команди. Іноді це триває недовго, іноді ж затягується – так, як відбувається й зараз. Команда «Мерседес» робить свою справу краще за інших, і ми ж не можемо заборонити їм продовжувати це робити тільки через те, що глядачам стає нудно.
Звісно, повна відсутність інтриги засмучує, але якими ж цінними стають моменти, коли відбувається якась несподіванка – як, наприклад, перемога П’єра Гаслі в Монці.
– Ти часто пишеш і про Формулу-2. Чим ці гонки можуть зацікавити пересічного вболівальника?
– Вони можуть зацікавити тим, що тут якраз і немає команди, яка б постійно домінувала, усі більш-менш рівні. Результати загального заліку змінюються майже після кожного етапу, а переможцем може стати будь-хто. Тут є й прикрі втрати призових місць майже перед фінішем, неймовірні прориви, небезпечні аварії, багато боротьби. Чемпіон цього сезону визначився лише в останньому змаганні – це вже багато про що говорить.
– Найкращий гонщик усіх часів і народів?
– Буду банальною, але Айртон Сенна.
– Твій улюблений гонщик?
– Шарль Леклер.
– Цікаве рішення. Чому?
– Щось є в ньому таке, що змушує мене в нього повірити. Те, як він себе поводить, те, як прагне чогось досягти… Те, як керує болідом – кажуть, що він перейняв це від Жуля Б’янкі, який трагічно пішов з життя.
– Гонки – це ще й особлива естетика. Який найкрасивіший формульний болід всіх часів?
– Ferrari Sharknose 1961.
– Свого часу суперпопулярний став фільм Rush заснований на протистоянні Ніккі Лауди і Джеймса Ханта. А які б фільми ти порадила? Не обов’язково формульні.
– З формульного можу порадити документальний фільм «1: Life On The Limit», також «Гран-прі», з останнього, звісно, «Ford v Ferrari» – історія з 24 годин Ле-Ману (до речі, раджу всім якось подивитися це змагання, особливо нічні заїзди).
– Нещодавно Льюіс Хемілтон взяв участь у запису треку Крістіни Агілери. А яку музику слухаєш ти?
– Зараз слухаю будь-яку музику, головне, щоб подобалась мелодія.
Люблю Джефа Баклі, Леонарда Коена, Nothing but Thieves, Depeche Mode. Не так давно почала вивчати італійську мову, тому зараз часто слухаю італійських виконавців – Fabrizio Moro, Ermal Meta, Mahmood, Fedez.
– Ну і дивно було б філолога не запитати про книги. Щоб ти порадила почитати?
– «Таємна історія» і «Щиголь» Донни Тартт, «Чорний принц» Айріс Мердок, «Піднесене й земне» Девіда Вейса.
– Якби в тебе був шанс показати лише одну гонку людині, яка жодного разу не бачила Формули, але так, щоб вона полюбила цей спорт. Щоб б це було?
– Німеччина-2019
Фото: Надія Сіменко
