Блог Административный блог

«Коли програв на «Розсміши коміка», то засмутився менше». Йому дико не щастить в конкурсах Tribuna.com

У минулому році він вилетів в півфіналі гумористичного конкурсу статусів. У цьому – теж, але ще і програв матч за 3 місце, набравши однакову з суперником кількість балів. Кожен раз йому зовсім трохи не вистачало до призового місця. Але він не сумує. Гумор – його фішка.

Знайомтеся з Ігорем Симоненком і додавайте його в друзі.

«До «Шахтаря» і його фанів у мене ставлення, як до комарів»

– Як ти дізнався про Tribuna.com? Чому вирішив залишитися на сайті, вперше зайшовши на нього?

– Я «випасався» раніше (як і багато хто) на football.ua та isport.ua. Після того, як усі нормальні автори звідти пішли, ці сайти стали нецікавими в плані аналітики. Чесно кажучи, навіть не пам’ятаю як, але десь якось випадково натрапив на посилання якихось блогерських статей на Tribuna.com. Мені зайшло. Але коли через деякий час захотів почитати ще, зрозумів, що з голови повністю вилетіло, що то був за сайт.

Добре, що пізніше знову випадково знайшов сайт. З того часу заходив почитати блоги. Але новини дізнавався з тих двох сайтів, бо звик до інтерфейсу. На щастя (або навпаки), я більш-менш азартна людина, тому через фентезі минулорічного ЧС і конкурс коментаторів, Tribuna.com мене одомашнила, і тепер повністю «випасаюся» тут.

– Ти вболіваєш за «Динамо», але я жодного разу не бачив, щоб ти брав участь в срачах з фанами «Шахтаря». Чому?

– Кілька причин. По-перше, мінуси в рейтинг на сайті і карму ніхто не відміняв. По-друге, я вже переріс той вік, коли срачі в неті були одним із моїх улюблених хобі. По-третє, нинішнє «Динамо» не залишає особливих шансів у суперечках із «кротами».

Ну й останнє, до «Шахтаря» і його фанів у мене ставлення, як до комарів: терпіти їх не можу, але розумію, що вони необхідні для підтримки футбольної екосистеми.

– Ти другий рік поспіль вилітаєш в півфіналі конкурсу. Наскільки це боляче – написати максимально можливу кількість постів, але нічого не виграти?

– Скажу чесно: от не знаю чому, але коли я програв на «Розсміши коміка», то засмутився менше. Але це не означає, що виліт у конкурсах Tribuna.com я переживав дуже тяжко. Реагую на це нормально, хоча й задивляюся на пацанські цитатники, щоб якось виразити свої почуття від поразки. На даний момент для мене актуальним є практично олімпійський девіз: головне не перемога, а хоча б третє місце.

– У коментарях під постом з підсумками битви за 3 місце деякі користувачі вважали, що ти програв рішенням головного редактора через те, що Daggetkeln в півфіналі також програв рішенням головного редактора. Згоден?

– Скільки людей, стільки і думок. Наприклад, коли я обираю якийсь фільм для перегляду на сайтах, у ста відсотках випадків, незалежно від кінострічки, коменти пiд фiльмом завжди бувають двох типів: шедевр або повне г*вно. Тому це нормально, що комусь більше зайшов Daggetkeln, комусь – я.

До того ж, ви, інші четверо вершників Апокаліпсису, також причетні до того, що в результаті вийшла нічия. Отже, допомагайте Щербакову нести його хрест. А я не парюсь, так як від самого початку хотів перевірити себе, а заробити завжди встигну.

До речі, від писанини все ж таки трохи отримую дивідендів. Працюю позаштатним кореспондентом у газеті, назва якої, цитуючи Артема Дамницького, знаходиться між «Учора» і «Завтра».

«Планував в’ю з Кузьмою Скрябіним якраз перед його трагічною загибеллю»

– Так, ти в коментарях писав, що брав інтерв’ю у Верпаковскіса в серпні. Давно працюєш позаштатником у «Сегодня»?

– Мене туди брали навіть на повну ставку. Але довелося обирати не серцем, а шлунком. Тому пішов працювати в рекламний відділ будівельної компанії, щоб отримувати трохи більше, а з «Сегодня» домовився про позаштатне співробітництво. Працюю з початку літа.

– Скільки інтерв’ю вже взяв? Чи був до цього журналістський досвід?

– Так, досвід був. Працював кілька років тому в типу бульварній газеті. Брав інтерв’ю у зірок вітчизняного шоубізу, наприклад, в Андрія Хливнюка з «Бумбокса», Сергія Притули, Олександри Лободи. Планував в’ю з Кузьмою Скрябіним якраз перед його трагічною загибеллю.

Для «Сегодня» не так, щоб багато в’ю встиг зробити. До того ж, це не тільки повноцінні інтерв’ю, а, частіше, розгорнуті коментарі. Перші, хто спали на думку, це Олександр Красюк, Дмитро Михайленко, Олександр Абраменко.

– Але ти вчився на філолога. Це якось допомагає в роботі з рекламою на будівельників і в журналістскiй діяльності?

– Та не особливо. Диплом філолога не допоможе навчитися формулювати свої думки, хіба що – робити це грамотно, з усіма комами і тире. Але якщо думок не буде, то нічого й буде редагувати.

Я притримуюся точки зору, що «писанині» неможливо навчитися. Максимум – якось замаскувати відсутність здібностей до неї. Ти або вмієш писати, або – ні. Наприклад, я не вмію співати і малювати і знаю, що не навчуся, бо не маю для цього природних даних.

Те ж саме з «письменством і креативом». Не скажу, що я супер-пупер літератор, журналіст чи рекламщик, але хоча б мінімальні здібності є.

– А чому ти взагалі вирішив піти вчитися на філолога?

– Малий був, дурний. Все вирішила персона вчительки української мови, яку я любив за манеру викладання. Хоча, скажімо, математику, я знав як мінімум не гірше. Ходив протягом 11 класу на підготовчі курси, і вже навесні, склавши екзамени, пройшов на 1 курс Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Але то був запасний варіант. Основні сили були направлені на Інститут журналістики Шевченка. Не пройшов. І досі впевнений, що мене «завалили». Тоді ще не було ЗНО, тому не мав можливості вступити до університету за результатами ЗНО або подати документи одразу в кілька «вишів». Тому «запасний аеродром» у Ніжині став основним.

– Як тебе «завалили» в Шевченка?

– Там було відразу 5 екзаменів. Я йшов у прохідній зоні до останнього. Останнім був твір-роздум за «Марусею Чурай» Ліни Костенко. Що-що, а з творами я дружив, дружу і дружитиму завжди. Але фінальна оцінка, яку я отримав, приблизно дорівнювала «трійці», якщо її перевести в 5-бальну шкалу.

Збирати Майдан із цього приводу було якось несолідно, тому обмежився протестом, який нічого не дав. Але все склалося так, як мало скластися: усе одно прийшов до журналістики.

– Що дає диплом кандидата наук з філології, який ти недавно отримав?

– Можливість запостити це в соцмережах і зібрати лайки й вітання.

Ще можна потішити цим власне его, а також – викладати в університеті IV рівня акредитації. Хоча і цим я вже теж колись займався. Викладав українську як іноземну та ділове мовлення в Національному університеті харчових технологій.

– Студентки клеїлися до молодого препода?

– Ну я не за тим туди ішов. А ще це читатиме моя кохана, тому ноу комментс.

В принципі, якщо не рахувати необхідність заповнювати всілякі нудні парпери і відсутність нормальної зарплати, то робота цікава.

– Зараз ти також – рекламщик у будiвальнiй компанії. Можеш видати приклад оригінальної реклами прив’язавши її до спорту?

– Народ, усі знають, що навіть у «Динамо», судячи з офіційної зарплати, не заробиш на квартиру в Києві. А от варіанти з дуже ближнім передмістям – саме те, що треба. Якщо хто збиратиметься купувати житло, звертайтеся. Отримаєте чудову квартиру від компанії «НоваБудова», а я – премію.

– Під час свого виступу на «Розсміши коміка» ти жорстко жартував над своїм вже колишнiм місцем роботи – Інститутом української мови. Як колеги оцінили ці жарти?

– Практично всі відреагували нормально, тому що в курсі, що гіпербола і гротеск – елементи комічного. І я нічого такого не сказав, бо фінансування Національної академії наук України навіть на гіршому рівні, ніж ви можете собі уявити. Тому чорний піар – це теж піар, щоб привернути увагу до цієї проблеми.

Я досі сподіваюся, що мій науковий керівник дисертації й одночасно директор Інституту української мови НАН України не бачив цього. У нього гарне почуття гумору, але він занадто любить інститут, щоб нормально відреагувати на такі жарти.

– Ти тоді сказав, що зарплата була менше 5000 грн. Як можна було жити на такі гроші в Києві? Зараз ситуація така ж?

– Рятувало репетиторство. І досі займаюся цим. Хоча в школу ніколи не піду працювати. Велика кількість дітей в одному приміщенні мене лякає, а по одному вони не настільки страшні.

Не знаю, яка зараз ситуація з фінансуванням науки, але не думаю, що за кілька місяців вона кардинально змінилася.

«Як і думав, на «Розсміши коміка» спрацювали жарти нижче поясу. Як і думав, спрацювали вони на Кошового»

– Як ти взагалі потрапив на те шоу? Як пройти відбір? Чи є цензура?

– Як і з трибунівськими конкурсами, ключовим було бажання себе випробувати. Мав цю ідею кілька років, але тільки гарний копнячок від коханої змусив перейти від ідеї до дій.

Кастинги проходили по всій Україні. У Києві на кастинг прийшло більше сотні людей. У результаті відібрали менше десятка. Ще й не всіх показали в телеверсії. Заходиш, жартуєш, редактор не сміється, відчуваєш себе відстійно, виходиш, очікуєш оголошення результатів, чуєш своє прізвище, дивуєшся, говориш із редактором. Далі в режимі переписки узгоджуєш номер із редактором. У мене від початкового варіанта для кастингу до телезйомок номер змінився відсотків на 70.

Цензури немає. Критерій один: смішно або ні. Хоча з деякими жартами, які відкинув редактор, я й досі не згоден.

Для тих, хто хоче спробувати свої сили, відкрию одну невелику таємницю телезйомок: під час запису програми, коли ти програєш, то завжди маєш можливість іще раз перезаписати ту хвилину, на якій програв (звісно, що не з тим самим матеріалом).

Цьогоріч теж планував піти на кастинг. Але десь за місяць до нього мені зателефонували і сказали, що цьогоріч сезон буде благодійним, а виступатимуть лише зірки. Тому буду рік готувати матеріал і розвивати свій телеграм-канал, який поки теж існує на папері. Очікую на черговий копняк від коханої, щоб усім цим зайнятися.

– Якими тобі здалися Зеленський та Кошовий?

– Головне, на що налаштовував себе, виходячи на зйомки, – не лажанути. На щастя, зміг навіть ще й пожартувати під час розмови з ними. Нормальні чуваки, хоча за Зеленського я і не голосував.

Як і думав, спрацювали жарти нижче поясу. Як і думав, спрацювали вони на Кошового. Хоча я більше люблю жарти «на подумать», але знаю, що вони не викликають гомеричного сміху.

– Розмовляв з ними після свого виступу поза камерами?

– Ні, поза камерами я з ними не спілкувався. Та й не знаю, що б я їм сказав. Ну не про діалекти ж говорити, їй-Богу. Ну і в «Квартал» мене б ніхто не взяв. Якби знав, просився би до Зеленського репетитором української.

– Зеленський, до речі, жартував щодо твого прізвища, djorkaeff обіграв тебе в півфіналі Ліги сміху також жартом про твоє прізвище. Як часто ти в житті чуєш порiвняння з головним комуністом України?

– Відчую, що у свідомості українців щось змінилося, коли при згадці мого прізвища, люди насамперед говоритимуть про Василя Симоненка.

До речі, в ефір не увійшов жарт Зеленського, коли Ласточкін мене оголошував. Не пам’ятаю, що там було, але щось про червоні штори, з-за яких виходять учасники на сцену. Ну і про комуніста, звісно.

Уже навіть і не пам’ятаю, правда, коли хтось згадував Петра Симоненка при мені. Можна сказати, що ці жарти якось самостійно декомунізувалися.

«За наступні десять років в Україні перестануть красти, я стану стендапером зі світовим іменем»

– Ти і в житті жартуєш з таким незворушним обличчям?

– Ні. Якщо з жартами в мене більш-менш, то «актьорочка» підкачує. Тиждень до кастигу репетирував, але все було не те. Тому вирішив тупо читати без емоцій, щоб не погоріти на бездарній акторській грі. Тим більше, що контраст між покерфейсом і жартами підсилює комічний ефект.

У житті, навпаки, я зазвичай перший починаю сміятися зі своїх жартів, а то ще, не дай Бог, люди подумають, що я всерйоз мелю якусь фігню.

– Твоя друга половинка, як ми зрозуміли, мотивує тебе. 

– Так, то мій пряник і кнут, залежно від ситуації. Добре, що перше трапляється частіше. Я про пряник.

– Нещодавно ти почав четвертий десяток років. Які плани, цілі, прогнози на майбутнє десятиліття?

– Дожити до п’ятого, для початку. Планів купа, переважно банальні, але від того не менш важливі – діти, квартира, машина.

Своя справа теж не завадила би. Ну або хоча би невеличка фінансова пірамідка.

Прогнозую, що за наступні десять років в Україні перестануть красти, я стану стендапером зі світовим іменем, а Суркіс хоча би задумається про те, щоб запросити нормальне «серце». Люблю видавати бажане за дійсне. А, ну іще сходити на відкритий мікрофон нарешті.

Он брал интервью у Тома Хэнкса, объездил всю Европу, а летом написал лучший пост конкурса блогеров

«Если футбольная болезнь и существует, немцы должны заразить весь мир». Кто выиграл конкурс блогеров

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...