Асмир Бегович про війну Росії проти України: «Вони б’ються за те, що не було їхнім»

Боснійський голкіпер «Евертона» та посол ООН у справах біженців Асмир Бегович порівняв війну України з Росією зі своєю вимушеною втечею з колишньої Югославії.

«Це був важкий час для моєї сім’ї. Чим старшим я стаю, тим більше по-іншому дивлюся на це. Мені було всього 4 роки, коли ми вперше стали біженцями.

У зв’язку з пандемією та іншими подіями я згадую подорожі та човні, коли ми просто намагалися дістатися безпечнішого середовища. Згадую й подорожі автомобілем. Не стільки ті, коли нам довелося виїхати з Югославії, скільки ті, коли нам пізніше довелося виїхати з Німеччини до Канади. Це було важко. У нас не було стабільності, тому що ми отримували річні візи. Їх неможливо було продовжити, тому що нашого доходу не вистачало.

Я добре це пам’ятаю, оскільки це вплинуло на мою сім’ю. Такі ситуації створюють відчуття неспокою, але також розвивають стійкість і відчуття вдячності за те, що у вас є сьогодні – хороше життя. Це спонукає вас завжди бути кращим і викликає відчуття страху повернення тих подій.

Озираючись назад, я бачу багато речей, але найбільша – це повага до моїх батьків. Коли ви стаєте старшими, у вас з’являються обов’язки в житті, і ви самі стаєте батьком. Але я ніколи не міг уявити, що мені доведеться переживати деякі з цих ситуацій зараз.

Нас ніхто не шкодував, і ти не можеш жаліти себе. Мої батьки працювали на кількох роботах, а мій тато кинув грати у футбол, щоб працювати водієм. Моя мама працювала в ресторанах і прибиральницею, потім вчилася на медсестру, а також вивчала нову мову.

Ми пройшли через це. Мої батьки пішли на величезні жертви. Коли ти потрапляєш у цю ситуацію, все досить просто: ти або залишаєшся, або їдеш. Ми поїхали. На щастя, я непогано грав у футбол, це допомогло мені інтегруватися в Канаді. Звичайно, коли ти молодший, ти не замислюєшся над цими речами, а просто живеш.

Коли мені виповнилося 18, мені довелося переїхати до Бельгії, поки розбиралися з моїми документами. І це було в клубі, про який я навіть не чув раніше – «Лув’єрроз». Це також був клуб у кризі.

На щастя, тренер «Портсмута» Гаррі Реднапп побачив щось у мені. І я почав грати проти великих клубів Прем’єр-ліги, проти великих гравців. В результаті отримав виклик до національної збірної. Потрапляння до збірної Боснії стало великим плюсом, тому що багато хлопців були з таких же сімей біженців, як і я.

Роль посла ООН у справах біженців повертає мені важкі спогади. Нікому не приємно бачити людей, яких вимушено перемістили війни. Це жахливо. Ці війни починаються через его людей. Вони б’ються за те, що не було їхнім.

Нічого хорошого з цього не вийде, це принесе лише страждання. Люди втрачають речі або, що ще гірше, близьких. Я намагаюся зробити все, що в моїх силах. Ці люди воліли б вести звичайне життя, а тепер їхнє життя перевернулося з ніг на голову. Будьте відкритими, милосердними та корисними, наскільки це можливо. Загалом у нашому суспільстві все добре, але в ці моменти ми завжди можемо зробити більше», – сказав Бегович.